Постанова
Іменем України
08 травня 2018 року
м. Київ
справа № 522/11168/15-ц
провадження № 61-8768св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,
відповідач - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» на рішення Приморського районного суду м. Одеси, у складі головуючого судді Погрібного С. О., від 06 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області, у складі колегії суддів: Вадовської Л. М., Ващенко Л. Г., Плавич Н. Д., від 28 липня 2016 року,
У червні 2015 року публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк», банк) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності.
Позовна заява мотивована тим, що 18 жовтня 2007 року між банком та ОСОБА_3 укладено договір кредиту № 2007/13-2.06/645, на підставі якого для фінансування інвестування житла надано кредит в іноземній валюті у сумі 235 000, 00 доларів США під 11,0% річних з кінцевим терміном погашення 18 липня 2022 року. Для забезпечення виконання умов кредитного договору між банком та ОСОБА_3 укладено іпотечний договір від 18 жовтня 2007 року, за яким передано в іпотеку майнові права на незакінчену будівництвом трикімнатну квартиру, будівельний АДРЕСА_1
Посилаючись на порушення умов кредитного договору, наявність кредитної заборгованості, яка станом на 20 травня 2015 року становить 177 592,14 долари США, що еквівалентно 3 774 291, 25 грн, ПАТ «Укрсоцбанк» просило суд у рахунок часткового погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_1, шляхом визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем із прийняттям майна на баланс за ціною, не нижчою за звичайні ціни на цей вид майна на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності.
У грудні 2015 року ОСОБА_3 звернулась до суду із зустрічним позовом до ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання недійсним іпотечного договору від 18 жовтня 2007 року, зняття заборони відчуження майна.
Зустрічна позовна заява мотивована тим, що під час укладення іпотечного договору від 18 жовтня 2007 року були порушені положення статті 5 Закону України «Про іпотеку», у редакції, яка була чинною на час укладення спірного договору, оскільки майнові права на незакінчену будівництвом трикімнатну квартиру не могли бути предметом іпотеки.
На підставі викладеного ОСОБА_3 просила суд визнати недійсним іпотечний договір від 18 жовтня 2007 року, укладений між нею та Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», зняти заборону відчуження квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, шляхом внесення запису про припинення заборони та іпотеки на нерухоме майно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (Державного реєстру іпотек), реєстраційний номер обтяження 5865869 (підстава обтяження Іпотечний договір, 2287, 18 жовтня 2007 року, приватний нотаріус Трофімець В. В.).
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06 квітня 2016 року частково задоволено зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 Визнано недійсним іпотечний договір, укладений 18 жовтня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Трофімець В. В., зареєстрований в реєстрі за № 2287. Встановлено порядок виконання рішення суду, шляхом визначення, що це рішення є підставою для зняття заборони відчуження квартири під АДРЕСА_1 реєстраційний номер обтяження 5865869, зареєстрованого на підставі іпотечного договору, укладеного 18 жовтня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» та ОСОБА_3, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Трофімець В. В., зареєстрованого в реєстрі за № 2287. У задоволенні позову ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що банком було обрано неналежний спосіб захисту порушеного права. На час укладення спірного іпотечного договору стаття 5 Закону України «Про іпотеку» не визначала майнові права як предмет іпотеки. Майнові права на об'єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки Законом України від 25 грудня 2008 року «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва», що набрав чинності з 14 січня 2009 року, яким були внесені зміни до законодавчих актів України, в тому числі й до Закону України «Про іпотеку», а тому іпотечний договір суперечить статті 5 Закону України «Про іпотеку».
28 липня 2016 року ухвалою Апеляційного суду Одеської області рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не допущено неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права. Апеляційний суд погодився із висновками районного суду про те, що зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають до задоволення з підстав невідповідності договору вимогам діючого на час його укладення законодавства. Також, апеляційний суд погодився із тим, що ПАТ «Укрсоцбанк» обрано неналежний спосіб захисту порушеного права.
17 серпня 2016 року ПАТ «Укрсоцбанк» подано касаційну скаргу на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 28 липня 2016 року.
У касаційній скарзі ПАТ «Укрсоцбанк»просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 28 липня 2016 року і ухвалити нове рішення про задоволення заявлених позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Доводи касаційної скарги обґрунтовано тим, що суди попередніх інстанцій повно і всебічно не з'ясували обставини справи, зокрема не прийняли до уваги той факт, що редакція Закону України «Про іпотеку», яка була дійсна на день укладення правочину, не містила заборони передачі майнових прав в іпотеку.
26 вересня 2016 року ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою.
23 листопада 2016 року ОСОБА_3 подано заперечення (відзив) на касаційну скаргу, в яких вказано на її необґрунтованість та безпідставність.
01 березня 2017 року ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ справу за позовом ПАТ «Укрсоцбанк» до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання недійсним іпотечного договору, зняття заборони відчуження майна призначено до судового розгляду.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів». Відповідно до пункту 4 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
12 лютого 2018 року справу передано до Верховного Суду.
20 лютого 2018 року справу розподілено судді-доповідачу.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеними вимогам закону рішення місцевого суду та ухвала суду апеляційної інстанцій не відповідають.
Судами встановлено, що 18 жовтня 2007 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_3 було укладено договір кредиту № 2007/13-2.06/645, на підставі якого банком надано позичальнику кредит на фінансування інвестування житла у сумі 235 000, 00 доларів США під 11,0% річних з кінцевим терміном погашення заборгованості за кредитом до 18 липня 2022 року. Договором про внесення змін № 1 від 25 березня 2008 року до договору кредиту №2007/13-2.06/645 від 18 жовтня 2007 року внесено зміни в пункти 1.1, 3.4 договору, зокрема, встановлено відсоткову ставку за користування коштами на рівні 9,9% річних та розмір щомісячних ануїтетних платежів. (а.с.6-11).
Того ж дня між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є ПАТ «Укрсоцбанк», та ОСОБА_3 було укладено іпотечний договір, за умовами якого з метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_3 за договором кредиту №2007/13-2.06/645 від 18 жовтня 2007 року передано в іпотеку майнові права на незакінчену будівництвом трикімнатну квартиру будівельний номер 110 загальною площею 142,98 кв.м, що знаходиться на 8-му поверсі та будується за адресою: АДРЕСА_1. В іпотечному договорі зазначено, що предмет іпотеки належить іпотекодавцю на підставі договору № 83 від 17 жовтня 2007 року про пайову участь в будівництві житлового будинку по АДРЕСА_1, укладеному між іпотекодавцем ОСОБА_3 та житлово-комунальним товариством «Ясна». Іпотечний договір посвідчено 18 жовтня 2007 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Трофімець В. В., зареєстровано в реєстрі за № 2287 (а.с.12-15, 16-18).
Згідно розрахунку вимог банку за договором кредиту №2007/13-2.06/645 від 18 жовтня 2007 року заборгованість ОСОБА_3 станом на 20 травня 2015 року перед банком складала 172 714, 25 доларів США за кредитом, за процентами 529, 82 доларів США, пеня за несвоєчасне повернення кредиту 2 162, 16 доларів США, пеня за несвоєчасне повернення процентів 2 185,92 доларів США, а всього - 177 592, 14 доларів США, що еквівалентно 3 774 291, 25 грн за курсом НБУ станом на 20 травня 2015 року (а.с.19-20).
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 3 ЦПК України, 2004 року, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
У справі, яка переглядається, судами вирішувався спір щодо недійсності іпотечного договору з тих підстав, що на момент укладення спірного договору майнові права на об'єкти незавершеного будівництва не могли бути предметом іпотеки.
Статтею 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції від 05 червня 2003 року, яка була чинною на час укладення спірного договору) був визначений вичерпний перелік об'єктів, які могли бути предметом іпотеки за іпотечним договором.
Предметом іпотеки могли бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.
Предметом іпотеки також міг бути об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому.
Частина об'єкта нерухомого майна могла бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості чи приєднання її до предмета іпотеки після укладення іпотечного договору без реєстрації права власності на неї як на окремий об'єкт нерухомості.
Водночас поняття «іпотека майнових прав» і регулювання відносин при передачі в іпотеку майнових прав у цій редакції законі були відсутні.
Дія Закони України від 19 червня 2003 року № 979-ІV «Про іпотечне кредитування, операції з консолідованим іпотечним боргом та іпотечні сертифікати» (редакція з 14.01.2006 р. по 23.07.2010 р.) на правовідносини при укладенні договору іпотеки між банком і фізичною особою з метою забезпечення кредитного договору не розповсюджується.
Майнові права на об'єкт незавершеного будівництва віднесені до предмета іпотеки згідно із Законом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» від 25 грудня 2008 року, що набрав чинності 14 січня 2009 року, яким були внесені зміни до Закону України «Про іпотеку».
Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 17 квітня 2013 року по справі 6-8цс13.
З огляду на наведене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що при укладенні договору іпотеки від 18 жовтня 2007 року положення статті 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції від 05 червня 2003 року) не містили положень про те, що майнові права на незавершене будівництвом приміщення могли виступати предметом іпотеки.
Майнове право, що є предметом застави (іпотеки), - це обумовлене право набуття в майбутньому прав власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, що є необхідними й достатніми для набуття речового права.
Разом з тим, згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Положення статті 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції від 05 червня 2003 року) передбачали, що предметом іпотеки може виступати об'єкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору.
Положеннями пункту 1.9 договору іпотеки від 18 жовтня 2007 року, що був укладений між сторонами, передбачено, що після завершення будівництва та прийняття в експлуатацію предмету іпотеки, а також після оформлення реєстрації, збудована нерухомість продовжує бути предметом іпотеки, а після набуття права власності іпотекодавець повинен укласти договір з банком про внесення змін до договору іпотеки, вказавши, що предметом іпотеки є нерухоме майно.
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що позивач виконав свої грошові зобов'язання за кредитним договором, відповідач має перед банком кредитну заборгованість, предмет іпотеки введено в експлуатацію, проте у відповідача право власності на спірну квартиру не виникло, оскільки остання уникає дій щодо оформлення та реєстрації права власності на предмет іпотеки, що свідчить про недобросовісне виконання умов іпотечного договору.
Таким чином, дії відповідача, щодо оскарження договору іпотеки через вісім років після його укладення є нічим іншим, як намаганням позичальника уникнути належного виконання взятих на себе зобов'язань.
Суди попередніх інстанцій вищевказаному оцінки не надали і, визнаючи недійсним договір іпотеки у повному обсязі, не врахували, що спірним договором іпотеки в іпотеку було передано нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця, і лише та обставина, що положення статті 5 Закону України «Про іпотеку» (у редакції від 05 червня 2003 року) не передбачали, що предметом іпотеки не можуть виступати майнові права не може бути безумовною підставою для визнання недійсним договору у цілому. Крім того, судами не надано оцінки положенням оспореного договору, зокрема тому, що після завершення будівництва та прийняття в експлуатацію предмету іпотеки збудована нерухомість продовжує бути предметом іпотеки і після завершення будівництва та прийняття в експлуатацію нерухомого майна, а також після оформлення та реєстрації в установленому законом порядку права власності на нього за іпотекодавцем, сторони укладають договір (додаткову угоду) до договору іпотеки, в якій змінюють опис предмета іпотеки: замість майнових прав - відповідне нерухоме майно із зазначення його реєстраційних даних.
Отже, судами попередніх інстанцій надано неналежну оцінку укладеному між сторонами договору іпотеки та фактично позбавлено іпотекодержателя права задовольнити вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, враховуючи, що спірну квартиру відповідачем було придбано за кредитні кошти.
Частиною третьою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Частиною 1 статті 400 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Оскільки недоліки, допущені судами, не можуть бути усунуті при касаційному розгляді справи, судові рішення у частині вимог ОСОБА_3 до ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання недійсним іпотечного договору від 18 жовтня 2007 року, зняття заборони відчуження майна підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
При новому розгляді справи суду необхідно об'єктивно дослідити вказані в даній постанові докази у сукупності з іншими доказами у справі, надати оцінку доводам та поданим сторонами доказам в обґрунтування своїх вимог та заперечень, як в цілому, так і кожному доказу окремо, мотивуючи відхилення або врахування кожного доказу.
Разом з цим, щодо вимог ПАТ «Укрсоцбанк» про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності необхідно зазначити, що передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду. З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього за іпотекодержателем.
Вказана правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі за № 760/14438/15-ц (провадження № 14-38цс18).
Таким чином, суд першої інстанції, у частині первісних позовних вимог, виконав вимоги статті 212 ЦПК України, 2004 року, щодо оцінки доказів і статті 213 ЦПК України, 2004 року, щодо законності та обґрунтованості рішення суду, вірно застосував положення статей 5, 36, 37 Закону України «Про іпотеку» до правовідносин, що виникли між сторонами та дійшов вірного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності. Апеляційний суд правильно визнав рішення суду першої інстанції законним і обґрунтованим у цій частині.
Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк» задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 28 липня 2016 року, у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 до ПАТ «Укрсоцбанк» про визнання недійсним іпотечного договору від 18 жовтня 2007 року, зняття заборони відчуження майна, скасувати, а справу у цій частині передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
В іншій частині рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 28 липня 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.
ГоловуючийД. Д. Луспеник
СуддіО. В. Білоконь
Є. В. Синельников
С. Ф. Хопта
Ю. В. Черняк