Постанова
Іменем України
08 травня 2018 року
м. Київ
справа № 307/2793/15-ц
провадження № 61-12024св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Білоконь О. В., Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Хопти С. Ф., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича,
відповідач - ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області, у складі судді Бобрушко В. І., від 17 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області, у складі колегії суддів: Джуги С. Д., Мацунич М. В., Кожух О. А., від 15 березня 2017 року,
У вересні 2015 року публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк», банк) в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В. В. звернулося до суду із позовом до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що 19 вересня 2008 року між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та відповідачем ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 0601/0908/88-094, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит в розмірі 12 000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 10 % на рік з кінцевим терміном повернення до 17 вересня 2018 року.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та відповідачем ОСОБА_4 19 вересня 2008 року укладено договір іпотеки, посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Стойка Н. М. за № 5583, відповідно до умов якого відповідач надала в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: житловий будинок з надвірними спорудами № 28 та земельну ділянку площею 0,0901 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1.
25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк», який є правонаступником ВАТ «Сведбанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, за якими ПАТ «Сведбанк» відступило, а ПАТ «Дельта Банк» прийняло право вимоги у тому числі і за кредитним договором № 0601/0908/88-094 від 19 вересня 2008 року.
В порушення умов кредитного договору № 0601/0908/88-094 від 19 вересня 2008 року відповідач ОСОБА_4 ухилилась від взятих на себе зобов'язань, не погашала кредит та не проводила щомісячну сплату відсотків за фактичне використання кредитних коштів, і станом на 31 липня 2015 року її заборгованість перед банком визначена у сумі 163 920,56 грн, з яких 147 902,34 грн сума заборгованості за кредитом, 16 018,22 грн - сума заборгованості по відсотках за користування кредитом.
Із урахуванням наведеного, позивач просив позов задовольнити, в рахунок погашення заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором № 0601/0908/88-094 від 19 вересня 2008 року у розмірі 163 920,56 грн звернути стягнення на вказаний вище предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього.
Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 17 жовтня 2016 року у задоволенні заявленого позову ПАТ «Дельта Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В. В. - відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що обраний позивачем спосіб захисту є позасудовим способом захисту, а тому порушене право позивача в такий спосіб не підлягає захисту у судовому порядку.
Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 15 березня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при розгляді справи не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права. Суд апеляційної інстанції, зокрема, вказав, що згідно укладеного іпотечного договору визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем визначено як позасудовий спосіб захисту на підставі умов договору про задоволення вимог іпотекодержателя. Сторонами у договорі було погоджено позасудовий спосіб врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.
03 квітня 2017 року ПАТ «Дельта Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В. В. подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 17 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 15 березня 2017 року і ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Позивач посилається на те, що боржником належним чином не виконуються зобов'язання за кредитним договором, а тому банк, із урахуванням положень статті 16 ЦК України, обравши спосіб захисту своїх порушених прав шляхом визнання права власності на іпотечне майно, належне боржнику, звернувся до суду. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій неправильно вирішили спір по суті, не захистивши порушенні права кредитора.
30 травня 2017 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ відкрито касаційне провадження в указаній справі.
Ухвалою колегії суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 листопада 2017 року справу за позовом ПАТ «Дельта Банк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ «Дельта Банк» Кадирова В. В. до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки призначено до судового розгляду.
Статтею 388 ЦПК України, в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Пунктом 4 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У лютому 2018 року вказану справу передано до Верховного Суду.
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судами встановлено, що 19 вересня 2008 року між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та відповідачем ОСОБА_4 укладено кредитний договір № 0601/0908/88-094, відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит в розмірі 12 000 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 10 % на рік з кінцевим терміном повернення 17 вересня 2018 року.
З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між ВАТ «Сведбанк», правонаступником якого є ПАТ «Дельта Банк», та відповідачем ОСОБА_4 19 вересня 2008 року укладено договір іпотеки, посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Стойка Н. М. за № 5583, відповідно до умов якого відповідач надала в іпотеку банку нерухоме майно, а саме: житловий будинок з надвірними спорудами № 28 та земельну ділянку площею 0,0901 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1.
25 травня 2012 року між ПАТ «Сведбанк», який є правонаступником ВАТ «Сведбанк», та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, за яким ПАТ «Сведбанк» відступило, а ПАТ «Дельта Банк» прийняло право вимоги, в тому числі за кредитним договором № 0601/0908/88-094 від 19 вересня 2008 року.
Своїх зобов'язань за кредитним договором відповідач ОСОБА_4 не виконала належним чином, внаслідок чого виникла заборгованість, яка згідно розрахунку банку станом на 31 липня 2015 року складає 163 920,56 грн, з яких 147 902,34 грн сума заборгованості за кредитом, 16 018,22 грн - сума заборгованості по відсотках за користування кредитом.
Згідно звіту про оцінку ринкової вартості житлового будинку, проведеного приватним підприємцем Шерегій А. Т., вартість житлового будинку в АДРЕСА_1 станом на 03 березня 2016 року становить 328 944 грн (а.с. 139-169).
Згідно звіту про експертну грошову оцінку, проведеного ТОВ «Хуст-Земля Карпат», ринкова вартість земельної ділянки, що надана у власність для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) ОСОБА_4, площею 0,0901 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, становить 155 809,93 грн.
Відповідно до пункту 12 укладеного іпотечного договору від 19 вересня 2008 року за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: за рішенням суду (пункт 12.1); на підставі виконавчого напису нотаріуса (пункт 12.2); згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, викладене в підпунктах 12.3.1 та 12.3.2 (пункт 12.3).
Згідно з пунктом 12.3.1 іпотечного договору від 19 вересня 2008 року задоволення вимог іпотекодержателя здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Відповідно до статті 37 вказаного Закону у випадку задоволення вимог іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої у цьому підпункті, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки. При цьому вважається, що предмет іпотеки набувається у власність іпотекодержателя за вартістю, що буде визначена після прийняття іпотекодержателем рішення про обрання передбаченого цим пунктом договору способу звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі висновку незалежного експерта-суб'єкта оціночної діяльності.
Сторони, підписавши іпотечний договір, обумовили всі його умови, у тому числі вирішили питання щодо позасудового врегулювання спору.
Щодо порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 21 березня 2018 року у справі № 14-38цс18 дійшла наступного правого висновку.
У статті 12 Закону України «Про іпотеку» визначено, що в разі порушення іпотекодавцем обов'язків, установлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Тобто, законом передбачено чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.
Згідно зі статтею 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.
Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:
передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку»;
право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Отже, сторони в договорі чи відповідному застереженні можуть передбачити як передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, так і надання іпотекодержателю права від свого імені продати предмет іпотеки як за рішенням суду, так і на підставі відповідного застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя чи застереження в іпотечному договорі на підставі договору купівлі-продажу.
Стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.
Відповідно до цієї статті іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржене іпотекодавцем у суді.
Таким чином, чинним законодавством передбачене право оспорити в суді державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки, набутого в позасудовому порядку.
Для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.
При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 ЦК України можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.
Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.
З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України та статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за іпотекодержателем.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог у спосіб, обраний позивачем, оскільки сторони спору, підписуючи іпотечний договір, узгодили позасудовий порядок врегулювання питання щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання на нього права власності за кредитором у разі неналежного виконання боржником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором.
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, оскільки суди правильно застосували до даних правовідносин норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
З урахуванням наведеного колегія суддів приходить до висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 400, 402, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича залишити без задоволення.
Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 17 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 15 березня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді О. В. Білоконь
Є. В. Синельников
С. Ф. Хопта
Ю. В. Черняк