Постанова
Іменем України
10 травня 2018 року
м. Київ
справа № 482/1610/14-ц
провадження № 61-9733св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), ВисоцькоїВ. С., Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - публічне акціонерне товариство «Платинум Банк»,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 11 грудня 2014 року у складі судді Демінської О. І. та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 15 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Кушнірової Т. Б., Базовкіної Т. М., Яворської Ж. М.,
Відповідно до пункту 4 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У вересні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Платинум Банк» (далі - ПАТ «Платинум Банк») про визнання кредитного договору недійсним та відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява мотивована тим, що під час укладення 3 грудня 2013 року між ним та ПАТ «Платинум Банк» кредитного договору зі страхуванням життя позичальника № 4741/409CLAPS, ПАТ «Платинум Банк» заздалегідь не надало йому інформації про кредитні умови, а саме: графік щомісячних внесків за кредитним договором, інформацію про страхові платежі, у зв'язку із чим він не мав можливості надати оцінку положенням кредитного договору та наслідків його укладення, а також пославшись на несправедливість умов укладеного кредитного договору у зв'язку з істотним дисбалансом прав та обов'язків сторін, несправедливістю умов щодо сплати позичальником непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання зобов'язань за договором, наявністю обов'язкових платежів зі сплати страхової премії та комісії за обслуговування кредиту.
Уточнивши вимоги, позивач остаточно просив визнати недійсним зазначений кредитний договір, стягнути з відповідача на свою користь 1 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок стресових ситуацій у зв'язку із виникненням проблем щодо кредиторської заборгованості, які призвели до погіршення стану його здоров'я.
Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 11 грудня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що під час укладення кредитного договору сторони дотримались вимог статті 1055 ЦК України щодо письмової форми кредитного договору, а зазначені в договорі умови відповідають вимогам глави 71 ЦК України, положенням статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».
Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 12 лютого 2015 року скасовано рішення суду першої інстанції, позов задоволено частково.
Встановлено, що підпункту «д» пункту 1.2 кредитного договору із страхуванням життя № 4741/409CLAPS, укладеного 3 грудня 2013 року між ОСОБА_4 та ПАТ «Платинум Банк», є нікчемним.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 вересня 2016 року рішення апеляційного суду Миколаївської області від 12 лютого 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 15 листопада 2016 року рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 11 грудня 2014 року залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання угоди недійсною. Водночас, суд першої інстанції не роз'яснив позивачу право на зміну підстави позову та відповідні наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, як передбачено частиною четвертою статті 10 ЦПК України 2004 року, однак це не вплинуло на правильність вирішення справи.
У касаційній скарзі, поданій у грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що банк не надав позивачу інформацію про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість всіх супутніх послуг; при укладенні кредитного договору був відсутній графік щомісячних внесків за договором; банк не обґрунтував та не надав інформації про страхові платежі, які передбачені банком як страхова премія; умови кредитного договору є несправедливими.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
19 лютого 2018 року цивільна справа надійшла до Верховного Суду.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочини, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин вважається правомірним не лише тоді, коли не визнаний судом недійсним, але й у тому випадку, коли його недійсність прямо не встановлена законом.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені в частинах першій-третій, п'ятій, шостій статті 203 ЦК України.
Разом із тим згідно із частиною другою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).
Якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Суд встановив, що 3 грудня 2013 року на підставі заяви/анкети ОСОБА_4 між ним та ПАТ «Платинум Банк» укладений кредитний договір зі страхуванням життя позичальника № 4741/409CLAPS, згідно з умовами якого позичальник отримав у відповідача грошові кошти (кредит) на поточні потреби в сумі 34 762,80 грн на 36 платіжних періодів, зі сплатою відсотків за користування кредитом в розмірі 12,00 % річних, з кінцевим терміном повернення 21 грудня 2016 року.
Відповідно до умов укладеного договору він є змішаним та містить елементи різних договорів: кредитного та страхування.
Згідно з пунктом 2.2 цього договору кредит надається в сумі, яку позичальник отримав у відділенні поштового зв'язку, збільшений на суму комісії за надання кредиту та суму страхової премії.
Умови договору містять відомості щодо періодів погашення кредитної заборгованості згідно з додатком 1, суми платежу (1 798,00 грн), його складових (сума заборгованості, проценти за користування кредитом, комісії з обслуговування кредиту), реальної процентної ставки за кредитом (78,21 % річних), суми абсолютного значення подорожчання кредиту (35 898,85 грн). Цим же договором визначено умови страхування позичальника за кредитом (розділ 3 договору), у тому числі щомісячний страховий тариф 0,42373 %, суму одноразової страхової премії - 5 302,80 грн.
При цьому ОСОБА_4 ознайомився з Умовами і правилами надання банківських та страхових послуг, погодився з ними, про що свідчить підпис на кожній сторінці кредитного договору, заяві/анкеті позичальника, а також зміст заяви/анкети позичальника від 3 грудня 2013 року та кредитного договору, відповідно до яких він письмово підтвердив своє ознайомлення, усвідомлення та погодження з умовами кредитування та страхування.
Невід'ємною частиною укладеного сторонами кредитного договору є також і додаток № 1 - графік платежів до кредитного договору зі страхуванням життя позичальника від 3 грудня 2013 року, який також сторонами підписаний.
Установлено, що ПАТ «Платинум Банк» має банківську ліцензію від 20 жовтня 2011 року № 217 на право надання банківських послуг, визначених частиною третьою статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Згідно з випискою із особових рахунків ОСОБА_4 здійснював сплату необхідних платежів на виконання укладеного між ним та відповідачем кредитного договору, а також страхових платежів.
Суди встановили, що згідно зі змістом укладеного між сторонами кредитного договору він містить всі істотні умови договору про надання фінансових послуг, передбачені ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», а саме: назву документа; прізвище, ім'я і по батькові та адресу особи, яка отримує фінансову послугу, найменування фінансової операції, кредитного ліміту, базової відсоткової ставки, порядку погашення боргу; найменування та місцезнаходження банку; розмір фінансового активу, зазначеного у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; строк дії договору; зазначення порядку зміни і припинення дії договору; права та обов'язки сторін; відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; підписи сторін. Крім того, згідно з дослідженою судом заявою/анкетою позичальника позивачем особисто було підтверджено, що він ознайомлений та згоден з Умовами споживчого кредитування та страхування, які були надані йому в письмовій формі, що підтверджує надання йому повної інформації щодо умов кредитування в ПАТ «Платинум Банк».
Встановивши, що під час укладення оспорюваного позивачем договору сторони дотримались вимог статті 1055 ЦК України щодо письмової форми кредитного договору, а зазначені в договорі умови відповідають вимогам глави 71 ЦК України, положенням статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», суди першої та апеляційної інстанцій, правильно застосувавши норми матеріального права, дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.
Наведеним вище спростовуються доводи касаційної скарги про те, що банк не надав позивачу інформацію про орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість всіх супутніх послуг.
Крім того, не знайшли свого підтвердження доводи скарги про те, що при укладенні кредитного договору був відсутній графік щомісячних внесків за договором, оскільки графік платежів міститься у додатку № 1 до кредитного договору, який підписаний позивачем.
Доводи касаційної скарги про те, що банк не обґрунтував та не надав інформацію про страхові платежі, які передбачені банком як страхова премія, є необґрунтованими, а зміст додатку № 1, який є невід'ємною частиною укладеного кредитного договору, визначає умови кредитування, у тому числі містить інформацію для споживача про сукупну вартість кредиту та вартість всіх сукупних послуг, у тому числі послуг на страхування на виконання постанови правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168.
При вирішенні справи суди правильно визначили характер правовідносин між сторонами, вірно застосували закон, що їх регулює, повно і всебічно дослідили матеріали справи та надали належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам.
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Рішення Новоодеського районного суду Миколаївської області від 11 грудня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 15 листопада 2016 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді: С. Ю. Мартєв В. С. Висоцька С. П. Штелик