Постанова
Іменем України
25 квітня 2018 року
м. Київ
справа № 715/2603/15-ц
провадження № 61-12829св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: ЖуравельВ. І. (суддя-доповідач), Антоненко Н. О., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідачі: ОСОБА_5, ОСОБА_6,
треті особи: Глибоцька районна державна адміністрація Чернівецької області, приватний нотаріус Глибоцького районного нотаріального округу Чернівецької області Бреславська-Григорчак Світлана Олександрівна, приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Хоменко Марина Олександрівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_5 на рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 20 грудня 2016 року у складі головуючого судді Маковійчук Ю. В. та постанову апеляційного суду Чернівецької області від 18 січня 2018 року у складі колегії суддів: Литвинюк І. М., Височанської Н. К., Яремка В. В.,
У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6, у якому просив визнати договори дарування недійсними та повернути спірне майно.
Позовна заява мотивована тим, що 15 листопада 2012 року на підставі договору купівлі - продажу він придбав земельну ділянку на АДРЕСА_1, площею 0,0564 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. На вказаній земельній ділянці ним був побудований житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами.
Влітку 2015 року стан його здоров'я погіршився, для полегшення головного болю почав постійно вживати знеболюючі ліки, антидепресанти. З метою оформлення документів на завершений будівництвом будинок, ним була зроблена довіреність на ОСОБА_5
21 серпня 2015 року він та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб.
У зв'язку з погіршенням стану здоров'я, 23 вересня 2015 року брат позивача ОСОБА_9 викликав додому лікаря - психіатра комунальної медичної установи «Чернівецька обласна психіатрична лікарня», яка після огляду позивача рекомендувала його госпіталізувати.
28 вересня 2015 року ОСОБА_5 разом з батьком ОСОБА_10 привезли позивача до нотаріуса в смт. Глибока Чернівецької області для реєстрації у будинку їх дитини ОСОБА_11 Зазначає, що у нотаріуса він підписав декілька документів, не читаючи їх змісту, оскільки за станом здоров'я не міг цього зробити. Про що говорив нотаріус, він також не пам'ятає.
Наступного дня 29 вересня 2015 року ОСОБА_5 відвезла його до психіатричної лікарні, де він знаходився на стаціонарному лікуванні до 06 листопада 2015 року. Після цього він дізнався, що позивач з дитиною переїхали проживати в спірний будинок.
Розпорядженням Глибоцької районної державної адміністрації Чернівецької області від 22 вересня 2015 року № 322 йому надано дозвіл на укладення договору дарування житлового будинку, хоча з такою заявою він не звертався.
Зазначає, що під час укладення вказаних договорів не розумів значення своїх дій, не міг ними керувати та не мав наміру відчужувати спірне майно, яке є єдиним житлом у нього. Просив позов задовольнити.
Рішенням Глибоцького районного суду Чернівецької області від 20 грудня 2016 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Чернівецької області від 18 січня 2018 року, позов ОСОБА_4 задоволено.
Визнано недійсними договори дарування житлового будинку та земельної ділянки від 28 вересня 2015 року, за адресою: АДРЕСА_1, укладені між ОСОБА_4 та ОСОБА_5
Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 нерухоме майно, а саме: житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивач ОСОБА_4 на момент укладення оспорюваних договорів у зв'язку з незадовільним станом здоров'я не мав можливості усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Враховуючи те, що житловий будинок та земельна ділянка вибули з володіння ОСОБА_4 на підставі договорів дарування між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, майно підлягає витребуванню від набувача ОСОБА_6 на його користь.
У березні 2018 року ОСОБА_5 подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що у мотивувальній частині експертного висновку зазначено про період, коли були укладені спірні правочини, а не про момент їх укладення. Поза увагою експертів залишено з'ясування питання щодо конкретно визначеного періоду не усвідомлення своїх дій позивачем, оскільки протягом дня 28 березня 2015 року стан психічного здоров'я позивача змінювався неодноразово. Висновки побудовані без посилання на нормативні акти та науково-технічну і довідкову літературу, не зазначені реєстраційні коди методики проведення судової експертизи. У експертизі міститься висновок про те, що позивач оглядався двічі, але не зазначено коли саме.
Відповідач ОСОБА_6 судові рішення у касаційному порядку не оскаржила.
30 березня 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Частиною другою статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Суди встановили, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 проживали з 2000 року без реєстрації шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася спільна дитина - ОСОБА_11
21 серпня 2015 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зареєстрували шлюб.
15 листопада 2012 року ОСОБА_4 на підставі договору купівлі - продажу придбав земельну ділянку площею 0,0564 га, на якій був побудований житловий будинок, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на АДРЕСА_1.
28 вересня 2015 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 укладено договір дарування житлового будинку та земельної ділянки.
З 29 вересня 2015 року по 06 листопада 2015 року ОСОБА_4 перебував на лікуванні у комунальній медичній установі «Чернівецька обласна психіатрична лікарня».
Спірне нерухоме майно є єдиним житлом ОСОБА_4
Статтею 717 ЦК України передбачено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, вчинений дієздатною фізичною особою, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи в разі, якщо судом буде встановлено, що в момент вчинення правочину вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.
У контексті викладеного слід розуміти, що підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи від 17 серпня 2016 року № 509 ОСОБА_4 при укладенні оспорюваних договорів дарування житлового будинку та земельної ділянки 28 вересня 2015 року виявляв ознаки тимчасового хворобливого розладу психічної діяльності у формі органічного судинного депресивно-маячного розладу. За своїм психічним станом ОСОБА_4 на момент вчинення договорів дарування 28 вересня 2015 року не міг розуміти (усвідомлювати значення) своїх дій та керувати ними.
Отже висновок судів про те, що ОСОБА_4 вчинив правочини у момент, коли не міг усвідомлювати значення своїх дій та не міг керувати ними, є правильним, а тому визнання правочинів недійсними з підстав, передбачених статтею 225 ЦК України, відповідає вимогам закону.
Доводи касаційної скарги зводяться лише до переоцінки доказів, зокрема, висновку судово-психіатричної експертизи.
Проте, згідно із частиною третьою статтею 411 ЦПК України судами досліджені всі зібрані у справі докази, які є допустимими, у тому числі, й висновок експерта. Судово-психіатрична експертиза проведена на підставі ухвали Глибоцького районного суду Чернівецької області від 25 березня 2016 року експертами, які попереджалися про кримінальну відповідальність за відмову або видачу явно неправдивого висновку.
Інші доводи касаційної скарги також не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржені судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення, а рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 20 грудня 2016 року та постанову апеляційного суду Чернівецької області від 18 січня 2018 року без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 20 грудня 2016 року та постанову апеляційного суду Чернівецької області від 18 січня 2018 року залишити без змін.
Поновити виконання рішення Глибоцького районного суду Чернівецької області від 20 грудня 2016 року.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: В. І. Журавель
Н.О. Антоненко
В.І. Крат