Справа № 11-кп/796/840/2018 Суддя у першій інстанції ОСОБА_1
Категорія - ч. 2 ст. 296 КК України Суддя-доповідач ОСОБА_2
07 травня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва ОСОБА_6 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 15 листопада 2017 року у кримінальному провадженні № 12016100100001027 щодо обвинувачених у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України,
ОСОБА_7 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Києві, зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судима,
ОСОБА_8 , який народився, ІНФОРМАЦІЯ_2 в
с. Озліїв Малинівського району Рівненської області, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий,
за участю: прокурора ОСОБА_9
захисників ОСОБА_10 , ОСОБА_11
законних представників обвинувачених ОСОБА_12 , ОСОБА_13
обвинувачених ОСОБА_8 , ОСОБА_7
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 15 листопада 2017 року кримінальне провадження № 12016100100001027 відносно ОСОБА_7 та ОСОБА_8 по обвинуваченню за ч. 2 ст. 296 КК України закрито, до неповнолітньої ОСОБА_7 застосовано примусовий захід виховного характеру у виді передачі її під нагляд матері ОСОБА_13 на строк 1 рік, до ОСОБА_8 застосовано примусовий захід виховного характеру у виді передачі під нагляд матері ОСОБА_12 на строк 1 рік.
Як указано в ухвалі, до суду надійшов обвинувальний акт за обвинуваченням неповнолітніх ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України, та клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру відносно неповнолітніх, які не досягали віку притягнення до кримінальної відповідальності: ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 у вчиненні суспільно небезпечного діяння, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України.
Судом встановлено, що неповнолітні ОСОБА_7 та ОСОБА_8 разом із особами, які не досягали віку притягнення до кримінальної відповідальності: ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , 28 січня 2016 року приблизно о 16 годині, знаходячись в під'їзді № 1 будинку АДРЕСА_3 , грубо порушуючи громадський порядок, з мотивів явної неповаги до суспільства, вчинили хуліганство, що супроводжувалось особливою зухвалістю та виразилось у заподіянні неповнолітній
ОСОБА_18 легких тілесних ушкоджень.
В той же час, визнавши обґрунтованими клопотання захисників про звільнення неповнолітніх обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру, суд першої інстанції, керуючись ст. 105 КК України та ст. 497 КПК України, прийняв рішення про закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 та ОСОБА_8 із застосуванням до кожного з них примусового заходу виховного характеру.
В апеляційній скарзі заступник прокурора м. Києва ОСОБА_6 , посилаючись на неправильне застосування судом закону України про кримінальну відповідальність та істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 15 листопада 2017 року відносно неповнолітніх ОСОБА_7 і ОСОБА_8 та призначити новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.
За доводами апеляційної скарги прокурора, суд першої інстанції істотно порушив вимоги ч. 3 ст. 497, ч. 1 ст. 369, ч. 2 ст. 373 КПК України та неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, зокрема положення ст. 105 КК України.
Обґрунтовуючи свою позицію, апелянт зазначає про те, що суд першої інстанції, розглядаючи кримінальне провадження по суті пред'явленого ОСОБА_7 та ОСОБА_8 обвинувачення, вірно встановивши фактичні обставини, правильність кваліфікації їх дій та доведеність вини, в порушення норм кримінального процесуального законодавства, постановив при вирішенні обвинувачення по суті замість вироку - ухвалу, внаслідок чого неправильно застосував закон.
При цьому вважає, що в кримінальному провадженні щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 суд не вправі був застосовувати положення ч. 3 ст. 497 КПК України та приймати рішення про закриття кримінального провадження, оскільки спеціальний порядок застосування до неповнолітнього обвинуваченого примусових заходів виховного характеру, визначений ст. 497 КПК України, застосовується щодо неповнолітнього, який обвинувачується у вчинення вперше кримінального проступку, злочину невеликої тяжкості або необережного злочину середньої тяжкості, проте, за обвинувальним актом, який надійшов на розгляд до суду, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 обвинувачуються у вчиненні умисного злочину середнього ступеню тяжкості. Отже, в даному провадженні суд повинен був постановити вирок, та, виходячи з положень ч. 1 ст. 105 КПК України про те, що неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого каяття та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання, вирішити питання про можливість звільнення ОСОБА_7 та ОСОБА_8 від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити, заперечення обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , їх законних представників і захисників щодо доводів апеляційної скарги та апеляційного прохання, провівши судові дебати, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених кримінальним процесуальним законом.
Під час апеляційного розгляду кримінального провадження стосовно неповнолітніх ОСОБА_7 та ОСОБА_8 колегією суддів установлено, що судове рішення у формі ухвали щодо них постановлено судом першої інстанції з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та внаслідок неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а тому не відповідає вимогам законності.
Так, особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх визначені у розділі ХV Кримінального Кодексу України.
Зокрема, за змістом ч. 1 ст. 97 КК України неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, може бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, передбачені ч. 2 ст. 105 цього Кодексу.
В той же час, ч. 1 ст. 105 КК України визначено, що неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання. У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, визначені у ч. 2 ст. 105 КК України.
Порядок кримінального провадження щодо неповнолітніх визначається загальними правилами Кримінального процесуального кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених главою 38 цього Кодексу.
Зокрема, згідно з ч. 1 ст. 497 КПК України, якщо під час досудового розслідування прокурор дійде висновку про можливість виправлення неповнолітнього, який обвинувачується у вчиненні вперше кримінального проступку, злочину невеликої тяжкості або необережного злочину середньої тяжкості без застосування кримінального покарання, він складає клопотання про застосування до неповнолітнього обвинуваченого примусових заходів виховного характеру і надсилає його до суду.
З підстав, передбачених ч. 1 ст. 497 КПК України, суд під час судового розгляду, як це визначено у ч. 3 ст. 497 КПК України, може прийняти рішення про застосування до неповнолітнього обвинуваченого примусових заходів виховного характеру, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що неповнолітнім як ОСОБА_7 , так і ОСОБА_8 , обвинувальним актом було висунуто обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України, яке є умисним та відповідно до ст. 12 КК України відноситься до злочину середнього ступеню тяжкості.
Одночасно з обвинувальним актом щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на розгляд до суду надійшло клопотання про застосування до осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності, а саме стосовно ОСОБА_14 , ОСОБА_17 , ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , примусових заходів виховного провадження, яке розглядалося судом в одному провадженні з обвинувальним актом і за результатами судового розгляду стосовно вказаних осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності, постановлено окреме судове рішення, яке не є предметом апеляційного розгляду.
В той же час, із журналу судового засідання від 14 листопада 2017 року слідує, що під час судового розгляду, в тому числі і на підставі обвинувального акта щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , були встановлені фактичні обставини провадження та до закінчення їх з'ясування суд першої інстанції приступив до розгляду клопотань захисників, які просили звільнити обвинувачених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру.
Таке клопотання захисників, з огляду на зміст судового рішення, суд першої інстанції помилково визнав клопотанням про звільнення неповнолітніх обвинувачених від кримінальної відповідальності, що в даному провадженні взагалі не узгоджується з вимогами ст. 497 КПК України та умовами застосування ст. 97 КК України, з огляду на тяжкість вчиненого неповнолітніми кримінального правопорушення. Проте, вислухавши думку всіх учасників судового розгляду за клопотанням, які підтримали або не заперечували проти його задоволення, суд вийшов до нарадчої кімнати, після виходу з якої оголосив процесуальне рішення у формі ухвали про закриття кримінального провадження відносно неповнолітніх ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , що може відповідати положенням п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України лише у разі встановлення правових підстав для звільнення особи від кримінальної відповідальності, та застосував до неповнолітніх обвинувачених примусовий захід виховного характеру у виді передачі кожного з них під нагляд матері строком на один рік.
Але, виходячи з вимог ст.ст. 97, 105 КК України, суд не мав законних підстав для закриття кримінального провадження щодо неповнолітніх ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , та за наслідками вирішення обвинувачення стосовно них по суті, в даному кримінальному провадженні під час судового розгляду після виконання вимог ст. 363 КПК України, повинен був принаймні виконати вимоги ст.ст. 364, 365 КПК України та ухвалити вирок, як це передбачено ч. 1 ст. 369 КПК України і під час вирішення питання щодо покарання розглянути можливість звільнення неповнолітніх ОСОБА_7 та ОСОБА_8 від покарання із застосування примусових заходів виховного характеру, отже ухвалив судове рішення з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке в цілому не відповідає вимогам ст. 370 КПК України.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції закону України про кримінальну відповідальність, що згідно з положеннями п. 4 ч. 1 ст. 409, п. 3 ч. 1 ст. 413 КПК України є підставою для скасування судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції, а також з доводами щодоістотного порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки суд в даному провадженні не дотримав спеціальний порядок застосування до неповнолітніх обвинувачених примусових заходів виховного характеру, передбачений положеннями ст. 497 КПК України, та порушив вимоги ст. 369 КПК України.
В той же час указані порушення вимог як матеріального, так і процесуального закону, на переконання колегії суддів, перешкодили суду першої інстанції ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, у зв'язку з чим ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 15 листопада 2017 року стосовно ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , з огляду на положення ч. 1 ст. 412 КПК України, підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції, за результатами проведення якого, з урахуванням наведеного в ухвалі суду апеляційної інстанції, слід постановити законне, обґрунтоване та вмотивоване судове рішення.
За вказаних обставин, апеляційна скарга заступника прокурора м. Києва ОСОБА_6 підлягає задоволенню.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу заступника прокурора міста Києва ОСОБА_6 задовольнити.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 15 листопада 2017 року, якою кримінальне провадження № 12016100100001027 щодо ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України, закрито та застосовано до неповнолітніх ОСОБА_7 та ОСОБА_8 примусові заходи виховного характеру у виді передачі кожного з них під нагляд матері строком на один рік - скасувати та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
____________________ ________________________ _______________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4