печерський районний суд міста києва
Справа № 757/51479/16-ц
Категорія 18
12 квітня 2018 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого судді - Москаленко К.О.,
за участю секретарів судового засідання - Ольховській М.Г., Березовській К.А.,
розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу №757/51479/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Служба у справах дітей Печерської районної у місті Києві державної адміністрації, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малиновська Олена Юріївна - про визнання договорів недійсними, -
за участю представника позивача - ОСОБА_4, ОСОБА_5,
за участю представника відповідача - адвоката ОСОБА_6, ОСОБА_7,
за участю представника третьої особи Служби у справах дітей Печерської районної у місті Києві державної адміністрації - Колєнченко Ю.В.,
У жовтні 2016 року позивач ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1.) звернулася до Печерського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_2 (далі по тексту - відповідач, ОСОБА_2.) про визнання договорів недійсними.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що сторони є подружжям, від шлюбу мають двох неповнолітніх дітей. 23.10.2013 під час перебування у шлюбі між сторонами було укладено: Договір купівлі-продажу житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малиновською О.Ю. за реєстровим №1305 (далі по тексту - Договір-1); Договір купівлі-продажу земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малиновською О.Ю. за реєстровим №1304 (далі по тексту - Договір-2). Також, 21.10.2013 між сторонами було укладено Попередній договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малиновською О.Ю. (далі по тексту - Попередній договір). Позивач зазначає, що укладені договори з точки зору оцінки форми правочинів, за умови державної реєстрації права власності за відповідачем та реального їх виконання, могли призвести до вибуття майна з права приватної власності ОСОБА_1 та перейшли у спільну сумісну власність ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з огляду на положення сімейного законодавства. Позивач просить суд визнати зазначені договори недійсними, з огляду на те, що вони укладені всупереч інтересам дітей та без згоди органу опіки та піклування; та при посвідченні оскаржуваних договорів нотаріусом було порушено черговість посвідчення.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07.11.2016 відкрито провадження у справі.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 09.08.2017, занесену до журналу судового засідання, до участі у справі в якості третіх осіб залучено Службу у справах дітей Печерської районної у м. Києві державної адміністрації та приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Малиновську О.Ю.
У судовому засіданні 23.03.2018 представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив позов задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні 23.03.2018 заперечила щодо задоволення позовних вимог, просила відмовити в повному обсязі.
Представник Служби у справах дітей Печерської районної у м. Києві державної адміністрації та приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малиновська О.Ю. у судове засідання не з'явилися, про розгляд справи повідомлялися належним чином, направили на адресу суду заяви про розгляд справи у їх відсутність.
Суд, з'ясувавши обставини справи, перевіривши їх доказами шляхом дослідження письмових доказів в матеріалах справи, вислухавши пояснення представників позивача, представників відповідача, представника третьої особи, надходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що 21.10.2013 між сторонами було укладено Попередній договір, відповідно до п. 1 якого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 дійшли згоди укласти договір купівлі-продажу житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та земельної ділянки площею 0,0898 га, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1 відповідає номеру 79062001 в документі, що посвідчує право власності на землю, яка розташована в АДРЕСА_1.
23.10.2013 між сторонами було укладено Договір-1, відповідно до п. 1 якого продавець передає у власність, а покупець приймає житловий будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1.
За п. 7 Договору-1, продавець свідчить, що незастережних недоліків, які значно знижують цінність або можливість використання за цільовим призначенням житловий будинок не має; від покупця не приховано обставини, які мають істотне значення; до укладення цього договору житловий будинок іншим особам не відчужений; як внесок до статутного капіталу юридичних осіб не переданий, самовільних переобладнань немає; житловий будинок не наданий в користування наймачам (орендарям); обтяжень, а також будь-яких прав у третіх осіб щодо житлового будинку немає; усі умови цього договору відповідають інтересам сторін та погоджені ними; договір не укладається під впливом тяжких для продавця обставин.
Як зазначено у п. 13 Договору-1, згідно довідки, виданої Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства «Печерська брама» Печерської районної в м. Києві Ради (КП «Печерська брама») 18.10.2013 №380, малолітні та неповнолітні діти, в житловому будинку, що є предметом цього договору, не зареєстровані. Продавець свідчить, що дані, наведені в довідці, відповідають дійсності на день укладення цього договору. Копію зазначеної довідки було надано приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малиновською О.Ю. в процесі розгляду справи. (а.с. 137)
Також, 23.10.2013 між сторонами було укладено Договір-2, відповідно до п.1 якого продавець передає, а покупець приймає у власність земельну ділянку площею 0,898 га, яка розташована в АДРЕСА_1, кадастровий номер НОМЕР_1 відповідає номеру 79062001 в документі, що посвідчує право власності на землю.
Заявляючи вимоги про визнання укладених між сторонами договорів недійсними, позивач посилається на те, що договори, укладені між сторонами в інтересах сім'ї, за час шлюбу, проте, без мети створення правових наслідків, які обумовлювалися правочинами.
Як визначено у ч.ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України), цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).
Статтею 6 ЦК України, визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Виходячи зі змісту ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.
Відповідно до п. 8 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 09.11.2009, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.
Згідно ст. 203 ЦК України, загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.
Згідно зі ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.
Таким чином, за положеннями зазначеної норми фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків і характеризується такими рисами: сторони вчиняють правочин для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином.
Таким чином, визнання договору недійсним у зв'язку з його фіктивністю має свої особливості, а саме: у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буле виконаний. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача.
При цьому, судам необхідно оцінювати докази та враховувати те, чи обговорювали сторони істотні умови, чи здійснювались нотаріальне посвідчення та державна реєстрація правочину тощо.
Судом критично приймається факт відсутності реальних наслідків, які обумовлені оскаржуваними договорами, оскільки, як вбачається зі змісту Договору-1, зокрема, п. 8, сторони підтверджують, що укладення договору відповідає їх інтересам, волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі; умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін; договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому.
Крім того, відповідно до п. 11 Договору-2, сторони підтверджують, що укладення договору відповідає їх інтересам; волевиявлення є вільним, усвідомленим і відповідає їх внутрішній волі; умови договору зрозумілі і відповідають реальній домовленості сторін; договір не приховує іншого правочину і спрямований на реальне настання наслідків, які обумовлені у ньому.
Також, настання реальних правових наслідків вбачається також з того, що станом на момент укладення оскаржуваних договорів, між подружжям припинені фактичні шлюбні відносини, що встановлено рішенням Голопристанського районного суду Херсонської області від 21.10.2014 у справі №654/2986/14-ц, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 01.10.2015 та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.12.2015.
Зазначеними рішеннями встановлено, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з початку 2010 року фактично припинились шлюбні відносини, відсутність спілкування подружжя, спільні доходи та витрати, спільні інтереси та ознаки сім'ї. ОСОБА_2 не проживає з ОСОБА_1 з 2010 року, не веде спільне господарство, не має спільних доходів та витрат, що свідчить про фактичне припинення шлюбних відносин. Рухоме та нерухоме майно, набуте після 2010 року, підлягає виключенню із загальної маси спільного сумісного майна подружжя та не може бути об'єктом поділу.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту - ЦПК України), обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже, зважаючи на те, що оскаржувані договори були укладені після 2010 року, то предмети цих договорів не є спільним сумісним майном, а є особистою приватною власністю відповідача, що виключає відсутність настання реальних правових наслідків.
Що стосується посилання позивача на порушення прав дітей та відсутність згоди органу опіки та піклування, слід зазначити наступне.
Згідно з положеннями частин четвертої та п'ятої статті 177 СК України, орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.
За таких обставин, вчинення батьками малолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Проте, сам по собі цей факт не є безумовним підтвердженням наявності підстав для визнання правочину недійсним. Правочин може бути визнаний недійсним, якщо його вчинення батьками без попереднього дозволу органу опіки та піклування призвело до порушення права особи, в інтересах якої пред'явлений позов, тобто, до звуження обсягу існуючих майнових прав дитини та/або порушення охоронюваних законом інтересів дитини, зменшення або обмеження прав та інтересів дитини щодо жилого приміщення.
Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Частиною 1 ст. 405 ЦК України визначено, що члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.
Зазначена позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.03.2018 справі №343/774/15-ц.
Відповідно до ч.ч. 5, 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Отже, судом враховується той факт, що малолітні діти як на момент укладення оскаржуваних договорів, так і на момент розгляду справи проживають разом з позивачем за адресою: АДРЕСА_1, про що зазначено самою ОСОБА_1 у позовній заяві. Окрім того, укладеними договорами жодним чином не порушуються права дітей на користування житловим приміщенням на момент укладення оспорюваних договорів та на момент розгляду справи, оскільки, фактична зміна власника будинка з матері на батька не є підставою для позбавлення права проживання дітей у ньому.
Що стосується посилання позивача на укладений між ОСОБА_2 та ПАТ «Ощадбанк» кредитний договір, за яким відповідач прийняв на себе повернення грошових зобов'язань, у зв'язку з чим за наслідком укладення спірних договорів було поставлено під загрозу майнові інтереси дітей, слід зазначити наступне.
По-перше, долучений до матеріалів справи формуляр кредитного договору не може бути належним та допустимим доказом в розумінні ст.ст. 77, 78 ЦПК України, зважаючи на те, що формуляр долученого кредитного договору не містить дати укладення, номеру, підпису та печатки сторін. Водночас, лист ПАТ «Ощадбанк» щодо виконання умов Договору кредитної лінії №982 від 21.10.2013, направлений на адресу відповідача, не свідчить про те, що саме Договір кредитної лінії №982 від 21.10.2013 є долученим позивачем формуляром неукладеного кредитного договору.
По-друге, навіть у разі якщо припустити, що дійсно долучений позивачем формуляр кредитного договору дійсно було укладено та відповідач отримав кредитні кошти для купівлі будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, то слід зауважити, що предметом іпотеки за вказаним формуляром кредитного договору у відповідності до п. 4.1.2. є нежилі приміщення (в літ. А) з №1 по №10 (групи приміщень №67) загальною площею 165,40 кв.м., за адресою - АДРЕСА_2, що забезпечують виконання зобов'язання за Кредитним договором.
Отже, нелогічними є посилання позивача на той факт, що невиконання умов нібито укладеного кредитного договору, за яким відповідач нібито отримав кредитні кошти на купівлю житлового будинку та земельної ділянки, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, може бути наслідком порушення прав малолітніх дітей.
Крім того, Європейський суд з прав людини в своїй практиці (рішення від 09.10.1979 в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 13.05.1980 в справі Артіко проти Італії (пункт 35), рішення від 30.05.2013 в справі Наталія Михайленко проти України (пункт 32) визначає, що Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних.
Поряд з цим, не знайшло своє підтвердження в судовому засіданні посилання позивача на те, що приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малиновською О.Ю. було порушено порядок вчинення нотаріальних дій.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Оцінивши зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах закону, обставини справи не підтверджені певними засобами доказування, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 11, 202, 203, 215, 234, 405, 627, 628, 655 ЦК України; ст.ст. 3, 4, 12, 13, 76-81, 133, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352-355 ЦПК України,-
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Служба у справах дітей Печерської районної у місті Києві державної адміністрації, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Малиновська Олена Юріївна - про визнання договорів недійсними, - відмовити.
Повне рішення суду складено 02.04.2018.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду м. Києва через Печерський районний суд міста Києва.
Суддя Печерського
районного суду м. Києва К.О. Москаленко