ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/18815/17
провадження № 2/753/2006/18
"10" травня 2018 р. Дарницький районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Комаревцевої Л.В.
з секретарем - Гаврилюк О.В.
позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
представника відповідачів ОСОБА_3
представника третьої особи: Сергєєва М.О.
представника третьої особи Шовкун С.І.
розглянувши у загальному позовному провадженні в підготовчому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , 3-ті особи: Адміністрація Державної прикордонної служби України, Окрема комендатура Охорони і забезпечення ДПСУ про зобов'язання звільнити жиле приміщення,
У жовтні 2017 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , 3-ті особи: Адміністрація Державної прикордонної служби України, Окрема комендатура Охорони і забезпечення ДПСУ про зобов'язання звільнити жиле приміщення
В обґрунтування позовної заяви позивач посилався на те, що згідно протоколу спільного рішення Адміністрації та житлової комісії ДПС України №67 від 20.08.2016, у зв"язку із вибуттям для подальшого проходження служби до іншого неселеного пункту у м.Хмельницький полковника ОСОБА_2 , позивачу було надано пристосоване до проживання приміщення АДРЕСА_1 території військової частини НОМЕР_1 на АДРЕСА_2 . Командування Окремої комендатури охорони і забезпечення ДПС України, що є балансоутримувачем будівлі, де розташоване вказане приміщення, зверталось до відповідача ОСОБА_2 з вимогою вивільнити незаконно утримуване ним приміщення, проте, станом на день розгляду вказаної справи відповідачі приміщення АДРЕСА_3 не звільнили, у зв"язку з чим позивач був змушений звернутись до суду за захистом своїх порушених прав.
У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив суд задовольнити їх у повному обсязі на доводах та підставах, зазначених у позові.
У судовому засіданні відповідач та представник відповідачів позовні вимоги не визнали в повному обсязі, відповідачем ОСОБА_2 подано до суду відзив на позов.
Представники третіх осіб у судове засідання також з"явились, позовні вимоги підтримали, надали свої пояснення.
Суд, заслухавши учасників процесу, вивчивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню за наступних підстав.
Статтею 263 ЦПК України визначено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Відповідно до абз. першого п.1 ст.12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української PCP, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями визначено та затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 №1081 (далі - Порядок №1081).
Забезпечення житловими приміщеннями в Державній прикордонній службі України врегульовано Інструкцією, затвердженою наказом Адміністрації Держприкордонслужби від 20.12.2007 №1040, зареєстрованим в Мінюсті 11.01.2008 за №16/14707 (далі - Інструкція №1040).
Пунктом 13 Порядку №1081 передбачено, що службове житлове приміщення повинне бути благоустроєно стосовно до умов даного населеного пункту, відповідати встановленим санітарним і технічним вимогам.
Підпунктом 2.3. Інструкції №1040 встановлено, що під службові житлові приміщення виділяються окремі квартири. Службові житлові приміщення повинні використовуватися тільки за призначенням.
Позивач стверджує, що спільним рішенням Адміністрації та житлової комісії Державної прикордонної служби України від 20.08.2016, який оформлений протоколом №67 йому надано пристосоване для проживання приміщення.
Проте, судом встановлено, що у вказаному рішенні, зазначено: «...клопотати перед Головою Державної прикордонної служби України щодо надання пристосованого для проживання приміщення ..., що розташоване на території військової частини НОМЕР_1 на АДРЕСА_2 підполковнику ОСОБА_1 (в/ч НОМЕР_2 ) на склад сім'ї...».
Таким чином, в спільному рішенні від 20.08.2016, оформленому протоколом №67, мова йде лише про клопотання щодо надання позивачу та членам його сім'ї пристосованого для проживання приміщення, а не рішення про надання жилої площі у відомчому гуртожитку або службового житлового приміщення.
Відповідно до пункту 10 Положення про гуртожитки, затвердженого наказом Мінрегіонрозвитку від 27.04.2015 №84, зареєстрованим в Мінюсті 03.07.2015 за №778/27223 (далі - Положення №84) жила площа в гуртожитках не надається особам, які забезпечені житлом у тому самому населеному пункті, де зареєстровано гуртожиток.
Таким чином, Житлова комісія клопотала про надання пристосованого для проживання приміщення, а не жилої площі в гуртожитку або службового житлового приміщення, що перебуває у будівлі відомчого гуртожитку. Тому протокол від 20.08.2016 №67 не є підставою для виникнення у позивача будь-яких прав на користування спірним приміщенням.
Позивачем не доведено свого права проживати у відомчому гуртожитку через відсутність підтверджень того, що він не забезпечений житлом у м. Києві та йому військова частина НОМЕР_1 не орендує житло або не виплачує грошову компенсацію за піднайом жилого приміщення, а тому не є належним доказом дотримання встановлених діючим законодавством України права на проживання у відомчому гуртожитку.
Статтею 58 ЖК України передбачено, ордер є єдиною підставою для вселення в надана жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення. Видача' ордерів на жилі приміщення у військових містечках проводиться в порядку, передбаченому законодавством.
Стаття 129 ЖК України передбачає, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку.
Військовослужбовцям Держприкордонслужби службові приміщення надаються згідно з рішеннями командирів військових частин, які погоджуються з Адміністрацією Держприкордонслужби.
Абзацом 2 пункту 12 Порядку № 1081 встановлено, що на підставі рішення про надання службового приміщення виконавчий орган районної, міської, районної у місті ради видає спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане житлове приміщення.
Згідно з підпунктом 2.7. Інструкції №1040 спеціальний ордер на службові квартири в закритих військових містечках оформляється та видається відповідним квартирно- експлуатаційним підрозділом органу Державної прикордонної служби України за підписом начальника органу Державної прикордонної служби після погодження списку розподілу службового житла Адміністрацією Держприкордонслужби.
Відповідно до п. 1. Розділу II Положення №84 вселення до гуртожитків проводиться власником гуртожитку або уповноваженою ним особою на підставі ордера, форма якого наведена в додатку до цього Положення, виданого відповідно до ст. 129 Житлового кодексу, з одночасним укладенням договору найму жилого приміщення в гуртожитку.
Відповідно до Порядку № 1081, а саме: п.8. - житлове приміщення включається до числа службового згідно з рішенням виконавчого органу районної , міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини, погодженого з квартирно-експлуатаційним органом; п.9. до числа службового може бути включене тільки вільне житлове приміщення. Під службові приміщення виділяються окремі квартири; п.12. службові житлові приміщення надаються військовослужбовцям згідно з рішенням командира військової частини, яке погоджується з квартирно-експлуатаційним органом, за місцем проходження ними військової служби.
Відповідно до п.2.22. Інструкції №1040 виселення провадиться у судовому порядку за позовом командування органу Державної прикордонної служби України, на обліку в якому перебуває службове житлове приміщення.
Доказів того, що Окрема комендатура охорони і забезпечення ДПСУ (балансоутримувач спірного житла) зверталась до суду з позовом про виселення відповідачів до суду не надано.
Крім того, згідно витягу з протоколу від 20.08.2016 №67, порушено клопотання про надання позивачу та членам його сім'ї пристосованого для тимчасового проживання приміщення АДРЕСА_4 .
Водночас, згідно з витягом з протоколу №54 від 26.03.2013, житловою комісією Держприкордонслужби Відповідачу 1 розподілено квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до підпункту 1.1. Договору про користування жилим приміщенням від 31.05.2013, ОСОБА_9 надано жиле приміщення, в якому він разом з членами сім'ї проживає на цей час, за адресою: АДРЕСА_5 .
Отже, гуртожиток поліпшеного планування №1 (літера А) та житловий будинок готельного типу №3 не тотожні, оскільки відсутні будь-які докази того, що зазначені гуртожиток та житловий будинок, в якому проживають відповідачі, є одним і тим самим об'єктом житлової нерухомості, в якому є пристосоване для тимчасового проживання приміщення, на яке нібито має право на заселення позивач.
Пристосоване для тимчасового проживання приміщення АДРЕСА_3 , на заселення в яке , на думку позивача, він має право та квартира АДРЕСА_6 , в якому проживають відповідачі, також не є тотожними, оскільки критерії та стандарти, за якими поділяються пристосовані для проживання приміщення та благоустроєні квартири, є різними.
Позивач у відповіді на відзив зауважив, що Відповідач разом з членами сім'ї здійснив заселення у надане йому службове житло, за спільним рішенням Адміністрації та Житлової комісії Держприкордонслужби, яке оформлено протоколом від 26.03.2013р №54 та затверджено Головою Держприкордонслужби, без пред'явлення ордеру.
04.04.2013, на підставі рішення житлової комісії Держприкордонслужби щодо розподілу відомчого житла, яким є квартира, що складається з 2-х кімнат по АДРЕСА_2 , полковнику ОСОБА_2 як військовослужбовцю ІНФОРМАЦІЯ_1 , рішенням Голови Держприкордонслужби, який є керівником Адміністрації Держприкордонслужби (військової частини НОМЕР_3 ), надане зазначене службове житлове приміщення.
31.05.2013, згідно з вказаним рішенням, на підставі інших належних документів, між ОСОБА_2 та Окремою комендатурою охорони і забезпечення Держприкордонслужби укладено, чинний на день розгляду вказаної справи, договір про користування житловим приміщення, яке є квартирою за адресою: АДРЕСА_5 .
Відповідно до ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи та на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Крім того, у ч. ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України визначено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Тобто процесуальними нормами встановлено обов'язок учасників справи доказувати обставини при невизнані або оспорюванні них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Як передбачено ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
З урахуванням зазначеного, у зв"язку з тим, що позивач не надав суду ордеру на вселення до службового житлового приміщення або на жилу площу у відомчому гуртожитку, позивач не має жодної підстави стверджувати про наявність у нього права користування спірним житлом, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 89, 141, 259, 263, 264, 265 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , 3-ті особи: Адміністрація Державної прикордонної служби України, Окрема комендатура Охорони і забезпечення ДПСУ про зобов'язання звільнити жиле приміщення - залишити без задоволення.
Рішення може бути повністю або частково оскаржено в апеляційному порядку учасниками справи, а також особами, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки до Апеляційного суду м. Києва через Дарницький районний суд м. Києва. Апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текстр рішення складено 15.05.2018
СУДДЯ Л.В. КОМАРЕВЦЕВА