Справа № 709/2106/17
02 травня 2018 року смт. Чорнобай
Чорнобаївський районний суд Черкаської області у складі:
головуючого судді - Чубая В.В.,
за участі секретаря судового засідання - Кіян С.О.,
позивача - ОСОБА_1,
представників позивача - ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Чорнобаївського районного суду Черкаської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, третя особа - Великоканівецька сільська рада Чорнобаївського району Черкаської області, про звільнення самостійно зайнятої земельної ділянки та стягнення коштів, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Чорнобаївського районного суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_3 (далі - відповідач) про звільнення самостійно зайнятої земельної ділянки та стягнення коштів.
В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що позивач набула у спадок земельну ділянку, однак у 2007 році відповідачем розпочато будівництво гаражу, при цьому здійснено самозахват частини земельної ділянки позивача, знищено розташовані на ній садові насадження. Жодних договорів, які б надавали право користування цією ділянкою відповідачу, ні позивач, ні її родичі не укладали. Будь-яка дозвільна документація на будівництво у відповідача відсутня. Мирним шляхом звільнити земельну ділянку позивача та відновити її первинний стан відповідач не бажав та пропонував їй звертатися до суду. Таким чином позивач протягом 9 років відстоювала своє порушене право шляхом звернення до органів місцевого самоврядування, правоохоронних органів та суду, в результаті чого їй вдалося зареєструвати право власності на успадковану земельну ділянку. У зв'язку з цим остання просила суд зобов'язати відповідача звільнити та привести до стану, придатного для використання за цільовим призначенням, належну їй земельну ділянку.
Внаслідок неправомірних дій відповідача позивачу нанесено шкоду, порядок відшкодування якої врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1994 року № 284 «Про затвердження порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувача». На підставі ОСОБА_4 визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25 липня 2007 року № 963, позивач, виходячи з площі самозахопленої земельної ділянки 0,06 га та строку захвату 8 років, оцінила нанесені їй збитки у розмірі 68633,87 гривень, які просила стягнути з відповідача.
Крім того, позивач стверджувала про нанесення їй моральної шкоди, що полягала у псуванні відповідачем репутації позивача серед односельчан, внаслідок чого їй довелося відчувати недоброзичливе ставлення. В родині позивача почали відбуватися постійні сварки через витрачання нервів та коштів на оформлення права на земельну ділянку. Внаслідок постійного стресу у позивача погіршилося здоров'я, з'явилися головні болі та болі в серці. Позивач, використовуючи методику професора ОСОБА_5 та враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо відшкодування моральної шкоди, оцінила спричинену їй моральну шкоду у розмірі 50000,00 гривень, яку просила стягнути з відповідача.
Позивач також просила суд стягнути з відповідача судові витрати, витрати на правову допомогу, що становлять 1140,00 гривень, а також матеріальну компенсацію витрат, пов'язаних з обслуговуванням судових позовів минулих років, а саме державне мито і судовий збір у розмірі 608,55 гривень, комісію у розмірі 6,00 гривень, поштові витрати у розмірі 240,22 гривень, правові та адвокатські послуги у розмірі 3000,00 гривень, транспортні послуги у розмірі 1319,00 гривень.
У заяві про уточнення позовних вимог позивач просила суд додатково стягнути з відповідача судові витрати, а саме витрати на оформлення нотаріальної довіреності на представника ОСОБА_2 у розмірі 300,00 гривень (а.с. 108-114).
Від представника відповідача ОСОБА_6 до суду надійшла заява, в якій останній просив відмовити у задоволенні позову у зв'язку із закінченням строку позовної давності, в обґрунтування якої зазначав, що позивач достовірно знала про порушення свого права з 2007 року, про що сама зазначила у позовній заяві (а.с. 115).
У відповідь на вказану заяву від представника позивача ОСОБА_1 надійшла заява, відповідно до змісту якої останній вказував, що позивач захищає своє порушене право, починаючи з 2010 року і до сьогодні шляхом звернення до правоохоронних органів та до суду, а тому просив вважати строк пропущеним з поважних причин (а.с. 129-134).
Крім того, позивачем подано додаткові письмові пояснення, в яких остання вказувала, що зареєструвала прав власності на успадковану земельну ділянку у 2017 році і саме з цього часу починається перебіг позовної давності (а.с. 143-145).
Ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 7 лютого 2018 року залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Великоканівецьку сільську раду Чорнобаївського району Черкаської області (далі - третя особа).
У судових засіданнях позивач та її представники підтримали позов, просили задовольнити з підстав, викладених у ньому.
Відповідач та його представник ОСОБА_6 в останнє судове засідання не з'явилися, про причини неявки до суду не повідомили, про дату час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, жодних заяв чи клопотань до суду не надіслали.
Від третьої особи до суду надійшла заява про розгляд справи за відсутності її представника (а.с. 128).
Виходячи з приписів ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Заслухавши пояснення позивача та її представників, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Згідно з копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 21 вересня 2010 року № 27389760 позивач є власником будинку, розташованого за адресою: вул. Ватутіна, 23, с. Великі Канівці, Чорнобаївський район, Черкаська область (а.с. 9).
Відповідно до копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 26 червня 2017 року № 90496962 позивач є власником земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,2036 га, кадастровий номер 7125181600:01:000:0806, розташованої за адресою: вул. Ватутіна, 23, с. Великі Канівці, Чорнобаївський район, Черкаська область. Право власності зареєстровано 21 червня 2017 року (а.с. 8).
Зі змісту довідки Великоканівецької сільської ради Чорнобаївського району Черкаської області від 22 червня 2010 року № 744 вбачається, що на земельній ділянці померлої
ОСОБА_4 у с. Великі Канівці по вул. Ватутіна, 23 розташований самовільно побудований у 2008 році гараж, який належить відповідачу (а.с. 10).
Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Статтею 90 ЗК України встановлено, що власники земельних ділянок, з-поміж іншого, мають право самостійно господарювати на землі, на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
При цьому відповідно до ст. 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов'язані, зокрема не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон, за свій рахунок привести земельну ділянку у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком здійснення такої зміни не власником земельної ділянки, коли приведення у попередній стан здійснюється за рахунок особи, яка незаконно змінила рельєф.
Інститут добросусідства, який на сьогодні безпосередньо закріплений в главі 17 ЗК України фактично виходить з того, що добросусідські відносини базуються на обов'язках кожної сторони. Якщо такий обов'язок не дотримується одним із суб'єктів, власники та землекористувачі суміжних (сусідніх) земельних ділянок мають право вимагати припинення відповідної діяльності (ст. 104 ЗК України). Тобто право добросусідства встановлює обмеження прав на землю.
Відповідно до ч. 2 ст. 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).
Згідно зі ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.
Судом встановлено та не спростовано представником відповідача ОСОБА_6, що частина належної позивачу земельної ділянки зайнята гаражем, який самовільно побудовано відповідачем. За таких обставин позовні вимоги в частині зобов'язання звільнити та привести до стану, придатного для використання за цільовим призначенням, земельну ділянку позивача, підлягають до задоволення.
При цьому суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності з огляду на таке.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Частиною 3 ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
З матеріалів справи вбачається, що позивач протягом тривалого часу здійснює дії, спрямовані на захист свого порушеного права. Крім того, право власності позивача на земельну ділянку зареєстровано 21 червня 2017 року і саме з цього часу у позивача, як у власника, виникло право вимагати усунення будь-яких перешкод у володінні, користуванні і розпорядженні належною на праві власності земельною ділянкою.
Разом з тим, в частині заявлених позовних вимог про відшкодування завданої шкоди у розмірі 68633,87 гривень слід відмовити, оскільки позивач не довів, що відповідачем було самовільно зайнято частину земельної ділянки позивача площею саме 0,06 га, як зазначено у позовній заяві. Зокрема, у мотивувальній частині доданого до позовної заяви рішення Апеляційного суду Черкаської області від 31 жовтня 2013 року у справі № 22ц/793/2661/13 фігурує площа частини земельної ділянки, на якій розташований самочинно збудований гараж відповідача, у розмірі 0,05 га (а.с. 30-31). Вказані суперечності щодо площі частини самовільно зайнятої земельної ділянки позивача позбавляють суд можливості перевірити розрахунок збитків, здійснений позивачем, або ж самостійно вирахувати нанесені позивачу збитки.
Позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат, витрат на правову допомогу у розмірі 1140,00 гривень також до задоволення не підлягають, оскільки їх розмір та здійснення оплати не доведені належними та допустимими доказами.
Суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної компенсації витрат, пов'язаних з обслуговуванням судових позовів минулих років, що складається з державного мита і судового збору у розмірі 608,55 гривень, комісії у розмірі 6,00 гривень, поштових витрат у розмірі 240,22 гривень, правових та адвокатських послуг у розмірі 3000,00 гривень, транспортних послуг у розмірі 1319,00 гривень, а всього у розмірі 5173,77 гривень, оскільки питання про відшкодування таких витрат повинно було вирішуватися саме під час розгляду кожної судової справи окремо.
З приводу позовних вимог про стягнення моральної шкоди, яку позивач оцінив у розмірі 50000,00 гривень, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Частиною 1 ст. 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Частиною 2 цієї статті Кодексу встановлено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно з ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
При визначенні розміру завданої моральної шкоди позивачем використано «ОСОБА_4 встановлення заподіяння моральної шкоди та метод оцінки розміру компенсації спричинених страждань» (методика професора ОСОБА_5М.) з урахуванням практики Європейського суду з прав людини. Разом з тим 29 січня 2016 року рішенням Координаційної ради з проблем судової експертизи при Міністерстві юстиції України вказана методика виключена з Реєстру методик та внесена до Переліку рекомендованої науково-технічної та довідкової літератури, затвердженої наказом Міністерства Юстиції України, а тому суд не погоджується з визначеним позивачем розміром моральної шкоди.
Разом з тим, враховуючи конкретні обставини справи та майновий стан сторін, беручи до уваги вимоги розумності і справедливості, суд оцінює нанесену позивачу моральну шкоду, що полягає у душевних стражданнях, пов'язаних з порушенням її права власності на земельну ділянку, яке вона вимушена була захищати протягом тривалого часу, внаслідок чого перебувала у стані постійного стресу і хвилювання, що у свою чергу призвело до зміни способу життя та погіршення стану здоров'я, у розмірі 5000,00 гривень, що підлягає до стягнення з відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Пунктом 3 ч. 2 цієї статті Кодексу встановлено, що інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачем частково сплачено судовий збір, а саме за одну позовну вимогу немайнового характеру у розмірі 640,00 гривень. При цьому ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 28 листопада 2017 року відстрочено сплату судового збору у розмірі 1238,08 гривень до ухвалення судового рішення у справі.
За таких обставин з відповідача на користь позивача слід стягнути сплачений судовий збір у розмірі 640,00 гривень та витрати на оформлення нотаріальної довіреності у розмірі
300,00 гривень. Крім того, з позивача на користь держави підлягає до стягнення судовий збір, сплату якого відстрочено, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 49,52 гривень.
На підставі викладеного вище, керуючись ст.ст. 133, 141, 223, 259, 263-265 ЦПК України, суд -
Позов задовольнити частково.
Зобов'язати ОСОБА_3 звільнити та привести до стану, придатного для використання за цільовим призначенням, земельну ділянку площею 0,2036 га з кадастровим номером 7125181600:01:000:0806, яка розташована на території Великоканівецької сільської ради Чорнобаївського району Черкаської області та на праві власності належить ОСОБА_1.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5000,00 гривень.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 640,00 гривень та витрати, пов'язані з розглядом справи, у розмірі 300,00 гривень.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 49,52 гривень.
У задоволенні позову в іншій частині - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Апеляційного суду Черкаської області.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасником справи до або через відповідний суд.
Повне судове рішення складено 11 травня 2018 року.
Суддя В.В. Чубай