15 травня 2018 року м. Київ справа №810/848/18
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Басая О.В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) з позовом до Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії, що виявились у відмові визначити статус особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, та видати посвідчення встановленого зразка;
- зобов'язати визначити статус особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, та видати посвідчення встановленого зразка.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він є особою, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю, та має статус особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 4.
Позивач у позові вказує, що 05.01.2018 він звернувся із заявою, яка була подана до Управлінням праці та соціального захисту населення Миронівської районної державної адміністрації в Київській області, для визначення статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, додавши до неї довідку МСЕК від 26.12.2017 серії АВ №0770483 та висновок Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 11.12.2017 №6785.
Проте, листом від 02.02.2017 №312/02-49 Департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації повідомив позивача про те, що з 01.01.2015 позивач не проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю в розумінні Закону України від 28.12.2014 №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів", а отже й немає законодавчо обґрунтованого права на отримання позивачем посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1.
Позивач не погоджується зі вказаною позицією суб'єкта владних повноважень, а тому звернувся до суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2018 року у даній справі відкрито спрощене позовне провадження та призначено судове засідання. Вказаною ухвалою суду також запропоновано відповідачу протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву.
Відповідач правом на подання відзиву не скористався.
Разом з тим, відповідач на виконання вимог ухвали суду від 26.02.2018 надав письмові пояснення щодо позову, в яких зазначив, що статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи четвертої категорії та відповідне посвідчення діє на час постійного проживання або роботи чи постійного навчання у зоні посиленого радіоекологічного контролю. Водночас, на підставі Закону України від 28.12.2014 №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів", який набрав чинності 01.01.2015, було виключено зону посиленого радіоекологічного контролю. З огляду на зазначене, відповідач вважає, що з 01.01.2015 позивач не проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю, а відтак підстави для визнання за ним статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, та видачі йому відповідного посвідчення відсутні.
Ураховуючи викладене, Департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог та справу розглядати без участі представника Департаменту.
Щодо клопотання позивача про витребування доказів суд зазначає, що в матеріалах справи наявні належним чином посвідчені копії документів, які просить витребувати позивач та оцінку яким надано судом під час прийняття рішення. Оскільки учасники справи не ставлять під сумнів відповідність поданих копій вказаних документів оригіналам, з метою уникнення затягування розгляду справи, суд дійшов висновку про відмову у задоволені клопотання позивача про витребування доказів.
Розглянувши позовну заяву, оцінивши письмові докази, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянином України, паспорт серії НОМЕР_1 виданий Миронівським РС Управління ДМС України в Київській області 17 травня 2013 року, зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_3 (том 1, а.с. 8).
27 травня 2013 року Київська обласна державна адміністрація видала ОСОБА_1 посвідчення громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони радіоекологічного контрою (категорія 4) серії НОМЕР_2 (том 1, а.с. 11).
Згідно з експертним висновком Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 11.12.2017 №6785 за результатами розгляду звернення позивача та зареєстрованої в ЦМЕК 29.11.2017 документації на предмет встановлення причинного зв'язку хвороб, інвалідності і смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС позивачу встановлено основний діагноз: Ессенціальна артеріальна гіпертензія, ІІІ ст., ступ. 3, ризик 4, кризовий перебіг. Залишкові явища перенесених транзиторних ішемічних атак (2015, 2017 рр.) у вигляді двобічної пірамідної недостатності, органічної неврологічної симптоматики, виражених вестибуло-координаторних порушень, явищ лікворно-венозної дисциркуляції. Церебральний атеросклероз. Дисциркуляторна енцефалопатія ІІ-ІІІ ст. стійкий цефалічний синдром, когнітивні порушення, мне стичне зниження, виражений церебрастенічііий синдром. ХІХС: стенокардія напруги, ФКІІ. Атеросклеротичний кардіосклероз. Атеросклероз аорти. СНІ ст. Висновок: захворювання пов'язане з впливом аварії на ЧАЕС (том 1, а.с. 13).
Відповідно до довідки до акта огляду медико-соціальної експертної комісії від 26.12.2017 серії АВ №0770483, позивачу довічно встановлено другу групу інвалідності з 22.12.2017 та зазначено причину інвалідності - захворювання пов'язане з впливом аварії на ЧАЕС (том 1, а.с. 12).
Із змісту позовної заяви судом встановлено, що позивач звернувся до Управління праці та соціального захисту населення Миронівської районної державної адміністрації в Київській області із заявою для визначення статусу постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1.
Вказана заява разом з поданням була направлена Миронівською районною державною адміністрацією Київської області на розгляд до Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації Київської області.
Департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації, розглянувши подання Миронівської районної державної адміністрації Київської області, надав відповідь листом від 02.02.2018 №312/02-49, в якому повідомив, що на підставі Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність деякі законодавчі акти України", який набрав чинності з 01.01.2015, виключено абзац п'ятий частини другої статті 2 Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи", а саме - виключено зону посиленого радіоекологічного контролю. Цим же законом виключено статтю 2 (визначення категорії зон радіоактивного забруднення) та статтю 23 (компенсації та пільги громадянам, віднесених до потерпілих від Чорнобильської катастрофи категорії 4) Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Таким чином, відповідач вважає, що з 01.01.2015 відсутній факт проживання будь-яких осіб на території зони посиленого радіоекологічного контролю та відповідно, потерпілі від Чорнобильської катастрофи категорії 4 в розумінні вказаного законодавства, не мають законодавчо обґрунтованого права на отримання посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 (том 1, а.с. 14-15).
Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, соціального захисту потерпілого населення визначено Законом УРСР від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (далі - Закон №796-XII).
Відповідно до статті 9 Закону №796-XII, особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є, зокрема, учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
За приписами пункту 4 частини першої статті 11 Закону №796-XII, до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 14 Закону №796-XII, для встановлення пільг і компенсацій визначаються такі категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.
Частиною першою статті 65 Закону №796-XII встановлено, що учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України.
Правила видачі посвідчень учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи регулює Порядок видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 №51 (далі - Порядок №51).
Відповідно до вимог пункту 2 Порядку №51, посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", іншими актами законодавства.
Згідно з вимогами пункту 6 Порядку №51 особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видаються посвідчення коричневого кольору, серія В.
Частиною третьою статті 15 Закону №796-XII передбачено, що підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Положення статті 15 Закону №796-XII кореспондуються з приписами пункту 10 Порядку №51, відповідно до якого особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, посвідчення видаються на підставі довідки встановленого зразка (додаток №7).
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проживав з березня 1986 року до 17.11.1995 за адресою: АДРЕСА_1, з 17.11.1995 по 20.01.2004 за адресою: АДРЕСА_2, з 20.01.2004 по даний час за адресою: АДРЕСА_4, що підтверджується відповідною довідкою від 29.03.2018 №02-50/1161, виданою виконавчим комітетом Миронівської міської ради.
При цьому, місто Миронівка Київської області, відповідно до постанови Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 №106, було віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю.
Проживання позивача у зоні посиленого радіоекологічного контролю більше 4 років підтверджується посвідченням потерпілого категорії 4 серії НОМЕР_2 від 27.05.2013 (том 1, а.с. 11).
Зважаючи на те, що позивач постійно проживав на території зони посиленого радіоекологічного контролю, і станом на 1 січня 1993 року проживав у цій зоні не менше чотирьох років, він в розумінні Закону №796-XII безумовно є потерпілим від Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 14 Закону №796-XII, до 1 категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи належать інваліди з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи (статті 10, 11 і частина третя статті 12), щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворі внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу.
Підставою звернення позивача до суду із цим позовом є саме відмова відповідача у встановленні позивачу статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1.
Відмовляючи у встановленні позивачу статусу особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, відповідач посилається на Закон України від 28.12.2014 №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України", яким внесено зміни до Закону України від 27.02.1991 №791а-XII "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" та, зокрема, зону посиленого радіоекологічного контролю виключено з числа зон, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, з приводу чого суд зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 27.02.1991 №791а-XII "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи" (зі змінами та доповненнями на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №791а-XII), залежно від ландшафтних та геохімічних особливостей ґрунтів, величини перевищення природного доаварійного рівня накопичення радіонуклідів у навколишньому середовищі, пов'язаних з ними ступенів можливого негативного впливу на здоров'я населення, вимог щодо здійснення радіаційного захисту населення та інших спеціальних заходів, з урахуванням загальних виробничих та соціально-побутових відносин територія, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, поділяється на зони.
Відповідно до частини другої статті 2 Закону №791а-XII такими зонами, зокрема, є:
1) зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році;
2) зона безумовного (обов'язкового) відселення - це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення грунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/кв. км та вище, або стронцію від 3,0 Кі/кв. км та вище, або плутонію від 0,1 Кі/кв. км та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період;
3) зона гарантованого добровільного відселення - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/кв. км, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/кв. км, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/кв. км, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.
До 01.01.2015 до зон, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, належала й зона посиленого радіоекологічного контролю - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 1,0 до 5,0 Кі/кв. км, або стронцію від 0,02 до 0,15 Кі/кв. км, або плутонію від 0,005 до 0,01 Кі/кв. км за умови, що розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів перевищує 0,5 мЗв (0,05 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період, яка була передбачена абзацом п'ятим частини другої статті 2 Закону №791а-XII.
Суд зазначає, що згідно із Законом України від 28.12.2014 №76-VIII "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" (далі - Закон №76-VIII) абзац п'ятий частини другої статті 2 Закону №791а-XII виключено, відтак із зон, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, виключено зону посиленого радіоекологічного контролю.
Суд також зазначає, що Законом №76-VIII виключено статтю 23 Закону №796-XII, яка встановлювала компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 4 та статтю 2 Закону №796-XII, яка визначала категорії зон радіоактивно забруднених територій, в тому числі зону посиленого радіоекологічного контролю.
Вказані норми згідно Прикінцевих положень Закону №76-VIII набрали чинності з 1 січня 2015 року.
Перевіряючи обґрунтованість позовних вимог суд вважає, що правова позиція відповідача у даному спорі є необґрунтованою, виходячи з такого.
Необхідною умовою реалізації пільг і компенсацій, передбачених Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є встановлення відповідній особі статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням категорії 4, яке видається на підставі довідки про період проживання на території зони посиленого радіоекологічного контролю.
Аналізуючи зміни у законодавстві, зокрема, внесені Законом №76-VIII, суд прийшов до висновку про те, що виключення із правового регулювання такої зони, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, як зона посиленого радіоекологічного контролю, мало наслідком лише скасування компенсацій та пільг особам, віднесеним до категорії 4, які були гарантовані державою до 01.01.2015.
У той же час висновки, до яких дійшов відповідач, пов'язуючи виключення такої зони як зона посиленого радіоекологічного контролю із наявністю у особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідного статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 4, - є безумовно помилковими, адже жодних змін у правовому регулюванні статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" не відбулось.
Крім того, суд вважає, що виключення законодавцем з 01.01.2015 з правового поля зони посиленого радіоекологічного контролю не позбавляє особу статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 4, оскільки наявність такого статусу пов'язана, зокрема, з фактом постійного проживання або постійної роботи чи постійного навчання на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови проживання або роботи чи постійного навчання станом на 1 січня 1993 року у цій зоні не менше чотирьох років, в той час як зона посиленого радіоекологічного контролю існувала до 01.01.2015.
Отже, суд вважає, що статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 4 зберігається за особою, якій він присвоєний, довічно, оскільки його отримання до 01.01.2015 відбулось правомірно, а зміни, внесені до законодавства про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, жодним чином не вплинули на статус потерпілих від Чорнобильської катастрофи категорії 4, який було отримано до 01.01.2015.
При цьому суд зазначає, що отримане 27.05.2013 позивачем посвідчення потерпілого категорії 4 серії НОМЕР_2, є діючим.
Тому на момент звернення із заявою про надання посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 позивач мав статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 4.
Відтак, у відповідності до приписів пункту 1 частини першої статті 14 Закону №796-XII та пункту 10 Порядку №51, позивач має право на отримання статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи категорії 1.
Статтею 12 Закону №796-XII передбачено, що причинний зв'язок між захворюванням, пов'язаним з Чорнобильською катастрофою, частковою або повною втратою працездатності громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, і Чорнобильською катастрофою визнається встановленим (незалежно від наявності дозиметричних показників чи їх відсутності), якщо його підтверджено під час стаціонарного обстеження постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи уповноваженою медичною комісією не нижче обласного рівня або спеціалізованими медичними установами Міністерства оборони України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, які мають ліцензію центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров'я.
З 22 грудня 2017 року ОСОБА_1 було встановлено довічно ІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного із впливом аварії на ЧАЕС, що підтверджується довідкою до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ №0770483 від 26.12.2017.
Отже, з матеріалів справи вбачається наявність у позивача всіх юридичних підстав для встановлення статусу постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та видачі відповідного посвідчення, оскільки статтею 14 Закону №796-XII визначено, що до постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 можуть бути віднесені інваліди з числа потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою.
Суд відзначає, що позивач дійсно проходив огляд в МСЕК 22.12.2017, тобто після набрання чинності Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України", але на думку суду для вирішення питання про встановлення позивачу статусу потерпілого категорії 1 не має правового значення факт проходження позивачем огляду у МСЕК після 01.01.2015, оскільки як вже встановлено судом, на момент проходження огляду МСЕК позивач мав статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 4, який зберігається у нього довічно, якщо не буде змінений на іншу категорію.
За наведених обставин, вимоги позивача про визнання протиправними дій Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації щодо відмови визначити ОСОБА_1 статус особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, та видати посвідчення встановленого зразка, є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
З приводу вимог позивача про зобов'язання відповідача визначити ОСОБА_1 статус особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, та видати посвідчення встановленого зразка, суд зазначає таке.
Згідно з Рекомендацією № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийняті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.
Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
При цьому, у випадку коли закон встановлює повноваження суб'єкта публічної влади в імперативній формі, тобто його діяльність чітко визначена законом, то суд зобов'язує відповідача прийняти конкретне рішення чи вчинити певну дію. У випадку коли ж суб'єкт наділений дискреційними повноваженнями, то суд може лише вказати на виявлені порушення, допущені при прийнятті оскаржуваного рішення (дій), та зазначити норму закону, яку відповідач повинен застосувати при вчиненні дії (прийнятті рішення), з урахуванням встановлених судом обставин.
Суд зазначає, що свобода розсуду (дискреція) відповідача як суб'єкта владних повноважень щодо надання особі статусу постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 на етапі, коли особа, яка звернулась з відповідною заявою, є інвалідом та вже має статус потерпілого 4 категорії, а також має докази на підтвердження причинного зв'язку інвалідності з Чорнобильською катастрофою, зведена до мінімуму.
Оскільки набрання чинності Законом №76-VIII, яким виключено зону посиленого радіоекологічного контролю із зон, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, не належить до передбачених законом підстав відмови у наданні статусу особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 та видачі відповідного посвідчення, і враховуючи, що оскаржувані дії відповідача в даній ситуації не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача визначити ОСОБА_1 статус особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, та видати посвідчення встановленого зразка.
Частиною першою статті 9 КАС визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною першою статті 77 КАС зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, належних і достатніх доказів, які б свідчили про правомірність позбавлення осіб, які постраждали від Чорнобильської катастрофи категорії 4 права на отримання статусу постраждалих від Чорнобильської катастрофи категорії 1 за умови наявності причинного зв'язку інвалідності з Чорнобильською катастрофою, не надав.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення з даним позовом до суду, позивач судовий збір не сплачував, на підставі пункту 9 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір". Таким чином, судовий збір за рахунок відповідача на користь позивача відшкодуванню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС, суд
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправними дії Департаменту соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації щодо відмови визначити ОСОБА_1 статус особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, та видати посвідчення встановленого зразка.
Зобов'язати Департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації визначити ОСОБА_1 статус особи, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, та видати посвідчення встановленого зразка.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Басай О.В.