23 лютого 2018 року Справа № 804/671/18
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Букіної Л.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Павлоградського об'єданого управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області, в якому просила визнати неправомірними дії відповідача щодо ухилення від сплати їй суми пенсії, яка належала батькові ОСОБА_2 і залишилися недоотриманою у зв'язку з його смерті та зобов'язати відповідача виплати недоотриману суму пенсій за період з березня 2016 року по 20 червня 2017 року, яка належала її батькові, що помер 20 червня 2017 року.
Позовні вимоги обґрунтовані незаконністю дій відповідача щодо відмови ОСОБА_1 у виплаті сум пенсій, що належали її батькові і залишилася недоотриманими у зв'язку з його смертю.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.01.2018 року відкрито спрощене позовне провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) та запропоновано відповідачу у 15 денний строк з дня отримання ухвали надати суду відзив на позовну заяву та всі докази на підтвердження, які наявні у відповідача.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.02.2018 року допущено процесуальне правонаступництва, шляхом заміни Павлоградського об'єданого управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області на Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Відповідач у визначений судом строк надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивач разом з померлим пенсіонером на день його смерті не проживав та не відносився до переліку непрацездатних членів сім'ї, у зв'язку з чим прав на виплату суми пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю не має. Також зауважив, що померлий пенсіонер повторно своє право на пенсійне забезпечення внутрішньо переміщеної особи шляхом одержання довідки про взяття на облік як внутрішньо переміщена особа не реалізував, а тому право на виплату пенсії за період з 01.03.2016 року по 20.06.2017 року не мав. За таких обставин просить суд відмовити у задоволенні позову.
Позивач на вказаний відзив надав відповідь, в якому наголошує, що положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» є нормативно-правовим актом вищої юридичної сили та пріоритетним в питаннях виплати пенсій. Також зауважував, що відповідач відповідного рішення щодо припинення виплати пенсії померлому пенсіонеру не прийняв.
Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є донькою померлого пенсіонера ОСОБА_2, що підтверджено паспортом громадянина України, свідоцтвом про народження, свідоцтвом про укладення шлюбу, свідоцтвом про смерть. Відповідно до довідки від 26.11.2014 року № 1250000752 ОСОБА_1 взято на облік як особу, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або району проведення антитерористичної операції в АДРЕСА_1, 51500.
ОСОБА_3 був взятий на облік, як особа, що перемістилась з тимчасово окупованої території України (з м. Донецька), що підтверджено довідкою від 26.11.2014 року № 1250000742 та фактично проживав за адресою: АДРЕСА_1 51500; перебував на обліку в Павлоградському об'єданому управлінні Пенсійного фонду України Дніпропетровської області та отримував пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» по 28.02.2016 року.
Позивач 18 грудня 2017 року звернувся до відповідача з заявою про виплату недоотриманої пенсії померлого батька.
На наведене звернення відповідач листом від 21.12.2017р. № М/531 відмовив у виплаті недоотриманої пенсії у зв'язку з не підтвердженням даних про місце проживання пенсіонера на день його смерті.
Вказані обставини не є спірними.
При вирішенні спору суд виходить з того, що відповідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Право на соціальний захист, що включає право на забезпечення у старості, гарантоване громадянам України (ч. 1 ст. 46 Конституції України).
Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (у редакції протоколів № 11 та № 14 (04 листопада 1950 року)) визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.
У рішенні «Пічкур проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. За наведених вище міркувань Європейський суд з прав людини дійшов висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу (параграфи 51, 54).
Європейська соціальна хартія (переглянута 03 травня 1996 року), яка набрала чинності для України 01 лютого 2007 року, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.
У передмові до документу Організація Об'єднаних Націй E/CN.4/1998/53/Add.2 (1998) «Керівні принципи з питання переміщення осіб всередині країни» визначено, що внутрішньо переміщеними особами вважаються особи або групи осіб, яких змусили покинути свої будинки або звичні місця проживання, зокрема в результаті або щоб уникнути негативних наслідків збройного конфлікту, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини, надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру, і які не перетинали міжнародно визнаних державних кордонів.
Згідно ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 № 1706-VII(далі - Закон №1706-VII), внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Суд зазначає, що це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка:
- перебуває на території України на законних підставах;
- має право на постійне проживання в Україні;
- була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, повернення таких осіб до їх покинутого місця проживання в Україні та їх реінтеграції (ст. 2 Закону №1706-VII)
На підставі ч.ч. 2, 3 ст.7 Закону № 1706-VII Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Громадянин пенсійного віку, особа з інвалідністю, дитина-інвалід та інша особа, яка перебуває у складних життєвих обставинах, яких зареєстровано внутрішньо переміщеними особами, мають право на отримання соціальних послуг відповідно до законодавства України за місцем реєстрації фактичного місця проживання такої внутрішньо переміщеної особи.
Виключно законами України визначаються у тому числі: основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення (ст. 92 Конституції України).
Суд зауважує, що пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею та є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України від 09 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV).
Пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України (ст. 47 Закону № 1058-IV)
1. Виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:
1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;
(Положення пункту 2 частини першої статті 49 втратили чинність, як такі, що є неконституційними на підставі Рішення Конституційного Суду № 25-рп/2009 від 07 жовтня 2009 року
2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;
3) у разі смерті пенсіонера;
4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;
5) в інших випадках, передбачених законом.
2. Поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з'ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону (ст. 49 Закону № 1058-IV).
Постановою Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, пунктами 1 та 2 якого передбачено:
Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (далі - довідка) є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи» (пункт 1).
Для отримання довідки повнолітня або неповнолітня внутрішньо переміщена особа звертається особисто, а малолітня дитина, недієздатна особа або особа, дієздатність якої обмежена, - через законного представника із заявою про взяття на облік, форму якої затверджує Мінсоцполітики, до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (пункт 2).
Кабінетом Міністрів України 05.11.2014 була прийнята постанова № 637, пунктом 1 (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) якої установлено, що призначення та продовження виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення, надання соціальних послуг за рахунок коштів державного бюджету та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування внутрішньо переміщеним особам здійснюються за місцем перебування таких осіб на обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509. Поновлення або припинення соціальних виплат здійснюється публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утвореної районними, районними у м. Києві і Севастополі державними адміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад згідно з Порядком здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року № 365.
08 червня 2016 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», пунктом 1 якої затверджено Порядок призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам та Порядок здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування.
Пунктом 4 Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам установлено, що соціальні виплати внутрішньо переміщеним особам призначаються і виплачуються […] територіальними органами Пенсійного фонду України […] за місцем їх фактичного проживання/перебування, незалежно від факту реєстрації місця проживання/перебування.
Згідно з пунктом 2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування: контроль за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам здійснюють структурні підрозділи з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) шляхом відвідування не рідше ніж одного разу на шість місяців фактичного місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи, про що складається акт обстеження матеріально-побутових умов сім'ї за формою, встановленою Мінсоцполітики. Якщо в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб є інформація щодо проходження особою фізичної ідентифікації в публічному акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України», чергова перевірка у відповідному періоді не проводиться. […]
Згідно з пунктом 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування:
Соціальні виплати припиняються у разі:
1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати;
2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї;
3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат;
4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених статтею 12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб";
5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений ч. 1 ст. 49 Закону № 1058-IV, є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.
Судом встановлено та не є спірним, що виплата пенсії померлому пенсіонеру припинена з 28.02.2016 року з підстав не підтвердження місця фактичного проживання, на підтвердження чого відповідачем надано акт обстеження фактичного місця проживання від 16.03.2016 року.
Водночас, Законом № 1058-IV такої підстави припинення або призупинення виплати пенсії не передбачено.
Конституційний Суд України у рішенні від 07 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 зауважив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.
У рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу
У цих рішеннях Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов'язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території. У контексті справи, що розглядається, правовий зв'язок між державою і людиною, який передбачає взаємні права та обов'язки, підтверджується фактом набуття громадянства. Свобода пересування та вільний вибір місця проживання гарантується ст. 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України.
Судом встановлено, що відповідач відповідного рішення щодо припинення виплати пенсії померлому пенсіонеру не прийняв. В той же час відповідач у відзиві на позов зазначив, що померлий пенсіонер повторно своє право на пенсійне забезпечення внутрішньо переміщеної особи шляхом одержання довідки про взяття на облік як внутрішньо переміщена особа не реалізував, а тому згідно п.п.4 п.12 та п. 18 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання /перебування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам», право на виплату пенсії за період з 01.03.2016 року по 20.06.2017 року не мав. При цьому, відповідних доказів на підтвердження вказаних обставин не надав.
Однак, як свідчить аналіз положень Закону № 1058-IV, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених ст. 49 цього Закону.
Більш того суд зазначає, що за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Водночас суд зазначає, що непідтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії та/або скасування довідки, а постанова Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 року № 365 є підзаконним нормативно-правовим актом, який обмежує встановлене законодавством право на отримання пенсії позивачем.
У цьому випадку, наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.
Таким чином, припиняючи нарахування та виплату ОСОБА_2 пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив його право на її отримання.
Згідно з ст. 52 Закону №1058-IV, сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.
Члени сім'ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
У разі звернення кількох членів сім'ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну.
У разі відсутності членів сім'ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі незвернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, входить до складу спадщини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є донькою померлого пенсіонера ОСОБА_2, при цьому вони були зареєстровані як особи, переміщені з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення, у АДРЕСА_1, 51500, та отримали Довідки від 26.11.2014 року №1250000752 та №1250000742, відповідно, про взяття на облік.
У відповідності до вимог статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Принцип збалансованості інтересів людини з інтересами суспільства сформульовано у рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Сорінг проти Сполученого Королівства». Суд зазначив, що Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року (далі Конвенція) «спрямована на пошук справедливого співвідношення між потребами, повязаними з інтересами суспільства в цілому, і вимогами захисту основних прав людини». У рішенні від 17 жовтня 1986 року у справі «Ріс проти Сполученого Королівства» Суд зазначив, що, зясовуючи, чи існує позитивне зобовязання стосовно людини, «належить врахувати справедливий баланс, який має бути встановлений між інтересами всього суспільства й інтересами окремої людини».
У рішенні від 26 червня 2016 по справі «Суханов та Ільченко проти України» (CASEOFSUKHANOVANDILCHENKOv. UKRAINE) заяви № 68385/10 та 71378/10 в § 53 Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обовязком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див. серед багатьох інших джерел рішення у справі «ОСОБА_5 Греції та інші проти Греції» (FormerKingofGreeceandOthersv. Greece) заява № 25701/94, п.п. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-ХІІ).
Враховуючи загальні принципи міжнародного права, викладені у наведених вище рішеннях Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах позивач не може бути позбавленим права на одержання належних їй сум у зв'язку з не підтвердженням місця проживання його померлого батька.
Враховуючи, викладене та беручи до уваги, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були зареєстровані як особи, переміщені з тимчасово окупованої території України, районів проведення антитерористичної операції та населених пунктів, розташованих на лінії зіткнення у встановленому законом порядку, суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо визнання неправомірними дії відповідача щодо ухилення від сплати їй суми пенсії, яка належала батькові ОСОБА_2 і залишилися недоотриманою у зв'язку з його смерті та зобов'язання відповідача виплати недоотриману суму пенсій за період з березня 2016 року по 20 червня 2017 року, яка належала її батькові, що помер 20 червня 2017 року підлягають задоволенню.
Застосовуючи правові норми щодо строків звернення до адміністративного суду, суд виходить з того, що за загальним правилом, встановленим Кодексом адміністративного судочинства України (далі - КАС України), для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 КАС України).
Згідно з ч. 1 ст. 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Зміст наведеної норми свідчить про те, що КАС України є загальним законом, яким врегульовані строки звернення до адміністративного суду за захистом прав. Водночас відносини щодо строків звернення до адміністративного суду регулюються не тільки нормами КАС України, а й іншими законами України.
Спеціальним законом, яким врегульовано правовідносини щодо пенсійного забезпечення громадян, строки та порядок перерахунку пенсій є Закон № 1058-IV.
Відповідно до ч. 2 ст. 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком.
Необхідними умовами застосування наведеної норми адміністративними судами є: 1) факт нарахування сум пенсій за минулий час, що підтверджується відповідними доказами; 2) доведеність вини пенсійного органу - наявність протиправних дій або протиправної бездіяльності, наслідками яких є невиплата сум пенсій.
З матеріалів спавши вбачається та не заперечується відповідачем, що призначена пенсія виплачувались померлому пенсіонеру щомісяця до 28.02.2016 р року включно, після чого її виплата була припинена.
Практика застосування правових норм щодо строків звернення до адміністративного суду передбачала їх застосування за умови, коли право позивача на отримання спірних сум пенсій відповідачем визнано не було, що і стало підставою звернення до суду (постанова Верховного Суду України від 10 грудня 2013 року у справі № 21-329а13).
У справі, що розглядається, відповідач право померлого пенсіонера на отримання пенсії не заперечував, однак припинив її виплату через не підтвердження його фактичного місця проживання.
За таких обставин, суд дійшов висновку про зобов'язання відповідача виплати позивачу недоотриману суму пенсій, яка належала її батькові за період з березня 2016 року (моменту припинення її нарахування померлому батьку) по червень 2017 року включно (20.06.2017 року - дата його смерті).
Понесені судові витрати на сплату судового збору у розмірі 704,80 грн. відповідно до положень ст. 139 КАС України підлягають стягненню на користь позивача.
Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 - задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39384856, місцезнаходження: 49600, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17а) щодо невиплати ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3, місце проживання: АДРЕСА_2, 83069) суми пенсії, яка належала батькові ОСОБА_2 і залишилися недоотриманою у зв'язку з його смертю.
Зобов'язати Головне управління ДФС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39384856, місцезнаходження: 49600, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17а) виплати ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3, місце проживання: АДРЕСА_2, 83069) недоотриману суму пенсій, яка належала ОСОБА_2 за період з березня 2016 року по червень 2017 року включно.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п. НОМЕР_3, місцезнаходження: АДРЕСА_2, 83069) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС у Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 39384856, місцезнаходження: 49600, м. Дніпро, вул. Сімферопольська, 17а) понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 коп.).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 частини 1 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його складання.
Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Л.Є. Букіна