Постанова
Іменем України
03 травня 2018 року
м. Київ
справа № 520/14671/16-ц
провадження № 61-12092св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство «Родовід Банк»,
відповідачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві «Родовід Банк» на рішення Апеляційного суду Одеської області у складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гайворонського С. П., Кононенко Н. А., від 30 травня 2017 року
У січні 2011 року публічне акціонерне товариство «Родовід Банк» (далі - ПАТ «Родовід Банк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що 12 вересня 2008 року між ВАТ «Родовід Банк», правонаступником якого є ПАТ «Родовід Банк», та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір, відповідно до умов якого банк видав ОСОБА_4 кредит у сумі 10 тис. дол. США строком до 10 липня 2009 року із сплатою комісії за надання траншу та сплатою процентів за користування кредитом, та згідно додаткової угоди № 1 від 12 вересня 2008 року, відповідно до якої кредит наданий зі сплатою 24 % річних, комісія траншу складає 1 940,92 грн.
На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 12 вересня 2008 року між ВАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_6 був укладений договір поруки, відповідно до якого ОСОБА_6 є поручителем за зобов'язаннями ОСОБА_4 перед позивачем за вказаним кредитним договором.
Також на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 12 вересня 2008 року між ВАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_5 був укладений договір поруки, відповідно до якого ОСОБА_5 є поручителем за зобов'язаннями ОСОБА_4 перед позивачем за кредитним договором.
Оскільки ОСОБА_4 свої зобов'язання за кредитним договором не виконувала, станом на 12 серпня 2010 року утворилась заборгованість за кредитом у розмірі 6 598,13 дол. США та за пенею - 374,16 дол. США, яку позивач просив стягнути з відповідачів у солідарному порядку.
Заочним рішенням Київського районного суду м. Одеси у складі судді Реви С. В. від 12 травня 2011 року позов ПАТ «Родовід Банк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 на користь ПАТ «Родовід Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 6 598,13 дол. США, що еквівалентно 52 598,32 грн, та пеню у розмірі 374,16 дол. США, що еквівалентно 2 982,69 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Родовід Банк» до поручителя ОСОБА_6, суд першої інстанції виходив із того, що договір поруки, укладений 12 вересня 2008 року між банком та ОСОБА_6, не припинений, а тому ОСОБА_6 повинен у повному обсязі відповідати перед банком за кредитним договором солідарно з боржником ОСОБА_4 і іншим поручителем ОСОБА_5
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 30 травня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_6, подану представником ОСОБА_7, задоволено частково, рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_6 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. У задоволенні позовних вимог ПАТ «Родовід Банк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено. Стягнуто з ПАТ «Родовід Банк» на користь ОСОБА_6 сплачений судовий збір у сумі 915,61 грн.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог до ОСОБА_6 та відмовляючи у задоволенні вказаних позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив із того, що строк виконання основного зобов'язання настав 10 липня 2009 року, до суду з позовом про стягнення заборгованості з боржника та поручителів банк звернувся у січні 2011 року, тобто пропустив строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, а тому зобов'язання за договором поруки є припиненим.
У червні 2017 року ПАТ «Родовід Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Родовід Банк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції безпідставно відмовлено у задоволення позовних вимог до поручителя ОСОБА_6, оскільки 04 лютого 2010 року банк пред'явив вимогу для повного погашення заборгованості до відповідачів, яка вручена ОСОБА_6 09 лютого 2010 року, а 27 січня 2011 року банк звернувся до суду з позовом про солідарне стягнення кредитної заборгованості, тобто протягом року з дня вручення вимоги для повного погашення заборгованості, а тому не пропустив строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України. Також судом апеляційної інстанції безпідставно стягнуто з ПАТ «Родовід Банк» судовий збір.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Справа передана до Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У частині вирішення позовних вимог ПАТ «Родовід Банк» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 судові рішення не оскаржуються, тому в силу положень частини першої статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.
Касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Судами установлено, що 12 вересня 2008 року між ВАТ «Родовід Банк», правонаступником якого є ПАТ «Родовід Банк», та ОСОБА_4 був укладений кредитний договір, згідно з умовами ОСОБА_4 отримала кредит у сумі 10 тис. дол. США строком до 10 липня 2009 року.
На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 12 вересня 2008 року між ВАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_6 та між ВАТ «Родовід Банк» та ОСОБА_5 були укладені договори поруки.
Згідно з пунктом 4 договору поруки, укладеного між банком та ОСОБА_6, цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного погашення позичальником та/або поручителем заборгованості за кредитним договором.
Відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладання договору поруки.
Порука - це строкове зобов'язання, і незалежно від того, встановлений строк її дії договором чи законом, його сплив припиняє суб'єктивне право кредитора.
Із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (статті 251, 252 ЦК України).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що договором поруки не встановлено строку, після якого порука припиняється, у зв'язку з чим обґрунтованим є висновок суду про те, що умова пункту 4 договору поруки про дію поруки до повного виконання кредитних зобов'язань та зобов'язань поручителя, не може розглядатися як установлений строк дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України. Тому в даному випадку підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про припинення поруки за спливом шести місяців від дня настання строку виконання зобов'язання, якщо кредитор не пред'явить вимоги до поручителя.
Аналіз частини четвертої статті 559 ЦК України дає підстави для висновку про те, що строк дії поруки (будь-який із зазначених у частині четвертій статті 559 ЦК України) не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб'єктивного права кредитора й суб'єктивного обов'язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.
Це означає, що зі збігом цього строку (який є преклюзивним) жодних дій щодо реалізації свого права за договором поруки, у тому числі застосування судових заходів захисту свого права (шляхом пред'явлення позову), кредитор вчиняти не може.
З огляду на викладене, характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань, застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення «пред'явлення вимоги» до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя. Зазначене положення при цьому не виключає можливість пред'явлення кредитором до поручителя іншої письмової вимоги про погашення заборгованості за боржника, однак і в такому разі кредитор може звернутися з такою вимогою до суду протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання.
Суд апеляційної інстанції, установивши, що строк дії кредитного договору визначено 10 липня 2009 року, а з даним позовом до суду банк звернувся 27 січня 2011 року, тобто, більш ніж через шість місяців після настання строку виконання останньої частини основного зобов'язання, дійшов обґрунтованого висновку про те, що зобов'язання за договором поруки, укладеним між банком і ОСОБА_6, є припиненим.
Також судом апеляційної інстанції правильно зазначено, що письмова вимога про необхідність погашення кредитної заборгованості, направлена банком на адресу відповідачів 04 лютого 2010 року, не свідчить про дотримання банком строку, передбаченого частиною четвертою статті 559 ЦК України, оскільки матеріали справи не містять доказів того, що відповідачі отримали ці повідомлення і навіть у разі наявності таких доказів, банк зобов'язаний був звернутися до суду з позовом до поручителя ОСОБА_6 не пізніше 04 серпня 2010 року, тобто протягом шести місяців, а банк пред'явив позов до поручителя 27 січня 2011 року.
Доводи касаційної скарги про те, що вимога від 04 лютого 2010 року була вручена ОСОБА_6 09 лютого 2010 року через УДППЗ «Укрпошта», не підтверджуються матеріалами справи.
З огляду на це, безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що банк не пропустив строк, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України, і правовідносини, що випливають з договору поруки, є чинними.
Також безпідставними є доводи касаційної скарги в частині невірного стягнення судом апеляційної інстанції з ПАТ «Родовід Банк» судового збору, оскільки судом дотримано вимоги статті 88 ЦПК України 2004 року.
Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення апеляційного суду - без змін.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Родовід Банк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у публічному акціонерному товаристві «Родовід Банк» залишити без задоволення.
Рішення Апеляційного суду Одеської області від 30 травня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: О. В. Білоконь Є. В. Синельников С. Ф. Хопта