Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-21-42, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"06" травня 2018 р.Справа № 922/818/18
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Харківської міської ради, м. Харків
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Івера", м. Харків
про стягнення коштів
Харківська міська рада 30 березня 2018 року звернулась до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Івера" безпідставно збережені кошти в розмірі 338392,56 грн.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 02 квітня 2018 року по справі № 922/818/18 позовну заяву Харківської міської ради щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Івера" заборгованості у розмірі 338392,56 грн. прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/818/18, а розгляд призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до частини першої пункту 3 статті 12 ГПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Для цілей цього Кодексу визначено поняття малозначних справ, а саме - це справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними.
Частиною 1 статті 247 ГПК України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 1 статті 250 ГПК України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Вказана ухвала суду Позивачем була отримана 05.04.2018 р., про що свідчить поштове повідомлення, яке повернулось до суду.
Також сторони були повідомлені про можливість надання додаткових письмових доказів, висновків експертів, клопотання, заяви та пояснення до суду у строк до 18.04.2018 р.
Від Відповідача 23.04.2018 р. надійшов відзив на позовну заяву, в якому просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
Згідно ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 1 статті 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
Згідно частини 2 статті 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.
Перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, суд встановив наступне.
Департаментом територіального контролю Харківської міської ради 26.12.2017 р. здійснено обстеження земельної ділянки та встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Івера" з 27.01.2016 та по теперішній час використовувало земельну ділянку площею 0,0535 га по вул. Миру, 38 у м. Харкові для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі літ. "А-1" загальною площею 268,5 кв.м., без виникнення права власності / користування та без державної реєстрації цих прав, про що складено акт обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки за адресою: м. Харків, вул. Миру, 38. Вказаний акт обстеження містить додатки із планом меж фактичного користування земельною ділянкою, ситуаційною схемою розміщення земельної ділянки, а також фото земельної ділянки та розташованої на ній ділянці. Межі земельної ділянки визначено відповідно до зовнішніх меж будівлі.
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 26.12.2017 року № 109099020, яка міститься в матеріалах справи, право власності на нежитлову будівлю літ. "А-1", загальною площею 268,5 кв.м по вул. Миру, 38 у м. Харкові зареєстровано за Товариством з обмеженою відповідальністю "Івера" на підставі договору акту приймання-передачі нерухомого майна від 18.01.2016 р.
Відповідно до листа Управління Держгеокадастру у м. Харкові Харківської області від 17.10.2017 № 19-20-0.23.08-2237/116-17 та листа Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 19.10.2017 № 6582/0/225-17 речові права Відповідача на земельну ділянку по вул. Миру, 38 у м. Харкові не зареєстровані.
Харківською міською радою рішення щодо надання у користування та продажу зазначеної земельної ділянки не приймалось.
Враховуючи відсутність зареєстрованих за будь-якими юридичними або фізичними особами прав та з урахуванням ст.ст. 12, 80, 83 Земельного кодексу України земельна ділянка площею 0,0535 га перебуває у власності територіальної громади міста Харкова.
Також відповідно до листа Головного Управління ДФС у Харківській області від 12.10.2017 року № 10307/9/20-40-12-03-19 ТОВ "Івера" у 2016 - 2017 роках не сплачувало земельний податок за земельну ділянку по вул. Миру, 38 у м. Харкові.
Позивач, посилаючись на те, що відповідач не набув належних прав власності або користування на спірну земельну ділянку площею 0,0535 га, а тому використовував її без достатніх правових підстав і не сплачував орендну плату, здійснив розрахунок безпідставно збережених відповідачем коштів у розмірі орендної плати за землю у період з 01.02.2016 р. по 30.11.2017 р., а саме: за 11 місяців у 2016 р. - 183112,93 грн., за 11 місяців у 2017 р. - 155279,63 грн.
Надаючи правову кваліфікацію обставинам справи суд зазначає, що правовий механізм переходу прав на землю, пов'язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 Земельного кодексу України.
Виходячи зі змісту зазначеної статті, норма щодо переходу права на земельну ділянку у разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.
Як вбачається із положень ст. 120 Земельного кодексу України, виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки.
Водночас за змістом статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Судом встановлено, що відповідач володів нежитловою будівлею, розташованою на земельній ділянці по вул. Миру, 38, у м. Харкові. Проте, відповідне право користування щодо вказаної земельної ділянки за відповідачем зареєстровано не було.
Згідно з ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
У зобов'язанні з безпідставного набуття, збереження майна підлягають доведенню: а) факт набуття або збереження майна за рахунок іншої особи, б) відсутність для цього підстав, встановлених договором, законом або іншими правовими актами, в) вартість безпідставного збагачення.
Тягар доказування відсутності підстав для збереження майна лежить на власнику майна. При цьому, під набуттям майна в даних правовідносинах слід розуміти збільшення вартості власного майна набувача; приєднання до нього нових цінностей, внаслідок чого потерпілий несе додаткові витрати або втрачає належне йому майно, тобто збереження майна однією особою відбувається за рахунок іншої.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Частиною 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" визначено, що істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Таким чином, відповідач (набувач), не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, збільшує вартість власного майна, а позивач (потерпілий) втрачає належне йому майно (кошти від орендної плати), тобто відбувається факт безпідставного збереження саме орендної плати відповідачем за рахунок позивача.
Згідно з ч. 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Отже, обов'язок сплатити суму безпідставного збагачення виникає в силу самого факту такого збагачення і не залежить від того чи стало воно результатом поведінки набувача чи потерпілого або третіх осіб, або сталось поза волею останніх. При цьому має значення лише сам об'єктивний результат: наявність безпідставного збагачення.
Відповідно до ст. 1214 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу вона відповідає також за допущене нею погіршення майна.
Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - це обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Відповідач не був власником та постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не був суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (ст. 14.1.72 Податкового кодексу України).
Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов'язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (ст.14.1.125, 14.1.136, 288.5 Податкового кодексу України).
Як вже зазначалося судом, відповідач правомірно володів лише нежитловою будівлею, розташованою на спірній земельній ділянці. Разом з тим, жодних дій щодо оформлення вказаної земельної ділянки відповідач так і не здійснив, а отже, приймаючи до уваги, що до теперішнього часу відповідач користується спірною земельною ділянкою без достатньої правової підстави, відповідно до положень статей 1212-1214 ЦК України, останній повинен відшкодувати позивачу всі доходи, які він одержав або міг одержати від цього майна.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Розрахунок розміру доходу, одержаного відповідачем за користування земельною ділянкою територіальної громади м. Харкова здійснюється на підставі нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки (визначеної шляхом множення площі вказаної ділянки та нормативної грошової оцінки одного квадратного метра землі) з урахуванням ставки річної орендної плати за спірний період.
Позивачем до позовної заяви долучений розрахунок розміру доходу одержаного ТОВ "Івера" від безпідставно набутого майна як розмір орендної плати за землю, яка є регульованою та звичайною ціною плати за землю державної та комунальної власності. Вказаний розрахунок зроблений позивачем за період використання відповідачем земельної ділянки з 01.02.2016 р. по 30.11.2017 р. в сумі 338392,56 грн.
Відповідач не спростував вказані розрахунки розміру доходу та не надав суду контр розрахунок іншого розміру орендної плати.
Перевіривши розрахунки Харківської міської ради, суд приходить до висновку, що вони є вірними та здійснені на підставі Земельного кодексу України та Податкового кодексу України. Отже, враховуючи зазначені обставини, суд вважає позовні вимоги Харківської міської ради щодо стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Івера" безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 338392,56 грн. за період з 01.02.2016 р. по 30.11.2017 р. законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до положень ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на відповідача.
Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Згідно частини 5 статті 240 ГПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України, ст. 120,125, 206 Земельного кодексу України, ст.ст. 12, 13, 73, 74, 76-79, 91, 129, 232, 233, 236 - 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Івера" (61045, АДРЕСА_1, код 39029320) на користь Харківської міської ради (61003, м. Харків, майдан Конституції, 7, код 04059243) безпідставно збережені кошти в розмірі 338392,56 грн. та судовий збір у розмірі 5075,89 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, рішення може бути оскаржене безпосередньо до Харківського апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного рішення.
Повне рішення складено та підписано 10 травня 2018 року.
Суддя ОСОБА_1