Справа № 214/3740/17
2/214/715/18
Іменем України
26 квітня 2018 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:
головуючого - судді Прасолова В.М.
при секретарі - Євтушенко В.С., Рендюк Н.В., Джемерчук О.В., Усік М.О.
за участю представника позивача - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кривому Розі цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» про покладення зобов'язання виконати певні дії, стягнення моральної шкоди, суд -
Позивач ОСОБА_2 первісно звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень», в якому просив : зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» здійснити перерахунок заборгованості (коригування кредитних зобов'язань споживача у бік їх зменшення) за договором №686258970 від 21.02.2013р., що укладений із ОСОБА_2; зобов'язати товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» видати ОСОБА_2 довідку про відсутність заборгованості по кредиту за договором №686258970 від 21.02.2013р.; стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди 5 000,00грн. без утримання податку з доходів фізичних осіб.
Уточнивши свої позовні вимоги, позивач подав уточнений позов до відповідачів товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» Далі за текстом «ТОВ «ФК «ЦФР», товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі за текстом ТОВ «ФК «ЄАПБ»), в якому просить: зобов'язати солідарно відповідачів товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» здійснити перерахунок заборгованості (коригування кредитних зобов'язань споживача у бік їх зменшення) за договором №686258970 від 21.02.2013р., що укладений із ОСОБА_2; зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» видати ОСОБА_2 довідку про відсутність заборгованості по кредитному договору №686258970 від 21.02.2013р.; стягнути солідарно з відповідачів товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Центр фінансових рішень» та товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди 5 000,00грн. без утримання податку з доходів фізичних осіб.
В обґрунтування уточненого позову навів наступне. 21.02.2013р. він, ОСОБА_2 уклав у м. Кривому Розі із підприємством ТОВ «ФК ЦФР» (далі по тексту також - Відповідач1/Кредитодавець) Кредитний договір №686258970 (далі по тексту - Договір).
Маючи на меті збагатитися за його, позивача, рахунок та всупереч законодавству відповідач завідомо вніс у договір незаконні умови. Зокрема, п. 4.8. Договору щодо управління кредитом (щомісячно) - 2,60% від суми кредиту, що становить 535,00грн. та п. 4.7. Договору, де вказана плата за надання кредиту у розмірі 600 грн.
Відповідно до умов договору йому було надано кредит (грошові кошти) у розмірі 20600,00грн. строком на 36 місяців, з відсотковою ставкою у розмірі 24% річних. Кінцева дата повернення кредиту 19.02.2016 рік.
На виконання договору, достроково повернув тіло боргу та сплатив відсотки за користування. Всього на рахунок відповідача було сплачено щонайменше 49 272,89грн.
06.03.17р. звернувся до відділення №8 підприємства відповідача у м. Кривий Ріг із проханням надати довідку про відсутність заборгованості за кредитним договором та про його закриття у зв'язку із фактичним виконанням.
Однак, із невідомих йому причин працівники відповідача повідомили про незрозумілу та безпідставно нараховану заборгованість у розмірі 14 907,07грн., про що видали довідку вих. №885211-SG від 06.03.17р.
18.04.17р. відповідачу було направлено письмову вимогу про перерахунок заборгованості (коригування кредитних зобов'язань споживача у бік їх зменшення), яку він отримав 25.05.17р. проте, станом на сьогоднішній день відповідь на неї не надав, вимоги не виконав.
У вимозі була акцентована увага на тому, що пункти 4.7, 4,8 Договору є незаконними, оскільки, як передбачено п.3.6 постанови Національного банку України №168 від 10.05.2007 року, кредитори не вправі встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь кредитора як винагороду за: надання кредиту; за надання інформаційно-консультаційних послуг щодо порядку кредитування; оформлення документів; роз'яснення діючих вимог щодо кредитування; експертизу документів, наданих для отримання кредиту; за супроводження кредиту і послуг при перегляді умов кредиту.
Відповідно до абз. 3 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 19 грудня 2012 року у справі № 6-87цс12, правочин, недійсність якого прямо встановлена законом, є нікчемним. Визнання нікчемного правочину судом недійсним законом не вимагається, тобто для сторін правочину він не спричиняє правових наслідків, крім наслідків його недійсності.
Встановивши в договорі плату за надання кредиту, щомісячну плату за управління кредитом, відповідач грубо порушив діюче законодавство України та його права як споживача, оскільки примусив до здійснення зайвих платежів.
Вказана в п.п. 4.7, 4.8 плата не може вважатися процентами, оскільки процентна ставка передбачена окремо п. 4.2 кредитного договору, відповідно до якого вона становить 24,00% річних.
Жодні послуги по платі за надання та за управління кредитом не надавалися і ототожнювалися відповідачем з процентами за договором, внаслідок чого за користування кредитом йому безпідставно та незаконно нараховувалася заборгованість.
Також, аналогічна правова позиція Верховного Суду України від 16.11.16р. із даних правовідносин, була викладена під час розгляду справи 6-1746цс16, де суд зазначив, що положеннями частини п'ятої статті 11, частин першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Наполягає, що аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Окрім того, звертає увагу, що відповідно до ст. 531 ЦК України, боржник має право виконати свій обов'язок достроково, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства або не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
З аналізу положень ч. 8 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» випливає, що споживач має право достроково повернути споживчий кредит, у тому числі шляхом збільшення суми періодичних виплат.
Якщо споживач скористався правом повернення споживчого кредиту шляхом збільшення суми періодичних виплат, встановлених в абзаці першому цієї частини, кредитодавець зобов'язаний здійснити відповідне коригування кредитних зобов'язань споживача у бік їх зменшення.
Кредитодавцю забороняється відмовляти споживачу в прийнятті платежу у разі дострокового повернення споживчого кредиту.
Наполягає, що станом на сьогоднішній день, по кредитному договору має місце переплата у розмірі 20 176,35грн. оскільки фактично, кредитні кошти (20 600,00грн.) з урахуванням відсотків за користування кредитом (8496,54грн.) було повністю повернуто, ще в грудні 2014р.
Відповідно до ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Однак, вищезазначених норм відповідач не дотримується та не видає на його вимогу підтверджуючих документів про повне виконання зобов'язань позичальником.
Враховуючи вищевикладене, вважає, що відповідачем порушені його права, як споживача.
Згідно ст. 22. Закону України «Про захист прав споживачів», захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом.
При задоволенні вимог споживача, суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди. З урахуванням зазначеного, вважає, що відповідач повинен відшкодувати мені моральну шкоду у розмірі 5 000,00грн., що буде відповідати тим стражданням і переживанням, які він зазнав у зв'язку із порушенням його прав, як споживача.
06.10.2017р. на адресу суду надійшли письмові заперечення відповідача 1, де було зазначено, що 14.07.2017р. було відступлено право грошової вимоги за договором №686258970 від 21.02.2013р. на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ». Однак, при цьому відповідача 1 не надає жодного документально підтвердженого доказу відступлення права вимоги (договір, угода, тощо).
Тому, з метою повного та об'єктивного вирішення спору, вважає за доцільне пред'явити аналогічні вимоги також до ТОВ «ФК «ЄАПБ».
Відповідно до положень ст. 541, 543 ЦК України, солідарний обов'язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов'язання.
У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.
Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників.
Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.
Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі.
Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором.
В ході розгляду справи представник позивача подав заяву про залишення позову до відповідача - ТОВ «ФК «ЦФР», без розгляду, яка судом задоволена.
У судовому засіданні представник позивача позов до ТОВ «ФК «ЄАПБ» підтримав повністю, підтвердивши зміст позовної заяви.
Представник відповідача ТОВ «ФК «ЄАПБ» у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином подав відзив на уточнену позовну заяву, згідно якого просить розглянути справу за відсутності представника, та зазначив наступне. 21.02.2013 між ТОВ «ФК «ЦФР» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 686258970, за умовами якого ТОВ «ФК «ЦФР» надав позивачу кредит у розмірі та на умовах, визначених Договором, а позивач зобов'язався повернути кредит та ввести плату за користування кредитом. Відповідно до п. 4 Кредитного договору: надання кредиту здійснюється на таких умовах: сума та валюта кредиту - 20600 грн. 00 коп.; процентна ставка - 24.00% річних; строк, на який надається кредит - 36 місяців; цілі використання кредиту - без обмежень; порядок надання кредиту - перерахування на рахунок позичальника; повернення кредиту, внесення плати за ним - щомісячно, за графіком платежів (додаток до договору); плата за надання кредиту - 600.00 гривень; плата за управлінням кредитом - 2.60% від суми кредитом, що становить 535,60 грн.; пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань - 0.3% від суми прострочення за кожний день прострочення.
Згідно п. 6 Кредитного договору, до складу плати за кредитом (сукупної вартості кредиту) входять плата за річною процентною ставкою, плата за надання кредиту та плата за управлінням кредитом.
Відповідно до Додатку до Кредитного договору (Графіку платежів) розмір щомісячного платежу становить 1329,81 грн., гранична дата першого щомісячного платежу встановлена до 20.03.2013, а гранична дата останнього щомісячного платежу - 19.02.2016.
Кредитний договір укладений у двох оригінальних примірниках (п. 13 Кредитного договору), а підписанням Кредитного договору позивач засвідчив (підтвердив), що він повідомлений Кредитодавцем у встановленій законом формі про всі умови, передбачені статтею 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 № 1023- XXI, та її змістом, а також про всі інші умови, повідомлення про які є необхідним відповідно до вимог чинного законодавства України (п. 10 Кредитного договору); один з оригінальних примірників цього договору, включно із загальними умовами з надання кредитів, переданий Кредитодавцем позичальникові (позивачу) в день підписання договору (п. 12 Кредитного договору).
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст.627 ЦК сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК). Статтею 628 ЦК передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а статтею 629 ЦК визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонам.
Відповідно до ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягай згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно з ч. 1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
За змістом цієї норми закону ніхто не може бути примушений до укладення договору, що не відповідає його волі.
Відповідно до ч. 1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. В той же час, згідно ст.1056 ЦК України, позичальник має право відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, якщо інше не встановлено договором або законом.
Належною формою кредитного договору на підставі ч. 1 ст.1055 ЦК України, є письмова форма. Наслідком недодержання письмової форми такого договору є його нікчемність (ч. 1 ст.218, ч. 2 ст.1055 ЦК України).
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України та згідно роз'яснень п.7 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ та визнання правочинів недійсним» від 06.11.2009 року, правочин може бути визнаний недійсним лише на підставах, визначених законом, та з застосуванням наслідків недійсності передбачених законом. Підставами недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчинила правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхні малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Згідно із законом правочин завжди є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Вказує, що 21.02.2013 між ТОВ «ФК «ЦФР» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 686258970, який викладено в письмовій формі, підписано сторонами, тобто він є чинним.
14.07.2017 між ТОВ «ФК «ЦФР» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір відступлення прав вимоги № 20170714, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «ЦФР» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «ФК «ЦФР» права грошової вимоги (Права Вимоги) до боржників за Кредитними Договорами вказаними у Реєстрі Боржників, укладеними між ТОВ «ФК «ЦФР» і Боржниками (Портфель Заборгованості).
Відповідно до Додатку 1 до Договору відступлення прав вимоги №20170714, ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «ФК «ЦФР» права грошової вимоги (Права Вимоги) до позивача за кредитним договором № 686258970 від 21.02.2013 в розмірі 19369,62 грн., з яких: 2352,37 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 247,79 грн. - сума заборгованості за відсотками; 7300,95 грн. - сума заборгованості за платою за управління кредитом; 9468,51 грн. - сума заборгованості за пенею.
Відповідно до пп. а п. 3.1. Договору відступлення прав вимоги № 20170714, підписанням цього Договору Кредитор (ТОВ «ФК «ЦФР») гарантує, що йому належить Право Вимоги за Портфелем Заборгованості до Боржників, зазначених у Реєстрі Боржників, а також гарантує, що відповідно до законодавства він має право відступлення кожного Права Вимоги третім особам, в тому числі Новому Кредиторові, а також, що в момент відступлення Права Вимоги Кредитору невідомі обставини, внаслідок яких Боржники мають право не виконувати вимогу Нового Кредитора; Право вимоги, яке відступається за цим Договором, дійсно має місце; Заборгованість Боржників перед Кредитором виникла на законних підставах, вона не погашена, не прощена, не стягнена, а також, Права Вимоги не відступлені Кредитором третім особам, Кредитором не вчинено правочинів про заміну зобов'язань по поверненню такої заборгованості іншими зобов'язанням.
Відповідно до cт. 512 ЦК України (далі - ЦК України),кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Згідно ст. 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. А ст. 514 ЦК України встановлює, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо нше не встановлено договором або законом. Також вимогами чинного законодавства України, а саме ст. 515 ЦК України передбачено, що заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Статтею 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Звертає увагу суду, що кредитний договір № 686258970 від 21.02.2013, укладений між ТOB «ФК «ЦФР» та ОСОБА_2 та Договір відступлення прав вимоги № 20170714 від 14.07.2017, укладений між ТОВ «ФК «ЦФР» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» у встановленому порядку недійсними не визнані, тобто в силу ст. 204 ЦК України, діє презумпція правомірності правочину. Аналогічної позиції дотримується Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 30 липня 2014 у справі № 6-14194св14.
Додатково повідомляє, що заборгованість згідно кредитного договору № 686258970 від 21.02.2013, після укладення договору відступлення прав вимоги № 20170714 від 14.07.2017, товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», не нараховувалася, а позивачем не здійснювалося жодного платежу на погашення заборгованості на рахунки ТОВ «ФК «ЄАПБ».
Також, звертає увагу суду, що позивач не звертався до ТОВ «ФК «ЄАПБ» з будь- якими зверненнями, заявами, вимогами, тощо. Щодо позовної вимоги ОСОБА_2 про стягнення солідарно з відповідачів на його користь в рахунок відшкодування моральної шкоди в розмірі 5000,00 грн. без утримання податку з доходів фізичних осіб повідомляє наступне. Загальні положення про відшкодування моральної шкоди закріплені в статтях 23, 1167 ЦК України.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути примусове виконання обов'язку в натурі, відшкодуванню збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Стаття 23 ЦК України передбачає, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.
Пленум Верховного Суду України в п. 2 Постанови Пленуму від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (із змінами, внесеними згідно з постановами Пленуму від 25 травня 2001 року № 5, від 27 лютого 2009 року № 1) (далі - постанова Пленуму) надав роз'яснення, що спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції ( 254к/96-ВР ) або випливає з її положень; у випадках, передбачених статтями 7, 440-1 ЦК Української PCP ( 1540-06 ) та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди (наприклад, ст. 49 Закону "Про 'інформацію" ( 2657-12 ), ст. 44 Закону "Про авторське право і суміжні права" ( 3792-12 ); при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону "Про захист прав споживачів" ( 1023-12 ) чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з «законним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Вважає, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження завданої йому моральної шкоди ТОВ «ФК «ЄАПБ», а відповідно до вимог ст.81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, отже вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди в розмірі 5 000,00 грн. без утримання податку з доходів фізичних осіб є безпідставними. Позовні вимоги ОСОБА_2, викладені у позовній заяві (уточненій) про захист прав споживачів, перерахунок заборгованості (коригування кредитних зобов'язань споживача у бік їх зменшення), відшкодування моральної шкоди є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підтверджуються достатніми та належними доказами і не підлягають задоволенню в цілому.
Під час розгляду справи заявлялися клопотання про витребування доказів, які задоволені та про відкладення розгляду справи, які також задоволені.
У судовому засіданні безпосередньо досліджені наступні письмові докази: кредитний договір (а.с.7), графік платежів (а.с.8), довідка (а.с.9-12), вимога (а.с.13-14), чек, опис (а.с.15), наказ (а.с.30), загальні умови (а.с.31-34), додаток до кредитного договору (а.с.39), довідка (а.с.40-46), виписка (а.с.47-53), розрахунок (а.с.54), договір про відступлення прав вимоги (а.с.106-110), Додаток № 1 (а.с.11), Додаток № 2 (а.с.111зв.), Додаток № 3 (а.с.112), Додаток №4 (а.с.112зв.), Додаток № 5 (а.с.113), Додаток № 6 (а.с.113зв.), Додаток №7 (а.с.114), Додаток №8 (а.с.115), реєстр боржників (а.с.116), додаток до кредитного договору (а.с.141), заява (а.с.142), документ - згода (а.с.143), платіжне доручення (а.с.165).
Суд, керуючись вимогами ст. 77 ЦПК України, згідно якої предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення, оцінюючи з точки зору належності досліджені у судовому засіданні докази, приходить до наступних висновків.
Суд вважає належними доказами: довідку (а.с.9-12), вимогу (а.с.13-14), чек, опис (а.с.15), так як ці докази стосуються обставин, що підтверджують заявлені вимоги, а саме звернення позивача за довідкою та отримання довідки.
Суд вважає належними доказамикредитний договір (а.с.7), графік платежів (а.с.8), (а.с.30), загальні умови (а.с.31-34), додаток до кредитного договору (а.с.39), довідку (а.с.40-46), виписку (а.с.47-53), розрахунок (а.с.54), договір про відступлення прав вимоги (а.с.106-110), Додаток № 1 (а.с.11), Додаток № 2 (а.с.111зв.), Додаток № 3 (а.с.112), Додаток №4 (а.с.112зв.), Додаток № 5 (а.с.113), Додаток № 6 (а.с.113зв.), Додаток №7 (а.с.114), Додаток №8 (а.с.115), реєстр боржників (а.с.116), додаток до кредитного договору (а.с.141), заяву (а.с.142), документ - згода (а.с.143), платіжне доручення (а.с.165) так як ці докази стосуються обставин, а саме укладення кредитного договору, умови надання кредиту та порядок його погашення.
Суд, відповідно до ст. 78 ЦПК України, вважає досліджені у судовому засіданні зазначені письмові докази допустимими, так як ці докази одержані без порушення порядку, встановленого законом.
Оцінюючи докази з точки зору їх достовірності, суд приходить до висновку, що досліджені у судовому засіданні письмові докази є достовірними.
Керуючись вимогами ст. 80 ЦПК України, суд вважає, що сукупність визнаних судом допустимими, належними та достовірними доказами є достатньою для встановлення наступних фактів та обставин.
21 лютого 2013 між ТОВ «ФК «ЦФР» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 686258970, за умовами якого ТОВ «ФК «ЦФР» надав позивачу кредит у розмірі та на умовах, визначених договором, а позивач зобов'язався повернути кредит та ввести плату за користування кредитом. Відповідно до п. 4 Кредитного договору: надання кредиту здійснюється на таких умовах: сума та валюта кредиту - 20600 грн. 00 коп.; процентна ставка - 24.00% річних; строк, на який надається кредит - 36 місяців; цілі використання кредиту - без обмежень; порядок надання кредиту - перерахування на рахунок позичальника; повернення кредиту, внесення плати за ним - щомісячно, за графіком платежів (додаток до договору); плата за надання кредиту - 600.00 гривень; плата за управлінням кредитом - 2.60% від суми кредитом, що становить 535,60 грн.; пеня за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань - 0.3% від суми прострочення за кожний день прострочення. Згідно п. 6 Кредитного договору, до складу плати за кредитом (сукупної вартості кредиту) входять плата за річною процентною ставкою, плата за надання кредиту та плата за управлінням кредитом. Відповідно до Додатку до Кредитного договору (Графіку платежів) розмір щомісячного платежу становить 1329,81 грн., гранична дата першого щомісячного платежу встановлена до 20 березня 2013 року, а гранична дата останнього щомісячного платежу - 19 лютого 2016 року. Вказані обставини встановлені поясненнями представника позивача, запереченнями відповідача.
14 липня 2017 року між ТОВ «ФК «ЦФР» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «ЦФР» передає (відступає) ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «ФК «ЦФР» права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за Кредитними Договорами вказаними у Реєстрі Боржників, укладеними між ТОВ «ФК «ЦФР» і Боржниками (Портфель Заборгованості). Відповідно до Додатку 1 до Договору відступлення прав вимоги, ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «ФК «ЦФР» права грошової вимоги (Права Вимоги) до позивача за кредитним договором № 686258970 від 21 лютого 2013 року в розмірі 19369,62 грн., з яких: 2352,37 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 247,79 грн. - сума заборгованості за відсотками; 7300,95 грн. - сума заборгованості за платою за управління кредитом; 9468,51 грн. - сума заборгованості за пенею. Вказані обставини встановлені на підставі договору з додатками (а.с.106-116),
6 березня 2017 року позивач звернувся до відділення №8 ТОВ «ФК «ЦФР» у м. Кривий Ріг із проханням надати довідку про відсутність заборгованості за кредитним договором та про його закриття у зв'язку із фактичним виконанням. При цьому зазначав свою незгоду з такими умовами договору як щомісячна плата за управління кредитом та плата за надання кредиту у сумі 600 грн.
Станом на 6 березня 2017 року позивач сплатив на виконання умов договору 49272 грн. 89 коп., що встановлено довідкою (а.с.9-12).
На своє звернення позивач отримав довідку, згідно до якої йому нарахована заборгованість у розмірі 14907 грн. 07 коп., що встановлено довідкою (а.с.9-12).
18 квітня 2017 року позивач направив ТОВ «ФК «ЦФР» вимогу про перерахунок заборгованості (коригування кредитних зобов'язань споживача у бік їх зменшення), яку він отримав 25 травня 2017 року, відповідь на неї не отримав, що встановлено вимогою (а.с.13-14), поясненнями представника позивача, запереченнями.
Встановленим судом фактам та обставинам відповідають правовідносини, які регулюються нормами ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів».
Відповідно до ч. 1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до абз. 3 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції Закону України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який діяв на час укладення договору між позивачем та ТОВ «ФК «ЦФР», кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 19 грудня 2012 року у справі № 6-87цс12, правочин, недійсність якого прямо встановлена законом, є нікчемним. Визнання нікчемного правочину судом недійсним законом не вимагається, тобто для сторін правочину він не спричиняє правових наслідків, крім наслідків його недійсності.
Аналогічна правова позиція Верховного Суду України від 16.11.16р. із даних правовідносин, була викладена під час розгляду справи 6-1746цс16, де суд зазначив, що положеннями частини п'ятої статті 11, частин першої, другої, п'ятої, сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Як встановлено судом, між позивачем та ТОВ «ФК «ЦФР» був укладений кредитний договір.
Відповідно до договору позивачу було надано кредит (грошові кошти) у розмірі 20600,00грн. строком на 36 місяців, з відсотковою ставкою у розмірі 24% річних, кінцева дата повернення кредиту була встановлена до 19 лютого 2016 року.
Пунктом 4.8. цього договору була встановлена щомісячна плата за управління кредитом в розмірі 2,60% від суми кредиту, що становить 535,00 грн., пунктом 4.7. договору, була встановлена плата за надання кредиту у розмірі 600 грн.
Як передбачено п.3.6 постанови Національного банку України №168 від 10 травня 2007 року, кредитори не вправі встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь кредитора як винагороду за: надання кредиту; за надання інформаційно-консультаційних послуг щодо порядку кредитування; оформлення документів; роз'яснення діючих вимог щодо кредитування; експертизу документів, наданих для отримання кредиту; за супроводження кредиту і послуг при перегляді умов кредиту.
Суд приходить до переконання, що встановивши в договорі плату за надання кредиту, щомісячну плату за управління кредитом, відповідач порушив права позивача, як споживача, оскільки примусив до здійснення зайвих платежів і ці умови є несправедливими та нікчемними.
На думку суду вказані в пунктах 4.7. та 4.8. платежі не можуть вважатися процентами, оскільки процентна ставка передбачена окремо п. 4.2 кредитного договору, відповідно до якого вона становить 24,00% річних.
Відповідно до cт. 512 ЦК України,кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно ст. 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Стаття 514 ЦК України встановлює, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо нше не встановлено договором або законом. Також вимогами чинного законодавства України, а саме ст. 515 ЦК України передбачено, що заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Відповідно до ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі; у разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання; у цьому разі настає прострочення кредитора.
Судом встановлено, що позивач 18 квітня 2017 року звернувся до ТОВ «ФК «ЦФР» з вимогою про перерахунок заборгованості та видачу довідки про відсутність заборгованості за кредитним договором, 14 липня 2017 між ТОВ «ФК «ЦФР» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір відступлення прав вимоги за договором, отже обов'язок, передбачений ст.545 ЦК України перейшов до ТОВ «ФК «ЄАПБ».
Судом встановлено, що за умовами договору передбачено сплату за управління кредитом у сумі 19281 грн. 60 коп., у з урахуванням інших платежів - усього 48378 грн. 14 коп.
Прийшовши до переконання, що умови договору щодо щомісячної плати за управління кредитом - 2.60% від суми кредиту, що становить 535,60 грн., та плата за надання кредиту у розмірі 600 грн. є несправедливими та нікчемними, суд вважає, що позивач повинен сплатити відповідачу за отриманий кредит 28496 грн. 54 коп. Як вбачається з довідки позивач сплатив на виконання умов договору 49272 грн. 89 коп. Тому ТОВ «ФК «ЄАПБ» повинно було врахувати ці обставини, на вимогу позивача провести перерахунок заборгованості та видати позивачу довідку про відсутність заборгованості, однак цього обов'язку не виконало, чим порушило права позивача.
Згідно ст. 22. Закону України «Про захист прав споживачів», захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом; при задоволенні вимог споживача, суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Стаття 23 ЦК України передбачає, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Судом встановлено, що відповідачем ТОВ «ФК «ЄАПБ» порушено право позивача на отримання довідки про відсутність заборгованості, у зв'язку з чим позивач зазнав, що є очевидним, моральних страждань. Вирішуючи питання про розмір моральної шкоди, яка завдана позивачу, суд, відповідно до вимог ст. 23 ЦК України приймає до уваги характер порушення, глибину фізичних страждань позивача та ступень вини вказаного відповідача, враховує вимоги розумності та справедливості і вважає, що цей розмір дорівнює 1000 грн. 00 коп.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Тому з ТОВ «ФК «ЄАПБ» на користь позивача належить стягнути моральну шкоду у сумі 1000 грн. 00 коп.
Твердження ТОВ «ФК «ЄАПБ» про наявність у позивача боргу спростовується наведеними вище положеннями абз. 3 ч. 4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», в редакції Закону України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», позицією Верховного Суду України, викладеної у постанові від 19 грудня 2012 року у справі № 6-87цс12, правочин, недійсність якого прямо встановлена законом, є нікчемним. Визнання нікчемного правочину судом недійсним законом не вимагається, тобто для сторін правочину він не спричиняє правових наслідків, крім наслідків його недійсності, правовою позицією Верховного Суду України від 16.11.16р. із даних правовідносин, була викладена під час розгляду справи 6-1746цс16.
Таким чином, суд вважає, що позивач обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 15, 16 ЦК України, звернувся до суду за захистом свого права. Обрані позивачем способи захисту відповідають таким, передбаченим ст. 16 ЦК України способам захисту як визнання права, відшкодування моральної шкоди.
Отже, вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши заперечення та відзив, письмові докази, суд на підставі ст. 12 ЦПК України згідно якої кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається та ст. 13 ЦПК України згідно якої цивільні справи розглядаються в межах заявлених вимог і на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом, суд вважає, що позов підлягає повному задоволенню.
Також суд враховує, що задоволення позову буду відповідати такому, передбаченому ст. 2 ЦПК України завданню цивільного судочинства, як справедливе вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених прав позивача.
Відповідно до вимог ст.ст. 133, 141 ЦПК України, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у сумі 1920 грн. 00 коп.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 23, 512-515, 545, 1054, 1167 ЦК України, ст.ст. 11, 22 Закону України про захист прав споживачів», ст. ст. 2, 4, 12, 13, 77, 78, 80, 133, 141, 206, 223, 228, 258-260, 263-265 ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» - задовольнити повністю.
Зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (код ЄДРПОУ 35625014, юридична адреса: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, будинок 30) здійснити перерахунок заборгованості (коригування кредитних зобов'язань споживача у бік їх зменшення) за договором №686258970 від 21 лютого 2013 року, що укладений із ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1).
Зобов'язати товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» видати ОСОБА_2 довідку про відсутність заборгованості по кредитному договору №686258970 від 21 лютого 2013 року.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на користь ОСОБА_2 в рахунок відшкодування моральної шкоди 1000 грн. 00 коп.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» на користь держави судовий збір у сумі 1920 грн. 00 коп.
На рішення суду позивачем може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення складено 7 травня 2018 року.
Головуючий суддя: В.М. Прасолов