Справа № 183/4169/17
№ 2/183/510/18
іменем України
03 квітня 2018 рокуНовомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючої судді Сороки О.В.,
секретаря Дем'яненка Р.К.,
розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - відділ реєстрації та обліку громадян виконавчого комітету Новомосковської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,-
29 серпня 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просить визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням - будинком АДРЕСА_1.
В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на те, що вона являється власником будинком АДРЕСА_1, який належить їй на підставі Свідоцтва про право власності від 20.05.1986року, посвідченого державним нотаріусом Новомосковської державної районної нотаріальної контори Копиловою Г.Г., зареєстрованого в реєстрі за №2363 та на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом від 20.05.1986 року, посвідченого державним нотаріусом Новомосковської державної районної нотаріальної контори Копиловою Г.Г., зареєстрованого в реєстрі за №2365.
В будинку позивача з 25.09.2000 року зареєстрований ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, який перебував у шлюбі з її онучкою ОСОБА_4. З січня 2012 року відповідач за спірною адресою не проживає, тобто понад 5 років зазначеним житлом не користується, не бере участі у витратах по його утриманню. Крім того, рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 22.01.2014 року шлюб між ОСОБА_5 та онучкою позивача ОСОБА_4 було розірвано. На теперішній час відповідач мешкає за адресою: АДРЕСА_2.
Однак, проживаючи за іншою адресою, відповідач залишається зареєстрованим у домоволодінні, позивач змушена сплачувати комунальні послуги, в тому числі і за нього, нести витрати по утриманню житла, виходячи з кількості зареєстрованих осіб. Наявність його реєстрації у домоволодінні порушує права позивача вільно, на свій розсуд, розпоряджатися своєю власністю. У зв'язку з зазначеним, позивач посилаючись на ст. 391, 405 ЦК України, просить визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням - будинком АДРЕСА_1.
31 серпня 2017 року відкрито провадження у справі суддею Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області Городецьким Д.І., після повторного автоматизованого розподілу справа надійшла в провадження судді Сороки О.В. За результатами підготовчого провадження відповідною ухвалою суду справу призначено до судового розгляду по суті.
Позивач в судове засідання не з'явилася, надавши суду заяву про розгляд справи за її відсутності, згідно якої позовні вимоги підтримує у повному обсязі та не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідач в судове засідання не з'явився, вважається таким, що повідомлений належним чином, оскільки судові повістки направлялися за місцем реєстрації, а також шляхом розміщення оголошення на офіційному сайті Судової влади України, тому у відповідності до ст. 280 ЦПК України, суд з погодження позивача, провів заочний розгляд справи.
Представник відділу реєстрації та обліку громадян виконавчого комітету Новомосковської міської ради в судове засідання не з'явився, звернувшись до суду з заявою про розгляд справи у його відсутність.
У відповідності до положень п.9 ч.1 ст.1 Розділу ХІІІ ЦПК України в редакції, встановленій Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, справи в судах першої інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Кодексом, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цим Кодексом.
Згідно з ч.4 ст. 223 ЦПК України, у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
На підставі ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи.
Суд, дослідивши докази з точки зору належності та допустимості, а у своїй сукупності з точки зору достатності, дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, що позивач є власником будинку АДРЕСА_1, який належить їй на підставі Свідоцтва про право власності від 20.05.1986 року, посвідченого державним нотаріусом Новомосковської державної нотаріальної контори Копиловою Г.Г., зареєстрованого в реєстрі за № 2363, та на підставі Свідоцтва про право на спадщину за законом від 20.05.1986 року посвідченого державним нотаріусом Новомосковської державної районної нотаріальної контори Копиловою Г.Г., зареєстрованого в реєстрі за №2365 (а.с.5).
Стаття 41 Конституції України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеним законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ч.1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Відповідно до ст. 383 ЦК України власник житлового будинку, квартири має право використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.
Згідно із частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
За змістом ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає суду підстави дійти висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Згідно довідки виконкому Новомосковської міської ради № 3893 від 04.08.2017 року, а також у відповідності до відомостей відділу адресно-довідкової роботи Управління паспортної роботи громадянства та реєстрації фізичних осіб ГУ ДМС України у Дніпропетровській області в зазначеному будинку зареєстрованим значиться відповідач по справі - ОСОБА_2, який в розумінні вимог Житлового Кодексу України, являвся членом сім'ї власника, та був зареєстрованим у будинку зі згоди позивача (а.с.7,32).
Частина 2 ст. 405 ЦК України передбачає, що член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Вимоги ст.156 ЖК України передбачають, що члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї.
Суду подано акт Голови квартального комітету №9 від 14 липня 2017 року, складений за участю сусідів, у відповідності до якого ОСОБА_2 зареєстрований але не проживає в АДРЕСА_1 з 2012 року (а.с.8).
У відповідності до статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Як випливає із зазначеної норми закону, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно при позбавлення права власності на житлове приміщення, позбавленні права користування житловим приміщенням, визнанні особи безвісно відсутньою, оголошенні фізичної особи померлою.
З огляду на те, що Закон є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, положення статті 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.
Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 30 червня 2015 року (справа № 21-1438а15).
Як зазначає у своєму позові ОСОБА_1, наявність реєстрації відповідача у належному їй на праві власності будинку, заважає їй вільно розпоряджатися своєю власністю, у зв'язку з чим суд вважає за необхідне визнати ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням - будинком АДРЕСА_1. Даних про наявність будь-якої домовленості між позивачем та відповідачем з приводу користування житловим приміщенням, а також доказів про поважність причин відсутності відповідача у житловому приміщенні за місцем реєстрації суду не надано.
Крім того, у відповідності до ст. 141 ЦПК України відповідач повинен відшкодувати на користь позивача понесені нею судові витрати, а саме сплачений судовий збір у розмірі 640,00 грн. (а.с. 1).
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 4, 12,76,81,89, 141,223, 263, 265,280 ЦПК України, ст.ст. 321, 391, 405 ЦК України, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, таким, що втратив право користування житловим приміщенням - будинком АДРЕСА_1.
Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 640,00 грн. (шістсот сорок грн. 00 коп.).
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Сорока О.В.