Постанова
Іменем України
18 квітня2018 року
м. Київ
справа № 0417/2-3384/11-ц
провадження № 61-4426св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Карпенко С. О., Погрібного С. О.,
Ступак О. В. (суддя-доповідач), Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит»,
відповідач - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 грудня 2014 року у складі головуючого судді Мороза В. П. та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2016 року у складі колегії
суддів: Городничої В. С., Варенко О. П., Лаченкової О. В.,
У вересні 2011 року Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Позовна заява мотивована тим, що між сторонами було укладено два договори, за умовами яких відповідачу було відкрито відновлювану кредитну лінію та картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування отриманими коштами у розмірі
12 000,00 грн, проте в порушення умов договору відповідач своїх зобов'язань належним чином не виконав.
Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська
від 31 жовтня 2011 року позов ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Дніпропетровське регіональне управління» 24 688,45 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У серпні 2014 року, не погоджуючись із заочним рішенням, ОСОБА_3 подав заяву про його перегляд.
У жовтні 2014 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», уточнивши позовні вимоги, просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі
532 868,98 грн.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 грудня
2014 року позов ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за договором про відкриття відновлюваної кредитної лінії № 010/08-ФЛ/12 та договором № 040-Р/002242 про відкриття карткового рахунку, надання і використання платіжної картки у сумі 532 868,98 грн, що складається із: заборгованість за кредитом - 0,00 грн, заборгованість прострочена (несанкціонована) за кредитним договором -
11 665,67 грн, заборгованість за нарахованими відсотками - 3 545,73 грн, заборгованість за нарахованими відсотками по простроченій (несанкціонованій) заборгованості - 128 941,06 грн, пеня (за період з 06 жовтня 2013 року по 06 жовтня 2014 року) - 388 716,52 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду мотивовано тим, що оскільки позичальник своїх зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконує, то є всі підстави для стягнення з нього на користь банку заборгованості за кредитним договором.
Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилено. Рішення Індустріального районного суду
м. Дніпропетровська від 23 грудня 2014 року залишено без змін.
Постановляючи ухвалу про відхилення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
У листопаді 2016 року ОСОБА_3 подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 грудня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2016 року, в якій просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що банком в односторонньому порядку було змінено процентну ставку за договором, чим було порушено частину третю статті 1056-1 ЦК України. Крім того, банк нарахував неправомірну суму штрафних санкцій, які значно перевищують розмір отриманого кредиту, в результаті чого був порушений принцип справедливості та розумності, який закріплений у статті 3 ЦК України.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження в указаній справі, а ухвалою від 12 жовтня 2017 року справу призначено до судового розгляду.
У січні 2017 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» подано заперечення на касаційну скаргу, в яких банк просив відхилити касаційну скаргу ОСОБА_3, посилаючись на те, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими, ухваленими з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відсутні підстави для їх скасування.
15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У січні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ указану цивільну справу передано Верховному Суду.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Судом установлено, що 14 травня 2008 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_3 було укладено договір про відкриття карткового рахунку, надання і використання платіжної картки № 040-Р/002242, згідно з умовами якого відповідачу було відкрито картковий рахунок НОМЕР_1 з видачею ОСОБА_3 платіжної картки Visa Electron, що підтверджується копією розписки відповідача.
Відповідно до пункту 4.6.2 вказаного договору передбачено списання з вказаної картки сум комісійної винагороди згідно з тарифами, які додаються до договору.
20 травня 2008 року між сторонами було укладено договір про відкриття відновлюваної кредитної лінії № 010/08-ФЛ/12, за умовами якого банк надав
ОСОБА_3 в тимчасове користування на умовах забезпеченості, зворотності, строковості, платності кредитні ресурси шляхом відкриття на картковий рахунок відновлюваної кредитної лінії, передбачений договором від 14 травня 2008 року
№ 040-Р/002242, з розміром кредитного ліміту у сумі 12 000,00 грн зі сплатою відсотків.
Розділом 4 договору від 20 травня 2008 року № 010/08-ФЛ/12 встановлена сплата позивачем відсотків за користування кредитними ресурсами.
Згідно з пунктом 4.3 цього договору відсотки сплачуються щомісячно в день нарахування відсотків шляхом списання відповідної суми грошових коштів з картрахунку відповідача, в тому числі і за рахунок встановленого кредитного ліміту.
ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» 01 липня 2009 року направляв вимогу боржнику, з якої вбачається, що сума несанкціонованого овердрафту становить 941,70 грн, яку банк просив достроково повернути разом з кредитними коштами, наданими банком у розмірі 12 000,00 грн.
19 липня 2010 року банк повторно направив вимогу боржнику про повернення кредитних коштів, з якої вбачається, що станом на 19 липня 2009 року сума несанкціонованого овердрафту становить 16 352,61 грн.
Відповідно до статті 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Згідно зі статтею 1049 ЦК Українипозичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та у порядку, що встановлені договором.
Відповідно до статті 526 ЦК Українизобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, задовольняючи позов ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», виходив з того, що відповідач перед укладенням кредитного договору був ознайомлений із його умовами та погодився на них, а тому, порушивши зобов'язання за користування кредитними коштами, несе відповідальність за його невиконання.
Однак із указаними висновками судів не можна погодитися виходячи з наступного.
Частиною першою статті 60 ЦПК України2004 року встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України 2004 року установлено, що суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 179 ЦПК України 2004 року предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.
Загальні вимоги процесуального права, закріплені у статтях 57-60, 131-132, 137, 177, 179, 185, 194, 212-215 ЦПК України 2004 року, визначають обов'язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, якими суд керувався при вирішенні позову.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частини перша, третя статті 549 ЦК України).
За положеннями частини третьої статті 551 ЦК Українирозмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до вимог статті 1 ЦПК України 2004 рокузавданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Аналогічне положення міститься у статті 2 ЦПК України, згідно з частиною другою якої суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (стаття 4 ЦПК України 2004 року(нині - стаття 5 ЦПК України).
Однак вищевказані положення норм матеріального та процесуального права залишилися поза увагою судів як першої, так і апеляційної інстанцій, які не надали належної оцінки розміру заборгованості та її складовим, а саме: загальному розміру заборгованості - 532 868,98 грн, заборгованості за кредитом - 0,00 грн, заборгованості простроченої (несанкціонованої) за кредитним договором -
11 665,67 грн, заборгованості за нарахованими відсотками 3 545,73 грн, заборгованість за нарахованими відсотками по простроченій (несанкціонованій) заборгованості - 128 941,06 грн, пені (період з 06 жовтня 2013 року по 06 жовтня 2014 року) - 388 716,52 грн, яка значно перевищує розмір заборгованості простроченої (несанкціонованої) за кредитним договором. При тому, що відсутня заборгованість за тілом кредиту.
У зв'язку з цим суди не дослідили належним чином зібрані у справі докази, не з'ясували обставини, які мають істотне значення для вирішення справи, а саме розрахунок заборгованості за кредитним договором, з якого не вбачається перевищення позичальником встановленого ліміту за картковим рахунком у сумі 12 000,00 грн (несанкціонованого овердрафту) за допомогою платіжної картки.
Також судами не враховано положення частини третьої статті 551 ЦК України, яка застосовується судом незалежно від заяви сторони, якою передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, однак стягнення з відповідача на користь позивача пені у розмірі 388 716,52 грн є значно більшою сумою ніж понесені збитки банком та не забезпечує дотримання справедливого балансу інтересів сторін.
Без з'ясування вказаних обставин і встановлення фактичних обставин справи, виходячи зі змісту заявлених позовних вимог та підстав, на які посилався позивач на їх обґрунтування, передчасними є висновки судів про задоволення вищевказаного позову.
Отже, вирішуючи спір на підставі ЦПК України 2004 року, суд усупереч вищевказаних положень норм процесуального права не сприяв всебічному і повному з'ясуванню обставин справи та не встановив достатньо повно фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, враховуючи предмет і підстави поданого позову, а також характер спірних правовідносин.
За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Виходячи з викладеного, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалені у справі судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 23 грудня 2014 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. А. Стрільчук
Судді: С. О. Карпенко
С.О. Погрібний
О.В. Ступак
Г.І. Усик