Іменем України
10 травня 2018 року
Київ
справа №822/5715/15
адміністративне провадження №К/9901/6990/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
судді-доповідача - Бевзенка В.М.,
суддів: Данилевич Н.А., Шарапи В.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження справу за заявою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області, третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області, про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_2 звернулась до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Хмельницькій області (далі - ТУ ДСА), третя особа без самостійних вимог - Головне управління Державної казначейської служби України у Хмельницькій області, в якому просила:
- визнати неправомірними дії відповідача в частині не нарахування та невиплати їй заробітної плати за період з 01 грудня 2014 року по 31 грудня 2014 року включно відповідно до статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року №2453-VI (в редакції, чинній з 26 жовтня 2014 року; далі - Закон України «Про судоустрій і статус суддів») та за період з 29 березня 2015 року по день винесення рішення, відповідно до статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192-VIII (далі - Закон України «Про забезпечення права на справедливий суд»);
- зобов'язати відповідача здійснити їй перерахунок та виплату заробітної плати за період з 01 грудня 2014 року по 31 грудня 2014 року включно відповідно до статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, чинній з 26 жовтня 2014 року) та за період з 29 березня 2015 року по день винесення рішення, відповідно до статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд») в повному обсязі з урахуванням усіх надбавок, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу (місячна премія, надбавка за високі досягнення, надбавка за вислугу років тощо).
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що розмір її посадового окладу мав би обчислюватися і виплачуватися у розмірі, встановленому статтею 144, 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд») як спеціальним нормативно-правовим актом, що визначає розмір заробітної плати працівника апарату суду.
Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2016 року постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2015 року скасовано. Адміністративний позов задоволено частково. Визнано дії ТУ ДСА в частині не нарахування та невиплати ОСОБА_2 заробітної плати за період з 26 жовтня 2014 року по 31 грудня 2014 року включно відповідно до статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції з 26 жовтня 2014 року) та за період з 29 березня 2015 року по 08 вересня 2015 року, відповідно до статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд»). Зобов'язано ТУ ДСА здійснити ОСОБА_2 перерахунок та виплату заробітної плати за період з 26 жовтня 2014 року по 31 грудня 2014 року включно відповідно до статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції з 26 жовтня 2014 року) та за період з 29 березня 2015 року по 08 вересня 2015 року, відповідно до статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд») в повному обсязі з урахуванням усіх надбавок, які нараховуються залежно від розміру посадового окладу (місячна премія, надбавка за високі досягнення, надбавка за вислугу років, тощо). В задоволенні інших позовних вимог - відмовлено.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2016 року відмовлено у відкритті касаційного провадження за скаргою ТУ ДСА на постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2016 року на підставі пункту 5 частини п'ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, яка діяла до 15 грудня 2017 року; далі - КАС України) з тих підстав, що у касаційній скарзі відсутнє належне обґрунтування підстав для скасування чи зміни судових рішень, а викладені в ній доводи перевірені судами і не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, оскільки заявник не наводить підстав, які б дозволили вважати, що суд неправильно застосував норми процесуального права.
Не погоджуючись із ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2016 року, ТУ ДСА звернувся до Верховного Суду України із заявою про її перегляд з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України КАС України підстави неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.
У заяві про перегляд ТУ ДСА просило скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2016 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2016 року, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2015 року залишити без змін.
На підтвердження наведених у заяві доводів ТУ ДСА надало постанови Вищого адміністративного суду України від 19 жовтня 2016 року (К/800/16172/16) та від 18 жовтня 2016 року (К/800/54065/15) висновкам яких, на його думку, ухвала Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2016 року не відповідає.
У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпунктів 1, 7 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) матеріали заяви передано до Верховного Суду.
Згідно з підпунктом 1 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
Перевіривши наведені у заяві доводи, Суд вважає, що вона підлягає задоволенню з таких підстав.
У рішенні, про перегляд якого подано заяву, Вищий адміністративний суд України погодився з доводами суду апеляційної інстанції про те, що відсутність механізму реалізації права працівника апарату суду на заробітну плату в розмірі, передбаченому Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд») у зв'язку з невнесенням відповідних змін до постанови Кабінету Міністрів України «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів» від 9 березня 2006 року №268 (далі - Постанова №268), не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки закони України мають вищу юридичну силу ніж постанова Кабінету Міністрів України, а також, у зв'язку з тим, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Натомість в постановах, наданих на підтвердження наведених у заяві доводів, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що оскільки з 26 жовтня 2014 року по 09 вересня 2015 року Кабінет Міністрів України не вніс змін до Постанови №268 в частині умов оплати праці, зокрема розмірів окладів працівників апарату суду, а законами України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» та «Про Державний бюджет України на 2015 рік» видатки на реалізацію положень абзацу другого частини першої статті 144 Закону Законом України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд») та частини першої статті 147 цього ж Закону у редакції, чинній з 28 березня 2015 року не передбачено, то управління ДСА як головний розпорядник бюджетних коштів не мало правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановив Кабінет Міністрів України.
Перевіривши наведені у заяві доводи, Суд дійшов висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом норм матеріального права, Суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
26 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (далі - Закон України «Про прокуратуру»), яким внесено зміни до статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», зокрема передбачено, що розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду, посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.
Абзацом другим підпункту 1 і абзацом третім підпункту 2 пункту 13 розділу XIII Закону України «Про прокуратуру» Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та у двомісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
З 28 березня 2015 року Законом України «Про прокуратуру» затверджено нову редакцію Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у статті 147 якого встановлено, що розмір заробітної плати працівників апаратів судів, ДСА, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади. При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.
Підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону України «Про прокуратуру» Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із зазначеним Законом.
Наведене узгоджується із положеннями частин сьомої, восьмої статті 33 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року №3723-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, далі - Закон України «Про державну службу»), згідно з якими умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України. Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.
Аналогічні положення закріплено також частиною другою статті 8 Закону України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року №108/95-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон України «Про оплату праці»), яка передбачає, що умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом (стаття 13 Закон України «Про оплату праці»).
За правилами статті 142 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (у редакції до 28 березня 2015 року) фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює, зокрема, ДСА. Суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України (стаття 143 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Аналогічні правила закріплені і у статтях 145, 146 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції з 28 березня 2015 року.
З 1 січня 2015 року пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України «Про прокуратуру» визначено, що норми і положення, зокрема, частини першої статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного та місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а з 13 березня 2015 року установлено, що норми і положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.
На час виникнення спірних відносин схема посадових окладів працівників апарату суду була закріплена Постановою №268, зокрема Додатком 47, який залишався незмінним до 9 вересня 2015 року.
Отже, Кабінет Міністрів України не виконав покладені на нього абзацом другим підпункту 1 пункту 13 розділу XIII Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» та підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону України «Про прокуратуру» обов'язки щодо приведення його нормативно-правових актів у відповідність із цими законами у тримісячний строк .
Згідно з частиною першою та другою статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.
Ураховуючи наведене, оскільки з 26 жовтня 2014 року по 09 вересня 2015 року Кабінет Міністрів України не вніс змін до Постанови №268 щодо умов оплати праці, зокрема розмірів окладів працівників апарату суду, а законами України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» та «Про Державний бюджет України на 2015 рік» видатки на реалізацію положень абзацу другого частини першої статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частини першої статті 147 цього ж Закону у редакції з 28 березня 2015 року не передбачено, ТУ ДСА як головний розпорядник бюджетних коштів, не мало правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановив Кабінет Міністрів України.
Вказані правові висновки були висловлені Верховним Судом України у постановах від 12 липня 2016 року (справа №21-172а16), від 13 липня 2016 року (справа №21-1888а16, справа №21-1488а16).
Таким чином, висновок суду першої інстанції у справі, що розглядається, про правомірність дій ТУ ДСА при обчисленні й виплаті заробітної плати ОСОБА_2 ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права.
Відповідно до підпункту «а» пункту 2 частини другої статті 243 КАС України у разі неправильного застосування судом (судами) норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, Верховний Суд України має право скасувати судове рішення (судові рішення) та ухвалити нове судове рішення чи змінити судове рішення.
З огляду на викладене, ухвала Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2016 року та постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2016 року підлягають скасуванню, а постанова Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2015 року залишенню в силі.
Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), статтями 235 - 243 положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), Суд, -
Заяву Територіального управління Державної судової адміністрації України у Хмельницькій області задовольнити.
Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16 березня 2016 року та постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 09 лютого 2016 року скасувати.
Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2015 року залишити в силі.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач В.М. Бевзенко
Судді Н.А. Данилевич
В.М. Шарапа