Іменем України
08 травня 2018 року
Київ
справа №826/3807/14
адміністративне провадження №К/9901/3637/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту господарського забезпечення Служби безпеки України, третя особа - Управління Служби безпеки України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Гарника К.Ю. від 29 вересня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду в складі колегії суддів: Вівдиченко Т.Р., Гром Л.М., Міщука М.С. від 27 листопада 2014 року,
У березні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Департаменту господарського забезпечення Служби безпеки України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Управління Служби безпеки України в Житомирський області, в якому просить суд:
- визнати протиправною відмову Департаменту господарського забезпечення СБ України в частині ненадання ОСОБА_1 та членам його родини для постійного проживання, шляхом виключення з числа службових жилих приміщень Управління СБ України в Житомирській області, квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на сім'ю у складі чотирьох осіб: ОСОБА_1 - заявника, ОСОБА_2 - дружини, ОСОБА_3 - дочки, ОСОБА_3 - сина, зі зняттям з квартирного обліку;
- зобов'язати Департамент господарського забезпечення СБ України документально погодити зняття статусу «службове» і дозволити надати житло для постійного проживання шляхом виключення його з числа службових та подальшої приватизації ОСОБА_1 та членами його сім'ї.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Департамент господарського забезпечення СБ України своєю протиправною відмовою порушує право на житло, надане і гарантоване позивачу та членам його сім'ї Конституцією України.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що облік службового приміщення, прийняття рішень про виключення приміщення із категорії «службових», а також надання житла для постійного проживання співробітникам СБ України, у тому числі звільненим зі служби, є дискреційним повноваженням Департаменту господарського забезпечення СБ України. Крім того, жила площа квартири, на постійне користування якою з наступною приватизацією претендує позивач, перевищує встановлену норму жилої площі на одну особу, визначену Житловим кодексом УРСР.
Не погоджуючись з постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2014 року та ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2014 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки тому, що незаконним рішенням відповідача порушено його право на приватизацію службового житла внаслідок неповного використання ним житлового чеку. Також скаржник вказує, що виключення житла з числа службових є обов'язком відповідача за наявності у працівника вислуги понад 10 років.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 січня 2015 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/3807/14, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу.
Пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що Вищий адміністративний суд України діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду.
У відповідності з положенням пункту 11 частини другої статті 46, пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Пленум Верховного Суду постановою від 30 листопада 2017 року № 2 визначив, що днем початку роботи Верховного Суду є 15 грудня 2017 року. З цієї дати набрав чинності також Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, яким, зокрема, КАС України від 06 липня 2005 року № 2747-IV викладено у новій редакції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 січня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Верховного Суду Берназюка Я.О.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Берназюка Я.В. від 26 січня 2018 року прийнято до свого провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2014 року за позовом ОСОБА_1 до Департаменту господарського забезпечення Служби безпеки України, третя особа - Управління Служби безпеки України в Житомирській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії.
Від Управління СБ України в Житомирській області надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому зазначається, що суди попередніх інстанцій вирішили справу у відповідності до норм матеріального права та з дотриманням процесуальних норм, а тому їх рішення є законними і мають бути залишені без змін.
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що рішенням житлово-побутової комісії Управління СБ України в Житомирській області від 04 травня 2000 року (протокол № 5) ОСОБА_1 взято на квартирний облік та включено до загальної черги сім'ю у складі трьох осіб.
Рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради № 541 від 13 липня 2006 року ОСОБА_1 видано ордер на жиле приміщення (службове) за адресою: АДРЕСА_1 (жилою площею 47,8 кв. м) на сім'ю з трьох осіб.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у ОСОБА_1 народився син - ОСОБА_3 , який також був зареєстрований у вказаній квартирі.
12 грудня 2011 року ОСОБА_1 звернувся до начальника Управління СБ України в Житомирській області з проханням виключити вказану квартиру з числа службових з метою реалізації права на отримання постійного житла.
Рішенням житлово-побутової комісії Управління СБ України в Житомирській області від 24 лютого 2012 року (протокол № 1), прийнятим більшістю голосів, було ухвалено клопотати перед Департаментом господарського забезпечення СБ України про надання згоди на виключення з числа службових квартири за вказаною адресою, в якій проживає сім'я ОСОБА_1 у складі чотирьох осіб (військовослужбовець, дружина, дочка та син).
Проте, рішенням житлово-побутової комісії Управління СБ України в Житомирській області від 21 травня 2012 року (протокол № 2), прийнятим більшістю голосів, було ухвалено: скасувати вищезазначене рішення від 24 лютого 2012 року та «рекомендувати начальнику Управління не задовольняти рапорт ОСОБА_1 , так як це призведе до порушення статей 47, 48 Житлового кодексу Української РСР та пункту 4.1. Інструкції про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Служби безпеки України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженої наказом Служби безпеки України від 06 листопада 2007 року № 792 (оскільки в разі виключення квартири, де проживає ОСОБА_1 разом з сім'ю з числа службових приміщень Управління та надання її для постійного проживання, сім'я ОСОБА_1 буде забезпечена житлом, що на 3,13 кв. м перевищує встановлену норму, з урахуванням раніше приватизованого та відчуженого ОСОБА_1 у 2005 році житла, а також з метою збереження фонду службового житла»).
Позивачем 05 вересня 2012 року було подано черговий рапорт, в якому зазначалося, що у зв'язку із звільненням з військової служби в СБ України за станом здоров'я, відповідно до Закону України «Про внесення змін до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»» (в частині, що стосується перебування на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, до набрання чинності цим Законом України від 24 червня 2004 року) та пункту 5.22 Інструкції, затвердженої наказом СБ України № 792 від 06 листопада 2007 року (в частині, що стосується надання житлового приміщення для постійного проживання шляхом виключення його з числа службових у зв'язку із звільненням співробітника СБ України внаслідок захворювання, отриманого при виконанні обов'язків військової служби), внаслідок часткової втрати працездатності, в черговий раз звернувся з прохання до керівництва Управління СБ України в Житомирській області щодо надання йому дозволу на виключення приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , в якому він проживає разом з дружиною та двома неповнолітніми дітьми, з числа службових, з метою його подальшої приватизації за ним та його родиною.
Департамент господарського забезпечення СБ України 05 вересня 2012 року надіслав на адресу Управління СБ України в Житомирській області лист-відповідь № 19/10-4268, в якому було відмовлено у питанні виключення вищевказаного житлового приміщення з числа службових та надання його для постійного проживання ОСОБА_1 та його сім'ї.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини третьої статті 211 КАС України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини четвертої статті 328 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 159 КАС України (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2014 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2014 року відповідають, а викладені в касаційній скарзі вимоги скаржника є необґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини третьої статті 2 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення оскаржуваних судових рішень) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Згідно з позицією Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13 лютого 2018 року у справі № 361/7567/15-а, від 07 березня 2018 року у справі № 569/15527/16-а, від 20 березня 2018 року у справа № 461/2579/17, від 20 березня 2018 року у справі № 820/4554/17, від 03 квітня 2018 року у справі № 569/16681/16-а та від 12 квітня 2018 року справа № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними); відповідно до завдань адміністративного судочинства, визначених статтею 2 КАС України, адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями визначеними статтею; завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади; перевірка доцільності переступає компетенцію адміністративного суду і виходить за межі адміністративного судочинства; адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесенні до компетенції цього органу.
Так, повноваження СБ України, Департаменту господарського забезпечення СБ України в сфері обліку службового житла, розпорядження ним та прийняття рішення про надання житла в постійне користування військовослужбовцям СБ України, особам, звільненим зі служби СБ України, в тому числі шляхом виключення житла із категорії «службове» визначаються Конституцією України, Житловим кодексом УРСР, законами України «Про Службу безпеки України», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Інструкцією про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Служби безпеки України та членам їх сімей житлових приміщень, затвердженою наказом Служби безпеки України від 06 листопада 2007 року № 792 (далі - Інструкція № 792).
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.
Згідно з положеннями статті 27 Закону України «Про службу безпеки України» держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців і працівників Служби Безпеки України.
Статтею 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР та іншими нормативно - правовими актами.
Частиною дев'ятою статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що військовослужбовці, що перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, при звільненні з військової служби в запас або у відставку за віком, станом здоров'я, а також у зв'язку із скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі залишаються на цьому обліку у військовій частині до одержання житла з державного житлового фонду, а в разі її розформування - у військових комісаріатах і квартирно-експлуатаційних частинах районів та користуються правом позачергового одержання житла.
Відповідно до пункту 5.22 Інструкції № 792 за бажанням співробітника або особи, звільненої з військової служби в СБ України, що перебуває на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, та проживає у службовому житловому приміщенні, це житлове приміщення може бути надано для постійного проживання шляхом виключення його з числа службових у випадках, якщо ця особа: а) має вислугу на військовій службі 20 років і більше; б) звільнена з військової служби за вислугою років, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, унаслідок інвалідності, захворювання, отриманого при виконанні обов'язків військової служби; в) перебувала на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, до набрання чинності Законом України від 24 червня 2004 року № 1865-IV «Про внесення змін до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і належить до категорії осіб, які не можуть бути виселені зі службових приміщень без надання іншого житлового приміщення.
Системний аналіз наведених правових норм дає підстави колегії судді зробити висновок, що забезпечення військовослужбовців СБ України житлом, в тому числі звільнених зі служби та тих, які потребують поліпшення житлових умов, здійснюється Департаментом господарського забезпечення СБ України з урахуванням вимог Житлового кодексу УРСР та законів України.
Так, відповідно до статей 47, 48 Житлового кодексу УРСР, жиле приміщення надається громадянам у межах 13,65 кв. м жилої площі на одну особу. При цьому, враховується жила площа у жилому будинку (квартирі), що перебуває у приватній власності громадян.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов до набрання чинності Законом України від 24 червня 2004 року № 1865-IV «Про внесення змін до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», потребує поліпшення житлових умов, проживає у службовому жилому приміщенні, має вислугу на військовій службі більше 10 років, а тому не підлягає виселенню зі службової квартири без надання іншого житлового приміщення.
Крім того, судами встановлено, що 10 вересня 1996 року позивач разом з матір'ю та батьком приймав участь у приватизації двокімнатної квартири, загальною площею 52,77 кв. м та жилою площею 29,79 кв. м, відповідно, ОСОБА_1 реалізував право на приватизацію 9,93 кв. м жилої площі квартири, яка згодом була ним відчужена.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає вірним висновок судів попередніх інстанцій про те, що службова трикімнатна квартира жилою площею 47,80 кв. м на 3,13 кв. м (47,80 - 13,65*3 - (13,65 - 9,93)) перевищує максимальну норму жилої площі, яку може отримати сім'я позивача, з урахуванням раніше приватизованої та відчуженої жилої площі.
У зв'язку з цим, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій, що приймаючи рішення про відмову у наданні ОСОБА_1 та членам його родини для постійного проживання, шляхом виключення з числа службових жилих приміщень квартири жилою площею 47,80 кв. м, Департамент господарського забезпечення СБ України діяв у межах дискреційних повноважень та відповідно до закону, що виключає задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
При цьому, колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 належить до категорії осіб, які не можуть бути виселені без надання іншого житлового приміщення відповідно до пункту 5.18 Інструкції № 792, але, як вбачається зі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, питання про виселення ОСОБА_1 та його сім'ї із займаної квартири відповідачем не порушувалось.
За таких обставин, колегія суддів дійшла до висновку про те, що рішення судів попередніх інстанцій є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.
Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення судів першої та апеляційної інстанцій, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 вересня 2014 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 27 листопада 2014 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий Я.О. Берназюк
Судді: М.І. Гриців
Н.В. Коваленко