м. Миколаїв.
10 травня 2018 р.справа № 814/600/18
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., у спрощеному провадженні розглянув адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_2
до відповідачавійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_3
провизнання відмови протиправною, зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся із адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить суд визнати протиправною відмову відповідача, яка полягає у незарахуванні до загального строку військової служби позивача, часу навчання у Криворізькому міському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою, у період з 28 серпня 1996 р. до 19 червня 1999 р., а також просить суд зобов'язати відповідача зарахувати цей термін навчання до загального строку військової служби.
В обґрунтування своїх вимог позивач послався на те, що на час його навчання у Криворізькому міському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою, Законом України "Про загальний військовий обов'язок та військову службу" таке навчання вважалось військовою службою. На переконання позивача, подальші зміни, внесені в даний Закон, якими була виключена норма про зарахування часу навчання у строк військової служби, не можуть бути розцінені як втрата ним права на зарахування періоду навчання до строку військової служби, так як за конституційним принципом закон не має зворотної дії.
Відповідач адміністративний позов не визнав, аргументувавши свою позицію тим, що навчання позивача у військовому ліцеї не є військовою службою, про що свідчить системне тлумачення Закону України "Про загальний військовий обов'язок та військову службу". Крім того, відповідач послався на практику Верховного Суду України з аналогічних справ, зокрема справи № 21-41а11, № 21-129а11, в яких Верховний Суд України зробив висновок про те, що навчання у військовому ліцеї (суворівському училищі) не може бути зараховано до строку військової служби (а. с. 29-30).
Заяв і клопотань від учасників справи не надходило, процесуальних дій судом не вчинялось.
Справа розглянута за правилами спрощеного провадження із викликом сторін.
Вирішуючи спір, суд враховує наступне.
Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, у період з 28 серпня 1996 р. до 19 червня 1999 р. позивач навчався у Криворізькому міському ліцеї з посиленою військово-фізичною підготовкою (далі - Ліцей) та отримав атестат про повну загальну середню освіту (а. с. 9, 11).
У вересні 2017 р. позивач подав до відповідача рапорт про перерахування йому вислуги років з урахуванням навчання у Ліцеї (а. с. 12).
Відповідач своїм листом повідомив позивача про відсутність підстав для зарахування до вислуги років періоду навчання у Ліцеї, враховуючи, що таке навчання не є військовою службою (а. с. 12 зворот).
Як було визначено ст. 24 ч. 1 абз. 3 Закону України "Про загальний військовий обов'язок та військову службу", початком перебування на військовій службі вважається день прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею). Така редакція статті діяла до 31 липня 1999 р. В наступному, вона була викладена в іншій редакції і після 31 липня 1999 р. ця норма вже не пов'язує початок перебування на військовій службі із днем прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею).
На теперішній час, ст. 24 Закону України "Про загальний військовий обов'язок та військову службу" передбачає, що початком проходження військової служби є: день відправлення у військову частину з районного (міського) військового комісаріату - для громадян, призваних на строкову військову службу; день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом; день призначення на посаду курсанта вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу - для громадян, які не проходили військову службу, та військовозобов'язаних.
Отже, на час звернення позивача до відповідача із вимогою про перерахування йому строку військової служби, з урахуванням періоду навчання в Ліцеї, норма права, яка визначала, що початком перебування на військовій службі є день прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею), не діяла майже 19 років.
Посилання позивача на ст. 58 Конституції України, яка визначає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, помилкове, оскільки визначення строку військової служби проводиться на підставі того закону, якій діє на такий час. Протилежний підхід фактично означатиме, що держава позбавлена права змінювати правове регулювання тих чи інших правовідносин.
Слід звернути увагу і на те, що в самому Законі України "Про загальний військовий обов'язок та військову службу" між нормами ст. ст. 2 і 24 існувала певна колізія, яка полягала в тому, що ст. 2 Закону передбачає виключний перелік видів військової служби і навчання у військовому ліцеї ніколи до військової служби не відносилось. У той же час, ст. 24 в редакції до 31 липня 1999 р. встановлювала, що початком перебування на військовій службі вважається день прибуття на навчання до військово-навчального закладу (військового ліцею).
Крім того, за правилами ст. 15 ч. 1 Закону України "Про загальний військовий обов'язок та військову службу" для статусу військовослужбовця необхідно досягнення 18-річного віку, тоді як набір до Ліцею здійснюється у віці 15-16 років, тобто на час навчання у Ліцеї позивач не мав статусу військовослужбовця.
Слід врахувати і норми Положення про ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 28 квітня 1999 р. № 717, яке визначає що ліцей є середнім загальноосвітнім навчальним закладом з військово-професійною спрямованістю навчання та виховання і належить до середньої загальноосвітньої школи третього ступеня з поглибленим вивченням програми допризовної підготовки юнаків.
Отже, такий ліцей є закладом освіти, який характеризується певною специфікою навчання, але навчання в ньому не дорівнює проходженню військової служби, якій притаманні більші обмеження та вимоги.
Судом враховано і той факт, що питання про включення до загального військового стажу терміну навчання у суворівських (нахімовському) училищах, військових ліцеях та ліцеях із посиленою військово-фізичною підготовкою, неодноразово розглядалось Верховним Судом України, який у своїх рішеннях підкреслив, що навчання у таких закладах не слід вважати проходженням військової служби (справи № 21-41а11, № 21-129а11, № 21-358а11).
При цьому Верховний Суд України виходив з того, що за змістом ст. 2 ч. 4 та ст. 24 ч. 1 Закону України "Про загальний військовий обов'язок та військову службу" навчання у військовому ліцеї не зараховується до вислуги років для призначення пенсії військовослужбовця, так як на момент призначення такої пенсії, норма Закону про зарахування до стажу військової служби навчання в ліцеї, не діє.
Суд не вбачає підстав для відступлення від правової позиції Верховного Суду України, яка за правилами ст. 242 ч. 5 Кодексу адміністративного судочинства України є обов'язковою для суду.
Питання про розподіл судових витрат судом не вирішувалось, так як позивач на підставі ст. 5 ч. 1 п. 12 Закону України "Про судовий збір" звільнений від його сплати. Доказів понесення судових витрат відповідач суду не подав.
Керуючись ст. ст. 2, 19, 139, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , код НОМЕР_3 ) відмовити.
2. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга може бути подана до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя А. О. Мороз