м. Вінниця
03 травня 2018 р. Справа № 802/944/18-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді: Комара П.А.,
за участю:
секретаря судового засідання: Дмитрука В.В.
представника позивача: ОСОБА_1
представника відповідача: Комісарчук М.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_3
до: Департаменту соціальної та молодіжної політики Вінницької обласної державної адміністрації
про: визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_3 (далі - позивач, ОСОБА_3) з позовом до Департаменту соціальної та молодіжної політики Вінницької обласної державної адміністрації (далі - відповідач, Департамент) із наступними позовними вимогами:
- визнати протиправними дії Департаменту соціальної та молодіжної політики Вінницької обласної державної адміністрації щодо відмови у наданні ОСОБА_3 дозволу на переоформлення у власність автомобіль марки ЗАЗ, моделі 110380, 20007 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, білого кольору, ДНЗ НОМЕР_3, яким був забезпечений через органи соцзахисту населення ОСОБА_4 (помер ІНФОРМАЦІЯ_1);
- зобов'язати Департамент соціальної та молодіжної політики Вінницької обласної державної адміністрації надати ОСОБА_3 дозвіл на переоформлення у власність автомобіль марки ЗАЗ, моделі 110380, 20007 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, білого кольору, ДНЗ НОМЕР_3, яким був забезпечений через органи соцзахисту населення ОСОБА_4 (помер ІНФОРМАЦІЯ_1).
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач є онуком рідної сестри ОСОБА_4, який за свого життя склав заповіт, яким заповів позивачу усе своє майно, де б воно не було та з чого б не складалося, і взагалі все, що буде йому належати на день смерті і на що за законом він матиме право. Після смерті ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1) ОСОБА_3, подавши заяву про прийняття спадщини, звернувся до Департаменту щодо надання дозволу на переоформлення у власність автомобіля марки ЗАЗ, моделі 110380, 20007 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, білого кольору, ДНЗ НОМЕР_3, яким був забезпечений через органи соцзахисту населення ОСОБА_4.
Однак, відповідач листом від 01.03.2018 №04-882 повідомив позивача, що оскільки документи підтверджуючі родинні зв'язки відсутні, а також відсутня інформація про те, що позивач був зареєстрований за місцем реєстрації ОСОБА_4, відтак автомобіль належить повернути до Департаменту.
Не погоджуючись із такою відмовою відповідача ОСОБА_3 звернувся до суду із даним позовом.
Відповідач у строк встановлений судом подав відзив на позовну заяву (вх. №15533 від 19.03.2018), в якому зазначив, що не визнає позовні вимоги з тих підстав, що ОСОБА_3 не підтвердив родинні зв'язки із померлим ОСОБА_4 та факт реєстрації місця проживання за адресою місця реєстрації інваліда.
Відповідач вважає, що позивачем порушено п.16 Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 2006 року №999. А тому враховуючи викладене, просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
У судовому засідання представник позивача позовні вимоги підтримала та просила задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача заперечила щодо задоволення позову.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши позовну заяву, відзив та відповідь на відзив, а також належні та допустимі докази, які знаходяться в матеріалах справи в їх взаємному зв'язку та сукупності, суд встановив наступне.
ОСОБА_4, як інвалід, отримав автомобіль марки ЗАЗ, моделі 110380, 20007 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, білого кольору, ДНЗ НОМЕР_3, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу.
ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_4 від 28.12.2017.
ОСОБА_3 - онук рідної сестри ОСОБА_4, звернувся до Департаменту соціальної та молодіжної політики Вінницької обласної державної адміністрації щодо надання дозволу на переоформлення у власність автомобіля марки ЗАЗ, моделі 110380, 20007 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, білого кольору, ДНЗ НОМЕР_3, яким був забезпечений через органи соцзахисту населення ОСОБА_4.
Дапартамент листом від 01.03.2018 №04-882 відмовив ОСОБА_3 в наданні дозволу на переоформлення автомобіля з тих підстав, що відсутнє підтвердження родинних зв'язків з інвалідом, а також відсутня інформація про те, що позивач був зареєстрований за місцем реєстрації ОСОБА_4.
Не погодившись з такою відмовою Департаменту, позивач оскаржив її до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.
Спірні правовідносини між сторонами у справі щодо умов та порядку забезпечення технічними та іншими засобами реабілітації, спеціального автотранспорту інвалідів, регулюються правовими нормами Закону України "Про реабілітацію інвалідів в України" від 06.10.2005 р. №2961-IV (далі - Закон №2961), постанови "Про затвердження Порядку забезпечення інвалідів автомобілями" від 19.07.2006 р. №999 (далі - Порядок №999).
Статтею 1 Закону №2961 передбачено, що особа з інвалідністю - особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Згідно ст. 26 Закону №2961 держава гарантує розробку, виробництво технічних та інших засобів реабілітації та закупівлю спеціального автотранспорту, виробів медичного призначення та забезпечення ними осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю для соціальної адаптації, полегшення умов праці і побуту, спілкування осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, поширює інформацію про таку продукцію.
Частиною 9 статті 26 Закону України №2961-IV встановлено, що перелік технічних та інших засобів реабілітації, порядок забезпечення ними інвалідів, дітей-інвалідів затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 3 статті 38 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" від 21 березня 1991 року №875-XII, після смерті особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю автомобіль, виданий безоплатно чи на пільгових умовах, у тому числі визнаний гуманітарною допомогою, за бажанням членів її сім'ї може бути переданий у їх власність безоплатно у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Технічні та інші засоби реабілітації можуть бути залишені у власності членів сім'ї померлої особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Механізм забезпечення легковими автомобілями інвалідів, які мають право на їх отримання безоплатно або на пільгових умовах врегульовано Порядком забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 2006 року №999 (далі - Порядок).
Абзацом першим пункту 16 Порядку передбачено, що інваліду, законному представнику недієздатного інваліда чи дитини-інваліда автомобіль, виданий безоплатно чи на пільгових умовах, за їх бажанням може бути безоплатно переданий у власність після закінчення 10-річного строку експлуатації. Після смерті інваліда, дитини-інваліда такий автомобіль може бути безоплатно переданий у власність члену його (її) сім'ї (за бажанням такого члена сім'ї), який на час смерті інваліда були зареєстровані за місцем реєстрації інваліда, дитини-інваліда.
Із аналізу зазначеного вище слідує, що після смерті інваліда автомобіль може бути передано у власність лише члену сім'ї такого інваліда та за умови, що такий член сім'ї був зареєстрований за місцем реєстрації інваліда.
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
На підтвердження родинних зв'язків позивача з ОСОБА_4 ОСОБА_3 надав копії свідоцтва про одруження ОСОБА_6 (бабуся позивача), яка після укладення шлюбу з ОСОБА_7 (підтвердженням чого є свідоцтво про одруження від 02.11.1949) та зміни прізвища народила ОСОБА_8, яка 29.11.1978 року вийшла заміж за ОСОБА_9, під час шлюбу з яким народила позивача.
Однак, за відсутності свідоцтв про народження ОСОБА_4 та ОСОБА_6 не можливо встановити чи являються такі рідними братом та сестрою.
Крім того, суду не надано доказів, що позивач та ОСОБА_4 були пов'язані взаємними правами та обов'язками, а також доказів, що позивач на час смерті інваліда був зареєстрований з останнім за одною адресою.
Враховуючи викладене суд дійшов висновку, що Департаментом при винесені рішення про відмову у переоформлені вказаного автомобіля не було вчинено протиправних дій, що вказує на необґрунтованість позову.
Щодо питань успадкування за заповітом майна та прав на майно померлого ОСОБА_4, то суд зазначає, що Департамент не наділений компетенцією розглядати такі питання та приймати рішення щодо права спадкування прав.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставах, в межах та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
За ч.ч.1-2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
В зв'язку із відмовою в задоволенні позову на підставі ст.139 КАС України, судові витрати не стягуються.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
в задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, ід. номер НОМЕР_2); Департаменту соціальної та молодіжної політики Вінницької обласної державної адміністрації (вул. Соборна, 72, м. Вінниця, 21050, код ЄДРПОУ 40159685).
Суддя Комар Павло Анатолійович