26 лютого 2018 року Справа № 804/6538/17
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Турлакової Н. В.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області з позовними вимогами про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0008371303 від 23.06.2017р.
В обґрунтування адміністративного позову, позивач зазначає, що відповідно до земельного законодавства України інформація щодо зміни власника (постійного користувача) земельної ділянки вноситься до державного земельного кадастру на підставі правовстановлюючих документів на землю. При цьому жодним нормативно-правовим актом не передбачено внесення відомостей про нового власника земельної ділянки на підставі договору купівлі-продажу нерухомості, розташованій на такій ділянці. Тому до оформлення позивачем права на землю в державному земельному кадастрі не можуть міститися дані про його особу, як користувача земельною ділянкою під придбаною нерухомістю. Отже, в даному випадку відсутня підстава для нарахування земельного податку ОСОБА_2, як особі, яка набула права власності на будівлю, але не оформила право на землю. Таким чином, якщо набувач нерухомості не здійснив державну реєстрацію права на землю, він не має ознак платника земельного податку та підстави для нарахування такого податку. У зв'язку з чим, позивач зазначає, що земельний податок ним сплачуватись не повинен, відповідно податкове повідомлення-рішення №0008371303 від 23.06.2017р. про донарахування земельного податку є протиправним та підлягає скасуванню.
Позивач до суду не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.
Представник відповідача до суду не з'явився, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.
Станом на початок розгляду справи - 10.00год. 26.02.2018р., клопотань від сторін не надходило, причини неявки суду не повідомили.
Відповідно до ч.9 ст.205 КАС України справу призначено до розгляду у письмовому провадженні на підставі наявних в справі доказів, за відсутності сторін.
Дослідивши чинне законодавство та матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
Судом встановлено, згідно договору купівлі-продажу, посвідченого товарною біржею «Український Земельно-Промисловий Ресурс» від 23.02.2002 року №0024/02, копія якого наявна в матеріалах справи, ОСОБА_2 спільно з ОСОБА_3, було придбано по 1/2 частині кожний нерухоме майно у підприємства - банкрута КП «Будматеріали», а саме нежитлову будівлю загальною площею - 426 кв.м.
Факт реєстрації спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на вказане нерухоме майно, підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 13.08.2003 року № 1229607, копія якого наявна в матеріалах справи.
Головним управлінням ДФС у Дніпропетровській області проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_2 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2014р. по 31.12.2016р., за результатами якої складено Акт за №5422/04-36-13-03/254001958 від 24.05.2017р.
Згідно висновків вказаного Акту, перевіркою встановлені порушення ФОП ОСОБА_2:
1) п.177.2, пп.177.4.4, п. 177.4 ст.177 Податкового кодексу - занижений оподатковуваний доход за 2014р. на суму 23965,70 грн., за 2015р. на суму 62826,48 грн., в результаті чого донараховано податок з доходів фізичних осіб на загальну суму 13498,14грн.
2) пп.2 п.1 ст.7, ст.9 Закону України №2464-УІ в результаті чого донараховано єдиного внеску в сумі 30116,89 грн.
3) п.1.2 п.16-1 прим.1 підр.10 р.XX, ст.168 Податкового кодексу, в результаті донарахований військовий збір з чистого оподатковуваного доходу за 2015р. в сумі 942,40грн.
4) п.287.3 ст.287 Податкового кодексу - несвоєчасне перерахування земельного податку з фізичних осіб.
5) п.201.10 ст.201 Податкового кодексу - порушення термінів реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних в період з червня по вересень 2016р. на загальну суму ПДВ 31989,03грн.
6) ст.120 Земельного кодексу України, п.1 п.п. 286.6 статті 286 Податкового кодексу, в результаті встановлено заниження розміру податкового зобов'язання з земельного податку з фізичних осіб на загальну суму 692691,35 грн.
На підставі Акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 0008371303 від 23.06.2017 р., яким позивачу збільшено суму податкового зобов'язання за платежем земельний податок з фізичних осіб на суму 535651,11 грн., в т.ч. за податковим зобов'язанням 428520,89 грн. та за штрафними санкціями 107130,22 грн.
Не погоджуючись із вказаним податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся зі скаргою до ДФС України, за результатами розгляду якої, рішенням про результати розгляду скарги від 20.09.2017р. за № 12362/3/99-99-11-02-01-14 ДФС України залишила без змін податкові повідомлення-рішення, а скаргу позивача - без задоволення.
В Акті перевірки зазначено, згідно листа від 28.01.2009 року за №7/139-08 наданого ФОП ОСОБА_2 управлінням містобудування і архітектури Виконкому Криворізької міської ради: «Розглянувши проект обґрунтування площі земельної ділянки під реконструкцію нежитлової будівлі під розміщення виробничо-складських приміщень на АДРЕСА_1, виконаний ПК «Архітектор» (об'єкт 117), беручи до уваги висновки проектної організації про відповідність вимогам ДБН 360-92, управління зважає можливим узгодити такі показники: - загальна площа земельної ділянки - 13345,0 кв.м., в тому числі - площа забудови - 2026,0 кв.м.».
Згідно аналізу податкової звітності з плати за землю земельний податок ФОП ОСОБА_2 з 2005 по 2011 рік включно самостійно декларував та надавав податковий розрахунок з земельного податку до ДПІ з площею 7700,00 кв.м., з 2012 року по 2013 рік включно декларував та сплачував земельний податок за площу - 13345,00 кв.м., з 2014 по 2016 рік включно декларував та сплачував земельний податок за площу - 805,0 кв.м. Для з'ясування даного питання до ФОП ОСОБА_2 13.05.2017р. надано запит для отримання пояснень, «щодо зменшення площі земельної ділянки в податкових деклараціях з плати за землю за 2014р.-2016р.». 15.05.2017р. ФОП ОСОБА_2 надав пояснення згідно яких зазначив - «що у 2013 році земельна ділянка використовувалась ним у господарській діяльності тому до ДПІ у 2013 році було надано податкову звітність зі сплати за землю та сплачено земельний податок за площу -13345,00 кв.м. Послідуючі періоди значно зменшилися об'єми виробництва, розмір земельної ділянки до теперішнього часу не визначено в натурі та не використовується, тому сплата земельного податку здійснюється за фактичним розміром під будівлею».
Також в Акті перевірки зазначено, в ході проведення перевірки було встановлено, що згідно заяви до компетентних органів, яка завірена нотаріально та зареєстрована в реєстрі за №1516 від 23.05.2007 року, громадянин ОСОБА_3 не заперечує проти оформлення договору оренди на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, частка якої належить йому на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого «Українським Земельно-Промисловим ресурсом» 23.02.2002р. №0024/02, під розміщення виробничо-складських приміщень на його співвласника ОСОБА_2, з відповідною сплатою ним орендної плати за тимчасове користування земельною ділянкою згідно умов вищевказаного договору оренди.
Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним.
Правові засади застосування земельного податку регламентовані розділом XII "Податок на майно" Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-УІ (далі - ПК України).
Відповідно до п.п.14.1.147 п.14.1 ст.14 ПК України, плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Згідно п.п. 14.1.72 п.14.1 ст.14 ПК України земельний податок - обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (далі - податок для цілей розділу XII цього Кодексу).
Згідно зі статтями 269, 270 ПКУ платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, а об'єктами оподаткування земельним податком - земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Приписами ст. 270 ПК України визначено, що об'єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.
Відповідно п.286.1 ст.286 ПК України визначено, що підставою для нарахування земельного податку, а отже і орендної плати за землю, є дані державного земельного кадастру.
Пунктом 286.2 статті 286 Податкового кодексу України передбачено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі, така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.
Платник плати за землю має право подавати щомісяця звітну податкову декларацію, що звільняє його від обов'язку подання податкової декларації не пізніше 20 лютого поточного року, протягом 20 календарних днів місяця, що настає за звітним (пункт 286.3 статті 286 Податкового кодексу України).
Пункт 287.1 статті 287 Податкового кодексу України встановлює, що власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.
Частинами 1 та 2 статті 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.
Відповідно до ч. 5 ст. 116 Земельного кодексу України земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.
При цьому, статтею 120 Земельного кодексу України визначено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Згідно зі ст. 377 Цивільною кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Отже, чинним законодавством визначено, що з моменту виникненням права власності на будівлю чи споруду (момент реєстрації права власності) до власника переходить право власності чи користування на частину земельної ділянки, на якій розташована належна йому на праві власності будівля чи споруда, що автоматично покладає на нього обов'язок зі сплати земельного податку.
Так, судом встановлено, та позивачем не заперечується згідно договору купівлі-продажу, посвідченого товарною біржею «Український Земельно-Промисловий Ресурс» від 23.02.2002 року №0024/02, копія якого наявна в матеріалах справи, ОСОБА_2 спільно з ОСОБА_3, було придбано по 1/2 частині кожний нерухоме майно у підприємства - банкрута КП «Будматеріали», а саме нежитлову будівлю загальною площею - 426 кв.м.
Факт реєстрації спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на вказане нерухоме майно, підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 13.08.2003 року № 1229607, копія якого наявна в матеріалах справи.
Таким чином, з наведеного слідує, що з часу коли ОСОБА_2 набув у власність комплекс будівлі та споруди, що знаходяться за адресою АДРЕСА_1, в силу положень ч. 1, ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України у поєднанні з положеннями ст. 377 Цивільного кодексу України у нього виникло право користування земельними ділянками, на яких розташовані ці об'єкти.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 11.02.2015 у справі №6-2цс15 та від 13.04.2015 у справі №6-253 цс16, в яких зазначено, що в такому випадку закріплюється загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об'єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду.
Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 Земельного кодексу України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає користувачем земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.
Суд зазначає, що оскільки користування будівлею (спорудою) неможливо без користування земельною ділянкою, на якій вона розташована, а плата за землю справляється саме за користування земельною ділянкою, обов'язок щодо сплати сум податкових зобов'язань зі плати за землю у власника будівлі (споруди) виникає не з дати оформлення права землекористування, а з дати фактичного користування земельною ділянкою.
Таким чином, доводи позивача з приводу того, що він стане платником земельного податку лише з моменту реєстрації права власності на земельну ділянку є такими, що спростовуються вищенаведеними нормами права.
Вказане також, знаходить своє підтвердження в Акті перевірки №5422/04-36-13-03/254001958 від 24.05.2017р. та позовній заяві, в якій позивач зазначає, що з 2005 по 2011 рік включно він самостійно декларував та надавав податковий розрахунок з земельного податку до ДПІ за земельну ділянку площею 7700,00 кв.м., з 2012 року по 2013 рік включно декларував та сплачував земельний податок за земельну ділянку площею - 13345,00 кв.м., а починаючи з 2014 по 2016 рік включно декларував та сплачував земельний податок за площу - 805,0 кв.м.
Крім того, у розділі 8 Загального висновку «Генплан и градостроительное обоснование на выделение земельного участка под. производственно-складские помещения по АДРЕСА_1» зазначено, площа земельної частки складає 13345кв.м.
Також, в Акті перевірки зазначено, в ході проведення перевірки було встановлено, що згідно заяви до компетентних органів, яка завірена нотаріально та зареєстрована в реєстрі за №1516 від 23.05.2007 року, громадянин ОСОБА_3 не заперечує проти оформлення договору оренди на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1, частка якої належить йому на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого «Українським Земельно-Промисловим ресурсом» 23.02.2002р. №0024/02, під розміщення виробничо-складських приміщень на його співвласника ОСОБА_2, з відповідною сплатою ним орендної плати за тимчасове користування земельною ділянкою згідно умов вищевказаного договору оренди.
Таким чином, згідно п.286.6 ст.286 ПК України, яким передбачено, що «за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом», та з врахуванням заяви ОСОБА_4 про надання згоди позивачу на оформлення договору оренди земельної ділянки, ФОП ОСОБА_2 повинен був сплачувати земельний податок за землю загальною площею - 13345,0кв.м., по АДРЕСА_1, що також підтверджується його добровільним декларуванням та сплатою земельного податку за земельну ділянку площею саме - 13345,0кв.м.
Верховний Суд України у своїй постанові від 24.12.2010 у справі № 21 -59а10 (номер у ЄДРСР № 13485871) по справі за позовом ТОВ "Європа - вікно" до Калуської ОДПІ Івано-Франківської області про визнання недійсним податкового повідомлення - рішення зазначає, що залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про задоволення позову, касаційний суд виходив із того, що право власності чи право користування земельною ділянкою виникає лише після державної реєстрації документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, а також державної реєстрації договору оренди. Цей висновок є наслідком порушення правил застосування норм права: перевагу було надано положенням Закону України "Про плату за землю" та Земельному кодексу України (статті 125, 126), які регулюють випадки набуття права власності чи права користування на земельну ділянку, як окремий об'єкт та які щодо спірних відносин є загальними. У той же час перевагу мають спеціальні норми, що регулюють випадки набуття права власності на землю чи права користування нею внаслідок придбання споруди, розміщеної на земельній ділянці, за наведених обставин, - стаття 120 Земельного кодексу України та стаття 377 Цивільного кодексу України.
Таким чином, відповідно до вимог ПК України, земельна ділянка під об'єктами нерухомості (будівлями та спорудами), яка є в користуванні позивача, є об'єктом оподаткування площею 13345,0кв.м., а відповідно останній, як користувач земельної ділянки, є платником земельного податку.
Щодо обрахування відповідачем розміру земельного податку за 2014, 2015 та 2016 року, суд зазначає наступне.
За приписами ст.5 КАС України (в редакції на момент звернення позивача з адміністративним позовом до суду) «Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси», тобто коли таке порушення вже мало місце і створило для особи негативні правові наслідки.
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України (в редакції на момент ухвалення рішення) суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
При цьому в адміністративному позові позивачем не наводились доводи, які б свідчили про оскарження податкового повідомлення-рішення з підстав невірності визначення розміру податкового зобов'язання в частині невірного розрахунку вартості земельної ділянки та ставки податку, оскільки фактично не погоджується із розміром площі земельної ділянки. І, враховуючи повноваження суду надавати оцінку доказам, наданим сторонами в обґрунтування своїх доводів, суд зазначає про відсутність у суду обов'язку досліджувати вірність розрахунку податкового зобов'язання з огляду на не наведення позивачем доводів щодо невірності такого розрахунку.
Крім того, суд бере до уваги, що в п.286.5 ст.286 ПК України передбачено, що платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за місцем знаходження земельної ділянки для проведення звірки даних щодо:
розміру площі земельної ділянки, що перебуває у власності та/або користуванні платника податку;
права на користування пільгою із сплати податку;
розміру ставки податку; нарахованої суми податку.
Частина 2 ст.19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Враховуючи вищевикладене суд вважає, що відповідач при винесенні оскаржуваного податкового повідомлення-рішення №0008371303 від 23.06.2017р., діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, правомірність своїх дій ним доведена.
На підставі наведеного, суд приходить до висновку в необхідності відмови в задоволенні поданого адміністративного позову.
Керуючись ст.ст. 241-250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Турлакова