Провадження № 22-ц/774/600/18 Справа № 2-175/5193/14-ц Головуючий у 1 й інстанції - Озерянська Ж.М. Доповідач - Куценко Т.Р.
Категорія 27
03 травня 2018 року м. Дніпро 03 травня 2018 року Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
Головуючого - Куценко Т.Р.
суддів - Демченко Е.Л., Максюти Ж.І.
при секретарі - Синенко Є.А.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за апеляційною скаргою
ОСОБА_2,
на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20 листопада 2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання договорів позики недійсними, -
ОСОБА_3 у грудні 2014 року звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просить стягнути з відповідача заборгованість за договором позики, яка складає 3 856 287, 20 грн. суми основного боргу та 3% річних за порушення строків грошового зобов'язання за період з 02.08.2014 року /а.с.3-5/.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що 22 липня 2013 року між сторонами був укладений договір позики, згідно якого вона передала відповідачу грошові кошти у сумі 73 500 доларів США, зі строком повернення до 22 квітня 2014 року. 23 жовтня 2013 року між нею та ОСОБА_2 був укладений договір позики, згідно якого вона передала відповідачу грошові кошти у сумі 44 800 доларів США, зі строком повернення до 22 квітня 2014 року. 22 квітня 2014 року між сторонами був укладений договір позики, згідно якого вона передала відповідачу грошові кошти у сумі 133 800 доларів США, зі строком повернення до 01 серпня 2014 року. Також вони в усному порядку домовилися про те, що відповідач до 01 серпня 2014 року поверне їй всі свої борги та по 3% в місяць за весь час користування її коштами за всіма договорами позики. На підтвердження отримання він неї грошових коштів позивач надала власноручно підписані відповідачем розписки на загальну суму 252 100 доларів США. Борг відповідачем не було повернуто, у зв'язку з чим за порушення зобов'язань боржник повинен сплатити ще суму 3% річних за прострочення виконання грошового зобов'язання /т.І, а.с.3-5/.
Відповідач ОСОБА_2 позов не визнав, у травні 2015 року звернувся до суду з зустрічним позовом про визнання недійсними, укладених між сторонами, договорів позики, а саме договір від 22 липня 2013 року на суму 73 500 доларів США, договір від 23 жовтня 2013 року на суму 44 800 доларів США та договір від 22 квітня 2014 року на суму 133 800 доларів США.
В обґрунтування зустрічного позову ОСОБА_2 вказав, що ОСОБА_4 є дочкою ОСОБА_3 з якими він перебував у дружніх відносинах. З 2012 року ОСОБА_4 неодноразово зверталася до нього з проханням позичити гроші на свої потреби, а саме на лікування, повернення боргів та інше. Він неодноразово позичав їй власні грошові кошти, а коли в нього не було, то відповідачка просила його позичити грошові кошти у її матері ОСОБА_6, а потім позичити ці кошти їй, оскільки, нібито, їй особисто мати ОСОБА_6 грошей не дає. Перебуваючи у дружніх відносинах з ОСОБА_4 та довіряючи їй, він в 2012 році декілька разів позичав у ОСОБА_6 різні суми грошей в доларах США, про що писав їй розписки і давав ці гроші в борг ОСОБА_4 Зазначене підтверджується власноруч написаними розписками ОСОБА_4 на його ім'я від 20 травня 2012 року на 15 000 доларів США, від 16 червня 2012 року на 19 500 доларів США, від 16 вересня 2012 року на 19 500 доларів США, від 16 листопада 2012 року на 20 000 доларів США, від 25 грудня 2012 року на 15 000 доларів США, 10 липня 2014 року на 13 000 доларів США, 10 липня 2014 року на 25 000 доларів США та 10 липня 2014 року на 5 000 доларів США. ОСОБА_4 запевнила, що поверне гроші без затримки, аби він зміг повернути свій борг ОСОБА_6 вчасно, але не повернула їх по теперішній час. ОСОБА_2 вказав, що ні 22 липня 2013 року грошових коштів в сумі 73 500 доларів США, ні 23 жовтня 2013 року грошових коштів в сумі 44 800 доларів США, ні 22 квітня 2014 року грошових коштів в сумі 133 800 доларів США він від ОСОБА_6 не отримував і взагалі з нею в ці дні не бачився. Написані ним розписки від 22 липня 2013 року та 23 жовтня 2013 року є безгрошовими і є наслідком грошових зобов'язань за іншими розписками за 2012 рік, вимоги щодо стягнення боргу за якими ОСОБА_6 не заявлялись і були написані ним під впливом обману з боку ОСОБА_6 та ОСОБА_4, які запевнили його, що знищили розписки за 2012 рік, які посвідчують його попередні боргові зобов'язання. ОСОБА_6 та ОСОБА_4 ввели його в оману і вмовили написати розписки від 22 липня 2013 року та 23 жовтня 2013 року, змінивши суми боргу відповідно на 73 500 доларів США (з яких 60 000 доларів США нібито сума боргу, а нібито 13 500 доларів США проценти за користування грошима про що дописано на аркуші розписки не його рукою) та 44 800 доларів США (з яких 40 000 доларів США нібито сума боргу, а 4 800 доларів США нібито проценти за користування грошима про що також дописано в на аркуші розписки не його рукою), суми в розписках були зазначені зі слів ОСОБА_6, а ОСОБА_4 запевнила його в тому, що поверне йому всі взяті нею в борг грошові кошти в строк. В подальшому від ОСОБА_4 та ОСОБА_6 він дізнався, що розписки за 2012 рік, які посвідчують його попередні боргові зобов'язання ними не знищені. Розписка від 22 квітня 2014 року також є безгрошовою, недійсною оскільки була укладена ним під впливом обману з боку ОСОБА_6 і ОСОБА_4, які ввели його в оману з приводу відсутності у ОСОБА_6 розписок від 22 липня 2013 року та 23 жовтня 2013 року, які нібито були загублені, у зв'язку з чим ОСОБА_2 фактично продублював вказані розписки, написавши 22 квітня 2014 року нову, тобто в день коли по цим розпискам настав строк повернення сум боргу, але сума в ній була змінена і зазначена зі слів ОСОБА_6 та ОСОБА_4, як вони пояснили шляхом складання сум 73 500 доларів США + 44 800 доларів США та +15 500 доларів США (проценти за користування грошима) = 133 800 доларів США. ОСОБА_2 не знав, що збереглися розписки за 2012 та 2013 рік, з приводу чого він і звернувся до суду з зустрічним позовом /т.І, а.с.47-51/.
Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20 листопада 2015 року позовні вимоги ОСОБА_6 задоволено. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_6 суму боргу у розмірі 3 856 287, 20 грн. та 3% річних у сумі 150 553, 68 грн., судовий збір у розмірі 3 654 грн., а всього стягнути 4 010 494, 88 грн.
У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_6, ОСОБА_4 про визнання договорів позики недійсними - відмовлено /т.І, а.с.98-102/.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду ОСОБА_2, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог ОСОБА_6 та задоволення його зустрічних позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, оскільки при ухваленні рішення судом першої інстанції не були враховані обставини та норми закону на які ОСОБА_2 посилався у своїй позовній заяві /т.І, а.с.107-115/.
У відповідності до п.8 ч.1 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року та ч.2 ст.147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції в яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду Апеляційним судом Дніпропетровської області в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін, з наступних підстав.
Судом встановлено, що 22 липня 2013 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, підтверджений розпискою, за яким позивачка передала відповідачу грошові кошти у сумі 73 500 доларів США, а відповідач зобов'язався повернути грошові кошти в строк до 22 квітня 2014 року /т.І, а.с.13/.
23 жовтня 2013 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, підтверджений розпискою, згідно якого позивачка передала відповідачу грошові кошти у сумі 44 800 доларів США, а відповідач зобов'язався повернути грошові кошти до 22 квітня 2014 року /т.І, а.с.6/.
22 квітня 2014 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 був укладений договір позики, підтверджений розпискою, згідно якого ОСОБА_6 передала ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 133 800 доларів США, зі строком повернення до 01 серпня 2014 року. Також між сторонами було узгоджено, що відповідач до 01 серпня 2014 року поверне позивачу всі грошові кошти взяті у борги, за вищевказаними розписками, та по 3% в місяць за весь час користування ними за всіма договорами позики.
Вищевказані договори позики (розписки) підписані відповідачем ОСОБА_2. Отже, між сторонами було досягнуто згоди стосовно всіх істотних умов договорів позики, що свідчать про укладення такого договору відповідно до вимог ст. 1046 ЦК України.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.
Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).
Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику.
Згідно із ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Розписки від 22 липня 2013 року, 23 жовтня 2013 року та 22 квітня 2014 року написані власноручно ОСОБА_2, що підтверджує факт отримання ним від ОСОБА_6 грошових коштів на загальну суму 252 100 доларів США, що в гривневому еквіваленті складає суму у розмірі 3 856 287, 20 грн.
Отже, надані позивачем розписки від 22 липня 2013 року, 23 жовтня 2013 року та 22 квітня 2014 року, підтверджує не лише факт укладення договору позики між ОСОБА_6 та ОСОБА_2, а й факт передачі грошової суми позичальнику.
Статтею 527 ЦК України, передбачено зобов'язання боржника виконати свій обов'язок, а кредитора - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту, а також право кожної із сторін у зобов'язанні вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Згідно ст.545 ЦК України: прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі (ч.1); якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові; у разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає (ч.2); наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Отже, зі змісту вказаних норм закону вбачається, що наявність у кредитора (позивача) на руках оригіналу розписки, а також відсутність розписки кредитора про повернення боргу свідчить про невиконання боржником (відповідачем) свого зобов'язання.
Задовольняючи заявлені позовні вимоги ОСОБА_6, суд першої інстанції вірно виходив з того, що ОСОБА_2 свої зобов'язання за договорами позики від 22 липня 2013 року, 23 жовтня 2013 року та 22 квітня 2014 року не виконав, а тому наявні підстави для стягнення з нього на користь позивача 3 856 287, 20 грн. та 3% річних у сумі 150 553, 68 грн.
Висновки суду узгоджуються з матеріалами справи і відповідають вимогам закону, на які суд посилався при ухваленні судового рішення.
Приведені в апеляційній скарзі доводи ОСОБА_2 про те, що судом першої інстанції було невірно застосовано норми матеріального права не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.
Щодо незгоди апелянта ОСОБА_2 з рішенням суду в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог, які ґрунтуються на тому, що спірні розписки є безгрошовими, оскільки вони були написані ним у зв'язку зі втратою ОСОБА_6 боргових розписок за 2012 та 2013 роки. Тобто, дані розписки підтверджують суми боргу за іншими розписками, за якими фактично грошові кошти були отриманні ОСОБА_4, що ОСОБА_2 було введено в оману з приводу відсутності розписок у ОСОБА_6, то з ними погодитися не можна, так як ці доводи не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні.
Відносно посилань в апеляційній скарзі ОСОБА_2 на те, що судом першої інстанції при ухвалені рішення не було враховано показання свідка ОСОБА_7 які підтверджують, що спірні розписки є безгрошовими, то їх також не можна прийняти до уваги, так як відповідно до ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Частиною 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
У ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати те, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази, які можуть підтвердити обставини на які посилається ОСОБА_2 в своїй апеляційній скарзі.
Також не можуть бути прийняті до уваги надані ОСОБА_2 боргові розписки написані власноруч ОСОБА_4 на підтвердження фактично отриманих коштів від ОСОБА_6 за спірними договорами позики, оскільки суми зазначені в них відрізняються від сум отриманих ОСОБА_2 за договорами позики від 22 липня 2013 року, 23 жовтня 2013 року та 22 квітня 2014 року.
Крім того, рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської від 21 листопада 2017 року, з ОСОБА_4 стягнуто на користь ОСОБА_2 грошові кошти за вказаними розписками /т.2 а.с. 213-219/.
Отже, доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості та незаконності рішення суду не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстав для скасування рішення, оскільки скарга не містить обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування висновків суду.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку що суд першої інстанції належним чином перевірив фактичні обставини справи з урахуванням зібраних доказів та дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні заявлених позовних вимог.
Докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом попередньої інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Рішення суду відповідає матеріалам справи, доказам та вимогам матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, підстав для задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.
Згідно з ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судові витрати понесені у зв'язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20 листопада 2015 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: Т.Р. Куценко
Судді: Е.Л. Демченко
Ж.І. Максюта