Провадження № 22-ц/774/30/18 Справа № 202/32035/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Зосименко С.Г. Доповідач - Лаченкова О.В.
Категорія
03 травня 2018 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого - Лаченкової О.В.
суддів - Варенко О.П., Городничої В.С.
при секретарі - Кошара О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі
апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_2
на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 червня 2016 року
по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічним позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним,-
В серпні 2012 року до Індустріального районного суду м. Дніпропетровськанадійшов позов Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
30 квітня 2014 року до Індустріального районного суду м. Дніпропетровськанадійшов зустрічний позов ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 червня 2016 року у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» відмовлено.
У задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
В апеляційній скарзі Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» просить скасувати рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 червня 2016 рокув частині відмовлення у задоволенні позовних вимог Публічному акціонерному товариству Комерційний банк «ПриватБанк» та ухвалити нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» у повному обсязі, залишити рішення суду першої інстанції без змін в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 червня 2016 року, визнати неправомірним підняття Банком відсоткової ставки та таким, що було прийняти односторонньому порядку, визнати кредитний договір укладений між КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_2 недійсним, оскільки рішення суду першої інстанції є незаконним і прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В запереченнях ОСОБА_2 на апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 червня 2016 рокупросить у задоволенні апеляційної скарги ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовити, рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 червня 2016 року залишити без змін, оскільки вважає що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та справедливим.
У відповідності до п.8 ч.1 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року та ч.2 ст.147 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду апеляційним судом Дніпропетровської області в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України у редакції Закону України №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року.
Вислухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до кредитного договору №DN81AR03110038 від 12.09.2007 року ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 186 383,54грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 9,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 11.09.2012 року.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором №DN81AR03110038 від 12.09.2007 року було укладено договір поруки між позивачем та ПАТ «Акцент-Банк» № 167 від 20.10.2010 року.
ОСОБА_2 зобов'язання за кредитним договором №DN81AR03110038 від 12.09.2007 року належним чином не виконував, у зв'язку з чим станом на 07.08.2012 року виникла заборгованість у розмірі 253 153,56грн., яка складається з наступного: 86 202,06грн.- заборгованість за кредитом; 80 688,08грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 23 100,58грн. - заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 63 162,84грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором.
Також судом першої інстанції було встановлено, що кредитний договір № DN81AR03110038 від 12.09.2007 року укладений з ОСОБА_2 був підписаний від імені ЗАТ КБ «ПриватБанком» за довіреністю керівником відділу взаємодії з кредитними організаціями ОСОБА_3 та його підпис засвідчений печаткою ТОВ «Автокредит плюс».
На підтвердження наявності повноважень ОСОБА_3 підписувати кредитний договір з ОСОБА_2 ПАТ КБ «Приватбанк» надав до матеріалів справи копію довіреності № 7425 від 06.07.2007 року, якою ЗАТ КБ «ПриватБанк» уповноважив ОСОБА_3, який обіймав посаду директора ТОВ «Автокредит плюс», підписувати кредитні договори та інші договори, що пов'язані з розміщенням коштів, за якими ПриватБанк приймає зобов'язання.
Однак судом першої інстанції не прийнято це як належний та допустимий доказ, оскільки згідно копії кредитного договору №DN81AR03110038 від 12.09.2007 року договір було підписано ОСОБА_3 на підставі довіреності № 4194307 від 06.07.2007 року, а не довіреності № 7425 від 06.07.2007 року.
Крім того, в довіреності, копію якої надав представник банку, є посилання на інтернет-сайт ПАТ КБ «Приватбанк», у той час як довіреність видана ЗАТ КБ «ПриватБанк».
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк», суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що банком не надано суду доказів правомірності свого звернення до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором № DN81AR03110038 від 12.09.2007 року з ОСОБА_2
Окрім того, відповідно до виписки з розрахунку з 12.09.2007 року по 30.12.2015 року наданої ПАТ КБ «ПриватБанк» суду апеляційної інстанції, 17.12.2007 року була закрита заборгованість по кредитному договору DN81AR03110038 від 12.09.2007 року відповідно до договору відступлення права вимоги ЗАО «А -Банк» на суму 145011.73 грн.(а.с.154).
В матеріалах справи відсутній зворотній договір уступки права вимоги , укладений між ЗАО «А -Банк» та ПАТ КБ «ПриватБанк» по спірному кредитному договору.
В суді апеляційної інстанції представник ПАТ КБ «ПриватБанк» не надав щодо цього пояснень , а підтримав апеляційну скаргу.
Отже, виходячи з матеріалів справи, на момент звернення до суду першої інстанції 09.08.2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» вже не мав права вимоги по кредитному договору № DN81AR03110038 від 12.09.2007 року .
Щодо зустрічного позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним.
В судовому засіданні суду першої інстанції представник ОСОБА_2 підтвердив, що 12.09.2007 року ОСОБА_2 дійсно підписав кредитний договір, за яким отримав кошти для придбання автомобіля Фольксваген-Кадді.
Також встановлено, що при укладанні кредитного договору №DN81AR03110038 від 12.09.2007 року банком було порушено вимоги ч.2 та ч.4 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме не зазначено детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача, не зазначено сукупну вартість кредиту в процентному значенні та в грошовому виразі у валюті платежу за кредитним договором у вигляді реальної процентної ставки та абсолютного значення подорожчання кредиту, вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту.
Однак, порушення банком вимог Закону України «Про захист прав споживачів» було допущено саме в момент укладення спірного кредитного договору, і саме в цей момент ОСОБА_2 повинен був знати про те, що в силу положень зазначеного Закону його права можуть бути порушені.
Представник ПАТ КБ «Приватбанк» заявив про застосування строку позовної давності щодо вимог зустрічного позову про визнання кредитного договору недійсним.
Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовні давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до ч.1 ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права.
Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення судом рішення, а відповідно до ч.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у справі, є підставою для відмови у позові.
Згідно правової позиції Європейського суду з прав людини, висвітленої в рішенні «Стаббініс та інші проти Сполученого Королівства» від 22.10.1996 року, строк позовної давності переслідує кілька важливих цілей, а саме забезпечує правову визначеність і остаточність, захищає потенційних відповідачів від застарілих вимог, які було б важко спростувати, і дозволяє уникнути несправедливості, яка може виникнути при прийнятті судами рішень щодо подій, що мали місце в далекому минулому на підставі доказів, які з часом можуть стати недійними і недостатніми.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції дійшов до правильного та обґрунтованого висновку, що ним як позивачем у зустрічному позові, не надано до суду доказів поважності причини пропуску строку позовної давності, тому при наявності заяви банку про застосування строку позовної давності правомірно застосував строк позовної давності.
Щодо позовних вимог ПАТ КБ «Приватбанк» про стягнення заборгованості з ПАТ «Акцент-Банк», то колегія суддів вважає, що в цій частині рішення повинно бути скасовано і провадження закрито з наступних підстав.
Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» згідно зі статтею 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а за частинами 1 і 2 статті 15 ЦПК України у порядку цивільного судочинства суди розглядаються справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ за Кодексом адміністративного судочинства України або ГПК України віднесено до компетенції адміністративних чи господарських судів. Законом можу бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства. Пунктом 15 даної Постанови визначено, що вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні. Не допускається об'єднання в одне провадження вимог, які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Аналогічний висновок викладений в Постанові Верховного Суду України від 01 липня 2015 року по справі № 6-745ц15.
Отже, судова колегія прийшла до висновку, що провадження, в цій частині, слід закрити на підставі ст. 377 ЦПК України, повідомивши позивача, що розгляд його позовних вимог до вказаної юридичної особи віднесено до юрисдикції господарських судів.
Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційні скарги Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» та ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 червня 2016 року в частині позоних вимог до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» - скасувати.
Провадження по справі в частині позовних вимог Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» доПублічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором - закрити.
В іншій частині рішення залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя О.В.Лаченкова
Судді О.П.Варенко
В.С.Городнича