Справа №464/1863/18
пр.№ 4-с/464/32/18
05.05.2018 року м.Львів
Сихівський районний суд м.Львова
в складі: головуючого-судді Мички Б.Р.
секретар судового засідання Комарницька Р.В.,
за участю державного виконавця Семена І.Р.,
боржника ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в залі суду скаргу ОСОБА_1 на постанову головного державного виконавця Сихівського відділу державної виконавчої служби м.Львів ОСОБА_2 про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України,
Боржник ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою, в якій просить визнати неправомірною та скасувати постанову головного державного виконавця Сихівського відділу державної виконавчої служби м.Львів ОСОБА_2 про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України від 21.02.2018. В обгрунтування скарги покликається на те, що дану постанову винесено державним виконавцем у межах виконавчого провадження №50282269 стосовно стягнення з нього аліментів на утримання дитини - ОСОБА_3. Дана постанова мотивується тим, що ним не виконується виконавчий документ про стягнення аліментів на користь доньки. Однак зазначає, що дані твердження не відповідають дійсності. Стверджує, що станом на 05.04.2018 у нього дійсно наявна заборгованість по сплаті аліментів, однак така виникла у зв'язку з об'єктивними обставинами та пов'язана з об'єктивними причинами, які викладені в рішеннях суду стосовно його взаємовідносин з матір'ю його доньки, зокрема рішення Сихівського районного суду м.Львова по справі №464/1940/16-ц від 26.09.2016 та винесеного Сихівським районним судом м.Львова щодо неї вироком по справі №464/11824/14-к від 11.12.2014. Проте на даний час ним проводиться погашення заборгованості по аліментах та ним сплачено значну суму, однак провести погашення одночасно всього розміру аліментів не має змоги. Враховуючи вищенаведене, просить скаргу задовольнити, оскільки не ухиляється від сплати аліментів.
Боржник ОСОБА_1 у судовому засіданні скаргу підтримав у повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладаним у ній. Додатково пояснив, що бере участь у вихованні доньки та виключно він їздить з нею за кордон з метою її оздоровлення, а відтак оскаржувана постанова суперечить не лише його інтересам, але і інтересам дитини.
Головний державний виконавець Сихівського відділу державної виконавчої служби м.Львів ОСОБА_2 у судовому засіданні щодо задоволення скарги заперечив, пояснив, що боржник ОСОБА_1 на даний час погашає заборгованість зі сплати аліментів у межах виконавчого провадження №50282269 та в період з вересня 2017 року по серпень 2018 року сплатив 184 984 грн., однак станом на 01.03.2018 наявна заборгованість у розмірі 173 242 грн. А відтак у задоволенні скарги просить відмовити.
У судове засідання сторони стягувач ОСОБА_4 не з'явилася, хоча належним чином повідомлялася про дату, час та місце проведення судового засідання та згідно з вимогами ч.2 ст.450 ЦПК України її неявка не перешкоджає розгляду скарги.
Оглянувши матеріали виконавчого провадження, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку з огляду на таке.
Відповідно до ст.447 Цивільного процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Судом встановлено, що в провадженні Сихівського відділу державної виконавчої служби м.Львів перебуває ВП №50282269, відкрите на підставі виконавчого листа (дублікат) №2-763, виданого Сихівським районним судом м.Львова 22.02.2016, про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 аліментів на утримання дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 в розмірі 1/4 частини з усіх видів доходів відповідача, але не менше ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 07.02.2018 до досягнення дитиною повноліття.
У межах даного виконавчого провадження головним державним виконавцем Сихівського відділу державної виконавчої служби м.Львів ОСОБА_2 21.02.2018 постановлено ухвалу про встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2 у зв'язку із невиконання боржником виконавчого документа про стягнення аліментів, що підлягає примусовому виконанню.
Судом встановлено, що боржник ОСОБА_1 на даний час погашає заборгованість зі сплати аліментів у межах виконавчого провадження №50282269 та в період з вересня 2017 року по серпень 2018 року сплатив 184 984 грн. та станом на 01.03.2018 у нього наявна заборгованість у розмірі 173 242 грн.
Відповідно до п.1 ч.9 ст.71 Закону України "Про виконавче провадження", за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців, державний виконавець виносить вмотивовану постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України - до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі.
З аналізу вказаної норми вбачається необхідність винесення саме мотивованої постанови. Водночас, при винесенні оскаржуваної постанови державним виконавцем не встановлено чи відбувається збільшення заборгованості по аліментах з вини боржника, чи завдано несплатою аліментів у повному розмірі шкоди правам дитини, чи потребують порушені права дитини застосовуваного заходу забезпечення погашення заборгованості, чи не порушує застосовуваний захід прав самої дитини, а також, чи не погіршує застосовуваний захід майновий стан боржника, робить неможливим виконання зобов'язань із сплати аліментів та збільшує розмір заборгованості. Також державним виконавцем не враховано, що боржник в період з вересня 2017 року по лютий 2018 року сплатив більшу частину суми заборгованості у розмірі 184 984 грн.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського Суду як джерело права.
Відповідно до пункту 91 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Хлюстов проти Росії», у справі Гочева проти Росії Суд коротко узагальнив принципи стосовно оцінки необхідності заходів, що обмежують свободу пересування, наступним чином: «49. Стосовно співрозмірності обмеження, накладеного через несплату боргів, Суд нагадує, що обмеження обгрунтоване лише поки переслідує законну ціль забезпечення погашення вказаних боргів. Більше того, навіть будучи обгрунтованим початково, захід обмеження свободи пересування особи може стати неспіврозмірним і порушувати право особи, якщо автоматично поширюється на тривалий строк».
Відповідно до статті 13 Загальної декларації прав людини кожна людина має право вільно пересуватися й обирати собі місце проживання в межах кожної держави. Кожна людина має право залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, і повертатися у свою країну.
Статтею 33 Конституції України встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до статті 2 протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікований Верховною Радою України 17.07.1997, набрав чинності для України 11.09.1997) кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території. Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров'я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.
Статтею 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (ратифікований Верховною Радою УРСР 19.10.1973, набрав чинності для України 23.03.1976) передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об'єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров'я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадку, коли він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.
Докази вчинення ОСОБА_1 будь-яких дій спрямованих на ухилення чи свідомої бездіяльності боржника з метою ухилення від сплати аліментів постанова державного виконавця та матеріали виконавчого провадження не містять. Зокрема, ухилення від сплати боргу може полягати в у прямій відмові від сплати коштів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов'язку (приховуванні доходу, зміні місця роботи чи місця проживання без повідомлення про це та інше). Наявність ухилення боржника від сплати аліментів також не доведена державним виконавцем в судовому засіданні, натомість ним підтверджено той факт, що на даний час боржник погашає наявну заборгованість по сплаті аліментів. А відтак за результатами розгляду скарги, суд дійшов переконливого висновку, що боржником доведено відсутність ухилення ним від сплати аліментів, а також, доведено те, що застосовані державним виконавцем обмеження не лише не можуть забезпечити своєї мети, тобто не здатні вплинути на сплату ним аліментів у більшому розмірі, але й погіршують його матеріальне становище та порушують інтереси дитини, з якою він їздить за межі України в цілях її оздоровлення.
Окрім цього відповідно до ч.ч.2, 3 ст.70 Закону України «Про виконавче провадження» із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості у разі стягнення аліментів - 50 відсотків; загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами.
Як вбачається із матеріалів виконавчого провадження та поданих боржником квитанцій, у добровільному порядку такий погашає наявну заборгованість зі сплати аліментів сумами, які є значно більшими, ніж максимально допустимий розмір, встановлений у Законі України «Про виконавче провадження». А відтак у примусовому порядку утримання відрахувань від доходів боржника у більших розмірах, ніж максимально допустимий встановлений законом, здійснюватися не може.
Відповідно до ч.2 ст.451 Цивільного процесуального кодексу України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Враховуючи вищенаведене, а також те, що у відповідності до ст. 5 ЦПК України, суд при здійсненні правосуддя захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором, скарга підлягає задоволенню.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 260, 261, 353, 447, 450, 451, 453 ЦПК України, суд, -
Скаргу ОСОБА_1 на постанову головного державного виконавця Сихівського відділу державної виконавчої служби м.Львів ОСОБА_2 про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України задовольнити.
Постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України, винесену 21 лютого 2018 року головним державним виконавцем Сихівського відділу державної виконавчої служби м.Львів ОСОБА_2, визнати неправомірною.
Зобов'язати головного державного виконавця Сихівського відділу державної виконавчої служби м.Львів ОСОБА_2 усунути порушення та поновити порушене право ОСОБА_1.
Про виконання ухвали повідомити суд та заявника не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом 15 днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга подається з урахуванням Перехідних положень ЦПК України.
Ухвала набирає законної сили в порядку, передбаченому ст.261 ЦПК України.
Головуючий Б.Р.Мичка