Справа № 372/390/17 Головуючий у І інстанції Кравченко М. В.
Провадження № 22-ц/780/1210/18 Доповідач у 2 інстанції Верланов С. М.
Категорія 1 03.05.2018
Іменем України
03 травня 2018 року апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:
головуючого судді - Верланова С.М.,
суддів - Гуля В.В., Приходька К.П.,
за участю секретаря - Вергелес О.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою заступника прокурора Київської області на рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 грудня 2017 року у справі за позовом заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, державного підприємства «Київське лісове господарство» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6 про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння,
У лютому 2017 року заступник прокурора Київської області звернувся до суду в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, державного підприємства «Київське лісове господарство» (далі - ДП «Київське лісове господарство» ) з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6 про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння.
Позов мотивований тим, що при проведенні Головним слідчим управлінням Генеральної прокуратури України досудового розслідування у кримінальному провадженні №12013000000000148 від 23 січня 2013 року за ознаками злочинів, передбачених ч.ч.3,4 ст. 358, ч. 4 ст.190, ч.3 ст.209, ч.ч. 2, 3 ст. 358, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366, ч.1 ст.255 КК України установлено, що 23 жовтня 2007 року між ОСОБА_5 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено дев'ять договорів купівлі-продажу земельних ділянок з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташовані в смт Козин Обухівського району Київської області, які посвідчені приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу ОСОБА_21, а саме, земельної ділянки площею 0,5000 га з кадастровим номером НОМЕР_1, земельної ділянки площею 0,5000 га з кадастровим номером НОМЕР_2, земельної ділянки площею 0,5000 га з кадастровим номером НОМЕР_3, земельної ділянки площею 0,5000 га з кадастровим номером НОМЕР_4, земельної ділянки площею 0,5000 га з кадастровим номером НОМЕР_5, земельної ділянки площею 0,5000 га з кадастровим номером НОМЕР_6, земельної ділянки площею 0,5000 га з кадастровим номером НОМЕР_7, земельної ділянки площею 0,3000 га з кадастровим номером НОМЕР_8, земельної ділянки площею 0,5000 га з кадастровим номером НОМЕР_1. На підставі вказаних договорів купівлі-продажу ОСОБА_2 одержав: державний акт серії НОМЕР_9 від 12 листопада 2009 року на право власності на земельну ділянку площею 0,5000 га з кадастровим номером НОМЕР_10; державний акт серії НОМЕР_11 від 02 листопада 2007 року на право власності на земельну ділянку площею 0,5000 га з кадастровим номером НОМЕР_7; державний акт серії НОМЕР_12 від 02 листопада 2007 року на право власності на земельну ділянку площею 0,3000 га з кадастровим номером НОМЕР_13, а також державний акт серії НОМЕР_14 від 02 листопада 2007 року на право власності на земельну ділянку загальною площею 3,0000 га з кадастровим номером НОМЕР_15 (внаслідок об'єднання земельних ділянок з кадастровими номерами: НОМЕР_6, НОМЕР_5, НОМЕР_4, НОМЕР_3, НОМЕР_2, НОМЕР_16).
Прокурор зазначав, що в подальшому ОСОБА_2 відчужив земельну ділянку площею 0,5000 га з кадастровим номером НОМЕР_17 ОСОБА_6 відповідно до договору дарування від 26 листопада 2009 року, а земельну ділянку площею 0,5000 га із кадастровим номером НОМЕР_18, яка є частиною земельної ділянки загальною площею 3,0000 га з кадастровим номером НОМЕР_15, відчужив ОСОБА_3 відповідно до договору купівлі-продажу від 29 липня 2008 року.
На підставі вказаних правочинів ОСОБА_3 одержав державний акт серії НОМЕР_19 від 28 серпня 2008 року на право власності на земельну ділянку площею 0,5000 га з кадастровим номером НОМЕР_18, а ОСОБА_6 одержав державний акт серії НОМЕР_20 від 21 вересня 2012 року на право власності на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером НОМЕР_22 та державний акт серії НОМЕР_21 від 21 вересня 2012 року на право власності на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером НОМЕР_23 (внаслідок поділу земельної ділянки площею 0,5000 га з кадастровим номером НОМЕР_17).
В подальшому ОСОБА_6 відчужив вказані вище земельні ділянки з кадастровими номерами: НОМЕР_24, НОМЕР_23 ОСОБА_4 на підставі договорів купівлі-продажу від 03 жовтня 2015 року, що посвідчені приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу ОСОБА_21 та зареєстровані в реєстрі за № 1880, №1888.
Прокурор вказував, що в ході проведення досудового розслідування установлені порушення вимог земельного та лісового законодавства при укладенні 23 жовтня 2007 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 договорів купівлі-продажу земельних ділянок.
У договорах купівлі-продажу земельних ділянок від 23 жовтня 2007 року зазначено, що ОСОБА_5 є власником земельних ділянок на підставі державних актів на право власності на земельні ділянки серії НОМЕР_25, НОМЕР_26, НОМЕР_27, НОМЕР_28, НОМЕР_29, НОМЕР_30, НОМЕР_31, НОМЕР_32 від 15 квітня 2004 року та державного акта на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_33 від 14 квітня 2004 року, виданих на підставі договорів купівлі-продажу від 22 березня 2004 року за №№2682, 2706, 2708, 2710, 2711, 2716, 2718, 2/20, 2716. Однак встановлено, що договори купівлі-продажу в 2004 році ОСОБА_5 не укладались, що підтверджується протоколами допитів ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_2, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15. ОСОБА_21, звітами про вчинення нотаріальних дій, даними реєстрів вчинення нотаріальних дій нотаріусом ОСОБА_21 за період з 16 січня 2004 року по 22 квітня 2004 року.
Зазначав, що заявка на друк державних актів на право власності на земельні ділянки серії НОМЕР_25, 194409, НОМЕР_27, 91407, НОМЕР_29, НОМЕР_30, НОМЕР_31, НОМЕР_32 від 15 квітня 2004 та державного акта право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_33 від 14 квітня 2004 року, була подана Держкомземом України лише 02 квітня 2005 року. Державні акти на право власності на земельні ділянки вказаної серії Головним управлінням Держкомзему у Київській області були видані Управлінню земельних ресурсів у Миронівському районі згідно з накладною № 141 від 22 грудня 2005 року, яке 14 липня 2006 року передало їх Миронівському районному центру ДЗК на підставі накладної за №21. Однак звіти про використання Миронівським районним центром ДЗК вказаних бланків державних актів на право власності на земельні ділянки до Миронівського відділу земельних ресурсів не надходили.
На думку прокурора, наведені вище докази свідчать про те, що спірні земельні ділянки не вибували з державної власності у встановлений законом спосіб і рішення органів виконавчої влади, які наділені компетенцією розпоряджатись такими землями, не приймалось.
Також вказував, що спірні земельні ділянки не знаходились в межах смт Козин, а розташовані орієнтовно в трьох кілометрах від меж вказаного населеного пункту, що підтверджується інформацією Козинської селищної ради, схемою формування селищної ради та іншими графічними матеріалами.
Згідно з інформацією ДП «Київське лісове господарство» від 30 листопада 2011 року спірні земельні ділянки відносяться до земель лісового фонду Козинського лісництва (планшет № 1), розміщені в кварталах 10, 14, 15, 18, 19, 20, 24 на території Козинської селищної ради, а тому прокурор вважав, що рішення про вилучення та розпорядження спірними земельними ділянками лісогосподарського призначення мав право приймати лише Кабінет Міністрів України.
Зазначав, що при набутті права власності відповідачами на спірні земельні ділянки змінено їх цільове призначення із земель лісогосподарського призначення на ведення підсобного селянського господарства, що є порушення вимог ЗК України.
З урахуванням наведеного, прокурор просив:
- визнати недійсними державні акти на право власності на земельні ділянки серії НОМЕР_35 від 02 листопада 2007 року, серії НОМЕР_34 від 02 листопада 2007 року, серії НОМЕР_36 від 02 листопада 2007 року, видані на ім'я ОСОБА_2, а також визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_37 від 28 серпня 2008 року, виданий на ім'я ОСОБА_3;
- витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та постійне користування ДП «Київське лісове господарство» з незаконного володіння ОСОБА_2 земельні ділянки загальною площею 3,3000 га з кадастровими номерами: НОМЕР_15, НОМЕР_7, НОМЕР_13, вартістю 18 167 грн. 95 коп.;
- витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та постійне користування ДП «Київське лісове господарство» з незаконного володіння ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,5000 га з кадастровим номером НОМЕР_18, вартістю 2 752 грн. 72 коп.;
- витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України та постійне користування ДП «Київське лісове господарство» з незаконного володіння ОСОБА_4 земельні ділянки загальною площею 0,5000 га з кадастровими номерами: НОМЕР_24, НОМЕР_23, вартістю 2 752 грн. 72 коп.
Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 21 червня 2017 року позовні вимоги заступника прокурора Київської області про визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки залишено без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст.207 ЦПК України, у редакції статті, на час постановлення ухвали, за заявою першого заступника прокурора Київської області (а.с.62, т.2).
Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 22 грудня 2017 року в задоволенні позову заступника прокурора Київської області відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що прокурором не доведено порушення прав Кабінету Міністрів та ДП «Київське лісове господарство», відповідачі є добросовісними набувачами спірних земельних ділянок, оскілки придбали їх на підставі чинних правочинів у передбачених законом спосіб. Прокурором не надано достатніх доказів, що договори купівлі - продажу земельних ділянок з ОСОБА_5 не укладалися, оскільки вирок у кримінальній справі, на результати розслідування якої в обґрунтування заявлених вимог посилається прокурор, відсутній. За таких обставин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вимог заступника прокурора Київської області про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, перший заступник прокурора Київської області подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову заступника прокурора Київської області, посилаючись на не повне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не надав оцінки доказам, які свідчать про те, що ОСОБА_5 ні в 2004 році, ні в 2007 році не мав належних правовстановлюючих документів на спірні земельні ділянки, які відчужив. Вказує, що зазначені як підстава набуття ОСОБА_5 права власності на спірні земельні ділянки договори купівлі-продажу від 2004 року ним не укладались, що підтверджується наданими прокурором доказами, а тому вважає, що висновки суду про законність цивільно-правових угод, на підставі яких відповідачі набули право власності на спірні земельні ділянки, є безпідставними. Зазначає, що висновки суду про відсутність вироку у кримінальному провадженні, є необґрунтованими, оскільки як під час судового слідства у кримінальному провадженні, так і під час оцінки доказів в порядку цивільного судочинства, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням. Також вказує, що суд дійшов помилкового висновку про те, що прокурором не доведено порушення права власності держави в особі Кабінету Міністрів України, оскільки судом не взято до уваги, що спірні земельні ділянки загальною площею 6 га відносились до земель лісового фонду Козинського лісництва (планшет №1), розміщені в кварталах 10, 14, 15, 18, 19, 20, 24 на території Козинської селищної ради, що підтверджується інформацією та матеріалами лісовпорядкування, наданими ВО «Укрдержліспроект» і ДП «Київське лісове господарство».
У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_16 зазначає, що апеляційна скарга є необґрунтованою, а рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Зазначає, що посилання прокурора на окремі докази з кримінального провадження є неналежним засобом доказування, передбаченого приписами ЦПК України, оскільки у матеріалах кримінального провадження є докази, які можливо й підтверджують окремі доводи прокурора, однак є докази, які спростовують ці доводи. Зазначає, що встановити дійсні обставини щодо бланків державних актів на право власності на земельні ділянки неможливо, оскільки судом першої інстанції встановлено, що органами земельних ресурсів Обухівського району та Козинською селищною радою втрачено значну частину документації за 2000 роки. Вказує, що посилання прокурора на те, що спірні земельні ділянки відносяться до земель лісогосподарського призначення та використовувались для ведення лісового господарства, є необґрунтованими, оскільки в матеріалах справи відсутній перелік осіб та викопіювання земельних ділянок, що унеможливлює визначення того чи стосується інформація ДП «Київське лісове господарство» від 30 листопада 2011 року земельних ділянок ОСОБА_5, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 У вказаному листі ДП «Київське лісове господарство» від 30 листопада 2011 року відсутні інформація про кадастрові номери земельних ділянок, їх власників, про групу лісів. Вказує, що земельні ділянки, які належать на праві власності ОСОБА_4 знаходиться в межах населеного пункту смт Козин, що підтверджується інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, а тому вважає, що посилання прокурора на те, що спірні земельні ділянки знаходяться за межами населеного пункту смт Козин не грунтуються на матеріалах справи. Також зазначає, що відповідачі є добросовісними набувачами спірних земельних ділянок, оскільки набули їх на підставі цивільно-правових угод, які є дійсними та в судовому порядку не оскаржені. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
У письмових поясненнях на апеляційну скаргу представник ОСОБА_5 - адвокат ОСОБА_17 зазначає, що рішенням Обухівського районного суду Київської області від 20 червня 2016 року, яке залишене без змін рішенням апеляційного суду Київської області від 19 вересня 2017 року, у задоволенні позову прокурора в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, ДП «Київське лісове господарство» до ОСОБА_14, ОСОБА_18, ОСОБА_19, треті особи: ОСОБА_9, ОСОБА_20, про витребування земельних ділянок відмовлено. Предметом даного спору були земельні ділянки загальною площею 20,5960 га, що входять до земельного масиву площею 111,57 га. Суди дійшли висновку, що прокурор не довів тих обставин, на які посилався в позовній заяві, а тому вважає, що наявні підстави для застосування ч.4 ст. 82 ЦК України при оцінці доказів у даній справі, якими обґрунтовано позов прокурора. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 23 жовтня 2007 року між ОСОБА_5 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено дев'ять договорів купівлі-продажу земельних ділянок з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташовані у смт Козин Обухівського району Київської області, а саме, земельної ділянки площею 0,5000 га з кадастровим номером НОМЕР_1, земельної ділянки площею 0,5000 га з кадастровим номером НОМЕР_2, земельної ділянки загальною площею 0,5000 га з кадастровим номером НОМЕР_3, земельної ділянки площею 0,5000 га з кадастровим номером НОМЕР_4, земельної ділянки площею 0,5000 га з кадастровим номером НОМЕР_5, земельної ділянки площею 0,5000 га з кадастровим номером НОМЕР_6, земельної ділянки площею 0,5000 га з кадастровим номером НОМЕР_7, земельної ділянки площею 0,3000 га з кадастровим номером НОМЕР_8, земельної ділянки площею 0,5000 га з кадастровим номером НОМЕР_1. Вказані договори посвідчені приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу ОСОБА_21 та зареєстровані в реєстрі за №13895, №13900, № 13920, №13905, №13910, №13915, №13890, №13925, №11895.
На підставі вказаних договорів купівлі-продажу ОСОБА_2 одержав: державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_9 від 12 листопада 2009 року на земельну ділянку площею 0,5000 га з кадастровим номером НОМЕР_10; державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_11 від 02 листопада 2007 року на земельну ділянку площею 0,5000 га з кадастровим номером НОМЕР_7; державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_12 від 02 листопада 2007 року на земельну ділянку площею 0,3000 га з кадастровим номером НОМЕР_13; державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_14 від 02 листопада 2007 року на земельну ділянку загальною площею 3,0000 га з кадастровим номером НОМЕР_15 (внаслідок об'єднання земельних ділянок з кадастровими номерами: НОМЕР_6, НОМЕР_5, НОМЕР_4, НОМЕР_3, НОМЕР_2, НОМЕР_16).
29 липня 2008 року ОСОБА_2 відчужив земельну ділянку площею 0,5000 га з кадастровим номером НОМЕР_18, яка є частиною земельної ділянки загальною площею 3,0000 га з кадастровим номером НОМЕР_15, ОСОБА_3 відповідно до договору купівлі-продажу, а 26 листопада 2009 року ОСОБА_2 відчужив земельну ділянку площею 0,5000 га з кадастровим номером НОМЕР_17 ОСОБА_6 відповідно до договору дарування.
На підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_3 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_38 від 28 серпня 2008 року на земельну ділянку загальною площею 0,5000 га з кадастровим номером НОМЕР_18, а ОСОБА_6 на підставі договору дарування одержав державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_20 від 21 вересня 2012 року на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером НОМЕР_22 та державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_39 від 21 вересня 2012 року на земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером НОМЕР_23 (внаслідок поділу земельної ділянки площею 0,5000 га з кадастровим номером НОМЕР_17).
03 жовтня 2015 року ОСОБА_6 відчужив земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером НОМЕР_24 та земельну ділянку площею 0,2500 га з кадастровим номером НОМЕР_23, ОСОБА_4 на підставі договорів купівлі-продажу, які посвідчені приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу ОСОБА_21 та зареєстровані в реєстрі за № 1880, №1888.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, є добросовісними набувачами спірних земельних ділянок, придбаних за відплатними договорами, оскільки доказів зворотнього прокурором у справі не надано.
Відповідно до ст.330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває прав власності на нього, якщо відповідно до ст.388 цього кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Згідно з ч.1 ст.388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником, або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
У пункті 26 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 липня 2014 року № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» судам роз'яснено, що відповідно до положень частини першої статті 388 ЦК власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі. При цьому суди повинні мати на увазі, що власник має право витребувати майно у добросовісного набувача лише у випадках, вичерпний перелік яких наведено в частині першій статті 388 ЦК.
Тобто, право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України пов'язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
Отже, вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суди повинні встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власника в силу обставин, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК України, зокрема, чи з волі власника вибуло це майно з його володіння.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність прокурором обставин зазначених у позові щодо вибуття з володіння власника спірних земельних ділянок поза його волею, з таких підстав.
Зі змісту договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 23 жовтня 2007 року, укладених між ОСОБА_5 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) вбачається, що земельні ділянки належать продавцю ОСОБА_5 на підставі державних актів на право власності серії НОМЕР_25, НОМЕР_26, НОМЕР_27, НОМЕР_28, НОМЕР_29, НОМЕР_30, НОМЕР_31, НОМЕР_32 від 15 квітня 2004 року та серії НОМЕР_40 від 14 квітня 2004 року, виданих на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок від 22 березня 2004 року за № 2682, № 2706, №2708, №2710, №2711, №2716, №2718, №2720, №2716. Акти зареєстровано в книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та право постійного користування землею за №9172 від 14 квітня 2004 року, за №9176, №9177 №9178, №9179, №9180, №9181, №9182 від 15 квітня 2004 року (а.с.67-96, т.3).
Обгрунтовуючи позовні вимоги, заступник прокурора Київської області зазначав про те, що під час досудового розслідування кримінального провадження №12013000000000148 від 23 січня 2013 року установлено, що вказані договори купівлі-продажу земельних ділянок в 2004 році ОСОБА_5 не укладались, що підтверджується протоколами допитів ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_2, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_21, звітами про вчинені нотаріальні дії нотаріусом, даними реєстрів вчинення нотаріальних дій нотаріусом ОСОБА_21 за період з 16 січня 2004 року по 22 квітня 2004 року. Заявка на друк державних актів на право власності на земельні ділянки серії НОМЕР_25, 194409, НОМЕР_27, 91407, НОМЕР_29, НОМЕР_30, НОМЕР_31, НОМЕР_32 від 15 квітня 2004 та державного акта право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_33 від 14 квітня 2004 року, була подана Держкомземом України лише 02 квітня 2005 року. Державні акти на право власності на земельні ділянки вказаної серії Головним управлінням Держкомзему у Київській області були видані Управлінню земельних ресурсів у Миронівському районі згідно з накладною № 141 від 22 грудня 2005 року, яке 14 липня 2006 року передало їх Миронівському районному центру ДЗК на підставі накладної за №21. Однак звіти про використання Миронівським районним центром ДЗК вказаних бланків державних актів на право власності на земельні ділянки до Миронівського відділу земельних ресурсів не надходили.
Відповідно до положень ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною 2 ст.78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків (ст.76 ЦПК України).
Відповідно до ч.1 ст.228 ЦПК України суд, заслухавши вступне слово учасників справи, з'ясовує обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та досліджує в порядку, визначеному в підготовчому засіданні у справі, докази, якими вони обґрунтовуються.
Згідно з ч.1 ст.229 ЦПК України суд під час розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі: ознайомитися з письмовими та електронними доказами, висновками експертів, поясненнями учасників справи, викладеними в заявах по суті справи, показаннями свідків, оглянути речові докази.
Як вбачається з матеріалів справи, за фактом підроблення договорів купівлі-продажу та дарування земельних ділянок, використання завідомо підроблених документів, шахрайського заволодіння майновими правами на земельні ділянки державної власності площею 111,57 га та легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом провадиться досудове розслідування у кримінальному провадженні №12013000000000148 від 23 січня 2013 року за ознаками злочинів, передбачених ч.ч.3,4 ст. 358, ч. 4 ст.190, ч.3 ст.209, ч.ч. 2, 3 ст. 358, ч. 2 ст. 364, ч. 2 ст. 366, ч.1 ст.255 КК України.
Разом з тим, судом першої інстанції вірно встановлено, що вирок у вказаній кримінальній справі, на результати розслідування якої в обґрунтування заявлених позовних вимог посилається прокурор, відсутній.
Судом першої інстанції встановлено, що в ході розслідування аналогічної кримінальної справи №47-976, починаючи з березня 2008 року, в ході розслідування кримінальної справи №248 слідчим Управлінням СБУ в Київській області у 2012 році та вході досудового слідства у зазначеному кримінальному провадженні зібрано різні докази, в тому числі, які спростовують доводи позову прокурора.
Таким чином, суд першої інстанції на підставі поданих сторонами доказів, які належним чином оцінені, дійшов правильного висновку про відсутність достатніх правових підстав для того, щоб вважати встановленими обставини, на які посилається прокурор в обґрунтування позову.
Тому доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не надав оцінки наданим прокурором доказам про те, що зазначені як підстава набуття ОСОБА_5 права власності на спірні земельні ділянки договори купівлі-продажу від 2004 року ним не укладались, а також те, що суд дійшов помилкового висновку про відсутність вироку у кримінальному провадженні, не заслуговують на увагу з наведених вище підстав.
Крім того, на обгрунтування позовних вимог прокурор зазначав, що спірні земельні ділянки розташовані в трьох коліметрах від меж населеного пункту смт Козин та відповідно до інформації ДП «Київське лісове господарство» від 30 листопада 2011 року ці земельні ділянки відносяться до земель лісового фонду Козинського лісництва (планшет № 1), розміщені в кварталах 10, 14, 15, 18, 19, 20, 24 на території Козинської селищної ради, що підтверджується матеріалами лісовпорядкування наданими ВО «Укрдержліспроект» і ДП «Київське лісове господарство», а тому прокурор вважав, що рішення про вилучення та розпорядження спірними земельними ділянками лісогосподарського призначення мав право приймати лише Кабінет Міністрів України.
Однак, колегія суддів вважає, що вказані документи, а також протокол огляду місцевості від 28 липня 2016 року (а.с.122-151, т.1), який міститься в матеріалах справи, не є достатніми доказами того, що спірні земельні ділянки відносяться до земель лісового фонду Козинського лісництва, оскільки вони не містять даних щодо ідентифікуючих ознак спірних земельних ділянок: їх координати, межі, кути поворотних точок та площі накладення.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, суд першої станції не взяв до уваги, що спірні земельні ділянки загальною площею 6 га відносились до земель лісового фонду Козинського лісництва (планшет №1), розміщені в кварталах 10, 14, 15, 18, 19, 20, 24 на території Козинської селищної ради, що підтверджується інформацією та матеріалами лісовпорядкування, наданими ВО «Укрдержліспроект» і ДП «Київське лісове господарство», є необґрунтованими.
Також посилання прокурора на те, що спірні земельні ділянки не знаходяться в межах населеного пункту смт Козин спростовуються матеріалами кримінальних справ, з яких вбачається, що через втрату архіву Козинської селищної ради, електронного архіву та значної частини архіву паперових документів за 2000-2007 роки органами земельних ресурсів та територіальним підрозділом ДП «Центр ДЗК» встановити дійсні обставини виділення громадянам спірних земельних ділянок неможливо, тому існувала невизначеність щодо меж смт Козин.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що прокурором не доведено порушення прав позивачів.
Отже, установивши наведені вище обставини, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність та недоведеність позовних вимог заступника прокурора Київської області про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння відповідно до ч.1 ст.388 ЦПК України.
Обставини, на які посилається прокурор в апеляційній скарзі, були предметом дослідження у суді першої інстанції і висновки з цього приводу, зроблені судом, ґрунтуються на встановлених обставинах та досліджених у судовому засіданні доказах.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому це рішення відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,
Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області залишити без задоволення.
Рішення Обухівського районного суду Київської області від 22 грудня 2017 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий
Судді