03 квітня 2018 року Справа № 804/1231/18
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кучми К.С. розглянувши в порядку спрощеного провадження без виклику сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про зобов'язання вчинити певні дії,-
У лютому 2018 року позивач звернулася до адміністративного суду з вищезазначеним позовом, в якому просила зобов'язати відповідача провести поновлення та виплату їй пенсії за віком з 07.10.2009 року - шляхом призначення її знову, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
В обґрунтування позовних вимог позивач послалася на те, що вона отримувала пенсію за віком. Виплату пенсії було припинено у зв'язку з її виїздом за кордон. Оскільки Рішенням Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 року № 25-рп/2009 визнано неконституційними положення Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» щодо припинення виплати пенсії громадянам України, які постійно не проживають на її території, представник позивача в її інтересах, 26.06.2017 року звернувся із заявою про поновлення виплати їй пенсії, на що отримав відмову. З даною відмовою позивач погодитися не може, у зв'язку з чим вона звернулася до суду з даним позовом.
До суду 15.03.2018 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позивач постійно проживає за кордоном в державі Ізраїль, постійного місця та реєстрації на території України не має. Відповіддю Міністерства праці та соціальної політики України за №1260/039/161-10 від 17.02.2010 р. роз'яснено, що Угоди між Україною та Ізраїлем про співробітництво в галузі соціального забезпечення не укладено. Враховуючи вищезазначене, та той факт що позивач в Україні не проживає, не зареєстрована, відповідних документів, які б спростовували дані факти не надані, відповідач просив суд у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
02.04.2018 року до суду від позивача надійшла відповідь, в якій зазначено, що відзив на позовну заяву відповідача жодним чином не спростовує доводів позовної заяви, а лише вказує на її обґрунтованість, на підставі чого, представник позивача просив суд позов задовольнити повністю.
Ухвалою суду від 16.03.2018 року було замінено відповідача з Криворізького центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області на його правонаступника - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Відповідно до ч.3 ст.194 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.
Судом встановлено, що з 13.07.1992 року ОСОБА_1 була призначена пенсія за віком відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».
З 31.03.2015 року виплата цієї пенсії була припинена відповідно до довідки від 01.09.2004 року у зв'язку з оформленням документів на постійне місце проживання позивача за кордоном, а пенсійна справа ОСОБА_1 закрита у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання до Ізраїлю.
26.06.2017 року представник позивача звернувся до Криворізького центрального об'єднаного УПФ України Дніпропетровської області із заявою про перерахунок та поновлення виплати пенсії її довірителю ОСОБА_1 за віком в розмірах відповідно до чинного законодавства, до якої було додано: копія довіреності; копія паспорту; копія ІПН; оригінал трудової книжки; копія пенсійного посвідчення; копія довідки УПФУ про виплату пенсії та зняття з обліку.
Криворізьке центральне об'єднане УПФ України (правонаступник - Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області) листом від 28.08.2017 року №Г-113 повідомило, що позивачем не була дотримана вимога особистого звернення про поновлення пенсії, а її представники, які діють на підставі нотаріально посвідченої та апостильованої довіреності, не мають законних повноважень передати до пенсійного фонду її особисту заяву про поновлення пенсії; що у позивача відсутня реєстрація на території України за місцезнаходженням відповідача та що це, достатня підстава для відмови їй у поновленні пенсії; що відсутність міжнародної пенсійної угоди між Україною та Ізраїлем не дозволяє відповідачу поновити позивачу пенсію; що документ, який посвідчує позивачу особу не відповідає Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону про пенсії, затв.Постановою Правління ПФ України №22-1 від 25.11.2005 р.; що Рішення КСУ не поширюється на позивача, оскільки вона виїхала за кордон до дати його прийняття.
Позивач пов'язує порушення своїх прав з рішенням відповідача щодо відмови у поновленні їй пенсії.
Аналізуючи виникли між сторонами правовідносини, суд приходить до наступного.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Частиною 2 ст.3 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до ст.8 Конституції України вона має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції і повинні відповідати їй.
Дійсно, відповідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-ІV було передбачено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
В силу статті 51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Згідно до пункту 2 частини першої статті 49 Закону №1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів ПФУ або за рішенням суду припиняється на весь час проживання за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Відповідно до ст.51 цього Закону у разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Рішенням № 25-рп/2009 пункт 2 частини першої статті 49, друге речення статті 51 Закону № 1058-ІV щодо припинення виплати пенсії на весь час проживання (перебування) пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційним). Зазначені положення Закону № 1058-ІV втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Як зазначено в Рішенні №25-рп/2009, оспорюваними нормами Закону №1058-ІV держава, всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, право на соціальний захист поставила в залежність від факту укладення Україною з відповідною державою міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення. Таким чином, держава всупереч конституційним гарантіям соціального захисту для всіх осіб, що мають право на отримання пенсії у старості, на законодавчому рівні позбавила цього права пенсіонерів у тих випадках, коли вони обрали постійним місцем проживання країну, з якою не укладено відповідного договору. Виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішенні у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
З огляду на наведене, з дня набрання чинності Рішенням № 25-рп/2009 щодо неконституційності положень пункту 2 частини першої статті 49, другого речення статті 51 Закону № 1058-ІV виникли підстави для поновлення конституційного права особи на виплату пенсії, виплата якої була зупинена на підставі положень зазначеного Закону. З цього часу Управління ПФУ має відновити виплату пенсії громадянам України, які виїхали на постійне місце проживання за кордон.
Отже, проживаючи в Ізраїлі, як громадянин України, позивач має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України та пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.
Також, відповідно до ч.1, 2 ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.
Відповідно до п.4-1 Прикінцевих положень Закону - мінімальний розмір пенсії за віком, передбачений абзацом першим частини першої статті 28 цього Закону, встановлюється за наявності у чоловіків 25 років, а у жінок 20 років страхового стажу. Збільшення пенсії, передбачене абзацом другим частини першої статті 28 цього Закону, встановлюється за кожний повний рік страхового стажу понад 25 років чоловікам і 20 років жінкам.
Згідно з статтями 1, 2, 6 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 р. №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у тому числі пенсій, у випадку порушення строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого органу, які виплачують за рахунок коштів Пенсійного фонду України, а також коштів, що спрямовуються на їх виплату з бюджету.
Відповідно до ст.ст.2, 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 р. №1282-ХІІ в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101%, пенсія підлягає обов'язковій індексації.
Разом з тим, суд вважає безпідставними вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача провести поновлення та виплату пенсії за віком позивачу з моменту набрання чинності рішення Конституційного Суду України від 7 жовтня 2009 р. №25 рп/2009, тобто з 7 жовтня 2009 р., оскільки, як видно з матеріалів справи з 2005 р. позивач не отримувала призначену пенсію з підстав виїзду та проживання за кордоном. Для поновлення пенсії позивач зобов'язана подати заяву до відповідного управління Пенсійного фонду, що є підставою для відповідача для вирішення питання відповідно поданої заяви. ОСОБА_1, через свого представника за посвідченою нотаріально довіреністю, подала відповідну заяву про поновлення пенсії 26 червня 2017 р.
Виходячи з наведеного, поновлення призначеної пенсії позивачу підлягає не з дати ухвалення вищенаведеного рішення Конституційного Суду України, а з дати звернення до відповідача із заявою про поновлення раніше призначеної пенсії, тобто з 26 червня 2017 р.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 12 та 19 травня 2015 року (справи №№ 21-180а15, 21-168а15 відповідно), а також від 8 червня 2016 року (справи № 21-174а16), Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 лютого 2018 року (справа № 523/5348/17).
Що стосується позовної вимоги щодо поновлення пенсії позивачу шляхом призначення її знову, суд вважає за можливе в цій частині також відмовити, оскільки згідно з вимогами ст.58 Закону №1058 Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Згідно з ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
В силу ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суд зазначає, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги у відповідній частині.
Згідно з ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Як видно з матеріалів справи, позивачем при зверненні до суду понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання адміністративного позову до суду в розмірі 704,80 грн., що документально підтверджується квитанцією від 05.02.2018 року.
Враховуючи, що адміністративний позов задоволено частково, сплачений позивачем судовий збір за подачу адміністративного позову до суду в сумі 352,40 грн. підлягає поверненню.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.8, 9, 72, 77, 132, 139, 241 - 246, 250 КАС України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м.Дніпро, вул.Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) провести поновлення та виплату пенсії за віком ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 (42040, Ізраїль, АДРЕСА_1, рнокпп НОМЕР_1) з 26.06.2017 року, відповідно до норм Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, на підставі документів, що знаходяться в пенсійній справі, з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.
У задоволенні решти позову - відмовити.
Присудити з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі в розмірі 352,40 грн.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 КАС України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 КАС України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень КАС України.
Суддя Кучма К.С.