26 квітня 2018 року справа № 804/1512/18
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Чорна В.В., розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання неправомірним рішення, та зобов'язання вчинити певні дії, -
27 лютого 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із зазначеним адміністративним позовом, в якому просить визнати неправомірним рішення відповідача, що виразилось у відмові в проведенні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 16 вересня 2016 року, з урахуванням 1/12 частини посадового окладу - матеріальної допомоги на оздоровлення, згідно довідки Територіального управління Державної судової адміністрації України у Дніпропетровській області від 25.09.2017 р., а також зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці у розмірі 84% із включенням вказаної суми у розмірі 1 333,33 грн., починаючи виплату з моменту звернення за отриманням довічного грошового утримання, тобто з 16 вересня 2016 року, без обмеження граничного розміру, з урахуванням раніше виплачених сум, з подальшим перерахунком у разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач зазначив, що 09.02.2018 року він звернувся до П'ятихатського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області із заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням допомоги на оздоровлення, на підставі довідки ТУ ДСА в Дніпропетровській області № Б-с-1125 від 25.09.2017 р. Проте, Головне управління ПФУ в Дніпропетровській області листом № 175/26.03/29 від 22.02.2018 р. відмовило у такому перерахунку, оскільки допомога на оздоровлення не є складовою суддівської винагороди і для її включення до складу заробітної плати для обчислення довічного грошового утримання судді у відставці немає підстав. Позивач вважає відмову відповідача протиправною, оскільки матеріальна допомога на оздоровлення є складовою системи оплати праці суддів: входить до складу фонду оплати праці, має грошовий вираз, здійснюється систематично та включена в оподатковуваний дохід. Крім того, на неї фактично були нараховані і сплачені страхові внески (а.с. 4-6).
Ухвалою суду від 13.03.2018 р., після усунення позивачем недоліків позовної заяви, за даним позовом відкрито провадження в адміністративній справі, та у відповідності до ст. 263 КАС України призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання письмового відзиву на позовну заяву - протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Протягом наданого терміну представником відповідача за довіреністю ОСОБА_3 було подано письмовий відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено, що відповідно до ст. 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 р., допомога на оздоровлення не входить до складу суддівської винагороди. Таким чином, на думку представника відповідача, немає законних підстав для здійснення перерахунку довічного грошового утримання на підставі довідки ТУ ДСА в Дніпропетровській області № Б-с-1125 від 25.09.2017 р. Крім того, посилається на те, що вказана правова позиція органів Пенсійного фонду підтверджена постановою Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі № 736/964/17, а отже, для задоволення позову немає жодних законних підстав (а.с. 24-27).
Виходячи з положень п. 2 ч. 1 ст. 263 Кодексу адміністративного судочинства України, дана адміністративна справа розглянута у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову, з огляду на таке.
Матеріалами справи підтверджено, що постановою Верховної Ради України № 1515-VII від 08.09.2016 р. «Про звільнення суддів» ОСОБА_1, суддю П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області, звільнено з посади судді у відставку.
Наказом голови П'ятихатського районного суду Дніпропетровської області № 12 від 15.09.2016 р. ОСОБА_1 відраховано зі штату суду з 15.09.2016 року.
Розпорядженням П'ятихатського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області з 16.09.2016 року йому призначено щомісячне довічне грошове утримання у розмірі 82% від його суддівської винагороди.
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06.03.2017 р. задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 та зобов'язано П'ятихатське об'єднане управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області призначити та виплачувати позивачу щомісячне довічне грошове утримання судді у розмірі 84% грошового утримання працюючого на відповідній посаді судді на час здійснення нарахування, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання, пчинаючи з 16 вересня 2016 року.
09 лютого 2018 року ОСОБА_1 звернувся до П'ятихатського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Дніпропетровської області, правонаступником якого є відповідач, із заявою про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням матеріальної допомоги на оздоровлення згідно довідки ТУ ДСА в Дніпропетровській області № Б-с-1125 від 25.09.2017 р. (а.с. 7, 8).
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 175/26.03/29 від 22.02.2018 р. позивачу відмовлено в проведенні перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з урахуванням матеріальної допомоги на оздоровлення, оскільки розміри складових суддівської винагороди змінилися з 01.12.2016 року, а після цієї дати перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді не проводився Тому, для здійснення перерахунку довічного грошового утримання судді на підставі наданої довідки немає законних підстав (а.с. 9).
Вважаючи, що вказаною відмовою порушено права та охоронювані законом інтереси позивача, останній звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Частиною 2 ст. 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI від 07.07.2010 р. (далі - Закон № 2453-VI) (у редакції, чинній на момент призначення позивачеві довічного грошового утримання) визначено, що суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на одержання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія.
Згідно ч. 3 ст. 138 Закону № 2453-VI (у редакції, чинній на момент призначення позивачеві довічного грошового утримання, та з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 3-рп/2013 від 03.06.2013 р., щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у розмірі 80 відсотків грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки заробітку, але не більше ніж 90 відсотків заробітної плати судді, без обмеження граничного розміру щомісячного довічного грошового утримання.
Відповідно до ст. 129 Закону № 2453-VI, суддівська винагорода регулюється цим Законом, Законом України «Про Конституційний Суд України» та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: вислугу років; перебування на адміністративній посаді в суді; науковий ступінь; роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.
Аналогічні правові норми закріплені у Законі України № 1402-VIII від 02.06.2016 р. «Про судоустрій і статус суддів», який набрав чинності 30 вересня 2016 року і діяв на час звернення позивача до пенсійного органу із заявою про перерахунок призначеного йому утримання.
При вирішенні спору, що виник між сторонами, суд зазначає, що спеціальним законом, який регулює питання призначення щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, чітко визначено склад суддівської винагороди, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці, до якого не входить матеріальна допомога на оздоровлення.
Таким спеціальним законом є Закон України «Про судоустрій і статус суддів».
Посилання позивача на статтю 2 Закону України «Про оплату праці», пункт 2.3.3 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України № 5 від 13.01.2004 р., згідно яких матеріальна допомога на оздоровлення повинна включатися до складу суддівської винагороди, є безпідставним, оскільки спеціальним законом, яким в даному випадку є Закон України «Про судоустрій і статус суддів», визначено, що суддівська винагорода не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, ніж цей Закон.
Також, безпідставним є застосування до спірних правовідносин правових висновків Верховного Суду України, викладених в постанові від 06 листопада 2013 року № 21-350а13 про те, що матеріальна допомога на оздоровлення входить до системи оплати праці, є складовою заробітної плати, з неї нараховується та сплачується страховий внесок або збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, а тому її розмір враховується в заробіток (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії та щомісячного грошового утримання, оскільки предметом позову у зазначеній справі є перерахунок пенсії державних службовців, призначеної на підставі статті 37 Закону України «Про державну службу», а в даному випадку предметом позову є перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, при цьому спеціальним законом визначено склад суддівської винагороди, який застосовується при обчисленні розміру щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Посилання позивача на положення статті 66 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та статті 41 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно яких отримувані застрахованою особою суми виплат, з яких фактично були нараховані та сплачені страхові внески або збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, враховуються у заробіток (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії незалежно від того, чи входять вони до структури заробітної плати, також є безпідставними, оскільки застосування цих норм можливе у разі призначення пенсії, а не щомісячного довічного грошового утримання, яке визначено Законом України «Про судоустрій та статус суддів».
Таким чином, матеріальна допомога на оздоровлення не входить до складу суддівської винагороди, з якої обчислюється щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, що вказує на правомірність дій відповідача та необґрунтованість позовних вимог про зобов'язання відповідача здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді з урахуванням суми матеріальної допомоги на оздоровлення.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постановах від 27.02.2018 року у справі № 738/1343/17 та від 20.03.2018 року у справі № 749/951/17.
У відповідності до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В даному випадку відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначений законом. Відповідно, підстави для задоволення позовних вимог позивача у даній справі - відсутні.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку з відмовою позивачу у задоволенні позову, понесені ним судові витрати, пов'язані зі зверненням до суду, не відшкодовуються.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 139, 241-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Чорна