ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
05.05.2018Справа № 910/505/18
Господарський суд міста Києва у складі судді Якименко М.М., розглянувши матеріали господарської справи
за позовом Приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат
імені Ілліча» (вул. Левченка,1, м. Маріуполь, Донецька область, 87504)
до Публічного акціонерного товариства "Українська Залізниця" (вул. Тверська, буд.5, м. Київ, 03680)
про стягнення 14 751,05 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Приватне акціонерне товариство «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» звернулось до Господарського суду міста Києва області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення 14 751,05 грн. збитків, завданих внаслідок нестачі вантажу.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на виконання умов Договору № 197/ДФ/10017 від 25.12.2015 року та відповідно до залізничної накладної № 47645106 від 11.10.2017 року (досилочна накладна № 47656301), на адресу позивача (одержувач вантажу, графа « 4» залізничної накладної) надійшов вантаж у вагоні № 53512679, при зважуванні якого на станції Маріуполь-Сортувальний Донецької залізниці була виявлена недостача вантажу у вагоні, на підтвердження чого складений комерційний акт № 485604/992 від 20.10.2017 року. Таким чином, оскільки відправлений позивачем вантаж було втрачено під час його перевезення залізницею, позивач просить стягнути з відповідача вартість втраченого вантажу у зазначеному вище розмірі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2018 року позовну заяву Приватного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат» залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви.
12.02.2018 року через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява щодо усунення недоліків позовної заяви № 09/1 від 07.02.2018 року, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.03.2018 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/505/18 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч. 1 ст. 247 ГПК України вирішено розгляд справи № 910/505/18 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, за відсутності клопотань будь - якої із сторін про інше, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
26.03.2018 року через канцелярію суду від відповідача надійшли заперечення на позовну заяву, в яких відповідач заперечує проти позовних вимог, посилаючись на недоведення позивачем обставин втрати вантажу внаслідок винних дій Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». Зокрема, як зазначає відповідач, згідно ст. 31 Статуту залізниць України у випадках, коли під завантаження подано несправний за своїм технічним станом вагон або контейнер, відправник повинен відмовитись від їх використання; якщо він цього не зробив, відповідальність за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу, що сталися внаслідок технічної несправності рухомого складу, покладається на відправника. Оскільки з залізничної накладної вбачається, що вагон завантажувався засобами відправника, та згідно комерційного акту виявився непридатним у комерційному відношенні (технічно несправний), на думку відповідача, саме відправник зобов'язаний був прийняти всі необхідні міри для збереження вантажу. Окрім того, враховуючи зазначені заперечення, відповідачем заявлено клопотання про залучення як другого відповідача - Підприємство з іноземними інвестиціями у формі Приватного акціонерного товариства «Запорізький залізорудний комбінат» (далі - ПАТ «ЗЗРК»), який згідно залізничних накладних є вантажовідправником. Заперечення разом з доданими до них документами судом долучені до матеріалів справи.
Відповідно до ч.1 ст. 48 Господарського процесуального кодексу України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, залучити до участі у ній співвідповідача.
Отже, з огляду на норми зазначеної статті, суд вправі залучати співвідповідача лише у разі наявності такого клопотання від позивача. При цьому, оскільки законодавчо не передбачено право заявлення такого клопотання відповідачем, суд не вбачає підстав для задоволення відповідного клопотання відповідача, в зв'язку з чим Розглянувши зазначене клопотання відповідача суд відмовляє у залученні ПАТ «ЗЗРК» як другого відповідача у справі.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень сторонами суду не надано.
При цьому, зважаючи на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання за наявними матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом з матеріалів справи, 14 березня 2016 року між Публічним акціонерним товариством «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча», правонаступником якого є Приватне акціонерним товариством «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» (покупець за договором, позивач у справі) та Приватним акціонерним товариством «Запоріжсталь» (постачальник за договором) укладено договір № 20/2016/210к/642 (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язується передати, а покупець - прийняти і оплатити продукцію (далі - товар) на умовах, передбачених даним Договором.
Відповідно до п. 2.1 Договору кількість, номенклатура ресурсів зазначаються в специфікаціях до Договору.
Під партією ресурсів розуміються ресурси, передані на умовах даного Договору за одним транспортним документом. Мінімальною партією ресурсів, що постачається залізничним транспортом, є один вагон (п.2.3 Договору).
При цьому згідно наявного матеріалах справи рахунку - фактури № 228829 від 11.10.2017 року до Договору вантажовідправником вантажу (агломераційної руди) є ПрАТ «ЗЗРК» ст. Дніпрорудне, вантажоодержувачем - ПАТ «ММК ім. Ілліча», ст. призначення - Маріуполь-Сортувальний.
Окрім того судом встановлено за матеріалами справи, що 25 грудня 2015 року між Публічним акціонерним товариством "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (вантажовласник за договором, позивач у справі) та Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" (виконавець за договором, відповідач у справі) укладено Договір про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізничним транспортом послуги № 1970/ДФ/10017 (далі - Договір перевезення), предметом якого є надання виконавцем вантажовласнику послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів, та проведення розрахунків за ці послуги.
Згідно з п.п. 2.1, 2.2 Договору перевезення вантажовласник зобов'язується пред'являти виконавцю у визначені терміни місячні плани перевезень, заявки на подачу вагонів (контейнерів) та здійснювати навантаження (вивантаження) вантажів, що відправляються, або прибувають на його адресу, а виконавець зобов'язується приймати до перевезення та видавати вантажі вантажовласника, подавати під навантаження (вивантаження) вагони (контейнери) згідно із затвердженими планами і заявками вантажовласника та надавати йому додаткові послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, перелік яких зазначається в додатку до цього договору.
Згідно з п. 7.1 Договору перевезення виконавець надає вантажовласнику послуги на станціях Регіональної філії "Донецька залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".
Договір укладено строком до 31.12.2016 року (п.7.4 Договору перевезення).
Додатковою угодою № 6 від 10.03.2017 року контрагентами погоджено, що договір перевезення укладено до 31.12.2017 року.
Так, на виконання вказаних договорів 11.10.2017 року вантажовідправником - ПАТ «ЗЗРК» с. Мала Білозерка, Василівський район, Запорізька область (графа 3 залізничної накладної) на підставі залізничної накладної № 47645106 від 11.10.2017 року зі станції Дніпрорудна Придніпровської залізниці (досилочна накладна № 47656301 від 15.10.2017 року) здійснено відправлення: вагону № 53512679 з вантажем - аглоруда (руда залізна агломераційна), загальною масою нетто 69000,00 кг, тара 21800,00 кг на адресу вантажоодержувача - Приватне акціонерне товариство "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (графа 4 залізничної накладної), станція призначення - Маріуполь - Сортувальний Донецької області.
Судом встановлено, що правовідносини між сторонами в сфері перевезення регулюються нормами глави 64 Цивільного кодексу України та глави 32 Господарського кодексу України.
Відповідно до ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно з частиною 1 ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
У відповідності до ч. 3 ст. 909 Цивільного кодексу України укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Статтею ст. 306 Господарського кодексу України встановлено, що загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно частини 5 ст. 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями встановлюються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно - правовими актами.
За змістом ст. 307 Господарського кодексу України, ст. 909 Цивільного кодексу України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
У разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (Статутами) (ст. 920 Цивільного кодексу України).
Загальні умови перевезення вантажів залізничним транспортом регулюються Законом України «Про транспорт», Законом України «Про залізничний транспорт», Статутом залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 за №457, та іншими актами законодавства України, зокрема, Правилами оформлення перевізних документів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України №644 від 21.11.2000, Правилами складання актів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 за №334, Правилами приймання вантажів до перевезення, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №861/5082, Правилами видачі вантажів, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №862/5083.
Зокрема, Статут визначає обов'язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, які користуються залізничним транспортом (ст. 2 Статуту).
Як встановлено статтею 6 Статуту залізниць України, накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
При цьому відповідно до ст. 23 Статуту залізниць України відправники повинні надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів).
Згідно частини 1 ст. 24 Статуту залізниць України вантажовідправник несе відповідальність за всі наслідки невірності, неточності або неповноту відомостей, зазначених ним у накладній.
Частиною 2 ст. 24 Статуту залізниць України передбачено право Залізниці перевіряти правильність відомостей, зазначених вантажовідправником у накладній, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній.
У відповідності до норм ст. 37 Статуту залізниць України та пункту 5 Правил приймання вантажів до перевезення, маса вантажів визначається відправником.
Приписами ст. 37 Статуту визначено, що під час здавання вантажів для перевезення відправником має бути зазначена у накладній їх маса, вантажі, що перевозяться насипом і наливом, а також інші вантажі, зважування яких на вантажних вагах неможливе, зважуються на вагонних вагах. Маса вантажів визначається відправником.
Так, пунктом 2.3. Правил оформлення перевізних документів визначено, що представник відправника у графі 55 накладної «Правильність внесених відомостей підтверджую» вказує свою посаду, розписується, засвідчуючи правильність відомостей, указаних ним у перевізному документі. Представник відправника повинен мати довіреністю на оформлення перевезення.
Правилами перевезень вантажу у вагонах відкритого типу, затвердженими Міністерством транспорту України № 542 від 20.08.2001, встановлено, що перед навантаженням вантажу відправник зобов'язаний пересвідчиться, що перевезення у наданому вагоні не призведе до втрати вантажу. Якщо втрата можлива через конструктивні зазори, відправник зобов'язаний вжити додаткових заходів щодо їх ущільнення, для чого йому залізницею надається безоплатний час користування вагонами до 30 хвилин на всю одночасно подану групу вагонів.
Відповідно до ст. 13 Статуту для зважування вантажів, багажу і вантажобагажу (товаробагажу) використовуються вагонні, вантажні, елеваторні та інші ваги. Для визначення маси вантажу зважуванням залізниці в місцях загального користування, а відправники та одержувачі вантажів, морські і річкові порти, які примикають до залізниць, в місцях незагального користування повинні мати необхідну кількість ваг і вагових приладів.
Згідно з п. 28 Правил приймання вантажів до перевезення, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 861/5082, вантажі, завантажені відправником у вагони відкритого типу (платформи, напіввагони тощо) (у даному випадку спірний вагон є на піввагоном), приймаються залізницею до перевезення шляхом візуального огляду вагона, вантажу, його маркування (у т.ч. захисного) та кріплення у вагоні без перевірки маси та кількості вантажу.
Відповідно до п. п. 5, 7 Правил приймання вантажів до перевезення (ст.ст. 7, 9, 13, 22, 24, 37, 39 Статуту) загальна маса вантажу визначається відправником зважуванням або розрахунковим способом. Маса вантажів, які перевозяться навалом, насипом, наливом, визначається зважуванням на вагонних вагах. Допускається використання інших типів ваг, крім вагонних, за умови їх відповідності вимогам законодавства про метрологію.
З матеріалів справи вбачається, що вантажовідправником на станції відправлення у залізничній досилочній накладній № 47656301 від 15.10.2017 року (до основної накладної № 47645106від 11.10.2017 року), зазначено, що маса вантажу (аглоруда (руда залізна агломераційна)) у вагоні № 53512679 складає нетто 69000,00 кг, тара 21800,00 кг, визначена вантажовідправником на вагонних вагах 150 т, вантаж завантажено вантажовідправником.
Правильність внесених відомостей до вказаної накладної підтверджена підписами представника відправника.
Пунктом 22 «Правил видачі вантажів», зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №862/5083, передбачено, що перевірка маси вантажу на станції призначення провадиться, як правило, таким самим способом, яким цю масу було визначено на станції відправлення.
При невідповідності відомостей, указаних в акті попутної станції, фактичним даним, що виявились під час перевірки вантажу, багажу або вантажобагажу, складається новий комерційний акт.
Статтею 52 Статуту встановлено, що на станціях призначення залізниця зобов'язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу, зокрема, у разі прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження під час перевезення на відкритому рухомому складі або у критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами перевезення вантажів.
Частиною першою ст. 26 Закону України «Про залізничний транспорт» передбачено, що обставини, які можуть служити підставою для майнової відповідальності перевізників, відправників та одержувачів вантажу, багажу, вантажобагажу, пасажирів посвідчуються актами.
За змістом ст. 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.
Комерційний акт складається, зокрема, для засвідчення обставин невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах.
Статтею 129 Статуту залізниць України передбачено, що порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами. Правила складання актів затверджені наказом Міністерства транспорту України за №334 від 28.05.2002, згідно пункту 4 яких комерційні акти на місцях загального користування складаються у день вивантаження або в день видачі вантажу одержувачу.
Відповідно до Правил складання актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28 травня 2002 р. № 334 (далі - Правила складання актів), комерційні акти складаються на місцях загального користування у день вивантаження або в день видачі вантажу одержувачу; при вивантаженні на місцях не загального користування - у день здачі вантажу одержувачу; на вантаж, що перебуває у дорозі - у день виявлення обставин, що підлягають оформленню комерційним актом. У разі неможливості скласти комерційні акти в указані терміни вони складаються у всіх випадках не пізніше наступної доби.
Згідно п. 2 Правил складання актів комерційні акти складаються для засвідчення таких обставин: невідповідності найменування, маси і кількості місць наявного вантажу, багажу чи вантажобагажу даним, зазначеним у перевізних документах; у разі виявлення вантажу, багажу чи вантажобагажу без документів або документів без вантажу, багажу чи вантажобагажу; псування, пошкодження вантажу, багажу і вантажобагажу; повернення залізниці вкраденого вантажу, багажу або вантажобагажу. Дані в комерційному акті зазначаються на підставі перевізних документів та виявлених обставин.
Як свідчать матеріали справи, в подальшому 20.10.2017 року по прибутті на станцію Маріуполь-Сортувальний Донецької залізниці залізницею було здійснено перевірку маси вантажу, під час якої виявлено невідповідність фактичної маси вантажу у вказаному вагоні масі вантажу, вказаній вантажовідправником у залізничній накладній, про що складено комерційний акт № 485604/992 від 20.10.2017 року, у якому зазначено, на станції Маріуполь-Сортувальний Донецької залізниці проведене комісійне переважування вантажу у вагоні № 53512679 на справних 150-т електронних вагах № 17 ст. Рудної з повною зупинкою вагону. За документами у вагоні значиться вага: нетто 69000,00 кг, тара 21800 кг. При переважуванні виявилося: у вагоні № 53512679 - брутто 75300,00 кг, нетто 53500,00 кг, що менше ваги документу на 15500,00 кг. При цьому як зазначено у вказаному комерційному акті, при комерційному огляді виявлена навантаження в вагоні нижче рівня бортів на 1000 мм, пагорбоподібне, поверхня вантажу не маркована, над 3-4 люками за рухом поїзду наявне поглиблення розміром 1400 мм*на ширину вагону*1000 мм вглиб вагону. Вагон прибув несправним в технічному стані, над 3-4 люком за рухом поїзду наявний проміжок між розвантажувальним люком та кузовом вагону до 40 мм, протікання вантажу на ст. Рудна відсутнє.
При цьому, докази заперечень щодо форми, порядку складання, змісту вказаного комерційного акту та посадових осіб, які його підписали, а також факту опротестування його з боку сторін відсутні.
За умовами ч. 1 ст. 12 Закону України «Про залізничний транспорт» залізниці та підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.
Положеннями ст. 23 Закону України «Про залізничний транспорт» та ст. 110 Статуту залізниць України визначено, що залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.
Зокрема, матеріалами справи (залізнична накладна №47645106 від 11.10.2017 року (досилочна накладна № 47656301 від 15.10.2017 року)) підтверджується прийняття вантажу до перевезення Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» (перевізник) від ПАТ «ЗЗРК» (вантажовідправник) та здійснення його перевезення зі станції відправлення до станції призначення - Маріуполь Сортувальний.
Стаття 224 Господарського кодексу України зобов'язує учасника господарських відношень, який порушив господарські зобов'язання або встановлені вимоги, які стосуються здійснення господарської діяльності, відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушені. Під збитками розуміються витрати, здійсненні уповноваженою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не отримані їй доходи, які уповноважена сторона отримала б у разі належного виконання зобов'язання або дотримання правил здійснення господарської діяльності іншою стороною.
Вимогами статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у разі порушення його цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитки визначаються, як втрата, яку особа отримала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила чи повинна зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально отримати при звичайних обставинах, якщо б його право не було порушено (упущена вигода).
Стаття 623 Цивільного кодексу України зобов'язує сторону, яка порушила зобов'язання відшкодувати завдані у результаті цього збитки.
Згідно із статтею 113 Статуту за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.
Залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, зокрема, за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі (ст. 114 Статуту).
Згідно з ст. 115 Статуту вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.
Відповідно до пункту 2.7. Роз'яснень Вищого господарського суду України №04-5/607 від 29.05.2002 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею» згідно зі статтями 924 ЦК України, 314 ГК України і статтями 114 і 115 Статуту залізниця відповідає за незбереження прийнятого до перевезення вантажу у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи в розмірі тієї суми, на яку було знижено його вартість. Вартість вантажу визначається на підставі загальної суми рахунка або іншого документа відправника, який підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу, зокрема, договору або контракту купівлі-продажу, специфікації на вантаж, довідки відправника про кількість, ціну і вартість відправленого вантажу, підписаної головним (старшим) бухгалтером, копії податкової накладної.
Згідно п. 6 Правил пред'явлення та розгляду претензій (статті 130-137 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України №334 від 28.05.2002, якщо вантажовідправником є транспортно-експедиторське підприємство, яке не є виробником або постачальником вантажу, для підтвердження вартості відправленого вантажу заявником може бути додана завірена копія договору транспортного експедирування, укладеного між вантажовідправником (експедитором) і фактичним постачальником (виробником) вантажу, та рахунок або інший документ фактичного постачальника (виробника), що підтверджує кількість і вартість відправленого вантажу.
На підтвердження вартості втраченого вантажу, відшкодування вартості якого є предметом розгляду у даній справі, ПАТ «ММК ім. Ілліча» надано рахунок-фактуру ПАТ «Запоріжсталь» (ПАТ «ЗЗРК») № 228829 від 11.10.2017 року (оплачено позивачем платіжним дорученням № 4500104992 від 28.12.2017 року), у відповідності до якого позивачем розраховано вартість недостачі у загальній сумі 14751,05 грн., виходячи з вартості 1 тони вантажу в сумі 996,02 грн. з ПДВ
Суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 114 Статуту залізниць України недостача маси вантажу, за яку відшкодовуються збитки, в усіх випадках обчислюється з урахуванням граничного розходження визначення маси вантажу і природної втрати вантажу під час перевезення.
Відповідно до ч. 4 ст. 52 Статуту залізниць України маса вантажу вважається правильною, якщо різниця у масі, визначена на станції відправлення, порівняно з масою, що виявилася на станції призначення, не перевищує: у разі недостачі - норми природної втрати маси вантажу і граничного розходження визначення маси нетто; у разі надлишку - граничного розходження визначення маси нетто.
Згідно з пунктом 27 Правил видачі вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України 21.11.2000 за № 644 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 862/5083, вантаж вважається доставленим без втрат, якщо різниця між масою, вказаною в пункті відправлення в залізничній накладній, та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норми природної втрати і граничного розходження у визначені маси нетто. При видачі вантажів, маса яких внаслідок їх природних властивостей зменшується при перевезені, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить 1% маси, зазначеної в перевізних документах.
Так, згідно п. 27 Правил видачі вантажів (ст. 35, 42, 46, 47, 48, 52, 53 Статуту), затверджені наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 та зареєстровані у Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за №862/5083 (із змінами і доповненнями), при видачі вантажів, маса яких унаслідок їх властивостей зменшується при перевезенні, норма недостачі (сума норми природної втрати та граничного розходження визначення маси нетто) становить, зокрема, 1 % маси, зазначеної в перевізних документах: мінеральне паливо; кокс; руда залізна; мило; м'ясо морожене; птиця бита всяка; копченості м'ясні всякі.
Надлишок вантажу порівняно з масою, вказаною в накладній, вважається таким, що не перевищує норму, якщо він не виходить за межу граничного розходження визначення маси нетто, яке становить 0,2 %.
Норми недостачі або надлишку маси вантажів розраховуються: від маси брутто - для вантажів, які перевозяться в тарі й упаковці; від маси нетто - для вантажів, які перевозяться без тари й упаковки.
При цьому судом перевірено наданий позивачем розрахунок вартості втраченого вантажу при зверненні до суду з даним позовом та встановлено, що позивачем розраховано масу недостачі вантажу із застосуванням 1% норми природної втрати маси вантажу, зазначеного у перевізних документах у кількості 690 кг (69000,00 кг*1%), що відповідає Правилам видачі вантажів.
Так, враховуючи сума норми природної втрати та граничного розходження від маси вантажу у вагоні № 53512679 складає 690 кг (69000,00 кг *1%), а кількість фактичної недостачі становить 15500,00 кг (15500,00 кг (недостача зазначена у комерційному акті № 485604/992 від 20.10.2017 року) - 690,00 кг (сума норми природної втрати)), отже сума втраченого вантажу масою 14810 кг (14,810 т) складає 14 751,05 грн.
Згідно частини першої статті 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
При цьому судом не приймаються до уваги заперечення відповідача проти позовних вимог з посиланням на несправність вагону та можливість покладення відповідальності за втрату вантажу саме на відправника останнього, оскільки відповідно до статті 31 Статуту залізниця зобов'язана подавати під завантаження справні, придатні для перевезення відповідного вантажу, очищені від залишків вантажу, сміття, реквізиту, а у необхідних випадках - продезінфіковані вагони та контейнери; оскільки незбереження вантажу може бути наслідком як технічної несправності вагона або контейнера, так і їх непридатності для перевезення певного вантажу (тобто у комерційному відношенні), то господарським судам у вирішенні спорів слід розмежовувати відповідні поняття; вагон (контейнер) може бути цілком справним, але таким, що не забезпечить збереження якості певного вантажу, наприклад, має стійкий запах, що впливає на завантажені до нього продовольчі товари; саме в такому випадку йдеться про непридатність вагона (контейнера) у комерційному відношенні.
Згідно з зазначеною статтею Статуту придатність вагона чи контейнера для перевезення відповідного вантажу у комерційному відношенні визначається відправником або залізницею, якщо вона здійснює завантаження; отже, якщо псування вантажу є наслідком комерційної несправності вагона (контейнера), відповідальність за це несе той, хто завантажив продукцію у вагон (контейнер); у випадках, коли під завантаження подано несправний за своїм технічним станом вагон або контейнер, відправник повинен відмовитись від їх використання; якщо він цього не зробив, відповідальність за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу, що сталися внаслідок технічної несправності рухомого складу, покладається на відправника; винятки з цього правила можуть мати місце тоді, коли з матеріалів справи вбачається, що технічна несправність мала прихований характер або виникла у процесі перевезення вантажу; прихованими є такі технічні несправності, які не могли бути виявлені відправником під час звичайного огляду вагону або контейнера; у такому разі відповідальність за незбереження вантажу покладається на залізницю; якщо незбереження вантажу сталося внаслідок того, що вагон чи контейнер поряд з прихованими несправностями або з несправностями, які виникли під час транспортування, мали ще й такі, які могли бути виявлені до завантаження, господарський суд може вирішити питання про покладення відповідальності як на залізницю, так і на відправника; для правильного вирішення питань щодо відповідальності за незбереження вантажу внаслідок технічної несправності рухомого складу господарський суд повинен провести досконале дослідження не тільки комерційного акта, але й акта про технічний стан вагону або контейнера і дати їм відповідну оцінку (пункт 3.9 роз'яснень Вищого господарського суду України від 29.09.2008 року №04-5/225 «Про внесення змін та доповнень до роз'яснення президії Вищого господарського суду України від 29.05.2002 року «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею").
Відповідно до ч. 1 ст. 111 Статуту залізниць України залізниця звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, псування або пошкодження вантажу у разі, коли вантаж надійшов у непошкодженому вагоні (контейнері) з непошкодженими пломбами відправника чи без пломб, коли таке перевезення дозволено Правилами, а також якщо вантаж прибув у непошкодженому відкритому рухомому складі, завантаженому засобами відправника, якщо немає ознак втрати, псування або пошкодження вантажу під час перевезення.
Господарський суд зазначає, що обов'язок перевірки вантажу під час його прийняття до перевезення шляхом візуального огляду кузова (котла) вагона (контейнера) та пломб (ЗПП) встановлений п. 28 Правил приймання вантажів до перевезення.
Отже, посилання залізниці на те, що відправник міг бачити несправність вагону перед його завантаженням, і ця обставина, дає підстави вважати, що нестача виникла з незалежних від перевізника причин та, як наслідок, звільняє залізницю від відповідальності за нестачу, є безпідставним, оскільки на залізниці лежить обов'язок подавати під завантаження справні, у технічному відношенні, вагони (ст.31 Статуту залізниць України), в зв'язку з чим у випадку подачі несправного вагону, саме відповідач повинен відповідати за нестачу, яка виникла внаслідок цього.
При цьому суд приходить до висновку, що нестача вантажу у вагоні № 53512679 виникла під час перевезення, оскільки після візуального огляду вагону, вантажу, його маркування та кріплення у вагоні, залізницею, на станції відправлення, вантаж був прийнятий без зауважень, сліди просипання вантажу не було виявлено, про наявність заглиблень, щілин залізницею не зазначалось, що, в свою чергу, свідчить про відсутність вини вантажовідправника у нестачі вантажу.
Окрім того Акт про технічний стан вагону № 354 від 20.10.2017 року позивачу не надходив, він тільки зазначений у п. 3 комерційного акту № 485604/992 від 20.10.2017 року, та, як свідчать матеріали справи, складений при прибутті вагону № 53512679 на станцію призначення - Маріуполь - Сортувальний Донецької залізниці.
Таким чином, оскільки відповідачем не спростовано обставини відсутності доказів невжиття вантажовідправником всіх заходів для збереження вантажу під час здійснення його перевезення, суд дійшов до висновку про невжиття залізницею заходів щодо збереження прийнятого вантажу під час його перевезення та про наявність вини залізниці у недостачі спірного вантажу, в зв'язку з чим доводи залізниці щодо наявності законних підстав для звільнення залізниці від матеріальної відповідальності за нестачу вантажу визнані судом недоведеними та безпідставними.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Враховуюче вищенаведене, оскільки внаслідок невиконання своїх визначених законодавством зобов'язань в частині збереження перевезеного вантажу у вагоні № 53512679, прийнятого відповідачем до перевезення, що призвело до втрати частини останнього, доказів на підтвердження того, що недостача поставленого вантажу сталася не з вини відповідача, Публічним акціонерним товариством «Українська залізниця» не подано, розмір завданих збитків відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів відшкодування фактичних збитків у вказаній сумі відповідач суду не представив, господарський суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5, код ЄДРПОУ 40075815) на користь Приватного акціонерного товариства "Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча" (87504, Донецька область, м. Маріуполь, вул. Левченка, 1, код ЄДРПОУ 00191129) 14 751 (чотирнадцять тисяч сімсот п'ятдесят одну) грн. 05 коп. - збитків внаслідок втрати вантажу, 1 762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. - витрат по сплаті судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 Господарського процесуального кодексу України)
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення (абзац 2 ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 року №147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя М.М. Якименко