02 травня 2018 року
м. Київ
Справа № 910/7599/15-г
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Пількова К. М. - головуючого, Дроботової Т. Б., Чумака Ю. Я.,
розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "БГ Банк"
на ухвалу Львівського апеляційного господарського суду (головуючий - Малех І.Б., судді: Давид Л.Л., Кравчук Н.М.) від 06.02.2018
у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "БГ Банк"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа груп Континент"
та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріал Рентал"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_4
про витребування майна та визнання права власності на майно
Короткий зміст позовних вимог
1. 26.03.2015 Публічне акціонерне товариство "БГ Банк" (далі - Позивач) подало позовну заяву про застосування наслідків нікчемності правочину - витребування у Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріал Рентал" (далі - Відповідач 2) на користь Позивача об'єкта нерухомого майна - будівлі адміністративного корпусу за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 3 562, 2 кв. м., та визнання право власності Позивача на вказаний об'єкт нерухомого майна.
2. Позовна заява мотивована тим, що укладений 30.10.2014 між Позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Альфа груп Континент" (далі - Відповідач 1) договір купівлі-продажу нерухомого майна - 99/100 частини будівлі адміністративного корпусу за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 3 562, 2 кв. м., за ціною 10 545 400 грн. 00 коп., укладений 30.10.2014 між Позивачем, Відповідачем 1 та фізичною особою ОСОБА_4 (далі - Третя особа) договір поруки для забезпечення виконання зобов'язань покупця (Відповідача 1) за зазначеним договором купівлі-продажу нерухомого майна, є нікчемними на підставі пункту 3 частини 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки Позивач відчужив на користь Відповідача 1 нерухоме майно менше ніж за рік до дня запровадження до Позивача тимчасової адміністрації банку, за ціною, що була значно нижчою від звичайної ціни. При цьому Позивач вказав, що 30.10.2014 між Позивачем та Третьою особою укладений договір купівлі-продажу 1/100 частини вказаного нерухомого майна і саме на виконання цього договору Третя особа перерахувала вартість цього майна з переплатою, тоді як на виконання договору купівлі-продажу між Позивачем та Відповідачем 1 останній або поручитель - Третя особа кошти за придбане нерухоме майно не перерахували. За наслідками нікчемності вказаних угод Позивач в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних особі на тимчасову адміністрацію (що призначений через застосування до Позивача процедури ліквідації згідно з постановою Національного банку України від 27.02.2015) звернувся із повідомленнями до Відповідача 1 та Третьої особи про нікчемність вказаних угод, однак останні не повернули відповідно до частини 5 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Позивачу вказане нерухоме майно та не відшкодували Позивачу його вартість. У зв'язку із викладеними обставинами, незаконними діями Відповідача 1 та Третьої особи та перереєстрацією права власності на спірне майно за Відповідачем 2 Позивач був позбавлений права власності на спірне нерухоме майно, а тому має право вимагати повернення цього майна від Відповідача 2 на підставі статті 388 ЦК України.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
3. 06.04.2016 Господарський суд Львівської області вирішив у задоволенні позову відмовити повністю. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спростовуються обставини, що вартість відчужуваного за договором купівлі-продажу між Позивачем та Відповідачем 1 майна є заниженою, тому вимоги Позивача, що ґрунтуються на положеннях статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", є безпідставними, а вимога про витребування майна, переданого на виконання нікчемного правочину може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину, тоді як Відповідач 2 не є стороною жодного із спірних та укладених Позивачем правочинів. При цьому суд вказує, що Позивач вимагає витребування на його користь спірного об'єкту в цілому, тоді як Позивачем не обґрунтовано та не доведено підстав нікчемності угоди купівлі-продажу від 30.10.2014 між Банком та Третьою особою щодо 1/100 частини спірного майна. З огляду на вибуття спірного майна з волі Позивача відсутні правові підстави для витребування цього майна на підставі статті 388 ЦК України. Суд також додав, що застосування позову про визнання права власності можливе, якщо особи, які оспорюють або не визнають право власності, не перебувають із власником у зобов'язальних правовідносинах, в протилежному випадку, який має місце у цій справі, наслідком недійсності правочину і відповідним способом захисту цивільних прав, що застосовується до відносин зобов'язального характеру, є реституція.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
4. 06.02.2018 Львівський апеляційний господарський суд ухвалив відмовити у відкриті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Позивача на рішення господарського суду Львівської області від 06.04.2016. Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що наведені скаржником причини пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення у даній справі стосуються внутрішніх питань організації претензійно-позовної роботи скаржника, однак ці доводи не є тими виключними обставинами згідно з частиною 2 статті 261 ГПК України, за наявності яких пропущений присічний строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції підлягав би поновленню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
5. 28.02.2018 Позивач подав касаційну скаргу та клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження. У касаційній скарзі просить скасувати ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 06.02.2018 та передати справу до Львівського апеляційного господарського суду для відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Позивача від 26.12.2017 за вих. № 15/701.
6. 17.04.2018 Позивач подав клопотання про вихід за межі доводів та вимог касаційної скарги, а 18.04.2018 уточнення до вказаного клопотання, в яких просить здійснити вихід за межі доводів та вимог касаційної скарги, скасувати ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 06.02.2018, скасувати рішення господарського суду Львівської області від 06.04.2016 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
7. Після надходження апеляційної скарги Позивача на рішення місцевого суду від 06.04.2016 апеляційним судом згідно з ухвалою від 16.01.2018 скаргу залишено без руху з мотивів відсутності доказів на підтвердження тих доводів, на які посилався скаржник за апеляційною скаргою, однак апеляційний суд не вказав не неповажність підстав, якими Позивач обґрунтував вимоги для поновлення строку на апеляційне оскарження у даній справі.
8. Апеляційний суд помилково та передчасно застосував положення частини 2 статті 261 ГПК України, оскільки на судові рішення, які були ухвалені до набрання чинності з 15.12.2017 ГПК України вказані норми не розповсюджуються, а слід застосовувати норми статей 53, 93 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017), згідно з якими присічний річний строк для поновлення строку на апеляційне оскарження судових рішень розповсюджувався виключно на органи державної влади, місцевого самоврядування та органи прокуратури.
Доводи особи, яка подала клопотання про вихід за межі доводів та вимог касаційної скарги
9. Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що нікчемний договір не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, хоча при розгляді справи про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину суд має сприяти всебічному встановленню фактичних обставин справи та досліджувати питання дійсності правочину.
Позиція Верховного Суду
10. Встановивши, що Позивач звернувся із апеляційною скаргою на рішення місцевого суду від 06.04.2016 більше ніж через рік - 26.12.2017, апеляційний суд в оскаржуваній ухвалі вказав на те, що наведені Позивачем для обґрунтування пропуску строку звернення із апеляційною скаргою доводи не є тими виключними обставинами згідно з частиною 2 статті 261 ГПК України, за наявності яких пропущений присічний строк підлягав би поновленню.
Отже, апеляційним судом у якості правової підстави для відмови у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Позивача на рішення місцевого суду визначені норми частини 2 статті 261 ГПК України.
Суд не погоджується з таким висновком апеляційного суду про застосування до правовідносин щодо звернення Позивача з апеляційною скаргою у цій справі частини 2 статті 261 ГПК України з огляду на дату ухвалення оскаржуваного рішення місцевого суду - 06.04.2016 та оскільки такий висновок зроблений апеляційним судом без врахування особливостей щодо порядку та строків оскарження в апеляційному порядку судового рішення, ухваленого до набрання 15.12.2017 чинності нової редакції ГПК України.
Згідно з частиною 2 статті 261 ГПК України, незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, інтереси та (або) обов'язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили.
Згідно з підпунктом 13 пункту 1 розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України в редакції, чинній з 15.12.2017, судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно з підпунктом 9 пункту 1 розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цієї редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Отже, судові рішення, що ухвалені до набрання чинності цією редакцією ГПК України, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, однак до розгляду таких скарг застосовуються правила що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 93 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.
Апеляційний господарський суд постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги у випадках, якщо вона подана після закінчення строків, установлених цією статтею, і суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, та незалежно від поважності причини пропуску цього строку - у разі, якщо апеляційна скарга подана прокурором, органом державної влади, органом місцевого самоврядування після спливу одного року з дня оголошення оскаржуваного судового рішення. Розгляд заяви особи про поновлення строку на подання апеляційної скарги здійснюється одним із суддів колегії суддів апеляційного господарського суду, склад якої визначений при реєстрації справи відповідно до положень частини четвертої статті 91 цього Кодексу.
Таким чином, згідно зі статтею 93 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) норми щодо річного присічного строку для поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції розповсюджувались на апеляційній скарги, подані прокурором або органом державної влади, або органом місцевого самоврядування. На інших учасників судового процесу норми щодо присічного річного строку для поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції не розповсюджувались, а тому всі, окрім зазначених учасників судового процесу, мали право на поновлення строку подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції поза межами вказаного річного строку у разі, якщо суд за заявою особи, що подала апеляційну скаргу, знайде підстави для поновлення цього строку - визнає поважними причини пропуску скаржником строку подання апеляційної скарги.
За результатами системного аналізу викладених норм Суд дійшов висновку, що передумовою вирішення питання про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою особи (яка не є прокурором або органом державної влади, або органом місцевого самоврядування), поданою після 15.12.2017, на рішення, ухвалене судом до набрання чинності редакцією ГПК України з 15.12.2017, з пропуском строку подання апеляційної скарги, визначеного статтею 93 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017), є розгляд та вирішення господарським судом за заявою особи, що подала апеляційну скаргу, в порядку статей 53, 93 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) питання щодо наявності чи відсутності підстав для поновлення вказаного пропущеного строку.
При цьому норми щодо строків подання апеляційної скарги, передбачені статтею 256 ГПК України, так само як і норми щодо присічного річного строку, визначені частиною 2 статті 261 ГПК України, на апеляційну скаргу, подану на рішення, ухвалене судом до набрання чинності з 15.12.2017 ГПК України, не розповсюджуються, а тому слід погодитись із аргументами скаржника щодо незаконності посилання апеляційного суду на норми частини 2 статті 261 ГПК України (пункт 8).
Поряд з цим Суд зазначає, що апеляційну скаргу Позивача на рішення суду першої інстанції від 06.04.2016 згідно з ухвалою апеляційного суду від 16.01.2018 залишено без руху, у тому числі з тієї підстави, що вказані скаржником в клопотанні доводи для поновлення процесуального строку, встановленого для звернення із апеляційною скаргою на вказане рішення, не підтверджені відповідними доказами, а тому визнаються судом неповажними, у зв'язку із чим Позивачу наданий строк протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення вказаних недоліків шляхом надання доказів на підтвердження доводів для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
За результатами розгляду заяви Позивача від 02.02.2018 про усунення недоліків, в якій останній просить визнати поважними причини пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення у цій справі, апеляційний суд згідно з оскаржуваною ухвалою встановив, що наведені скаржником причини пропуску строку на апеляційне оскарження судового рішення у цій справі стосуються внутрішніх питань організації претензійно-позовної роботи скаржника. Тобто апеляційний суд по суті визнав такі причини неповажними.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 261 ГПК України суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
Відповідно до частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги.
Згідно з частиною 2 статті 309 ГПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи викладене та виходячи з системного аналізу частини 2 статті 93 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017), пункту 4 частини 1 статті 261 ГПК України та підпунктів 9 та 13 пункту 1 розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України, у разі визнання апеляційним судом неповажними визначених скаржником підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження рішення, ухваленого судом до набрання чинності з 15.12.2017 ГПК України, у відкритті апеляційного провадження за скаргою, поданою після 15.12.2017 з пропуском строку на апеляційне оскарження судового рішення, слід відмовити на підставі пункту 4 частини 1 статті 261 ГПК України.
Таким чином, враховуючи, що помилковий висновок апеляційного суду стосовно правової підстави для відмови у відкритті апеляційного провадження за скаргою Позивача на рішення суду першої інстанції у цій справі не призвів до ухвалення неправильного рішення у справі, Суд вважає, що оскаржувана ухвала апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження підлягає залишенню без змін як законна з підстав, наведених в цій постанові, з доповненням мотивувальної частини ухвали апеляційного суду рішенням про відмову у задоволенні клопотання Позивача про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Львівської області від 06.04.2016.
11. Відхиляючи вимоги скаржника, викладені в клопотанні про вихід за межі доводів та вимог касаційної скарги (пункт 6, 9), а саме про скасування рішення Господарського суду Львівської області від 06.04.2016 та ухвалення нового рішення - про задоволення позовних вимог повністю, Суд зазначає, що ці вимоги стосуються скасування та заперечення по суті рішення суду першої інстанції, яке в апеляційному порядку не переглядалось, що з боку скаржника є неврахуванням пункту 1 частини 1 статті 287 ГПК України, згідно з яким учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
12. На підставі викладеного (з урахуванням положень пункту 1 частини 1 статті 308 та статті 309 ГПК України) ухвала апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження за скаргою Позивача підлягає залишенню без змін з підстав, визначених у цій постанові. Вимоги в касаційній скарзі є безпідставними, а тому касаційна скарга не підлягає задоволенню.
13. У зв'язку із відмовою у задоволенні касаційної скарги судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на Позивача.
Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
1. Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "БГ Банк" залишити без задоволення.
2. Ухвалу Львівського апеляційного господарського суду від 06.02.2018 у справі № 910/7599/15-г залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий К. М. Пільков
Судді Т. Б. Дроботова
Ю. Я. Чумак