08 травня 2018 року
м. Рівне
Справа № 562/4438/17
Провадження № 22-ц/787/557/2018
Головуючий суддя у суді 1 інстанції: Кушнір О.Г.
Дата ухвалення судом 1 інстанції рішення: 16.01.2018 р.
Повний текст рішення складено: 19.01.2018 р.
Апеляційний суд Рівненської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя: Хилевич С.В.
судді: Ковальчук Н.М., Григоренко М.П.
розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" на рішення Здолбунівського районного суду від 16 січня 2108 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,
У грудні 2017 року в суд звернувся ОСОБА_2 з позовом до Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" (далі - ПрАТ "Рівнеазот") про стягнення заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Позов мотивовано тим, що при звільненні з роботи належні суми роботодавцем виплачено не було, що є підставою для стягнення з відповідача 29 228,92 гривень заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 вересня 2017 року по день ухвалення рішення суду.
Рішенням Здолбунівського районного суду від 16 січня 2108 року позов задоволено:
Стягнуто із ПрАТ "Рівнеазот" на користь позивача 29 228,92 гривні заборгованості по заробітній платі та 33 655,75 гривень середнього заробітку за весь час затримки розрахунки при звільненні.
Стягнуто з відповідача в дохід держави 640 гривень судового збору.
Рішення суду допущено до негайного виконання в частині присудження виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
На рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунки при звільненні відповідачем подано апеляційну скаргу, де посилається на його незаконність та необґрунтованість, що полягали у неправильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, а також неповноті з'ясування обставин, що мають значення для справи.
На її обґрунтування зазначалося про наявність поважних причин і об'єктивних обставин, що мають істотне значення, та підтверджують відсутність вини роботодавця щодо своєчасного виконання. Вважає, що ним зобов'язання з виплати заробітку перед позивачем виконані повністю. Так, судом залишено без уваги роз'яснення постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" і не зазначено в резолютивній частині рішення про те, що справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника відповідно.
Станом на 16 травня 2017 року РОВКП ВКГ "Рівнеоблводоканал" має перед ПрАТ "Рівнеазот" заборгованість у розмірі 11 238 581, 67 гривень. Боржник не в змозі виплатити дану заборгованість, що покладає на відповідача додаткові обов'язки по утриманню та належній діяльності очисних споруд самостійно. Також на підставі рішення господарського суду відповідач не отримає більше 600 000 гривень, що також впливає на своєчасність виплати працівникам заробітку.
На його думку, ПрАТ "Рівнеазот" з грудня 2016 року по березень 2017 року знаходилося у вкрай важкому становищі через імпорт дешевших російських добрив в Україну за антидемпінговими цінами, що разом із повним обмеженням постачання природного газу підприємству фактично зупинили виробництво. Юридично же наказом №293 від 10.04.2017 року було повністю припинено виробничу діяльність структурних підрозділів відповідача та оголошено вимушений простій з нарахування працівникам двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу).
Таким чином, дані обставини призвели до затримки у виплаті нарахованої заробітної плати і вихідної допомоги позивачу. Ця обставина завдана у зв'язку із вчиненням дій на усунення небезпеки, що загрожує правам і обов'язкам ПрАТ "Рівнеазот", тобто відповідач діє у стані крайньої необхідності.
Покликається на положення ч. 2 ст. 1171 ЦК України, де передбачено звільнення заподіювача шкоди від її відшкодування частково або повністю у разі завдання її в стані крайньої необхідності.
Окрім того, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" відповідач є платником єдиного внеску, що разом із нормами ч. 1 ст. 6, ч. 1 ст. 21 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" передбачають можливість звернення позивача до органів зайнятості населення після звільнення для отримання грошової допомоги по безробіттю.
З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 33 655, 75 гривень, ухваливши нове - про звільнення ПрАТ "Рівнеазот" від відшкодування шкоди, завданої затримкою розрахунку при звільненні ОСОБА_2 У решті рішення не оскаржувалося.
Відзив на апеляційну скаргу позивачем не подавався.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи відповідача, колегія суддів прийшла до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.
Задовольняючи вимоги позивача, суд першої інстанції правильно виходив із їх доведеності та обґрунтованості, оскільки відповідачем порушено вимоги законодавства про оплату праці, що, в свою чергу, потягло за собою нарахування середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. Тому на користь позивача із ПрАТ "Рівнеазот" стягнуто спірну суму, на якій наполягав ОСОБА_2
Як установлено судом, і ці обставини сторонами не заперечуються і визнаються, позивач працював провідним інженером із зварювання бюро зварювання Відкритого акціонерного товариства "Рівнеазот" (після зміни організаційно-правової форми - ПрАТ "Рівнеазот"). Наказом № 2523-ВК від 11 вересня 2017 року його було звільнено з 13 вересня 2017 року за ст. 38 КЗпП України, тобто за власним бажанням, у зв'язку з невиконанням власником законодавства про працю.
На день звільнення ПрАТ "Рівнеазот" мав перед позивачем заборгованість з виплати заробітної плати, сума якої підлягала виплаті при припиненні трудових відносин, на користь позивача у розмірі 29 228,92 гривень (а.с.4).
Спірні правовідносини виникли з приводу невиплати відповідачем у передбачені законом строки заробітної плати, що призвело до виникнення у ОСОБА_2 права вимагати нарахування і стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Згідно із ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оплату праці" працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні в строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Згідно із ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Норми ч. 1 ст. 116 КЗпП України визначають необхідність при звільненні працівника виплати всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, що провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
За таких обставин районним судом правильно з'ясовано, що порушенням законодавства про своєчасну виплату нарахованої заробітної плати є нездійснення роботодавцем виплати заборгованої заробітної плати в день звільнення працівника.
Згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, тобто в день звільнення, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З урахуванням того, що на день ухвалення рішення заборгованість по заробітній платі позивачу не була виплачена відповідно до вимог закону, суд зробив обґрунтований висновок про виникнення у ПрАТ "Рівнеазот" зобов'язання сплатити на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 вересня 2017 року (наступний робочий день після звільнення) по 16 січня 2018 року (по день винесення рішення по суті).
Приходячи до переконання про відхилення апеляційної скарги, колегія суддів бере до уваги, що при вирішенні спірних правовідносин судом правильно застосовано положення постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати". Відповідно до пунктів 2, 8 Порядку обчислення середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках. передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
При обчисленні середнього заробітку за час затримки виплати сум суд попередньої інстанції обґрунтовано виходив з того, що за період з травня по серпень 2017 року заробітна плата позивачу не нараховувалась, що не заперечувалось відповідачем, а тому розрахунок середньоденної заробітної плати здійснено виходячи з його посадового окладу, який відповідно до довідки №3 від 02.01.2018 року становить 395,95 гривень (8315 гривень оклад згідно штатного розпису на день звільнення - 21 робочий день).
За період з 14 вересня 2017 року по день винесення рішення по суті спору кількість робочих днів склала 85 одиниць.
Таким чином, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 14 вересня 2017 року по 16 січня 2018 року становить 33 655,75 гривень, що вираховується у спосіб множення середньоденного заробітку - 395,95 гривень на кількість днів, тобто на 85. Тому зазначена сума підлягає стягненню з ПрАТ "Рівнеазот" на користь ОСОБА_2
Правильності нарахування розміру середнього заробітку за час затримки виплати сум, належних при звільненні, ПрАТ "Рівнеазот" у засіданні районного суду не оспорював, як і не покликався на це у доводах своєї апеляційної скарги.
Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Повно і правильно з'ясувавши обставини справи та встановивши, що при вирішенні спірних правовідносин та ухваленні рішення застосовано норми матеріального права, на застосуванні яких наполягала позивач, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув із відповідача на користь ОСОБА_2 33 655,75 гривень середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
При ухваленні оскаржуваного рішення суд правильно послався на пункти 20 і 25 роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року №13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці", де зазначено про правову необхідність задоволення позовів, що ґрунтуються на фактах порушення вимог ст.ст. 115, 116 КЗпП України і застосуванні ст. 117 КЗпП України.
Обґрунтованими є і його твердження про врахування Рішення Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року №4-рп2012 у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку із положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.
Також вірно взяті до уваги і правові позиції Верховного Суду України, що відображені у його постановах від 2 липня 2014 року у справі №6-76цс14, від 3 липня 2013 року у справі №6-64цс13, від 24 жовтня 2011 року у справі №6-39цс11, від 21 листопада 2011 року у справі №6-60цс11.
Щодо доводів апеляційної скарги про існування крайньої необхідності, що призвело до порушення прав позивача, то їх спростовано висновками місцевого суду, з правильністю яких погоджується і колегія суддів.
Не можна погодитися і з твердженнями автора скарги про те, що спірна сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв'язку з порушенням строків їх виплати, є матеріальною шкодою.
Так, згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є:
1.)втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2.)доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Між тим, правовідносини з приводу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у зв'язку з порушенням термінів її виплати регулюються ст. 117 КЗпП України та ст. 34 Закону України "Про оплату праці", Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159.
Тобто ця виплата є відповідальністю за несвоєчасний розрахунок роботодавця при звільненні працівника та втрату передбачуваних грошових доходів, а тому не є матеріальною шкодою, що випливає з деліктних (недоговірних) відносин, і до них не може бути застосованою норма ч. 2 ст. 1171 ЦК України щодо зменшення розміру шкоди через існування крайньої необхідності, за якої діяв її заподіювач.
Крім того, доводи про справляння податків і зборів при стягненні середнього заробітку на увагу не заслуговують, адже відповідно до роз'яснень, даних в абз. п'ятому п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" № 13 від 24 грудня 1999 року, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Згідно ч.1 ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Нормами п.171.1 ст. 171 та 14.1.180 ст. 14 Податкового Кодексу України та ст. 7 Закону України „Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" врегульовано порядок утримання податків з будь-яких виплат на користь громадян України.
Оскільки суд не є податковим агентом, тому обов'язок відрахувати зазначені податки і збори закон покладає на роботодавця.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп2003).
Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при його ухваленні.
Судовий збір, що понесений відповідачем при поданні апеляційної скарги, відповідно до ст. 141 ЦПК України слід віднести на його ж рахунок.
Керуючись ст.ст. 374-375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Рівнеазот" відхилити, а рішення Здолбунівського районного суду від 16 січня 2018 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий:
Судді: