Номер провадження: 22-ц/785/735/18
Номер справи місцевого суду: 523/14/16-ц
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач Вадовська Л. М.
19.04.2018 року м. Одеса
Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів:
головуючого (судді-доповідача) - Вадовської Л.М.,
суддів - Ващенко Л.Г., Колеснікова Г.Я.,
при секретарі - Сідлецькій Ю.С.,
за участю сторін, інших учасників справи, представників учасників справи:
позивача ОСОБА_2, представника позивача….,
відповідача ОСОБА_3, представника відповідача…,
від відповідача… - не з'явились,
переглянувши цивільну справу № 523/14/16-ц за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення боргу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 вересня 2017 року у складі судді Кисельова В.К., -
Позивач ОСОБА_2, звернувшись 31 грудня 2015 року до суду з вищеназваним позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_3, вказала, що 9 липня 2013 року передала в позику ОСОБА_4, ОСОБА_3 4000,00 грн., 20 вересня 2013 року передала 80 доларів США та 30 Євро під повернення коштів на вимогу. 7 жовтня 2013 року усно пред'явила вимогу про повернення боргу, однак отримала відмову. Посилаючись на неповернення боргу, позивач ОСОБА_2 просила стягнути з ОСОБА_4, ОСОБА_3 борг за договорами позики в загальній сумі 8000,00 грн. та судові витрати (а.с.4-6).
Ухвалою судді Суворовського районного суду м. Одеси від 27 січня 2016 року відкрито провадження у справі (а.с.17).
ОСОБА_4 помер 4 лютого 2016 року (а.с.64).
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 14 квітня 2017 року на підставі пункту 6 частини 1 статті 205 ЦК України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, закрито провадження в справі в частині вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про стягнення боргу за договором позики (а.с.125).
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 15 вересня 2017 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 відмовлено (а.с.150-152).
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
За змістом вимог апеляційної скарги незаконність і необґрунтованість рішення з невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права, порушенні норм процесуального права полягає у не прийняття фактів, які доведені, не реагуванні на неправдиві показання, не зважанні на те, що у померлого ОСОБА_4 є спадкоємці, у не встановленні наявності майна, за рахунок якого можливо було б повернути борг, тощо.
В апеляційній скарзі не зазначено нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, викладено заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції.
Відзив на апеляційну скаргу не подано.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються, колегія суддів дійшла висновку про залишення судового рішення без змін, а скарги без задоволення з огляду на наступне.
За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики); договір позики є укладеним з моменту передання грошей (ст.1046 ЦК України).
Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян; на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми (ст.1047 ЦК України).
При укладенні договору позики в усній формі сторони мають дотримуватися правил, передбачених статтею 206 ЦК України. В разі недодержання письмової форми договору у випадках, коли цього вимагає норма зазначеної статті, настають правові наслідки, передбачені статтею 218 ЦК України.
При вирішенні судом спору сторони можуть оперувати будь-якими засобами доказування, крім показань свідків. Такими засобами доказування можуть бути листи, письмові документи тощо, що ж до розписки, то розписка є документом, що підтверджує передачу грошей позикодавцем позичальникові.
За змістом позовних вимог, між ОСОБА_2 як позикодавцем та ОСОБА_4, ОСОБА_3 як позичальниками укладено в усній формі 9 липня 2013 року договір позики грошових коштів в сумі 4000,00 грн. під повернення суми позики на вимогу, укладено в усній формі 20 вересня 2013 року договір позики грошових коштів в сумі 80,0 доларів США та 30,0 Євро під повернення суми позики на вимогу.
В порядку доведення обставин, на які ОСОБА_2 посилалися як на підставу своїх вимог, надано: розписку від 9 липня 2013 року ОСОБА_4, що містить дані про те, що ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_2 в борг кошти в сумі 4000,00 грн., містять дані паспорту ОСОБА_4 та його підпис (а.с.10); письмові свідчення громадянки ОСОБА_5 про те, що 17 липня 2013 року подружжя ОСОБА_4 взяли в борг у ОСОБА_2 кошти в сумі 4000,00 грн. на короткий проміжок часу (а.с.11); заявлено про допит в якості свідка ОСОБА_5, останню допитано в судовому засіданні 14 квітня 2017 року (а.с.114, 119-121); заявлено про допит в якості свідка ОСОБА_6, останню допитано в судовому засіданні 15 вересня 2017 року (а.с.116, 147-148).
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 в частині суми позики, рівної 4000,00 грн., суд першої інстанції виходив з того, що в усній формі договір позики грошових коштів в сумі 4000,00 грн. 9 липня 2013 року було укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_4, передання вказаної суми ОСОБА_2 ОСОБА_4 підтверджено розпискою позичальника ОСОБА_4, що ОСОБА_3 не визнає ні договірні відносини позики 4000,00 грн. між нею ОСОБА_3 та ОСОБА_2, ні отримання ОСОБА_4 позики в інтересах сім'ї, заперечує надання нею згоди ОСОБА_4 на отримання коштів у позику.
Висновки суду першої інстанції в цій частині вимог не спростовано. ОСОБА_2 не надано належних та допустимих доказів ні виниклих 9 липня 2013 року між нею та ОСОБА_3 правовідносин позики грошових коштів, ні доказів укладення 9 липня 2013 року ОСОБА_4 договору позики грошових коштів в сумі 4000,00 грн. в інтересах його сім'ї, рівно як і письмових доказів згоди ОСОБА_3 на отримання ОСОБА_4 від ОСОБА_2 в позику грошових коштів в сумі 4000,00 грн.
Що ж до показань допитаних в якості свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, то такі не є належними доказами заявлених до ОСОБА_3 боргових зобов'язань, оскільки правовідносини позики між фізичними особами у разі виникнення спору показаннями свідків не доводяться.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 в частині суми позики, рівної 80,0 доларів США та 30,0 Євро, суд першої інстанції виходив з не підтвердження надання ОСОБА_2 20 вересня 2013 року грошових коштів у позику.
Висновки суду першої інстанції в цій частині вимог не спростовано. ОСОБА_2І не надано належних та допустимих доказів виниклих 20 вересня 2013 року між нею та ОСОБА_4, ОСОБА_3 правовідносин позики грошових коштів.
Відмова суду першої інстанції в задоволенні вимог до ОСОБА_3 за недоведеністю відповідає обставинам справи, ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, дотриманні норм процесуального права.
Відповідно з принципу диспозитивноті цивільного судочинства, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до Цивільного процесуального кодексу України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі; особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
З огляду на вказаний принцип диспозитивності цивільного судочинства не приймаються викладені в апеляційній скарзі доводи щодо спадкування після смерті ОСОБА_4 обов'язку повернути борг, оскільки в даній справі заявлено позивачем ОСОБА_2 та розглянуто судом вимоги, що витікають з договірних правовідносин позики грошових коштів, врегульованих статтями 1046-1053 ЦК України. Позовні вимоги на підставі статті 1281 ЦК України, яка передбачає пред'явлення кредитором спадкодавця вимог до спадкоємців, ОСОБА_2 у даній справі не заявлялись та, відповідно, судом першої інстанції не розглядались.
Суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах заявлених вимог, відтак, робити на стадії апеляційного перегляду справи щодо правовідносин позики грошових коштів висновки щодо обов'язку спадкоємців померлого ОСОБА_4 задовольнити вимоги його кредиторів безпідставно. ОСОБА_2 не позбавлена права звернення до суду з іншим позовом з вимогами до спадкоємців ОСОБА_4
ОСОБА_2 не довела обставини, на які посилалась як на підставу своїх вимог до ОСОБА_7 про стягнення боргу за договором позики. Правові підстави для скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення позову відсутні.
Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 15 вересня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 3 травня 2018 року.
Головуючий Л.М.Вадовська
Судді Л.Г.Ващенко
ОСОБА_8