621/1618/17
2/621/102/18
іменем України
04 травня 2018 року м. Зміїв
Зміївський районний суд Харківської області в складі:
головуючого - Бібіка О.В.
за участю секретаря - Горобець Н.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2) про поділ майна, набутого в шлюбі, визнання права власності,
02.08.2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою, а 01.12.2017 року з уточненою позовною заявою, в якій просить визнати за нею право власності на 2/3 частини житлового з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_2.
В обґрунтування позовної заяви зазначено, що з 28.09.1991 по 25.10.2010 сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають двоє дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 До спільного майна подружжя належить житловий будинок з надвірними будівлями, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, на цей час - вулиця Українська (далі по тексту - будинок). 24 жовтня 2013 при зверненні до Зміївського районного суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, в якому позивач просила суд визнати зазначений будинок з надвірними будівлями об'єктом спільної сумісної власності подружжя, було відмовлено.
Даним рішенням встановлено, що відповідно до договору дарування, посвідченого 29.11.1993 року секретарем Лиманської ради народних депутатів Готвальдівського району Харківської області, зареєстровано в реєстрі за №98, ОСОБА_5 подарував відповідачу житловий будинок, площею 11,5 кв.м.
Рішенням Лиманської селищної ради народних депутатів Зміївського району Харківської області №18 від 19.04.1994 року відповідачу дозволено перебудову житлового будинку та розроблено проект забудови земельної ділянки за вказаною адресою, погоджений з санепідемстанцією, пожарною охороною, архітектурним планувальним бюро, головним архітектором.
В ході дослідження інвентаризаційної справи №1169 КП "Зміївське БТІ" на житловий будинок встановлено, що архітектор Зміївського району надав висновок про процент зносу будинку - 70 та необхідність його перебудови, відповідачу надано дозвіл на виконання робіт по індивідуальному будівництву, проведено розбивку контурів фундаменту перебудованого житлового будинку згідно плану забудови.
Відповідач у встановленому законом порядку не прийняв перебудований житловий будинок до експлуатації, право власності на новостворене майно не оформив.
За конкретних обставин, майно, а саме житловий будинок , не може бути визнано об'єктом права спільної сумісної власності подружжя через відсутність правовстановлюючого документа, що підтверджує право власності одного з подружжя на це майно.
Разом з тим, суд зазначав, що я в подальшому, у разі оформлення права власності відповідачем на житловий будинок, позивач не позбавляється права ставити питання про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя.
Після ухвалення зазначеного рішення суду, пройшло більше трьох років, але відповідач відмовляється здійснювати заходи щодо оформлення права власності на будинок, що позбавляє позивача можливості ставити питання про поділ будинку з надвірними будівлями, який під час зареєстрованого шлюбу, будували за рахунок власних зусиль, спільних коштів та збережень. Відповідач проживає в будинку один, позивач доступу до будинку не має.
Перебудова будинку з надвірними будівлями відбулась в період з 1996 по 2002, під час зареєстрованого з відповідачем шлюбу, за рахунок спільних коштів, збережень та зусиль, що підтверджується технічним паспортом на будинок.
При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.
Відповідач під час шлюбу не дбав про матеріальне забезпечення нашої сім'ї, без поважних причин тривалий час не працював.
В утриманні дітей взагалі не брав ніякої участі. Має заборгованість по сплаті аліментів на утримання дітей. Вважає, що вказані обставини дають право суду відійти від принципу рівності часток подружжя та задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою судді Зміївського районного суду Харківсаької області від 04.08.2017 провадження у справі відкрито.
Ухвалою судді Зміївського районного суду Харківської області від 10.01.2018 у справі, за клопотанням позивача ОСОБА_1, призначено судову будівельно - технічну експертизу.
21.02.2018 до суду позивачем надано заяву про відкликання клопотання про призначення судової будівельно - технічної експертизи. Провадження у справі зупинено.
03.03.2018 до суду надійшло повідомлення про неможливість дати висновок експерта № 1326 від 22.03.2018.
Ухвалою Зміївського районного суду Харківської області від 02.04.2018 провадження у справі поновлено, справу призначено до розгляду на 11.00 год. 04.05.2018.
Належним чином повідомлені учасники справи у судове засідання не з'явилися.
Позивач ОСОБА_1 подала заяву про розгляд справи за її відсутності, наполягала на задоволенні уточненої позовної заяви.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з"явився, 21.02.2018 надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив про те, що дійсно, перебував з позивачем у зареєстрованому шлюбі у період з 28.09.1991 по 25.10.2010, під час якого спільними коштами та зусиллями, у період з 1996 по 2002 було здійснено перебудову спірного будинку. Оформити право власноті не має фінансової можливості. Ступінь готовності будинку 100%, на даний час проживає у спірному будинку. У той же час, не має заперечень проти позову, вважає, що при такому поділі майна подружжя, позивач буде мати технічну та юридичну можливість довести будівництво до кінця.
Відповідно до п. 9 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи у разі, якщо за положеннями ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (частина друга статті 247 ЦПК України).
Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що спірним є право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2.
Вказаний житловий будинок належить ОСОБА_5 на підставі договору дарування, посвідченого 29.11.1993 секретарем Лиманської ради народних депутатів Готвальдівського району Харківської області, зареєстровано в реєстрі за № 98, за яким ОСОБА_5 подарував ОСОБА_2 житловий будинок площею 11,5 кв.м. (а.с. 6)
Рішенням Лиманської селищної ради народних депутатів Зміївського району Харківської області № 18 від 19.04.1994 ОСОБА_2 дозволено перебудову житлового будинку та розроблено проект забудови земельної ділянки за вказаною адресою (а. с. 11).
З копії технічного паспорту на житловий будинок № АДРЕСА_2 від 25.09.2002 року, вбачається, що спірний житловий будинок було реконструйовано у період з 1996 по 2002 (а.с. 7-10)
Відповідно до пункту 49 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року № 868, документом, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку, господарської (присадибної) будівлі та споруди, прибудови до них, побудованих до 5 серпня 1992 року, є технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна.
Порядок оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна, на які відсутні акти прийняття їх в експлуатацію, наведено в Державних будівельних нормах А.3.1-3-94 «Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів» та в листі Державного комітету України з будівництва та архітектури від 23 березня 1999 року № 12/5-126, в якому, зокрема, роз'яснюється, що по об'єктах, які збудовані до 5 серпня 1992 року, тобто до прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1992 року № 449, якою встановлено порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, при їх реєстрації для оформлення права власності одним із документів є висновок про технічний стан будинку (будівлі), що складається Бюро технічної інвентаризації.
Виходячи зі змісту наведених нормативних актів, громадяни, які збудували житлові будинки до 5 серпня 1992 року, могли за умови прийняття їх до експлуатації відповідними комісіями отримати правовстановлюючі документи на будинок, навіть якщо його споруджено самовільно (самочинно) на земельній ділянці, яка перебуває в їх законному користуванні або у приватній власності. За наявності відповідних доказів судами може визнаватися право власності в порядку спадкування на спірні будинки, збудовані до 5 серпня 1992 року, на які спадкодавцем не було отримано правовстановлюючих документів.
У серпні 2012 року до наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства № 404 внесені зміни до пункту 3.2 розділу 3 Інструкції та в абзаці 82 зазначено, що прибудови до індивідуальних (садибних) житлових будинків та господарські (присадибні) будівлі та споруди, які побудовані до 5 серпня 1992 року, до самочинного будівництва не належать.
Документом, що засвідчує прийняття в експлуатацію таких прибудов та будівель і споруд, є технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна (пункт 49 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 868 від 17 жовтня 2013 року).
Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 25.10.2010 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Даним рішенням встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі у період з 28.09.1991 (а.с. 5)
Відповідно до положення ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У спірному будинку зареєстровані ОСОБА_1, ОСОБА_2 (а.с. 4, 56)
Пленум Верховного Суду України в п.24 Постанови №11 від 21.12.2007 року роз'яснив, що до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.
Відповідно до ч.2 ст.331 ЦК України, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно дло закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
В ході судового розгляду було встановлено, що відповідач на підставі договору дарування є власником житлового будинку, який рішенням сільської ради дозволено перебудувати.
ОСОБА_2 у встановленому законом порядку не прийняв його до експлуатації, право власності на новостворене майно не оформив.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Стаття 321 ЦК України закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України, відповідно до частини четвертої якої ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.
Згідно з нормою статті 319 цього Кодексу власник володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Він сам вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна будь-які дії, які не повинні суперечити закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 цього Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. У частині другій цієї статті визначається перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Таке ж положення містить і норма статті 368 ЦК України.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (стаття 63 СК України).
За статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна частки майна дружини та чоловіка є рівними.
У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (частина друга статті 372 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичного погляду, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, тому такий об'єкт є майном, яке за передбачених законом умов може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.
За позовом дружини, членів сім'ї забудовника, які спільно будували будинок, а також спадкоємців суд має право здійснити поділ об'єкта незавершеного будівництва, якщо, враховуючи ступінь його готовності, можна визначити окремі частини, що підлягають виділу, і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами.
Правовий аналіз наведених норм матеріального права дозволяє дійти висновку про те, що об'єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток.
При цьому суд може визнати право на частину об'єкта незавершеного будівництва за кожною зі сторін.
Аналогічний правовий висновок міститься й у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року, наданій заявницею для порівняння.
Згідно із ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Таким чином, урахувавши ті обставини, що спірний об'єкт незавершеного будівництва збудований за час шлюбу за спільні кошти подружжя та є об'єктом спільної сумісної власності подружжя; будівництво його закінчено й він фактично експлуатується за своїм функціональним призначенням, але не приймається до експлуатації і право власності на нього не оформлюється з вини відповідача; позивачка позбавлена можливості здійснити вказані дії, що перешкоджає їй реалізувати своє право на поділ набутого за час шлюбу зазначеного майна, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання за позивачкою права на 2/3 частини спірного житлового будинку з надвірними будівлями.
Відповідно до ст. ст. 141 ЦПК України, стягнути з відповідача на користь позивач понесені судові витрати у розмірі 1000 грн.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 19, 81, 82, 89, 223, ч. 2 ст. 247, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1) до ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_2) про визнання права власності - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) право власності на об'єкт незавершеного будівництва, зведений за час шлюбу, як об'єкт права спільної сумісної власності подружжя, а саме на 2/3 частки житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, з наступним введенням в експлуатацію, відповідно до вимог законодавства.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1000 (одна тисяча) грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не буде подано.
Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до апеляційного суду Харківської області протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення суду.
Повне рішення складено 04.05.2018.
Суддя -