79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
22.12.09 Справа№ 13/211
Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Станька Л.Л., при секретарі Щигельській О.І., розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовною заявою: ТзОВ "Транс хоуп Інтернешенал", м.Одеса
до ТзОВ "Львівська ізоляторна компанія", м.Львів
про стягнення 199255,27грн.
За участю представників сторін:
Від позивача: Нестеренко С.В. -представник
Від відповідача: Хоп”як В.З. -ю/к
Порушено провадження у справі за позовом ТзОВ "Транс хоуп Інтернешенал", м.Одеса до ТзОВ "Львівська ізоляторна компанія", м.Львів про стягнення 199270,93грн. Заявою від 10.12.09р. позивачем зменшено позовні вимоги і заявлено до стягнення 199255,27грн., в тому числі 5545,79грн. штрафу за ухилення оплати рахунків, 1385,74грн. пені, 76804,07грн. індексу інфляції, 8407,29грн. 3% річних та 107112,38грн. збитків за прострочку оплати рахунків.
Попередній розгляд справи викладено в ухвалах господарського суду від 04.11.09р., 26.11.09р. та від 10.12.09р.
Позивачем в судовому засіданні позовні вимоги підтримано повністю з підстав, викладених у позовній заяві та заяві про зменшення позовних вимог.
Відповідачем позов заперечено з підстав, викладених у відзивах на позов.
З”ясовано:
відповідно до договору №11/4 комплексного транспортно-експедиційного обслуговування від 29.08.2008р., позивач зобов'язався за плату та за рахунок відповідача виконати або організувати виконання обумовлених договором послуг, пов'язаних з перевезенням експортних, імпортних, транзитних і інших вантажів відповідача.
Пунктом 3.1. договору встановлено, що послуги експедитора (позивача), які надаються за договором, оплачуються клієнтом (відповідачем) на підставі рахунків, котрі повинні підтверджуватися відповідними транспортними документами.
Так, відповідно до п. 3.1. договору, позивачем, при виконання умов договору, виставлено відповідачу рахунки для оплати. Згідно п. 3.7. договору, за послуги, що надані на території Україні при імпорті, клієнт сплачує рахунки експедитора протягом 21 дня з моменту їх виставлення шляхом переведення зазначених у рахунку сум на рахунки експедитора.
Також, відповідно до п. 3.8. договору, за організацію морського перевезення при імпорті (сума фрахту) рахунок виставляється датою відвантаження вантажу на борт судна (дата конасаменту). Оплата по фрахту здійснюється на підставі виставленого рахунку та при наданні актів виконаних робіт на момент відвантаження контейнерів в Одеському/Іллічівському порту.
Проте, відповідач, всупереч п.п. 3.7., 3.9 договору, здійснив розрахунки з позивачем по виставлених рахунках несвоєчасно.
Пунктом 3.10 договору передбачено, що за необгрунтовану відмову або ухилення від оплати рахунків експедитора, замовник сплачує штраф у розмірі 0,5% від несплаченої суми. За прострочку платежу замовник сплачує експедитору пеню у розмірі 0,5% від суми платежу за кожний день прострочки, але не більше подвійної облікової ставки НБУ.
Оскільки, відповідач ухилявся від виконання зобов'язання щодо оплати рахунків, передбаченого п.п. 3.7., 3.9. договору, то, на підставі п. 3.10. договору, позивачем нараховано штраф за ухилення оплати в сумі 5545,79грн., а також пеню в сумі 1401,40грн. та, згідно ст.635 ЦК України, 76804,07грн. індексу інфляції та 8407,29грн. 3% річних.
Крім того, підпунктом 2.1.4. договору встановлено, що експедитор за дорученнями клієнта зобов'язаний здійснювати розрахунки із транспортними і експедиторськими організаціями, митними та іншими органами в межах виконуємих дорочень за погодженими з клієнтом ставками і розцінками.
Згідно п. 3.6. договору, прямі витрати на організацію транспортного процесу та винагорода експедитора оплачуються клієнтом шляхом перерахування обумовлених сум на розрахунковий рахунок експедитора або готівковим розрахунком.
Транспортними і експедиторськими організаціями, з якими позивач зобов'язаний був в рамках договору здійснювати розрахунки за їх послуги, виступали юридичні особи -нерезиденти, тому розрахунки з ними повинні здійснюватись в іноземній валюті (доларах США).
Як вказується позивачем, що після того як відповідач, на підставі п. 3.6. договору, повинен був компенсувати позивачу ці витрати в національній валюті, позивачу необхідно було купити іноземну валюту (долари США) для розрахунку із транспортними і експедиторськими організаціями за організацію транспортного процесу в рамках договору.
Вартість послуг цих організацій-нерезидентів встановлювалась в рахунках, які виставлялись відповідачу, з урахуванням курсу долара США на міжбанківському валютному ринку на день виставлення рахунку.
Але відповідач, порушуючи п.п.3.7., 3.9. договору, значно прострочив перерахування сум компенсацій і здійснив перерахування цих сум після сплину великої кількості часу, і, внаслідок значного здешевлення національної валюти за час прострочення виконання відповідачем зобов'язання, виявилось, що сум, перерахованих відповідачем в національній валюті, не вистачає позивачу для купівлі іноземної валюти (доларів США) та розрахунку із організаціями-нерезидентами. Таким чином, як вказується позивачем, внаслідок прострочення виконання відповідачем зобов'язання, позивачу завдано збитків на суму 107112,38грн..
Відповідачем позов заперечено через недоведеність розміру збитків.
При винесенні рішення у даній справі суд керувався наступним:
згідно ч. 1 ст. 193 Господарського Кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.
Відповідно до ст. 229 ГК України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.
Згідно ст. 230 ГК України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно ч. 2 ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Частиною 2 ст. 625 ЦК України, передбачено, що боржник який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, суд приходить до висновку, що позов в частині стягнення пені, індексу інфляції та 3% річних підтверджений поданими документами і підлягає до задоволення.
Що стосується вимог про стягнення 5545,79грн. штрафу за ухилення від оплати рахунків, то суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні вказаної вимоги, оскільки такого ухилення з боку відповідача не було -рахунки оплачено повністю, проте із затримкою платежу, за що позивачем нараховано пеню, індекс інфляції та 3% річних.
Що стосується вимоги про стягнення 107112,38грн. збитків, то судом зазначається наступне:
у відповідності до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Під збитками розуміються втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Згідно ч. 2 ст. 623 Цивільного кодексу України обов'язок доказування розміру збитків завданих порушенням зобов'язання покладається на кредитора.
Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивачем не надано належних доказів та відповідних обґрунтувань, в чому саме полягає порушення договірних зобов'язань з боку відповідача, а також те, що саме дане порушення є причиною понесення позивачем збитків.
Кредитором не доведено, що саме несвоєчасне проведення розрахунків відповідача по конкретному рахунку спонукало позивача до отримання кредиту в банку. Також не підтверджено необхідності проведення розрахунків за рахунок кредитів банку з третіми особами по зобов”язаннями між ними і позивача, і причинного зв”язку з розрахунками відповідача.
За таких обставин позовні вимоги про стягнення збитків у розмірі 107 112,38 грн. суд залишає без розгляду.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43,49,п.5 ст.81, ст.ст. 82, 84, 85, 116 ГПК України, суд -
1.Позов задоволити частково.
2.Стягнути з ТзОВ „Львівська ізоляторна компанія” (м.Львів, вул.Новаківського,14, код ЄДРПОУ 30823262) на користь ТзОВ „Транс Хоуп Інтернейшенал” (м.Одеса, Деволанівський узвіз,7, код ЄДРПОУ 34506345) 1385,74грн. пені, 76804,07грн. індексу інфляції, 8407,29грн. 3% річних, 865,97грн. державного мита та 236,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3.Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
4.В задоволенні позовних вимог про стягнення 5545,79грн. штрафу та відшкодування 846,04грн. держмита -відмовити.
5.Позовні вимоги в частині стягнення 107112,38грн. збитків -залишити без розгляду.
6.Дане рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду. Строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження визначені ст.ст.85,91,93 ГПК України.
Суддя Станько Л.Л.