ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 25/56117.12.09
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Пріоритет - Інтер»
до Закритого акціонерного товариства «ОТП Банк»
третя особа Національний банк України
про визнання недійсним договору
Суддя Морозов С.М.
Секретар судового засідання Денисенко А.В.
Представники:
від позивача: не з'явились
від відповідача: Лиштва Ю.В. (довіреність від 15.10.2009р.)
від третьої особи: не з'явились
В судовому засіданні 17.12.2009р. за згоди представника відповідача було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Обставини справи:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Пріоритет - Інтер»(надалі - позивач) звернулося до суду з позовом до Закритого акціонерного товариства «ОТП Банк»(надалі -відповідач, Банк) про визнання недійсним договору про надання кредиту № CR 07-390/29-1 від 14.08.2007 (надалі -Договір, спірний договір).
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що недійсність Кредитного договору ґрунтуються на положеннях ст. 99 Конституції України, ст. 524 ЦК України, ст. ст. 35, 36, 37 Закону України «Про Національний банк України», а також ст. 198 Господарського кодексу України (далі -ГК України), ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «про систему валютного регулювання і валютного контролю», оскільки в спірному Кредитному договорі його ціна визначена в іноземній валюті, а не в валюті України -гривні.
Відповідач надав відзив на позов, в якому проти задоволення позовних вимог заперечував, посилаючись на те, що законодавством України встановлений порядок здійснення операцій в іноземній валюті на підставі відповідних ліцензій на здійснення валютних операцій, яка наявна у відповідача. Тому відповідач мав право укладати кредитні договори, видавати кредит та, відповідно, вимагати виконання зобов'язання в іноземній валюті. При цьому відповідач посилався на лист Національного банку України (надалі - НБУ) від 07.12.2009 № 13/210/7871-22612 «Про правомірність укладання кредитних договорів в іноземній валюті».
Ухвалою від 24.11.2009 прийнята до розгляду позовна заява та порушено провадження у справі, розгляд справи призначений на 08.12.2009. В судове засідання 08.12.2009 представник позивача не з'явився, подав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з чим розгляд справи відкладено до 17.12.2009.
Ухвалою господарського суду м. Києва від 08.12.2009 до участі у справі залучено Національний Банк України (надалі -НБУ, третя особа) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Про розгляд справи 17.12.2009 третя особа була повідомлена належним чином.
В судове засідання представник позивача також не з'явився. Зважаючи на положення ст. 77 ГПК України щодо відкладення розгляду справи, враховуючи закінчення термінів, встановлених ст. 69 цього кодексу, господарським судом було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи. Розгляд справи відбувався з урахуванням положень ст. 75 ГПК України за наявними у справі матеріалами.
Позивач і третя особа явку уповноважених представників в судове засідання 17.12.2009 не забезпечили, про час та місце судового розгляду були повідомлені належним чином. Ухвала суду надсилалась позивачу на юридичну адресу підприємства згідно відомостей єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (довідка станом на 17.06.2009р. наявна у матеріалах справи). У відповідності з положеннями п. 3.6 Роз'яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" від 18.09.97р. N 02-5/289 особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві. Зважаючи на положення ст. 77 ГПК України щодо відкладення розгляду справи, враховуючи закінчення термінів, встановлених ст. 69 цього кодексу, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -
14 серпня 2007 року між позивачем (Позичальник) та відповідачем (Банк) було укладено договір № CR 07-390/29-1 про надання кредиту (надалі - Договір, Кредитний договір, спірний договір), згідно п.1.1 якого Банк надає Позичальнику кредит в розмірі, що не перевищує ліміт фінансування (2 000 000 доларів США), а Позичальник приймає, зобов'язується належним чином використати та повернути Банку кредит, а також сплатити проценти та виконати інші зобов'язання, встановлені у цьому договорі.
Пунктом 1.1.1 Договору визначено, що кредит може надаватися в валюті -долари США.
Пунктом 1.4.1 передбачено, що проценти за кредит розраховуються Банком від суми наданого та непогашеного кредиту на підставі процентної ставки в розмірі (LIBOR + 6,5%) річних із розрахунку 360 днів на рік. У відповідності до розділу «Визначення термінів»Договору LIBOR -це фіксована індикативна процентна ставка, яка розраховується як середньоарифметичне значення індивідуальних процентних ставок пропозиції ресурсів банків -членів британської банківської асоціації; при реалізації цього договору LIBOR визначається за даними REUTERS на відповідну дату.
Строк кредитування визначений Договором до 14 серпня 2015 року включно (п. 1.6 Договору).
У відповідності до п. 1.11 Договору платежі щодо повернення кредиту, сплати процентів за кредитом мають бути здійснені Позичальником у валюті кредиту в порядку і на умовах, встановлених цим договором. Інші платежі за договором, що розраховуються у валюті кредиту, підлягають виконанню у валюті України (гривнях) виходячи з валютного курсу НБУ або міжбанківського валютного курсу на день виконання (сплати).
Згідно із п. 1.11.1 Договору Банк може, на власний розсуд, прийняти виконання Боргових зобов'язань, що мають бути виконані у валюті кредиту, в іншій валюті. При відсутності або недостатності у Позичальника коштів для здійснення платежів у відповідній валюті, та при наявності у Позичальника іншої валюти, Позичальник зобов'язаний запропонувати Банку виконання в такій іншій валюті. Банк може здійснити конвертацію у відповідності з чинним законодавством України за чинними тарифами Банку.
Проаналізувавши та оцінивши, відповідно до статті 43 ГПК України, Кредитний договір та наявні у матеріалах справи документи, суд дійшов висновку про незаконність та необґрунтованість заявленого позову виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною 1 статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Частиною 1 статті 1054 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність»кошти -це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Відповідно до ст. 99 Конституції України Грошовою одиницею України є гривня. Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави - Національного банку України.
Згідно із ч. 1 ст. 192 ЦК України законним платіжним засобом, обов'язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня.
Однак, у відповідності до ч. 2 ст. 192 ЦК України у випадках і в порядку, встановлених законом в Україні може використовуватися іноземна валюта.
Таким чином, зважаючи на визначення кредитного договору, встановлене ст. 1054 ЦК України, та поняття «кошти»за ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» Банк може надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, у національній валюті (гривні) або іноземній валюті - у випадках і в порядку, встановлених законами України.
Згідно з частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться (частина 1). Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу (частина 2). Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань (частина 7). Аналогічні положення містяться і у статтях 525, 526 ЦК України.
Частиною 2 статті 524 ЦК України визначено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 189 ГК України вказано, що ціна (тариф) у цьому Кодексі є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання (п.1). Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. (п.3).
Положеннями ч. 2 ст. 198 ГК України передбачено, що грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.
Згідно із ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.
Порядок використання іноземної валюти визначаються Законами України «Про банки і банківську діяльність»від 07.12.2000 року № 2121-III (із змінами та доповненнями) (надалі -Закон про банки), «Про Національний банк України»від 20.05.1999 року № 679-XIV (далі -Закон про НБУ) і Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»від 19.02.1993 року № 15-93 (далі -Декрет), виданими відповідно до них нормативними актами, якими передбачена можливість здійснення розрахунків в іноземній валюті при одержанні комерційного чи банківського кредиту в іноземній валюті і його погашенні.
Статті 47 і 49 Закону про банки визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.
У положеннях ч. 2 ст. 44 Закону про НБУ зазначено, що Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. До компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання та контролю належить, зокрема видача та відкликання ліцензій, здійснення контролю, у тому числі шляхом здійснення планових і позапланових перевірок, за діяльністю банків, юридичних та фізичних осіб (резидентів та нерезидентів), які отримали ліцензію Національного банку на здійснення валютних операцій, в частині дотримання ними валютного законодавства.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 5 Декрету Національним банком України видаються генеральні ліцензії комерційним банкам на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.
При цьому, відповідно до норм пп. «г»п. 4 ст. 5 Декрету використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави віднесено до операцій, які потребують ліцензії.
У нормах ст. 47 Закону про банки зазначено, що банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями на підставі банківської ліцензії.
Таким чином, зазначеними положеннями законів України встановлено, що уповноважені банки на підставі виданої НБУ банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями, мають право використовувати іноземну валюту на території України при здійсненні розрахунків, в тому числі і здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.
Як слідує з матеріалів справи, Закрите акціонерне товариство «ОТП Банк»діє на підставах положень чинного законодавства та підзаконних нормативно-правових актів України, тому 08.11.2006 НБУ видано йому генеральну банківську ліцензію №191 від 02.03.1998 на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та пунктами 5-11 частини другої статті 47 Закону про банки, серед яких передбачено право здійснювати операції з валютними цінностями.
Невід'ємною частиною цієї ліцензії є Дозвіл від 08.11.2006 року за № 191--15 з додатком, в якому наведено перелік операцій, які має право здійснювати Закрите акціонерне товариство «ОТП Банк»з валютними цінностями.
Пунктами 1-4 ст. 47 Закону України «Про банки і банківські діяльність»передбачено, що Банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати такі операції та угоди: 1) операції з валютними цінностями; 2) емісію власних цінних паперів; 3) організацію купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів.
Відтак, відповідач мав право укладати кредитні договори, видавати кредити та відповідно, вимагати виконання зобов'язання в іноземній валюті.
За встановлених в судовому засіданні обставин, а також враховуючи положення Кредитного договору, приписи чинного законодавства, зокрема ст. ст. 203, 205, 207, 208, ч. 2 ст. 524 і ст. 533 ЦК України, ч. 2 ст. 198 ГК України в межах повноважень Закритого акціонерного товариства «ОТП Банк», щодо здійснення валютних операцій на підставі банківської ліцензії, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Пріоритет - інтер»щодо недійсності Кредитного договору на підставі визначення суми кредиту в іноземній валюті визнані судом необґрунтованими, незаконними та такими, що не підлягають задоволенню.
У відповідності до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень. Позивачем не доведено обставин, які могли б слугувати підставами визнання недійсним Договору про надання кредиту № CR 07-390/29-1 від 14.08.2007. Враховуючи викладене, позовні вимоги про визнання недійсним вказаного договору не підлягають задоволенню.
Суми, які підлягають сплаті за витрати, пов'язані з розглядом справи, при відмові в позові покладаються на позивача (частина 5 статті 49 ГПК України).
Керуючись ст.ст. 33,49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -
В позові відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.
Суддя С.М. Морозов
Дата підписання повного тексту рішення 28.12.2009р.