ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА
01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 25/371 17.12.09
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Іваноселищенський»
до Відкритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра»
про визнання недійсним договору,-
Суддя Морозов С.М.
Секретар судового засідання Денисенко А.В.
Представники:
від позивача: Дрогало О.О. (довіреність № 153 від 11.11.2009р. )
від відповідача: Олійник Д.О. (довіреність від 30.04.2009р.)
Обставини справи:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Іваноселищенський»(надалі - позивач) звернулося до суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» (надалі -відповідач, Банк) про визнання недійсним договору застави товарів в обороті № 723/2-/14/08-КЛ від 26.08.2008 (надалі -Договір, спірний договір).
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірний договір суперечить вимогам ст. 578 ЦК України, та ст. 4,6,11 Закону України «Про заставу», а тому на підставі ст. ст. 203, 215, 216 ЦК України є підлягає визнанню недійсним. При цьому позивач посилається на той факт, що станом на час укладення спірного договору він не був єдиним власником майна, переданого в заставу, а воно на праві часткової власності належало всім власникам майнових сертифікатів про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства ім. Енгельса, правонаступником якого є позивач.
Відповідач надав відзив на позов, в якому проти задоволення позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що під час укладення спірного договору позивачем було надано відповідачу документи, які підтверджують його право власності на предмет застави; згідно із Реєстром наявності ідентифікованих і зареєстрованих тварин станом на 14.04.2008 вказано про те, що власником тварин, які виступили предметом застави, є позивач; в спірному договорі позивач засвідчив про те, що він має право відчужувати предмет застави та володіє ним; позивач систематично надсилав відповідачу підтвердження факту володіння на наявності у нього предмету застави, а відповідачем проводилися перевірки такої його фактичної наявності у позивача. На підставі зазначеного відповідач вважає доводи позовної заяви необґрунтованими, а позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою від 08.09.2009 прийнята до розгляду позовна заява та порушено провадження у справі, розгляд справи призначений на 01.10.2009. В судове засідання 01.10.2009 представники сторін не з'явилися, подавши клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з чим розгляд справи відкладено до 27.10.2009. В судове засідання 27.10.2009 представник відповідача не з'явився, подав клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з чим розгляд справи було відкладено до 12.11.2009. В судовому засіданні 12.11.2009 сторони подали клопотання про продовження термінів розгляду справи на більш тривалий термін, ніж передбачено ст. 69 ГПК України, яке задоволено судом, по справі оголошена перерва до 17.12.2009.
В судовому засіданні 17 грудня 2009 року за згоди представників сторін було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -
26 серпня 2008 року між позивачем (Заставодавець) та відповідачем (Заставодержатель) було укладено договір застави товарів в обороті № 723/2-/14/08-КЛ (надалі - Договір застави, спірний договір), згідно п.1.1 якого позивач в забезпечення виконання зобов'язань, що випливають з кредитних договорів, передає, а відповідач приймає в заставу предмет застави: велику рогату худобу (корови -основне стадо) в кількості 100 голів та вівцематки в кількості 249 голів (надалі -предмет застави). Предмет застави оцінений сторонами у 571627,00 грн. (п. 1.2).
Вказаний Договір застави був укладений в забезпечення виконання зобов'язань за наступними кредитними договорами (що надалі разом йменуються -Кредитний договір):
- Кредитний договір про відкриття кредитної лінії з вільним режимом кредитування № 723/14/08-КЛ від 12.03.2008, укладений між відповідачем і позивачем;
- Кредитний договір про відкриття кредитної лінії з вільним режимом кредитування № 1342/14/08-КЛ від 21.05.2008, укладений між відповідачем і позивачем;
- Кредитний договір про відкриття кредитної лінії з вільним режимом кредитування № 134/14/08-КЛ від 23.01.2008, укладений між відповідачем і ДП «Агрофірма Оріон»;
- Кредитний договір про відкриття кредитної лінії з вільним режимом кредитування № 135/14/08-КЛ від 23.01.2008, укладений між відповідачем і ДП «Агрофірма Оріон»;
- Кредитний договір про відкриття кредитної лінії з вільним режимом кредитування № 420/14/08-КЛ від 13.02.2008, укладений між відповідачем і ДП «Агрофірма Оріон»;
- Кредитний договір про відкриття кредитної лінії з вільним режимом кредитування № 1773/14/08-КЛ від 24.06.2008, укладений між відповідачем і ДП «Агрофірма Оріон»;
- Кредитний договір про відкриття кредитної лінії з вільним режимом кредитування № 567/14/08-КЛ від 26.02.2008, укладений між відповідачем і ТОВ «Поліссяагро»;
- Кредитний договір про відкриття кредитної лінії з вільним режимом кредитування № 631/14/08-КЛ від 03.03.2008, укладений між відповідачем і ТОВ «Полтаваекопродукт»;
- Кредитний договір про відкриття кредитної лінії з вільним режимом кредитування № 488/14/08-КЛ від 20.02.2008, укладений між відповідачем і ТОВ «Полтаваекопродукт»;
- Кредитний договір про відкриття кредитної лінії з вільним режимом кредитування № 489/14/08-КЛ від 20.02.2008, укладений між відповідачем і ТОВ «Полтаваекопродукт».
У відповідності до п. 4.1.1 за рахунок предмета застави відповідач має право задовольнити в повному обсязі свої вимоги за зобов'язанням, яке випливає з Кредитного договору, що визначається на момент фактичного задоволення.
В обґрунтування позовних вимог позивач стверджує про те, що він не є єдиним власником майна, переданого в заставу за спірним договором, оскільки в 1999 році на виконання Указу Президента України «Про невідкладні заходи по прискоренню реформування аграрного сектора економіки»було проведено розпаювання майна КСП ім. Енгельса, в результаті якого окремо було виділене майно пайового фонду - майно виділене в спільну власність колишнім членам КСП, до якого згідно із актом інвентаризації від 18.04.2000р. включене майно, що передане в заставу. Позивач стверджує, що на момент укладення спірного договору крім нього власниками предмета застави були ще фізичні особи, власники майнових сертифікатів, а тому передача такого майна у заставу не відповідає вимогами чинного законодавства, зокрема ст. 4,6,11 Закону України «Про заставу».
Проаналізувавши та оцінивши, відповідно до статті 43 ГПК України, Договір застави та наявні у матеріалах справи документи, суд дійшов висновку про незаконність та необґрунтованість заявленого позову виходячи з наступного.
У відповідності до ст. 626 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 ЦК України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 ЦК України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Так, виходячи із вимог частини першої вказаної статті правочин не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Під час вирішення даної справи суд виходить з того, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Вирішуючи спір про визнання недійсним договору № 723/2-/14/08-КЛ від 26.08.2008, необхідним є встановлення наявності тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону, додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони тощо.
Згідно із ст. 1 Закону України «Про заставу»(надалі -Закон про заставу) застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Аналогічна норма міститься в ст. 572 Цивільного кодексу України (надалі -ЦК України).
Згідно із ст. 576 ЦК України та ст. 4 Закону про заставу предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.
Відповідно до ст. 583 ЦК України заставодавцем може бути власник речі або особа, якій належить майнове право, а також особа, якій власник речі або особа, якій належить майнове право, передали річ або майнове право з правом їх застави.
У відповідності до ст. 11 Закону про заставу заставодавцем при заставі майна може бути його власник, який має право відчужувати заставлене майно на підставах, передбачених законом, а також особа, якій власник у встановленому порядку передав майно і право застави на це майно.
Згідно із ст. ст. 316, 319 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Статтею 325 ЦК України встановлено, що юридичні особи є суб'єктами права приватної власності. Юридичні особи можуть бути власниками будь-якого майна, за винятком окремих видів майна, які відповідно до закону не можуть їм належати.
У відповідності до ст. 83 ЦК України юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, встановлених законом. Товариством є організація, створена шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право участі у цьому товаристві.
Як свідчить Статут позивача, затверджений загальними зборами 09.04.2008 та зареєстрований Глобинською райдержадміністрацією Полтавської області 22.04.2008, позивач за організаційно-правовою формою є товариством з обмеженою відповідальністю.
У відповідності до ст. 85 Господарського кодексу України (надалі -ГК України) господарське товариство є власником: майна, переданого йому у власність засновниками і учасниками як внески, продукції, виробленої в результаті господарської діяльності товариства, доходів,одержаних від господарської діяльності, іншого майна, набутого товариством на підставах, не заборонених законом.
Як свідчать матеріали справи, майно, передане в заставу на час укладення спірного договору було власністю позивача (як юридичної особи, господарського товариства), що підтверджується змістом спірного договору (п. 1.4, 2.1) та наявними в справі документами, а саме Реєстром наявності ідентифікованих і зареєстрованих тварин господарств станом на 14.04.2008, виданим ДП «Агентство з ідентифікації і реєстрації тварин», довідкою про балансову вартість станом на 01.08.2008, звітом про стан тваринництва від 01.08.2008 за форою № 24-сг, а також довідками позивача, де він зазначав про кількість корів та вівцематок, що рахуються в господарстві та зазначав їх балансову вартість. Вказані документи свідчать про те, що велика рогата худоба (корови -основне стадо) в кількості 100 голів та вівцематки в кількості 249 голів знаходилися на балансі позивача станом на час укладення спірного договору.
Посилання позивача на норми ст. 578 ЦК України та ст. 6 закону про заставу є необґрунтованими, зважаючи на наступне.
За нормами ст. 578 ЦК України та ст. 6 Закону про заставу майно, що є у спільній власності, може бути передане у заставу лише за згодою усіх співвласників. Майно, що перебуває у спільній частковій власності (частки, паї), може бути самостійним предметом застави за умови виділення його в натурі.
Статтею 356 ЦК України визначаться, що спільною частковою власністю є власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності. За правилом ст. 357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом. Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.
Позивачем не надано доказів віднесення майна, що є предметом застави до спільної часткової власності та доказів встановлення часток фізичних осіб у цьому майні. Посилання позивача на процес розпаювання майна у 1999 році є необґрунтований, оскільки він відбувався під час реорганізацій КСП ім. Енгельса у СВК «Іваноселищенський»та діяльності останнього. Товариству ж з обмеженою відповідальністю майно належить на праві приватної власності, а не колективної (як було в КСП і СВК). Позивачем не надано жодного доказу, яким би підтверджувалося право власності конкретних фізичних осіб на частки в майні, зазначеному в спірному договорі.
Посилання на Рішення Виконавчого комітету Іваноселищенської сільської ради № 12 від 15.04.2008 в підтвердження оформлення позивачем права власності на майно, яке є предметом застави не приймається судом до уваги, оскільки у вказаному рішення йдеться про право власності на об'єкти нерухомого майна, а не на тварин, які є особливим об'єктом цивільних прав за правилом ст. 180 ЦК України. Посилання позивача на те, що вказані в спірному договорі тварини обліковуються на позабалансовому рахунку товариства спростовується Довідкою позивача № 152 від 11.11.2009, де зазначено про те, що на позабалансовому рахунку знаходиться лише хімсклад та телятник.
З огляду на викладене суд дійшов висновку, що підстави, встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України та статтею 207 Господарського кодексу України, для визнання недійсним договору № 723/2-/14/08-КЛ від 26.08.2008 відсутні, а спірний договір є дійсним та таким, що відповідає чинному законодавству України.
Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.
Згідно ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
У відповідності до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень. Позивачем не доведено обставин, які могли б слугувати підставами визнання недійсним Договору № 723/2-/14/08-КЛ від 26.08.2008. Враховуючи викладене, позовні вимоги про визнання недійсним вказаного договору не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 33,49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -
В позові відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.
Суддя С.М. Морозов
Дата підписання повного тексту рішення 25.12.2009р.