Справа № 826/15329/16 Суддя (судді) першої інстанції: Шрамко Ю.Т.
судді Вєкуа Н.Г., Клименчук Н.М.
03 травня 2018 року м. Київ
Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
Судді-доповідача - Троян Н.М.,
суддів - Костюк Л.О., Твердохліб В.А.,
за участю секретаря - Рейтаровської О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційну скаргу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» (Укрпатент), Державної служби інтелектуальної власності України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, третя особа - ОСОБА_4 про визнання протиправними та скасування висновків, скасування реєстрації знаків для товарів і послуг, -
У жовтні 2016 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому, просив:
1) визнати протиправними висновки Укрпатенту про відповідність позначення умовам надання правової охорони за результатами кваліфікаційної експертизи від 22.08.2016, що набули статусу рішень за заявками НОМЕР_5 та НОМЕР_4 від 07.05.2015;
2) здійснити поворот виконання цих рішень шляхом заборони публікації в офіційному бюлетені відомостей про видачу свідоцтва на знаки «ІНФОРМАЦІЯ_1» та «ІНФОРМАЦІЯ_2» за заявками НОМЕР_5 та НОМЕР_4 від 07.05.2015;
3) скасувати висновки Укрпатенту про відповідність позначення умовам надання правової охорони за результатами кваліфікаційної експертизи від 22.08.2016, що набули статусу рішень за заявками НОМЕР_5 та НОМЕР_4 від 07.05.2015;
4) заборонити Укрпатенту вчиняти державну реєстрацію знаків «ІНФОРМАЦІЯ_1» та «ІНФОРМАЦІЯ_2» за заявками НОМЕР_5 та НОМЕР_4 від 07.05.2015.
У подальшому, 14 листопада 2016 року позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог, згідно якої просив:
1) визнати протиправними висновки Укрпатенту про відповідність позначення умовам надання правової охорони за результатами кваліфікаційної експертизи від 22.08.2016, що набули статусу рішень за заявками НОМЕР_5 та НОМЕР_4 від 07.05.2015;
2) скасувати висновки Укрпатенту про відповідність позначення умовам надання правової охорони за результатами кваліфікаційної експертизи від 22.08.2016, що набули статусу рішень за заявками НОМЕР_5 та НОМЕР_4 від 07.05.2015;
3) скасувати державну реєстрацію знаку для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1» (свідоцтво України на знак для товарів і послуг № НОМЕР_3, видане Державною службою 10.11.2016 за заявкою НОМЕР_5 від 07.05.2015), та знаку для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_2» (свідоцтво України на знак для товарів і послуг № НОМЕР_2, видане Державною службою 10.11.2016 за заявкою НОМЕР_4 від 07.05.2015).
На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що при складенні висновків та проведенні реєстрації знаків для товарів і послуг допущено грубе порушення норм законодавства, внаслідок чого порушено права та інтереси позивача як власника знаку для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1».
31 жовтня 2016 року Державним підприємством «Український інститут інтелектуальної власності» (Укрпатент) та 05 липня 2017 року Міністерством економічного розвитку і торгівлі України подано клопотання про закриття провадження у справі у зв'язку з тим, що Укрпатент не є суб'єктом владних повноважень у розумінні владних повноважень у розмінні положень норм КАС України. При цьому, у вказаних клопотаннях зазначено, що вимоги позивача про визнання недійсними свідоцтв України НОМЕР_1 та НОМЕР_2 на знаки для товарів та послуг є способом захисту його цивільних прав, а заявлені вимоги випливають з відносин, що мають приватноправовий характер, а отже, не є публічно-правовими (а.с. 151-152 Том I, а.с. 60-63 Том IV).
09 серпня 2017 року ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, відмовлено у задоволенні вказаних клопотань (а.с. 83-83-а Том IV).
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2017 року позовні вимоги задоволено у повному обсязі.
Визнано протиправними та скасовано висновки Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» (Укрпатент) про відповідність позначення умовам надання правової охорони за результатами кваліфікаційної експертизи від 22.08.2016, що набули статусу рішень за заявками НОМЕР_5 та НОМЕР_4 від 07.05.2015.
Скасовано державну реєстрацію знаку для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1» (свідоцтво України на знак для товарів і послуг № НОМЕР_3, видане Державною службою інтелектуальної власності України 10.11.2016 за заявкою НОМЕР_5 від 07.05.2015) та знаку для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_2» (свідоцтво України на знак для товарів і послуг № НОМЕР_2, видане Державною службою інтелектуальної власності України 10.11.2016 за заявкою НОМЕР_4 від 07.05.2015).
В апеляційній скарзі, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд скасувати постанову та прийняти нову, якою закрити провадження.
Зокрема, апелянт посилався на те, що дану справу не належить розглядати за правилами адміністративног судочинства, оскільки Мінекономрозвитку у спірних правовідносинах не здійснює владних управлінських функцій і не має встановлених принципами адміністративного судочинства ознак суб'єкта владних повноважень.
Вимоги позивача є способом захисту його цивільних прав та випливають з відносин, що мають приватноправовий характер, тому не є публічно-правовими. Також апелянт звертає увагу, що свідоцтво України на знак для товарів і послуг є охоронним документом, який відповідно до ЦК України посвідчує майнові права на торговельну марку, тому не є нормативно-правовим актом чи актом індивідуальної дії.
Зважаючи на вказане, суд першої інстанції задовольнив вимоги до Укрпатента, який не є суб'єктом владних повноважень та скасував документи, які не є актами суб'єкта владних повноважень.
У відзиві на апеляційну скаргу Державним підприємством «Український інститут інтелектуальної власності» (Укрпатент) зазначено, що дану справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки Мінекономрозвитку у спірних правовідносинах не здійснює владних управлінських функцій, а вимоги позивача про скасування державної реєстрації свідоцтв України № НОМЕР_3 та НОМЕР_2 на знаки для товарів і послуг є способом захисту його цивільних прав та випливають з відносин, що мають приватноправовий характер.
Позивачем фактично подано позов про визнання недійсними свідоцтв на знаки для товарів і послуг, тому позивач оспорює право інтелектуальної власності на знаки для товарів і послуг за свідоцтвами № НОМЕР_3 та НОМЕР_2, власником яких є ОСОБА_4.
Крім того, свідоцтво України на знак для товарів і послуг є охоронним документом, який відповідно до Цивільного кодексу України посвідчує майнові прва на торговельну марку, тому не є нормативно-правовми актом чи правовим актом індивідуальної дії.
Відзив на апеляційну скаргу позивачем та іншими учасниками процесу не надано.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції, 18.10.2013 ОСОБА_5 подано заявку НОМЕР_6 на отримання свідоцтва на знак для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1», за результатами розгляду якої, видано свідоцтво України на знак для товарів і послуг НОМЕР_7. Дата публікації відомостей про видачу свідоцтва: 10.11.2014 (а.с. 20-24 Том I).
У подальшому, на підставі рішення Державної служби інтелектуальної власності України від 25.02.2015 № 17711, стосовно свідоцтва України на знак для товарів і послуг НОМЕР_7 внесено зміни до відомостей Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг (а.с. 25-26 Том I).
Згідно виписки з Державного реєстру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг від 25.02.2015 № 193255, право власності на знак для товарів і послуг передано ОСОБА_3 (а.с. 26 Том I).
07 травня 2015 року ОСОБА_4 подано заявки НОМЕР_5 на отримання свідоцтва України на знак для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1» та НОМЕР_4 на отримання свідоцтва України на знак для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_2» (а.с. 63-65, 68-72 Том I).
22 серпня 2016 року за результатами розгляду вказаних заявок, Укрпатент складено висновки про відповідність позначення умовам надання правової охорони за результатами кваліфікаційної експертизи, які набули статусу рішень про реєстрацію знаків за заявками НОМЕР_5 та НОМЕР_4 від 07.05.2015 (а.с. 62, 67 Том I).
Згідно виписок з Державного ресєтру свідоцтв України на знаки для товарів і послуг від 11.11.2016 вбачається, що 10.11.2016 ОСОБА_4 видано свідоцтва НОМЕР_1 «ІНФОРМАЦІЯ_1» та НОМЕР_2 «ІНФОРМАЦІЯ_2» на знаки для товарів і послуг за заявками НОМЕР_5 та НОМЕР_4 (а.с. 227-242 Том I).
Вважаючи порушенням своїх прав з боку відповідачів та з метою їх відновлення позивач звернувся за захистом до суду.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що знаки згідно заявок НОМЕР_6, НОМЕР_5, НОМЕР_4, є тотожними, знак заявки НОМЕР_4 є схожим зі знаком заявки НОМЕР_6 (використано тотожну частину знаку). Відтак, висновки Укрпатента про відповідність позначення умовам надання правової охорони за результатами кваліфікаційної експертизи від 22.08.2016, що набули статусу рішень за заявками НОМЕР_5 та НОМЕР_4 від 07.05.2015 та реєстрація знаків для товарів і послуг згідно із заявками НОМЕР_5 та НОМЕР_4 підлягає скасуванню. При цьому, невідповідність зареєстрованого знака умовам надання правової охорони є підставою для визнання недійсними свідоцтв на знаки для товарів і послуг.
Колегія суддів не може погодитись з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступні обставини.
Згідно частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria2» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановленим законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з … питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів …».
Відповідно до частини першої ст.2 КАС України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно з частиною третьою статті 2 КАС України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що в зв'язку з прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень порушуються права позивача.
При цьому, відповідно до частини другої ст. 4 КАС України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлено інший порядок судового вирішення.
Частиною першою статті 17 КАС України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
Відповідно до ст.17 КАС України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: 1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спори, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених Конституцією та законами України; 6) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спори фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації.
Отже, з викладених законодавчих норм вбачається, що до юрисдикції адміністративних судів належать публічно-правові спори, в яких хоча б однією зі сторін є суб'єкт владних повноважень, який здійснює управлінські функції та реалізує свою компетенцію на основі законодавства.
Як свідчать матеріали справи, зверненню до суду з даним позовом слугувала, на думку позивача, протиправність видачі висновків Укрпатенту про відповідність позначення умовам надання правової охорони за результатами кваліфікаційної експертизи від 22.08.2016, що набули статусу рішень за заявками НОМЕР_5 та НОМЕР_4 від 07.05.2015 та в подальшому державна реєстрація знаку для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1» та «ІНФОРМАЦІЯ_2» згідно свідоцтв України на знак для товарів і послуг № НОМЕР_3 та НОМЕР_2, оскільки порушено його права та інтереси як власника знаку для товарів і послуг «ІНФОРМАЦІЯ_1».
Так, відносини, що виникають у зв'язку з набуттям і здійсненням права власності на знаки для товарів і послуг, (далі - знак), в Україні врегульовані Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» від 15.12.1993 №3689-XII (далі - Закон №3689-XII).
У відповідності до статті 1 Закону №3689-XII: свідоцтво - свідоцтво України на знак для товарів і послуг; зареєстрований знак - знак, на який видано свідоцтво; заявка - сукупність документів, необхідних для видачі свідоцтва; заявник - особа, яка подала заявку чи набула прав заявника в іншому встановленому законом порядку; Реєстр - Державний реєстр свідоцтв України на знаки для товарів і послуг; Установа - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності.
Згідно частини першої статті 15 Закон №3689-XII заявник може оскаржити рішення Установи за заявкою у судовому порядку або до Апеляційної палати протягом двох місяців від дати одержання рішення Установи чи копій матеріалів, затребуваних відповідно до пункту 3 статті 10 цього Закону.
Частиною другою вказаної статті визначено, що якщо рішення Установи за заявкою оскаржено у судовому порядку після державної реєстрації знака, то суд вирішує разом і питання щодо дійсності відповідного свідоцтва.
Відповідно до частини першої ст. 19 Закону №3689-XII, свідоцтво може бути визнано у судовому порядку недійсним повністю або частково у разі: а) невідповідності зареєстрованого знака умовам надання правової охорони; б) наявності у свідоцтві елементів зображення знака та переліку товарів і послуг, яких не було у поданій заявці; в) видачі свідоцтва внаслідок подання заявки з порушенням прав інших осіб.
Як свідчать матеріали справи, 10 листопада 2016 року ОСОБА_4 видано свідоцтва НОМЕР_1 «ІНФОРМАЦІЯ_1» та НОМЕР_2 «ІНФОРМАЦІЯ_2» на знаки для товарів і послуг за заявками НОМЕР_5 та НОМЕР_4 (а.с. 227-242 Том I).
Відтак, право власності на знаки для товарів і послуг за заявками НОМЕР_5 та НОМЕР_4 на час вирішення по суті даної справи судом першої інстанції вже було зареєстровано за третьою особою - ОСОБА_4
Отже, спірні правовідносини у даному випадку виникли між позивачем та третьою особою стосовно наявності права власності на знаки для товарів і послуг, тобто дані відносини мають приватно-правовий характер.
Колегія суддів звертає увагу на правову позицію, висловлену Верховним Судом України при розгляді справи №21-227а15 від 16.06.2015, що у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про реєстрацію знака для товарів і послуг та в наступному отримання заявником Свідоцтва України на знак для товарів і послуг, подальше оспорювання права власності на вказаний знак має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право.
Частиною п'ятою статті 242 КАС України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Пунктом 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що дану справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, а слід розглядати в порядку цивільного судочинства.
Приймаючи до уваги встановлені обставини, підтверджені доказами, колегія суддів вважає, що спір, що розглядається є спором цивільної юрисдикції, а тому приходить до висновку про помилковість застосування судом першої інстанції правил Кодексу адміністративного судочинства України та розгляд спору як публічно-правового, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а провадження у даній справі - закриттю.
Згідно з частинами першою-третьою ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до частини першої статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За правилами частини першої статті 319 КАС України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.
У відповідності до п. 3 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
Оскільки, судом першої інстанції порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, в зв'язку з цим виникає необхідність у задоволенні апеляційної скарги та відповідно у скасуванні постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2017 року та закритті провадження у справі.
Керуючись ст.ст. 241, 242, 243, 308, 310, 315, 319, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України - задовольнити.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 07 грудня 2017 року - скасувати.
Провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державного підприємства «Український інститут інтелектуальної власності» (Укрпатент), Державної служби інтелектуальної власності України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, третя особа - ОСОБА_4 про визнання протиправними та скасування висновків, скасування реєстрації знаків для товарів і послуг - закрити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
Суддя-доповідач: Н.М. Троян
Судді: Л.О. Костюк,
В.А. Твердохліб
Повний текст виготовлено: 08 травня 2018 року.