ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
18 квітня 2018 року м. Київ № 826/11263/16
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Васильченко І.П., суддів: Вєкуа Н.Г., Федорчука А.Б. при секретарі судового засідання Ксендзові А.С. розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доНаціонального банку України
пропоновлення на роботі, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу
за участю представників сторін:
позивач: ОСОБА_1;
від відповідача: Донченко О.Г.
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м.Києва з позовом до Національного банку України, в якому просить:
1. Поновити його на роботі на посаді спеціаліста 1 категорії сектору організації екологічної безпеки відділу організації охорони праці та пожежної безпеки Головного господарського управління Національного банку України.
2. Стягнути з Національного банку України на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18.05.2016 р. до дня поновлення на роботі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м.Києва від 27.07.2016 р. суддею Арсірієм Р.О. відкрито провадження по справі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.11.2017 р. справу прийнято до провадження суддею Васильченко І.П.
В судовому засіданні 18.04.2018 р. представником відповідача заявлено клопотання про залишення позовної заяви без розгляду з огляду на те, що позивачем пропущенні строки звернення до суду із адміністративним позовом, передбачені ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Позивач проти задоволення клопотання про залишення позовної заяви без розгляду заперечував. Вважає, що пропустив строк звернення до суду із поважних причин.
Ознайомившись із заявленим клопотанням про залишення позовної заяви без розгляду, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 цієї статті).
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 3 цієї статті).
Згідно із ч. 3 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Тобто, строк звернення до адміністративного суду повинен обчислюватися з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 (справа щодо оскарження бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо заяв про злочини) зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Утвердження правової держави відповідно до приписів статті 1, другого речення частини третьої статті 8, статті 55 Основного Закону України полягає, зокрема, у гарантуванні кожному судового захисту прав і свобод, а також у запровадженні механізму такого захисту. Конституційний Суд України у своїх рішеннях послідовно підкреслював значущість положень статті 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.
Відносини, що виникають між фізичною чи юридичною особою і представниками органів влади під час здійснення ними владних повноважень, є публічно-правовими і поділяються, зокрема, на правовідносини у сфері управлінської діяльності та правовідносини у сфері охорони прав і свобод людини і громадянина, а також суспільства від злочинних посягань. Діяльність органів влади, у тому числі судів, щодо вирішення спорів, які виникають у публічно-правових відносинах, регламентується відповідними правовими актами.
Рішення, прийняті суб'єктами владних повноважень, дії, вчинені ними під час здійснення управлінських функцій, а також невиконання повноважень, встановлених законодавством (бездіяльність), можуть бути оскаржені до суду відповідно до частин першої, другої статті 55 Конституції України, статей 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України.
Аналіз вищезгаданих норм права дає підстави вважати, що судовому захисту підлягають порушені права, свободи та інтереси, належні безпосередньо заявникам.
Європейський суд з прав людини також акцентує увагу на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Зокрема, суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 р.).
У Рішенні по справі «Белле проти Франції» від 4 грудня 1995 року Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Так, Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження. Для ЄСПЛ природа перешкод у реалізації права на доступ до суду не має принципового значення.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Так, у справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
В рішенні від 27.06.2000 р. у справі «Ілхан проти Туреччини» Європейський суд з прав людини зазначив, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв'язку з пропуском строку повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично, не має абсолютного характеру і перевіряючи його виконання слід звернути увагу на обставини справи.
Відповідно до ч. 3 ст. 123 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Як вбачається з матеріалів справи, позивача було звільнено з займаної посади 17.05.2016 р. згідно із наказом № 1929-к.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до Печерського районного суду м.Києва із позовом до Національного банку України про поновлення на роботі.
Ухвалою Печерського районного суду м.Києва від 20.07.2016 р. по справі №757/29675/16-ц провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України про поновлення на роботі та оплату за час вимушеного прогулу закрито з тих підстав, що розгляд вказаної справи повинен здійснюватися в порядку адміністративного судочинства.
До Окружного адміністративного суду м.Києва із позовом позивач звернувся 25.07.2016 р., про що свідчить відмітка служби діловодства суду.
Проаналізувавши доводи сторін та наявні в матеріалах докази, суд приходить до висновку про необхідність визнання поважними строки звернення до суду із позовом, а, отже, в задоволенні клопотання про залишення позовної заяви без розгляду відмовляє.
З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 3, 6, 122, 123, 243 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду ОСОБА_1.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.П.Васильченко
Судді: Н.Г.Вєкуа
А.Б.Федорчук
Повний текст ухвали складено та підписано 04.05.2018 р.