ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
07 травня 2018 року № 826/4566/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Катющенка В.П., розглянувши у спрощеному (письмовому) провадженні без проведення судового засідання та виклику учасників справи адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
до про Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом, у якому просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві від 31.12.2014 № 3976-17 про визначення суми грошового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік в сумі 25000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у контролюючого органу не було правових підстав для нарахування транспортного податку у 2015 році, позаяк застосування останнім положень статті 267 Податкового кодексу України у вказаному періоді суперечить положенням статті 58 Конституції України. Також, звернула увагу, що станом на дату прийняття спірного рішення - 31.12.2014 Закон України від 28.12.2014 N 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким запроваджено транспортний податок, не набрав чинності.
Ухвалою суду від 26.03.2018 відкрито провадження в адміністративній справі № 826/4566/18 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
20.04.2018 представник відповідача Ляховецький Б.І. подав до суду відзив на позовну заяву, у якому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Обґрунтовуючи правомірність прийнятого рішення, представник відповідача зазначив, що транспортний податок, як обов'язковий місцевий податок, підлягає сплаті, виходячи з норм статті 267 Податкового кодексу України з 01.01.2015, безвідносно до прийняття місцевою радою рішення щодо цього податку в порядку, встановленому підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України. Також, зазначив, що в спірному податковому повідомленні-рішенні невірно вказана дата і по факту спірне рішення було прийнято у 2015 році.
Вивчивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
ОСОБА_1 є власником автомобіля марки Toyota, модель Sienna, 2013 року випуску, тип легковий універсал - В, об'єм двигуна 3456, реєстраційний номер НОМЕР_1, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 (а.с. 11).
31.12.2014 Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення № 3976-17, яким позивачеві визначено суму податкового зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб за 2015 рік в розмірі 25000,00 грн (а.с. 12).
Не погодившись з рішенням контролюючого органу, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Законом України від 28.12.2014 N 71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" (далі - Закон N 71-VIII) було запроваджено новий місцевий податок, а саме податок на майно, який складається з трьох різновидів: транспортний податок, податок на майно, відмінне від земельної ділянки та плата за землю.
Згідно з пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України, в редакції Закону N 71-VIII, місцеві ради обов'язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).
Відповідно до пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Таким чином, встановлення податку на майно, зокрема в частині транспортного податку, є безумовним обов'язком місцевої ради, який повинен бути виконаний шляхом прийняття відповідного рішення.
Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України установлено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Так, наведеною нормою передбачено обов'язок місцевої ради опублікувати рішення про встановлення місцевого податку, а також наслідки несвоєчасного опублікування відповідного рішення. Причому норма розрізняє період опублікування рішення ради (це період, який передує плановому), плановий період (у якому планується встановити місцевий податок) і наступний період, (тобто період, який є наступним за плановим).
Кожен із цих періодів має самостійне правове значення. При цьому такі періоди не можуть співпадати в часі. Зокрема, не може бути плановим період, у якому було прийняте та опубліковане відповідне рішення ради. Плановим у будь-якому разі може бути лише той період, який є наступним після періоду опублікування рішення ради.
Якщо таке рішення не буде опубліковано до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому підлягає застосуванню відповідний податок, таке рішення застосовується з початку наступного бюджетного періоду за тим, у якому планувалося запровадити відповідний податок.
У даному випадку із запровадженням транспортного податку на 2015 рік відповідні норми Закону N 71-VIII набрали чинності з 01.01.2015. Таким чином, лише в 2015 році місцеві ради отримали повноваження і одночасно набули обов'язку щодо встановлення транспортного податку. Відповідно, лише після цієї дати місцеві ради мали юридичні підстави для прийняття рішення про встановлення транспортного податку.
При цьому, виходячи з неможливості збігу між періодом опублікування рішення та плановим періодом, в 2015 році не можна було визначити плановим періодом 2015 рік.
Плановим, відповідно до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, є період після того, в якому приймається відповідне рішення ради.
Таким чином, рішення місцевих рад щодо транспортного податку, прийняті та опубліковані у 2015 році, могли встановлювати плановим лише 2016 рік, та, відповідно не могли бути застосовані у 2015 році.
При цьому факт прийняття Верховною Радою України і набрання чинності з Закону N 71-VIII, а так само обов'язковість для місцевих рад впровадити транспортний податок, не може заперечувати необхідність встановлення цього податку саме рішенням місцевих рад, оскільки встановлення місцевих податків є виключною компетенцією саме місцевих рад, як це визначено пунктом 10.2 статті 10 Податкового кодексу України.
Таким чином, Верховна Рада України не може підміняти власними повноваженнями компетенцію місцевих рад щодо встановлення місцевих податків.
Вказане вбачається також з пункту 4 Прикінцевих положень Закону N 71-VIII, в якому органам місцевого самоврядування було рекомендовано у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об'єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.
Так, Прикінцеві положення Закону N 71-VIII рекомендували встановити місцевим радам транспортний податок на 2015 рік у 2015 році. Проте, така рекомендація не може розглядатися як скасування чинної норми підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, яка імперативно врегульовує порядок опублікування і застосування рішення місцевої ради про встановлення місцевого податку.
Таким чином, навіть прийняті на рекомендацію Верховної Ради України рішення місцевих рад не можуть застосовуватися інакше, ніж це передбачено підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.
Згідно з пунктом 12.5 статті 12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.
А тому рішення місцевої ради щодо встановлення місцевого податку не може набрати чинності в тому самому бюджетному періоді, в якому воно прийняте. У свою чергу, з урахуванням пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України юридичний факт встановлення місцевого податку місцевою радою відповідним рішенням має передувати його справлянню.
Враховуючи викладене, для конкретної правової ситуації період прийняття рішення місцевою радою щодо запровадження транспортного податку - це 2015 рік, оскільки саме цього року місцеві ради набули повноважень і одночасно обов'язку встановити транспортний податок.
Разом з тим, плановим у цьому разі залишається виключно 2016 рік, оскільки за змістом підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України період прийняття рішення завжди передує плановому періоду. Тобто, в 2015 році місцеві ради могли встановити транспортний податок лише на 2016 рік, а не на 2015 рік.
Таким чином, транспортний податок міг справлятися не раніше 2016 року.
Виходячи з вищезазначеного, підстави для справляння транспортного податку у 2015 році відсутні. Законодавчою перешкодою для цього є приписи підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України.
Зазначене підтверджується також і тією обставиною, що запроваджуючи змінений транспортний податок у 2016 році законодавець обмежив дію підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України, передбачивши, що ця норма не поширюється на рішення місцевих рад про встановлення місцевих податків на 2016 рік.
У такий спосіб Верховною Радою України було змінено правове регулювання питання запровадження місцевих податків, і зокрема, транспортного податку. Відповідно, усі передбачені підпунктом 12.3.4 пунктом 12.3 статті 12 Податкового кодексу України наслідки, в тому числі послідовність дій місцевих рад щодо прийняття та опублікування рішень про встановлення місцевих податків, не застосовуються.
Виходячи з аналізу вищевказаних норм права, суд дійшов висновку, що у контролюючого органу були відсутні правові підстави для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 31.12.2014 № 3976-17, оскільки запроваджені Законом N 71-VIII зобов'язання щодо сплати транспортного податку з фізичних осіб виникають у платників податків лише після 01.01.2016.
Правова позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 04.05.2018 у справі № 826/14877/16, від 04.05.2018 у справі № 826/12361/16.
Також, суд звертає увагу, що на момент прийняття спірного рішення - 31.12.2014 транспортний податок, об'єкт його оподаткування, база нарахування не були передбачені податковим законодавством, оскільки Закон N 71-VIII набрав чинності з 01.01.2015.
Зазначені обставини додатково свідчать про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, при цьому, доводи контролюючого органу про допущення помилки у даті не підтверджені документально.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Керуючись статтями 9, 14, 72-74, 77, 90, 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Адміністративний позов ОСОБА_1 (02140, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві (02068, м. Київ, вул. Кошиця, 3, ідентифікаційний код 39479227) від 31.12.2014 № 3976-17.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві (02068, м. Київ, вул. Кошиця, 3, ідентифікаційний код 39479227) на користь ОСОБА_1 (02140, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) сплачений судовий збір в розмірі 704,80 грн.
Рішення набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).
Суддя В.П. Катющенко