08 травня 2018 року
м. Київ
Справа № 910/22140/16
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.
розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Шовковик-14"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2017 (головуючий суддя Мартюк А.І., судді Ткаченко Б.О., Буравльов С.І.)
та на рішення Господарського суду міста Києва від 09.02.2017 (суддя Маринченко Я.В.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Отіс"
до Житлово-будівельного кооперативу "Шовковик-14"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Комунальне підприємство "Головний інформаційний обчислювальний центр"
про стягнення 32 076,26 грн.,
Звернувшись у суд з даним позовом, Приватне акціонерне товариство "Отіс" (далі - позивач) просило стягнути з Житлово-будівельного кооперативу "Шовковик-14" (далі - відповідач) 32 076,26 грн. заборгованості за надані послуги з технічного обслуговування ліфтів в період з грудня 2014 року по вересень 2016 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач неналежним чином виконав взяті на себе договірні зобов'язання щодо своєчасної та повної оплати наданих позивачем послуг у спірний період, у зв'язку з чим у нього утворилася заборгованість у відповідній сумі.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.02.2017, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2017, позов задоволено повністю, вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права.
В обґрунтування доводів касаційної скарги відповідач посилався на те, що суди попередніх інстанцій помилково застосували до спірних правовідносин п.2.6 договору, оскільки застосуванню підлягав пункт 2.5 договору, яким визначено спеціальний порядок розрахунку, оскільки платежі за послуги проходили через розщеплення у відповідній організації. При цьому відповідач вказував на те, що кошти, які надходять від осіб, що проживають у будинку, який обслуговує відповідач зараховуються за той самий місяць в якому вони сплачені, відтак позивач припустився помилки при розрахунку суми заборгованості.
Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.01.2012 між відповідачем (замовник) та позивачем (виконавець) було укладено договір D21 OM №0619 на надання послуг з технічного обслуговування ліфтів, предметом якого є надання послуг з технічного обслуговування ліфтів за формою повного технічного обслуговування, терміном до 31.12.2016.
Відповідно до п.2.1 договору щомісячна вартість робіт за договором у відповідності з розрахунками складає 2361,96 грн., у тому числі ПДВ 20% - 393,66 грн.
Пунктами 2.5, 2.6 договору визначено, що у випадку укладання замовником договору на проведення розщепленої квартирної плати за технічне обслуговування ліфтів протягом місяця виконавцю зараховуються кошти, які надходять по розщепленню квартирної плати, що здійснюється уповноваженими установами в установленому розмірі. У випадку, якщо коштів, що надійшли виконавцю з розщеплення за конкретний місяць, недостатньо для оплати виконаних робіт, то різниця, що утворилася покривається за рахунок коштів замовника. Остаточна оплата за виконані роботи з технічного обслуговування ліфтів проводиться замовником щомісячно до 5-го числа наступного за звітним місяцем на підставі підписаних сторонами актів виконаних робіт. При перевищенні загальної оплати над обсягами виконаних робіт різниця зараховується замовнику, як погашення заборгованості попередніх періодів, а при відсутності заборгованості - як авансування майбутніх платежів.
Судами встановлено, що позивач у спірний період надав відповідачу обумовлені договором послуги, що підтверджується відповідними актами приймання виконаних робіт з технічного обслуговування ліфтів, які підписані сторонами без зауважень, на загальну суму 49601,16 грн., які відповідач оплатив лише частково у сумі 17524,90 грн., внаслідок чого у відповідача утворилася заборгованість у сумі 32076,26 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що відповідач допустив порушення умов договору, яке виразилося в тому, що у спірний період відповідач своєчасно та у повному обсязі не здійснив оплату наданих позивачем послуг, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість.
Підстави для скасування судових рішень відсутні з огляду на наступне.
Відповідно до приписів статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Приписами статті 901 наведеного Кодексу унормовано, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч.1).
Згідно частини першої статті 903 вказаного Кодексу якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до статті 610 зазначеного Кодексу порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Встановивши, що відповідач допустив порушення умов договору, яке виразилося в тому, що він не оплатив у повному обсязі надані позивачем послуги, у зв'язку з чим у відповідача утворився борг у розмірі 32076,26 грн., суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що наявні правові підстави для стягнення з відповідача зазначеної суми заборгованості.
Суд касаційної інстанції погоджується із такими висновками апеляційного суду, оскільки із встановлених ним обставин справи вбачається, що порушення відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань встановлено судами та не заперечується відповідачем, а відтак відповідач повинен оплатити позивачу залишок боргу у сумі 32 076,26 грн.
Посилання відповідача на помилковість застосування судами до спірних правовідносин п.2.6 договору, оскільки, на думку скаржника, застосуванню підлягав пункт 2.5 договору, є безпідставними та висновків судів не спростовують оскільки, як встановлено судами, остаточні розрахунки здійснюються на підставі п.2.6 договору.
Відповідно до приписів статті 300 частини 2 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно із положеннями статті 310 цього Кодексу підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є, зокрема, таке порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, а саме - суд не дослідив зібрані у справі докази, суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Оскільки наведені вище обставини були встановлені судами, а відповідач не довів, що ці обставини не ґрунтуються на фактичних обставинах справи, та не вбачається наявність передбачених у статті 310 вказаного Кодексу підстав для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд, підстави для скасування судових рішень відсутні.
Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності оскарженої постанови суду апеляційної інстанції.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.
За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови немає.
Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 3 пункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у справі із касаційної скарги належить покласти на відповідача.
Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України
Касаційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу "Шовковик-14" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.06.2017 у справі Господарського суду міста Києва №910/22140/16, залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Г.М. Мачульський
Судді І.В. Кушнір
Є.В. Краснов