08 травня 2018 року
м. Київ
Справа № 910/4726/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Краснова Є.В.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 )
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2017 (Головуючий суддя - Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Отрюх Б.В.)
за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 )
до Публічного акціонерного товариства "Діамантбанк"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Стиль-5"
про стягнення 151 800,00 грн.,
ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) (далі - позивач) звернувшись в суд з позовом, просив зобов'язати Публічне акціонерне товариство “Діамантбанк” (далі - відповідач або Банк) виплатити позивачу гарантійну суму за банківською гарантією ЛД №963/16 від 08.08.2016, що видана клієнту - Товариству з обмеженою відповідальністю “Стиль-5” у розмірі 151 800,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на порушення Товариством з обмеженою відповідальністю “Стиль-5” частини 2 пункту 13 статті 3 Закону України “Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони”, яке полягало у відмові ТОВ “Стиль-5” взяти участь у переговорах, призначених позивачем, та надати оригінали всіх документів, завантажених в електронну систему закупівель. Зазначене, на думку позивача, за умовами банківської гарантії ЛД №963/16 від 08.08.2016, виданої клієнту - Товариству з обмеженою відповідальністю “Стиль-5”, та з огляду на приписи Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №639, пункту 1 частини 15 статті 3 Закону України “Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони”, норм статті 200 Господарського кодексу України, статей 560, 563, 568 Цивільного кодексу України, є підставою для виплати Банком позивачу банківської гарантії у розмірі 151 800,00 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.04.2017 (суддя Мельник В.І.) позов задоволено повністю, вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду мотивоване тим, що відповідач протиправно не виконав своїх зобов'язань за наданою ним банківською гарантією ЛД №963/16 від 08.08.2016, не виплативши на користь Військової частини НОМЕР_1 гарантовану суму у розмірі 151 800,00 грн.
Оскаржуваною постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2017 вказане рішення скасовано, прийнято нове, яким у позові відмовлено, вирішено питання про розподіл судових витрат.
Апеляційна інстанція свої висновки мотивувала тим, що на момент прийняття оскарженого судового рішення у даній справі у Банку вже було введено тимчасову адміністрацію, а тому на правовідносини сторін поширюються обмеження, встановлені, зокрема, пунктами 1, 2 частини 5 статті 36 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”, а задоволення вимог кредиторів повинно відбуватись в особливому порядку, визначеному цим Законом, з дотриманням принципів черговості.
У касаційній скарзі позивач просить постанову у справі скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції. Свої вимоги позивач мотивує помилковим застосуванням апеляційним судом статті 36 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”, оскільки на час звернення з позовом 21.03.2017 Банк був платоспроможним, позаяк рішення про запровадження тимчасової адміністрації було прийнято 24.04.2017.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить оскаржувану постанову залишити без змін, а скаргу без задоволення, оскільки повністю підтримує висновки апеляційної інстанції.
Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.
Судами встановлено, що 29.07.2016 Військовою частиною НОМЕР_1 (Чернівецький прикордонний загін) опубліковано в електронній системі закупівель за №UA-2016-07-29-000183-a оголошення про проведення відбору учасників для проведення переговорної процедури згідно умов Закону України “Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони” на закупівлю вугілля кам'яного (ДК 016:2010-05.10.1).
Відповідно до протоколу засідання тендерного комітету від 10.08.2016 №54 на участь у процедурі подали цінові пропозиції та необхідні документи в електронному вигляді 5 учасників, а саме: ТОВ “Стиль-5”, остаточна ціна пропозиції - 3 740,00 грн., ПП “Нова перспектива”, остаточна цінова пропозиція - 4 576 000,0 грн., ТОВ “Євро-Енерго-Альянс” - цінова пропозиція - 4 620 000,0 грн., ТОВ “Вуглеторфзбагачення” - цінова пропозиція 4 906 000,0 грн., TOB “Енерго Прайм” - цінова пропозиція 4 950 000,0 грн. За результатами проведених електронних торгів найменшу ціну запропонувало ТОВ “Стиль-5”, представників якого було вирішено запросити на переговори, які призначено на 11.08.2016.
Листом від 11.08.2016 №721/84/3 представників ТОВ “Стиль-5” запрошено для участі у переговорах, які заплановано провести 11.08.2016.
Листом від 11.08.2016 №44 ТОВ “Стиль-5” повідомив позивача про те, що під час електронних торгів стався збій комп'ютера і тому в другому раунді торгів тільки частково ввелось 3 740,00 грн., замість 3 740 000,00 гривень. Із зазначеної причини представники ТОВ “Стиль-5” не можуть приймати участь у переговорній процедурі.
Представники ТОВ “Стиль-5” для проведення переговорів не з'явились та оригіналів документів, в тому числі банківської гарантії, позивачу не надали.
Відтак в обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що посадовими особами ТОВ “Стиль-5” при наданні цінової пропозиції для проведення відбору учасників переговорної процедури не дотримано вимог частини 2 пункту 13 статті 3 Закону України “Про особливості здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для гарантованого забезпечення потреб оборони”, відповідно до якої одночасно з ціновою пропозицією учасник надає замовнику забезпечення цінової пропозиції у вигляді гарантії в розмірі, що не перевищує 0,5 відсотка очікуваної вартості закупівлі робіт та 3 відсотків очікуваної вартості закупівлі товарів чи послуг, якщо таке забезпечення вимагалося в оголошенні про проведення відбору.
Відповідно до даних, розміщених в електронній системі закупівель на веб-порталі “prozorro.gov.ua”, ТОВ “Стиль-5” розміщено на вказаному сайті скановану копію банківської гарантії від 08.08.2016 № ЛД 963/16, виданої дирекцією ПАТ “Діамантбанк” в м. Львові на суму 151 800,00 гривень.
Відповідно до вказаної банківської гарантії ПАТ “Діамантбанк” бере на себе безвідкличні зобов'язання негайно сплатити позивачу за його першою письмовою вимогою суму у розмірі не більше 151 800,00 грн., за умови, що в тексті письмової вимоги буде зазначено, що сума, яка вимагається, повинна бути сплачена у зв'язку із тим, що:
1) принципал відмовився або не прийняв участі в переговорах, призначених замовником, у визначену замовником дату їх проведення;
2) принципал, що став переможцем переговорної процедури закупівлі, не підписав договір про закупівлю у визначені замовником терміни;
3) принципал, що став переможцем переговорної процедури закупівлі, не надав документів, що підтверджують відсутність підстав, передбачених статтею 17 Закону України “Про публічні закупівлі”.
Термін дії гарантії встановлено до 07.11.2016.
З посиланням на те, що представники ТОВ “Стиль-5” відмовились прийняти участь у переговорах, Чернівецьким прикордонним загоном направлено листи від 12.08.2016 №721/8490 та від 07.09.2016 №721/9362 до ПАТ “Діамантбанк” щодо сплати гарантійної суми в розмірі 151 800,00 грн. на рахунок Чернівецького прикордонного загону.
Однак відповіді від ПАТ “Діамантбанк” не отримано, кошти забезпечення цінової пропозиції в сумі 151 800,0 гри. на рахунок Чернівецького прикордонного загону від ПАТ “Діамантбанк” не надходили.
З метою з'ясування причин невиконання зобов'язань ПАТ “Діамантбанк” за наданою банківською гарантією вказаному Банку направлено запит від 07.03.2017 №13-24-15-14/2135.
Відповідно до отриманої відповіді листом від 10.03.2017 №3459/14.4-05 ПАТ “Діамантбанк” повідомлено наступне: “Гарантія була надана Банком на паперовому носії та у відповідності до пункту 13 розділу І Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженого постановою Національного банку України від 15.12.2004 №639, була надана безпосередньо Принципалу (ТОВ “Стиль-5”) для подальшого її передання Бенефіціару. 18.08.2016 Принципалом (ТОВ “Стиль-5”) було повернуто оригінал гарантії до банку Повернення Гаранту оригіналу виданої гарантії не може створювати будь-яких обов'язків для Гарата щодо виплати гарантійної суми Бенефіціару.”.
На думку позивача, твердження Банку у листі від 10.03.2017 №3459/14.4-05 про відсутність у нього обов'язку виконувати вимогу Бенефіціара про сплату грошової суми після повернення Принципалом Гаранту оригіналу гарантії є безпідставними та не відповідають чинному законодавству. Керуючись умовами банківської гарантії від 08.08.2016 №ЛД 963/16 Банк, отримавши лист-вимогу позивача від 12.08.2016 №721/8490, та враховуючи порушення третьою особою своїх зобов'язань (відмова від участі у переговорах), зобов'язаний був задовольнити вказану вимогу та виплатити на користь позивача гарантійну суму у розмірі 151 800,00 грн.
Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки відповідно до частини 5 статті 24 Закону України “Про публічні закупівлі” кошти, які надійшли як забезпечення тендерної пропозиції (у разі якщо вони не повертаються учаснику), підлягають перерахуванню до відповідного бюджету, а одержана вимога/повідомлення бенефіціара або банку бенефіціара згідно пункту 2 Глави 4 Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах є достатньою умовою для банку-гаранта (резидента) сплатити кошти бенефіціару за гарантією, якщо вимога/повідомлення та документи, обумовлені в гарантії, відповідатимуть умовам, які містяться в наданій гарантії, а також отримані банком-гарантом (резидентом) протягом строку дії гарантії і способом, зазначеним у гарантії, відповідач зобов'язаний був виконати свої зобов'язання за наданою ним банківською гарантією ЛД №963/16 від 08.08.2016, виплативши на користь Військової частини НОМЕР_1 гарантовану суму у розмірі 151 800,00 грн.
Скасовуючи це рішення та приймаючи нове про відмову у позові, апеляційний суд визнав, що до даних правовідносин застосовуються обмеження, встановлені, зокрема, пунктами 1, 2 частини 5 статті 36 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”.
Суд касаційної погоджується із такими висновками виходячи із наступного.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що на підставі рішення Правління Національного банку України від 24.04.2017 №264-рш/БТ віднесено ПАТ “Діамантбанк” до категорії неплатоспроможних.
Процедура виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюються нормами Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”, який є спеціальним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.
Відповідно до пункту 8 частини 1 статті 2 цього Закону неплатоспроможний банк - банк, щодо якого Національний банк України прийняв рішення про віднесення до категорії неплатоспроможних у порядку, передбаченому Законом України “Про банки і банківську діяльність”.
Згідно статті 3 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Пунктом 8 частини 2 статті 4 наведеного Закону встановлено, що на виконання свого основного завдання Фонд у порядку, передбаченому цим Законом, здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом здійснення тимчасової адміністрації та ліквідації банків, організовує відчуження активів і зобов'язань неплатоспроможного банку, продаж неплатоспроможного банку або створення та продаж перехідного банку.
Уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку (пункт 17 частини 1 статті 2 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”).
Тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому Законом України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” (пункт 16 частини 1 статті 2 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”).
Відповідно до частини 1 статті 34 цього Закону Фонд розпочинає процедуру виведення неплатоспроможного банку з ринку та здійснення тимчасової адміністрації в банку на наступний робочий день після офіційного отримання рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі, Фонд) прийнято рішення від 24.04.2017 №1684 “Про запровадження тимчасової адміністрації в ПАТ “Діамантбанк” та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку”.
Згідно з вказаним рішенням розпочато процедуру виведення ПАТ “Діамантбанк” з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації строком на 1 місяць з 17 год. 00 хв. 24.04.2017 до 23.05.2017 включно, призначено уповноважену особу Фонду та делеговано всі повноваження тимчасового адміністратора Банку начальнику відділу моніторингу операцій проблемних банків департаменту дистанційного та інспекційного моніторингу діяльності банків Фонду Старцевій Тетяні Володимирівні до 23.05.2017 включно.
Статтею 36 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб” врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.
Так, згідно частини 1 статті 36 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.
Згідно з пунктами 1, 2 частини 5 статті 36 вказаного Закону під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; примусове стягнення майна (у тому числі коштів) банку, накладення арешту та звернення стягнення на майно (у тому числі кошти) банку (виконавче провадження щодо банку зупиняється, у тому числі знімаються арешти, накладені на майно (у тому числі на кошти) банку, а також скасовуються інші вжиті заходи примусового забезпечення виконання рішення щодо банку).
За змістом норм частини 1 статті 560 Цивільного кодексу України, статті 200 Господарського кодексу України та згідно Постанови правління Національного банку України від 15.12.2004 №639 “Про затвердження Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах” гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобов'язань, відповідно до якого Банк-гарант приймає на себе грошове зобов'язання перед бенефіціаром, оформлене в письмовій формі або у формі повідомлення, сплатити кошти за принципала в разі невиконання останнім свого зобов'язання в повному обсязі.
Отже, суд апеляційної інстанції правильно встановив, що на відповідача поширюються обмеження Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а тому з часу запровадження тимчасової адміністрації не можуть бути задоволені вимоги позивача поза межами ліквідаційної процедури банку, а його висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду викладеній у постанові від 02.03.2018 зі справи №910/8297/17.
При цьому посилання апеляційної інстанції як на підставу для відмови у позові на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постановах від 10.06.2015 у справі №3-223гс15, від 13.06.2016 у справі №6-1123цс16 та від 20.01.2016 у справі №6-2001цс15, є правомірними у зв'язку із подібністю нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.
Посилання у касаційній скарзі на те, що із вимогою про сплату банківської гарантії позивач звернувся до введення тимчасової адміністрації, а отже відповідач зобов'язаний був ї виконати, і тому за такими доводами позивача постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суд першої інстанції, висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, оскільки наведені вище положення Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" поширюють свою дію і на суди, які розглядають відповідні спори.
Наведеним вище у сукупності спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності постанови суду апеляційної інстанції, а доводи відзиву на касаційну скаргу про законність оскарженої постанови знайшли своє підтвердження.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.
Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.
За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, а судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для скасування оскарженої постанови немає.
Відповідно до приписів статті 129 частини 4, статті 315 частини 3 пункту "в" Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за подання касаційної скарги належить покласти на особу, що звернулася із касаційну скаргою.
Керуючись статтями 301, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,
Касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2017 у справі Господарського суду міста Києва № 910/4726/17, залишити без змін.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Г.М. Мачульський
Судді І.В. Кушнір
Є.В. Краснов