Провадження № 11-кп/774/118/18 Справа № 206/5494/17 Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - ОСОБА_2
03 травня 2018 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
Головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря ОСОБА_5
прокурора ОСОБА_6
засудженого ОСОБА_7
захисника ОСОБА_8
розглянувши 03 травня 2018 рокуу відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційні скарги засудженого ОСОБА_7 та в його інтересах захисника ОСОБА_8 на ухвалу Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 18 жовтня 2017 року, стосовно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Першотравенська Дніпропетровської області, засудженого вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 04 червня 2010 року за ч.1 ст.115 КК України до 13 років позбавлення волі,
якою відмовлено в задоволенні клопотання про умовно-дострокове звільнення,-
Ухвалою Самарського районного суду м. Дніпропетровська від 18 жовтня 2017 року відмовлено у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_7 про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.
На вищевказану ухвалу суду засуджений ОСОБА_7 та в його інтересах захисник ОСОБА_8 подали апеляційні скарги, де вони просять зазначену ухвалу суду скасувати та постановити нову ухвалу, якою звільнити ОСОБА_7 умовно-достроково від подальшого відбування покарання.
В доводах апеляційних скарг та в доповненнях до апеляційної скарги засуджений та в його інтересах захисник не погоджуються з ухвалою суду першої інстанції, оскільки висновки суду, що ОСОБА_7 своєю поведінкою та ставленням до праці не довів своє виправлення, не відповідають фактичним обставинам справи.
На думку засудженого та його захисника суд необґрунтовано відмовляючи у задоволенні клопотання захисника засудженого посилався на те, що при вирішенні питання про умовно-дострокове звільнення враховується тяжкість і характер вчинення кримінального правопорушення, оскільки згідно ст.81 КК України, даний критерій не визначений, як вирішальний для умовно-дострокового звільнення від відбуття покарання.
Із доповнень засудженого до своєї скарги слідує, що останній фактично не незгодний з встановленням його вини за вироком, виплатити шкоду потерпілій не може, так як потерпіла виїхала до Росії. Засуджений, вважає, що він працює добросовісно, має погане здоров'я, потребує лікування, має сімейні зв'язки.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, засудженого ОСОБА_7 та в його інтересах захисника ОСОБА_8 , які підтримали заявлені вимоги, думку прокурора, яка заперечувала проти задоволення вимог апеляційних скарг засудженого та захисника та просила ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, вивчивши матеріали судового провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що вимоги апеляційної скарги задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Відповідно до ст.81 КК України умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення та фактично відбув не менше половини строку покарання за злочин середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин і не менше двох третин строку покарання за умисний тяжкий злочин.
Відповідно до п.2 постанови Пленуму Верховного суду України «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну не відбутої частини покарання більш м'яким» умовно-дострокове звільнення від відбування покарання можливе лише після повного та всебічного вивчення даних про особу засудженого. При цьому головною умовою прийняття такого рішення є доведеність того, що засуджений сумлінною поведінкою та ставленням до праці довів своє виправлення (ч.2 ст. 81 КК України).
За змістом ст. 81 КК України умовно-дострокове звільнення засуджених від відбування покарання після фактичного відбуття певної частини строку покарання є правом, а не обов'язком суду.
На підставі ч. 2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.
З матеріалів судового провадження вбачається, що ОСОБА_7 в місцях позбавлення волі з 06.06.2010 року. Під час утримання у слідчому ізоляторі м. Дніпро характеризувався посередньо, стягнень та заохочень не мав. З 05.10.2010 року відбував покарання в БВК (№99), характеризувався позитивно, мав 10 заохочень та 1 стягнення, яке погашене за спливом часу. З 15.01.2016 року ОСОБА_7 перебував у слідчому ізоляторі м. Дніпро, характеризувався посередньо, заохочень та стягнень не мав. З 04.02.2016 року відбував покарання в КВК (№80), характеризувався позитивно, заохочень та стягнень не мав.
В Ігренському виправному центрі Дніпропетровської області (№ 133) засуджений відбуває покарання з 07.02.2017 року. Працевлаштований на контрагентському об'єкті «ЖБК», до праці ставиться сумлінно, підчас відбування покарання характеризується позитивно, дотримується норм, які визначають порядок, умову відбування покарання та розпорядок дня установи. Має 2 заохочення, стягнень не має.
Згідно довідки про заохочення та стягнення (а.с.40), на даний період часу має дванадцять заохочень, та одне погашене стягнення (19.09.2011). В ІВЦ Дніпропетровської області № 133 характеризується позитивно, порядок відбування покарання у вигляді обмеження волі та обов'язки, встановлені правила внутрішнього розпорядку виконує.
Відмовляючи у задоволенні клопотання суд виходив з того, що умовно-дострокове звільнення є правом, а не обов'язком суду, при цьому суд врахував не тільки факт відбуття останнім певної частини покарання, а і поведінку засудженого не тільки за останній незначний проміжок часу, а за весь час відбуття покарання, у тому числі тяжкість і характер вчинених ним кримінальних правопорушень, а саме злочину вчиненого проти життя людини, настання незворотних наслідків, становлення засудженого на шлях виправлення, усвідомлення вчиненого.
Відповідно до ч.6 КВК України, виправлення засудженого - це процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки. Основними засобами такого виправлення є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), суспільно-корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив.
Отже, умовно-дострокове звільнення від відбування покарання можливе лише за умови обов'язкової та одночасної наявності вказаних в законі підстав і умов в їх сукупності.
Само по собі посилання засудженого на наявність заохочень, дотримання режиму установи та підтримання сімейних відносин, як і необхідність в лікуванні, не можуть слугувати достатніми підставами для умовно дострокового звільнення засудженого від відбування покарання.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до вмотивованого висновку враховуючи законні підстави і умови в їх сукупності, про відсутність підстав вважати, що поведінка засудженого ОСОБА_7 під час відбування покарання є зразковою та свідчить про становлення його на шлях виправлення, та обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про звільнення від подальшого відбування покарання на підставі ст. 81 КК України, тому в задоволенні апеляційних скарг слід відмовити, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги засудженого ОСОБА_7 та в його інтересах захисника ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Ухвалу Самарського районного суду м.Дніпропетровська від 18 жовтня 2017 року, стосовно ОСОБА_7 - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4