ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
30 квітня 2018 року № 826/6356/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Федорчука А.Б., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект»
до Кілійського районного відділу державної виконавчої служби Головного
територіального управління юстиції в Одеській області,
Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного
територіального управління юстиції в Одеській області
третя особа ОСОБА_2
про визнання протиправною та скасування постанов
Позивач, в особі товариства з обмеженою відповідальністю «Кей Колект» (надалі - Позивач), звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Кілійського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області (надалі - Відповідач 1), Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області (надалі - Відповідач 2), третя особа без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_2 (надалі - тертя особа) в якому просить суд: скасувати: постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 30.12.2014 ВП №45780746 та постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 13.03.2012 ВП №31667935.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва 22.05.2017 р., відкрито провадження в адміністративній справі та призначено судове засідання на 25.09.2017 р.
В обґрунтування позову Позивач зазначає, що в порушення норм Закону України «Про іпотеку» та Закону України «Про виконавче провадження» Відповідачем накладено арешт на квартиру, що передано позивачу в іпотеку.
Відповідач 1 надав суду письмові пояснення, в яких зазначає, що арешт накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП №45780746 від 30.12.2014 скасовано, оскільки назване виконавче провадження закінчено постановою від 13.03.2015 р., про що внесено відомості до Державного реєстру обтяжень рухомого майна та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Представник Відповідача 2 в судове засідання не з'явився, хоча був належним чином повідомлений про розгляд справи.
В судовому засіданні 25.09.2017 р. Судом прийнято рішення про розгляд справи в письмову провадженні на підставі частини четвертої статті 122 КАС України (в редакції чинній станом на вересень 2017 року).
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12.12.2017 року витребувано від Київського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області належним чином завірену копію матеріалів виконавчого провадження №31667935, проте відповідачем вимоги ухвали не виконано.
Враховуючи те, що 15.12.2017 року набрала чинності нова редакція КАС України, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Беручи до уваги те, що станом на дату прийняття рішення у справі вона знаходиться на стадії розгляду у письмовому провадженні, відповідно справа розглянута з урахуванням положень п. 10 ч. 1 ст. 4, ч. 4 та ч. 5 ст. 250 КАС України в редакції з 15.12.2017 року.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва зазначає наступне.
Між ОСОБА_2 та ПАТ «УкрСиббанк» укладено договір про надання споживчого кредиту від 15.12.2006 №11096318000.
Також, між ОСОБА_2 та ПАТ «УкрСиббанк» укладено іпотечний договір від 15.12.2006 року, відповідно до якого в забезпечення виконання зобов'язань за договором споживчого кредиту від 15.12.2006 №11096318000, ОСОБА_2 передано в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру у АДРЕСА_1.
В подальшому, між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей Колект» укладено договір факторингу від 12.12.2011 року №1 та договір відступлення права вимоги за договорами іпотеки від 12.12.2011 року , відповідно до яких передано у власність позивачу право вимоги, в тому числі за вказаними вище договорами.
Відповідно до інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкту нерухомого майна: квартири за адресою: АДРЕСА_1, заборона на вказане нерухоме майно на підставі іпотечного договору зареєстрована 13.03.2012 року.
В подальшому, постановою Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 13.03.2012 р. ВП №31667935 накладено арешт на вищезазначену квартиру.
Крім того, на дану квартиру постановою Кілійського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 30.12.2014 ВП №45780746 накладено арешт.
Позивач вважає дії Відповідачів протиправними щодо накладенню арешту на спірне майно, а тому звернувся до суду з даним позовом.
Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також, норми чинного законодавства, Суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 № 606-ХІV (надалі - Закон № 606-ХІV, чинного станом на час прийняття оскаржуваних постанов), виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Частиною 1 ст. 2 Закону № 606-ХІV зазначено, що примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
З метою забезпечення гарантій прав громадян і юридичних осіб у виконавчому провадженні ст. 6 Закону № 606-ХІV зобов'язано державного виконавця використовувати надані йому права у точній відповідності із законом і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб.
При цьому статтею 11 Закону № 606-ХІV державному виконавцю надано право у процесі здійснення виконавчого провадження накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізувати його у встановленому законом порядку.
Право державного виконавця за заявою стягувача накласти арешт на майно (крім коштів) боржника з метою забезпечення виконання рішення про майнові стягнення при відкритті виконавчого провадження також передбачено частиною 2 статті 25 Закону України "Про виконавче провадження".
Відповідно до ч. 2 ст. 57 Закону № 606-ХІV арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
У відповідності до ст. 54 Закону № 606-ХІV примусове звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".
Відповідно до ст. 3 Закону України "Про іпотеку" іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.
Згідно ст. 3 Закону України "Про іпотеку" у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки. Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.
У відповідності до ст. 14 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" якщо інше не встановлено цим Законом, зареєстроване обтяження має вищий пріоритет над незареєстрованими обтяженнями. Пріоритет зареєстрованих обтяжень визначається у черговості їх реєстрації, за винятками, встановленими цим Законом. Обтяжувачі, які зареєстрували обтяження одного і того ж рухомого майна одночасно, мають рівні права на задоволення своїх вимог.
Згідно зі ст. 60 Закону N 606-XIV особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника.
З майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.
У разі наявності письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов'язані із зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, арешт з майна боржника може бути знято за постановою державного виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копії постанови державного виконавця про зняття арешту з майна надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту.
У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду.
Зазначені у цій статті постанови можуть бути оскаржені сторонами в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
З аналізу вищезазначених норм права, Суд приходить до висновку, що стаття 60 Закону N 606-XIV є спеціальною нормою, в якій закріплено порядок вирішення спорів, що виникають між органом державної виконавчої служби та особою, яка не є боржником у виконавчому провадженні, з приводу накладення арешту на майно особи. У разі виникнення зазначеної спірної ситуації належним способом захисту прав особи є саме звернення до суду з позовом про визнання права власності на майно і зняття з нього арешту.
Як вбачається з матеріалів справи, Позивач не звертався до суду про визнання за ним права власності на спірне майно та зняття арешту на дане майно, а тому в даному випадку підстав для скасування спірних постанов не вбачається.
Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку, що Позивачем не вірно вибрано спосіб захисту, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 26 жовтня 2016 року по справі №21-5624а15 (№813/2439/14).
Крім того, як зазначено вище, арешт накладений постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 30.12.2014 ВП №45780746 скасовано Відповідачем 1, про що внесено відомості до Державного реєстру обтяжень рухомого майна та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, отже постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 30.12.2014 ВП №45780746 станом на час вирішення справи не порушує права позивача як іпотеко держателя квартири за адресою: м. Одеса, пр.. Академіка Глушкова, 24, кв. 67.
Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно частини 4, 5 ст. 77 КАС України суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Вимогами ст. 76 КАС України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З урахуванням викладеного, Суд приходить до висновків про відмову в задоволенні позовних вимог.
Керуючись положеннями статей 2, 7, 9, 11, 44, 72-78, 79, 194, 241-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні позовних вимог Товариству з обмеженою відповідальності «Кей Колект» (04071, м. Київ, вул. Межигірська, буд. 22; код ЄДРПОУ 37825968) відмовити повністю.
Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч. 1 ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України. апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.Б. Федорчук