ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
30 квітня 2018 року № 826/9630/17
Окружний адміністративний суд міста Києва у судді Федорчука А.Б., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу
Стрельченко Олени Володимирівни
третя особа ОСОБА_3
про визнання протиправним і скасування рішення,
Позивач, в особі ОСОБА_4 (надалі - Позивач), звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Стрельченко Олени Володимирівни (надалі - Відповідач), третя особа - ОСОБА_3 (надалі - третя особа), в якому просить суд: скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 32415761 від 17.11.2016 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.08.2017 р. відкрито провадження у справі та призначено судове засідання на 06.11.2017 р.
В судовому засіданні 06.11.2017 р. представником Позивача заявлено клопотання про ознайомлення з матеріалами справи, Судом оголосив про відкладення розгляду справи до 04.12.2017 р. та надання часу представнику Позивача для ознайомлення з матеріалами справи.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що спірне рішення прийнято з порушенням норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", оскільки Відповідач не мав права реєструвати право власності без перевірки факту отримання Позивачем письмової вимоги іпотекодержателя про усунення порушень.
Представником Позивача подано суду клопотання про розгляд справи в письмовому провадженні.
Представники Відповідача та третьої особи в судове засідання не з'явилися, хоча були належним чином повідомлені про розгляд справи.
На адресу суду від Відповідача надійшли письмові заперечення на позовну заяву. Відповідач в обґрунтування заперечень зазначає, що оскаржуване рішення прийнято відповідно до норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", оскільки третьою особою було надано всі документи необхідні для проведення державної реєстрації права власності.
Третьою особою надано суду заперечення на позовну заяву, в яких зазначає, що Відповідач діяв у відповідності до законодавства, а отже підстав для задоволення позовних вимог не вбачає.
В судовому засіданні 04.12.2017 р. Судом прийнято рішення про розгляд справи в письмову провадженні на підставі частини четвертої статті 122 КАС України (в редакції чинній станом на 04.12.2017року).
Враховуючи те, що 15.12.2017 року набрала чинності нова редакція КАС України, суд зазначає, що відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Беручи до уваги те, що станом на дату прийняття рішення у справі вона знаходиться на стадії розгляду у письмовому провадженні, відповідно справа розглянута з урахуванням положень п. 10 ч. 1 ст. 4, ч. 4 та ч. 5 ст. 250 КАС України в редакції з 15.12.2017 року.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд м. Києва зазначає наступне.
Між Позивачем (Позичальник), з однієї сторони, та ОСОБА_5 (Позикодавець), з іншої сторони, укладено договір позики від 22.10.2012 року зареєстрований приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В.М. за №2488.
З метою забезпечення виконання зобов'язання за договором позики від 22.10.2012 року між Позивачем (Іпотекодавець), з однієї сторони, та ОСОБА_5 (Іпотекодержатель), з іншої сторони, укладено іпотечний договір зареєстрований приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Анохіною В.М. за №2488 (надалі - Іпотечний договір).
Відповідно до п. 1 Іпотечного договору з урахуванням змін внесених договором про внесення змін від 12.11.2013 року та договору про внесення змін від 11.07.2014 року Позивач передав в іпотеку квартиру АДРЕСА_1.
В подальшому, між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 укладено договір про відступлення права вимоги за договором позики від 22.10.2012 року та права вимоги за іпотечним договором, про що повідомлено Позивача повідомленням від 02.07.2016 року.
Рішенням Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Стрельченко Олени Володимирівни за індексним номером 32415761 від 17.11.2016 року право власності на квартиру АДРЕСА_1 (надалі - іпотечне майно) зареєстровано за ОСОБА_7.
Повно та всебічно дослідивши наявні матеріали справи, а також, норми чинного законодавства, Суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.
Спеціальним Законом, який визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна є Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 1 липня 2004 №1952-IV (надалі - «Закон № 1952-IV).
Пунктом 1 ч. 1 ст. 4 Закону передбачено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, а саме право власності на нерухоме майно.
Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 2 вказаного Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Приписи абзаців 2-3 ч. 5 ст. 3 Закону визначають, що державна реєстрація прав власності, реєстрація яких проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчиняється така дія.
Державна реєстрація прав у результаті вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва проводиться нотаріусом, яким вчинено таку дію.
Згідно ч. 1 ст. 9 Закону державним реєстратором може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж юридичної роботи не менш як два роки. У випадку, передбаченому цим Законом, державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.
Державний реєстратор є державним службовцем, крім випадку, коли державним реєстратором є нотаріус як спеціальний суб'єкт.
Приписи ч. 2 ст. 9 Закону визначають, що нотаріус як спеціальний суб'єкт здійснює функції державного реєстратора, зокрема: встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав; приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав; відкриває і закриває розділи Державного реєстру прав, вносить до них відповідні записи; присвоює реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна під час проведення державної реєстрації; надає інформацію з Державного реєстру прав або відмовляє у її наданні у випадках, передбачених цим Законом; у разі потреби вимагає подання передбачених законодавством додаткових документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень; під час проведення державної реєстрації прав, які виникли та оформлені в установленому порядку до 1 січня 2013 року, запитує від органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які відповідно до чинного на момент оформлення права законодавства проводили таке оформлення, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для реєстрації прав та їх обтяжень, якщо такі документи не були подані заявником або якщо документи, подані заявником, не містять передбачених цим Законом відомостей про правонабувача або про нерухоме майно. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації, до яких надійшов запит, зобов'язані безоплатно в установленому законодавством порядку протягом трьох робочих днів надати державному реєстратору відповідну інформацію, зокрема щодо оформлених речових прав на нерухоме майно, у тому числі земельні ділянки; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом та іншими законами України.
Приписи ст. 15 Закону визначають, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.
При цьому згідно ч. 1 ст. 26 Закону записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Частиною 2 ст. 15 Закону передбачено, що орган державної реєстрації прав, державні реєстратори зобов'язані надати до відома заявників інформацію про необхідний перелік документів для здійснення державної реєстрації прав.
Перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
На виконання вимог вказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року №1127 затверджено Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (надалі - Порядок №1127).
Відповідно до п. 9 Порядку №1127 разом із заявою заявник подає оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав, та документи, що підтверджують сплату адміністративного збору та/або внесення плати за надання інформації з Державного реєстру прав.
Згідно п. 57 Порядку №1127 для державної реєстрації права власності та інших речових прав на майно, яке набувається у зв'язку з виконанням умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення таких прав, також подається документ, що підтверджує наявність факту виконання відповідних умов правочину.
У відповідності до ст. 24 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов'язанням.
За змістом статті 33 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Відповідно до частини 1 статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Частиною 2 статті 36 Закону України «Про іпотеку» визначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.
За приписами частини 3 статті 36 Закону України «Про іпотеку» договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
Згідно частини 1 статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Відповідно до п. 7 Іпотечного договору Іпотекодержатель здобуває право звернення стягнення на предмет іпотеки при простроченні іпотекодавцем сплати боргу будь-якого з поточних платежів більш ніж на п'ять днів за договором позики в забезпечення виконання якого укладено іпотечний договір. Сторони дійшли згоди, що будь-яка кореспонденція на ім'я іпотекодавця має надсилатись на адресу, вказану в цьому договорі. Така кореспонденція має вважатися отриманою Іпотекодавцем в день її надходження на поштове відділення, що обслуговує дім за цією адресою, незалежно від того чи отримав Іпотекодавець її особисто та незалежно від причин неотримання особисто. Так, достатнім доказом отримання кореспонденції від іпотеко держателя та/або від нотаріуса має сприйматись будь-який поштовий документ, що підтвердить її надходження до зазначеного поштового відділення. А поштовий документ, згідно з яким іпотекодавець не проживає за вказаною вище адресою або який повернувся з відміткою «За закінченням терміну зберігання» має сприйматись - крім того - достатнім доказом відмови іпотекодавця від виконання зобов'язань за цим договором , невиконання боржником вимоги про дострокове повернення всієї позики та виникнення у кредитора права дострокового повернення всієї позики і права звернення стягнення на майно заставлене іпотекодавцем.
Пунктом 61 Порядку №1127 передбачено, що для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:
1) копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
2) документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі;
3) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).
Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.
Судом встановлено, що для проведення державної реєстрації права власності на іпотечне майно Відповідачу були надані наступні документи: договір позики від 22.10.2012 року, договір про внесення змін до договору позики від 12.11.2013 року, договір про внесення змін до договору позики від 11.07.2014 року, іпотечний договір, договір про внесення змін до іпотечного договору від 12.11.2013 року, договір про внесення змін до іпотечного договору від 11.07.2014 року, витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки від 12.11.2013 року №12616974, витяг з Державного реєстру прав на нерухоме майно про реєстрацію іпотеки від 11.07.2014 №24152209, реєстраційне посвідчення видане Київським бюро технічної інвентаризації 07.12.1998 року, договір купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстрований на Київській універсальній біржі 18.04.1997 року витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 12.11.2013 року №12608048, витяг з реєстру прав на нерухоме майно від 27.09.2012 року №35650420, технічний паспорт на квартиру №151, по вул. Озерна буд 30/51 у м. Києві, договір відступлення права вимоги за іпотечним договором від 22.06.2016 року, інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно від 22.06.2016 №61971149, звіт про незалежну оцінку майна, повідомлення від 02.07.2012 року про відступлення права вимоги, вимоги про усунення порушення виконання зобов'язань від 22.07.2016 року та від 22.09.2016 року
В матеріалах справи міститься копія реєстраційної справи, в якій міститься вимога про усунення порушення виконання зобов'язань від 22.07.2016 року направлена на адресу Позивача рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення, яка повернулась не вручена з відміткою поштового відділення «за закінченням терміну зберігання».
Також, в матеріалах справи наявні докази направлення на адресу позивача вимоги про усунення порушення виконання зобов'язань від 22.09.2016 року, яка отримана позивачем 26.09.2016 року, про що свідчить наявна в матеріалах справи копія повідомлення про вручення поштового відправлення позивачу.
Враховуючи вищевикладене, Суд приходить до висновку про наявність в матеріалах реєстраційної справи належних доказі направлення та вручення Позивачу повідомлення про намір звернення стягнення на предмет іпотеки.
Із розрахунку тридцяти календарних днів кінцевий термін для добровільного виконання боржником (Позивачем) його зобов'язань сплив 25.09.2016 року.
З аналізу матеріалів справи та норм права, Суд приходить до висновку, що у Відповідача були наявні правові підстави для прийняття рішення 32415761 від 17.11.2016 року про проведення державної реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_3.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.
Частиною другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З урахуванням викладеного, Суд приходить до висновків про відмову у задоволенні позовних вимог.
Керуючись положеннями статей 2 - 4, 7, 9, 11, 44, 72-78, 79, 194, 241-246, 250, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 (адреса проживання: АДРЕСА_2) відмовити.
Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Згідно ч. 1 ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України. апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У відповідно до пп. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.Б. Федорчук