26 квітня 2018 року м. Рівне №817/407/18
Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Недашківської К.М., за участю: секретаря судового засідання Єрмошкіної Л.І.; представника позивача - адвоката ОСОБА_1 (доручення від 11 грудня 2017 року); представника відповідача 1 - не прибув; представника відповідача 2 - Редько Н.П. (довіреність від 02 січня 2018 року); розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Гапала Едуарда Михайловича до Центральної комісії Міністерства юстиції України та Міністерства юстиції України про скасування рішення та зобов'язання вчинення певних дій.
В провадженні Рівненського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_4 (далі іменується - позивач) до Центральної комісії Міністерства юстиції України (далі іменується - відповідач 1), України та Міністерства юстиції України (далі іменується - відповідач 2), в якому позивач просить суд скасувати рішення відповідача від 20.09.2017, оформлене протоколом №13 від 20.09.2017, яким засудженому ОСОБА_4 відмовлено у зміні умов тримання шляхом переведення до виправної колонії іншого рівня безпеки; зобов'язати повторно розглянути подання Державної установи «Городищенська виправна колонія №96» від 29.06.2017 щодо вирішення питання про зміну умов тримання засудженого ОСОБА_4: із звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки в колонію середнього рівня безпеки.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатами розгляду подання адміністрації Городищенської виправної колонії №96 про зміну умов відбування позивачем покарання, Центральною комісією Міністерства юстиції України прийнято рішення про відмову у зміні таких умов. Позивач зазначає, що таке рішення є протиправним, оскільки на момент його прийняття існували достатні правові підстави для задоволення подання адміністрації Городищенської виправної колонії №96: позивач відбув не менше половини призначеного судом строку покарання та став на шлях виправлення. Проте, Центральною комісією Міністерства юстиції України не взято до уваги вказані обставини, що мало наслідком прийняття рішення, що порушує охоронювані законом справа, свободи та інтереси позивача.
Ухвалою суду від 12.02.2018 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду в порядку за позовного провадження у підготовчому засіданні.
Ухвалою суду від 15.03.2018 залучено до участі у справі №817/407/18 в якості другого відповідача - Міністерство юстиції України (01001, місто Київ, вулиця Городецького, будинок №13).
Ухвалою суду від 05.04.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті у судовому засіданні 26.04.2018.
У судове засіданні прибув представник позивача, підтримав заявлені позовні вимоги та просив задовольнити їх у повному обсязі.
До суду прибув представник відповідача 2, заперечив проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, та просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог повністю.
Відповідач 2 вказує, що рішення Центральної комісії Міністерства юстиції України про відмову у зміні умов відбування покарання є правомірним та таким, що винесене в межах та у спосіб, визначені нормами чинного законодавства. Представник відповідача 2 вказав, що підставою для відмови позивачу у зміні умов відбування покарання стало те, що засуджений не став на шлях виправлення та за час перебування у виправній колонії допускав порушення, за що притягувався до дисциплінарної відповідальності.
Позивач - ОСОБА_4 приймав участь у судовому засіданні в режимі відео конференції відповідно до ухвали суду від 06.04.2018.
Під час судового засідання на стадії дослідження доказів до позивача застосовано захід процесуального примусу у вигляді попередження, з метою спонукання до виконання встановлених в суді правил, у зв'язку з порушенням позивачем судової дисципліни та порядку. До позивача повторно застосовано захід процесуального примусу у вигляді попередження, з тих самих підстав, та в подальшому застосовано наступний захід процесуального примусу у вигляді видалення із залу судового засідання, шляхом відключення від відеоконференцзв'язку.
Участь у розгляді справи приймав представник позивача - адвокат ОСОБА_1
На підставі статей 243, 250 КАС України, вступна та резолютивна частини рішення проголошені у судовому засіданні 26.04.2018.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з'ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд
Рішенням Корюківського районного суду Чернігівської області від 04.07.2013 ОСОБА_4 засуджено до 10 років позбавлення волі за частиною першою статті 115, частиною другою статті 194 Кримінального кодексу України.
Рішенням комісії з питань розподілу у Чернігівській області від 12.07.2013 позивачу визначено виправну колонію максимального рівня безпеки з відбуттям покарання у звичайних жилих приміщеннях.
Ухвалою Рівненського районного суду Рівненської області від 09.03.2016 зараховано час попереднього ув'язнення у строк відбування покарання з 05.02.2013 по 08.07.2010. початок строку відбування покарання - 05.02.2013, кінець - 17.06.2022.
З 27.10.2013 позивач відбуває покарання у Городищенській виправній колонії №96.
За результатами засідання комісії Городищенської виправної колонії №96 по розгляду матеріалів щодо зміни умов тримання засуджених шляхом переведення до колонії іншого рівня безпеки, яке відбулося 29.06.2017, вирішено направити матеріали на засудженого ОСОБА_4 на розгляд Апеляційної комісії МЮ України для вирішення питання про зміну умов тримання, згідно статті 101 КВК України (а.с. 9).
Адміністрація Городищенської виправної колонії №96, за погодженням із керівником Західного міжрегіонального управління з питань виконання покарань та пробації Міністерства юстиції України (04.09.2017), направила до Міністерства подання від 07.07.2017 про переведення позивача з жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки до виправної колонії середнього рівня безпеки для чоловіків, які раніше відбували покарання у вигляді позбавлення волі (далі іменується - Подання) (а.с. 6).
За результатами розгляду Подання, рішенням від 20.09.2017 Центральна комісія Міністерства юстиції України відмовила позивачу у зміні умов тримання, шляхом переведення із звичайних жилих приміщень виправної колонії максимального рівня безпеки до виправної колонії середнього рівня безпеки для чоловіків, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі (а.с. 13).
Рішення Центральної комісії Міністерства юстиції України оформлене протоколом №13 від 20.09.2017.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу оскаржуваного рішення, на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, яка визначає, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку; суд зазначає наступне.
Наказом Міністерства юстиції України від 27.02.2017 №680/5 затверджено Положення про центральну, міжрегіональну комісії та комісію слідчого ізолятора з питань визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, порядок направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, та їх переведення (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2017 р. за №266/30134) (далі іменується - Положення про комісії).
Це Положення, розроблене відповідно до Кримінально-виконавчого кодексу України, Положення про визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, порядок направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, та їх переведення (далі - Положення про визначення виду колонії), встановлює завдання, функції, права, обов'язки і порядок діяльності комісій слідчих ізоляторів, міжрегіональних та центральної комісій Міністерства юстиції України.
Відповідно до пункту третього Розділу II Положення про комісії, Центральна комісія утворюється Міністром юстиції України у кількості не менше дев'яти осіб.
Основними завданнями центральної комісії є:
розгляд питань зміни умов тримання засуджених до позбавлення волі шляхом переведення їх до виправних колоній іншого рівня безпеки згідно з вимогами статей 100, 101, 147 Кримінально-виконавчого кодексу України ;
розгляд питань про переведення засуджених з однієї установи виконання покарань до іншої за межами зони діяльності одного міжрегіонального управління згідно з вимогами статей 57, 93 Кримінально-виконавчого кодексу України ;
розгляд клопотань міжрегіональних управлінь щодо переведення засуджених з однієї установи виконання покарань до іншої за межами зони діяльності одного міжрегіонального управління за наявності реальної загрози життю чи здоров'ю засудженого, ускладнення оперативної обстановки в установі, в якій відбуває покарання засуджена особа, для попередження настання негативних наслідків, надзвичайних подій, на виконання нормативно-правових актів Уряду чи Міністерства юстиції України, з інших виключних обґрунтованих підстав;
розгляд скарг засуджених до позбавлення волі, близьких родичів і членів сім'ї та адвокатів засудженої особи на рішення міжрегіональної комісії та наряди підрозділу по контролю за виконанням судових рішень Міністерства юстиції України про направлення до кримінально-виконавчої установи;
підготовка вказівок, роз'яснень та методичних рекомендацій комісіям СІЗО та міжрегіональним комісіям щодо визначення рівнів безпеки виправних колоній особам, засудженим до позбавлення волі, їх розподілу і переведення та з інших питань діяльності зазначених комісій. Рішення, вказівки центральної комісії з питань діяльності комісій СІЗО чи міжрегіональних комісій набирають чинності з моменту їх підписання та є обов'язковими для виконання;
інша діяльність у межах повноважень та покладених на неї завдань.
За приписами частини першої статті 100 КВК України, залежно від поведінки засудженого і ставлення до праці, в разі її наявності, та навчання умови відбування покарання змінюються в межах однієї колонії або шляхом переведення до колонії іншого виду.
Зміна умов тримання засудженого шляхом переведення його до виправної колонії іншого рівня безпеки здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, за поданням адміністрації виправної колонії, погодженим з начальником управління (відділу) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві та Київській області. У разі якщо таке подання передбачає переведення засудженого до установи виконання покарань з вищим рівнем безпеки, воно погоджується із спостережною комісією (частина третя статті 100 КВК України).
Наказом Міністерства юстиції України від 27.02.2017 №680/5 затверджено Положення про визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, порядок направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, та їх переведення, Положення про центральну, міжрегіональну комісії та комісію слідчого ізолятора з питань визначення особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, виду колонії, порядок направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту й обмеження волі, та їх переведення (Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28 лютого 2017 р. за №265/30133) (далі іменується - Положення №680/5).
Це Положення, що розроблено відповідно до Кримінально-виконавчого кодексу України, визначає особам, засудженим до довічного позбавлення волі та позбавлення волі на певний строк, вид установ виконання покарань, а також механізм направлення для відбування покарання осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, арешту чи обмеження волі, до установ виконання покарань та їх переведення.
Відповідно до пункту п'ятого Розділу IV Положення №680/5, зміна умов тримання засудженого шляхом переведення його до виправної колонії іншого рівня безпеки здійснюється центральною комісією за поданням адміністрації виправної колонії щодо зміни умов тримання засудженого шляхом переведення його до виправної колонії іншого рівня безпеки, погодженим керівником міжрегіонального управління.
Частиною першою статті 101 КВК України встановлено, що засуджені, які стають на шлях виправлення, переводяться із звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки в колонію середнього рівня безпеки - після фактичного відбуття не менше половини призначеного судом строку покарання.
З аналізу наведених норм вбачається, що переведення засудженого із звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки в колонію середнього рівня безпеки проводиться за наявності двох умов: 1) відбуття не менше половини призначеного судом строку покарання (об'єктивна умова); 2) засуджений стає на шлях виправлення (суб'єктивна умова).
Так, в Поданні, яке розглядалося Центральною комісією Міністерства юстиції України, зазначено: початок строку відбування покарання - 05.02.2013; кінець строку відбування покарання - 17.06.2022; підлягає зміні умов тримання по відбуттю 1 / 2 строку - 16.06.2016.
Таким чином, перша об'єктивна умова щодо переведення засудженого із звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки в колонію середнього рівня безпеки, дотримана.
Щодо дотримання другої - суб'єктивної умови (засуджений стає на шлях виправлення), то представник відповідача 2 зазначив, що дана умова не дотримана: за весь період перебування в місцях позбавлення волі згідно Довідки про наявність заохочень та стягнень у позивача було 4 порушення встановленого порядку відбування покарання, за що його притягнуто до дисциплінарної відповідальності, а відтак позивач на шлях виправлення не став; під час розгляду Центральною комісією Міністерства юстиції України Подання встановлено, що за час відбування покарання позивач зарекомендував себе як особа з нестабільною поведінкою, допускав порушення встановленого порядку відбування покарання, за що притягувався до дисциплінарної відповідальності. Відповідач 2 вказує, що оскільки позивач притягався до дисциплінарної відповідальності, то на шлях виправлення він не став.
З даного приводу суд зазначає, що оскаржуване рішення, оформлене протоколом №13, є таким, що не відповідає критеріям об'єктивності, тобто прийняття рішення з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); та розсудливості.
Суд зазначає, що Протокол №13 взагалі не містить належного опису підстав, з яких комісія дійшла висновку про відмову позивачу у зміні умов відбування покарання, а містить лише загальне формулювання, що засуджений не став на шлях виправлення.
Загальний опис підстав для відмови позивачу у зміні умов відбування покарання відповідачами наведений лише у відзиві проти адміністративного позову, що на переконання суду, є неприпустимим. Тобто, такий деталізований опис підстав мав бути зазначений саме у Протоколі №13, як в рішенні, яке породжує для позивача зміну його прав, свобод, інтересів та обов'язків.
Положення про те, що засуджений став на шлях виправлення означає, що його поведінка і сумлінне ставлення до виконання обов'язків в період відбування покарання свідчать про успішність процесу виправлення.
Відповідно до Довідки про наявність заохочень та стягнень, до позивача застосовували такі стягнення: 16.10.2015 - сувора догана - погашено, 29.04.2016 - попередження - погашено, 04.05.2016 - догана - погашено, 17.06.2016 - догана - погашено (а.с. 8).
Суд зазначає, що на момент прийняття відповідачем 1 Протоколу №13, у позивача були відсутні непогашені стягнення.
Окрім того, суд зазначає, що застосовані до позивача та погашені стягнення стосувалися: недотримання норм порядку і умов відбування покарання; ПРД (підйом); куріння у не відведеному для цього місці. Проте, характер даних порушень є малозначимим, та не свідчить про грубе порушення позивачем правил розпорядку.
В матеріалах справи міститься Характеристика засудженого ОСОБА_4 від 22.05.2017, в якій зазначено: з 27.10.2013 позивач відбуває покарання в Державній установі «Городищенська виправна колонія (№96)», де за час відбування покарання допустив чотири порушення встановленого порядку; стягнення зняті та погашені у встановленому законодавством порядку; однак засуджений переглянув своє ставлення до встановленого порядку відбування покарання, на момент складання характеристики порушень не допускає; стягнення погашені у встановленому законом порядку; відноситься до категорії засуджених позитивної спрямованості; прагне своєю поведінкою довести власне виправлення; в період з 17.08.2014 по 27.10.2014 перебував на лікуванні у Вільненській виправній колонії №20, де порушень встановленого порядку не допускав; до роботи не залучається у зв'язку з медичними обмеженнями по стану здоров'я; дотримується правомірних та ввічливих взаємовідносин з персоналом, виконує встановлені законодавством вимоги в повному обсязі; на відділенні характеризується позитивно, критично ставиться до негативних вчинків інших засуджених та заохочує до право слухняного способу життя; характеризується примітивністю та низьким рівнем узагальнення; має труднощі в освоєнні нових соціальних норм та навичок у зв'язку з низьким інтелектуальним розвитком; дбайливо ставиться до майна установи і предметів, якими користується при виконанні дорученої роботи; бере участь у програмі диференційованого виховного впливу на засуджених за напрямком «Підготовка до звільнення»; виконує роботи із самообслуговування, має достатній рівень необхідних навичок; до виконання роботи із благоустрою установи ставиться позитивно, розуміє необхідність у їх виконанні, активний у цьому; підвищує свій загальноосвітній рівень у вечірніх класах у Городищенській ЗОШ I-III ступенів, професійно-технічний рівень вважає достатнім; підтримує соціально-корисні зв'язку шляхом листування; побаченнями не користується; за рисами характеру спокійний, за вольовими якостями вольовий, не конфліктний у відношенні до інших засуджених; вимогливий у ставленні до себе; утримує у чистоті та порядку спальне місце та при ліжкову тумбу; має охайний зовнішній вигляд; дотримується правил санітарії та особистої гігієни.
Відповідно до частини першої статті 6 КВК України, виправлення засудженого - процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.
Ресоціалізація - свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві. Необхідною умовою ресоціалізації є виправлення засудженого (частина друга статті 6 КВК України).
Основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), пробація, суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив (частина третя статті 6 КВК України).
Відповідно до частини четвертої статті 6 КВК України, засоби виправлення і ресоціалізації засуджених застосовуються з урахуванням виду покарання, особистості засудженого, характеру, ступеня суспільної небезпеки і мотивів вчиненого кримінального правопорушення та поведінки засудженого під час відбування покарання.
Суд зазначає, що Протокол №13 не містить жодних конкретних посилань на підтвердження обставини, що позивач не стає на шлях виправлення, та не містить будь-яких вказівок на позитивні характеристики засудженого та на підстави їх відхилення, що є неприпустимим. Адже, з матеріалів справи вбачається, що позивач характеризується позитивно та стає на шлях виправлення.
З наведеного вище вбачається, що оскаржуване рішення не відповідає критерію пропорційності, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Таким чином, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність винесеного відповідачем 1 рішення, оформлене Протоколом №13, а відтак останнє підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання повторно розглянути подання Державної установи «Городищенська виправна колонія №96» від 29.06.2017 щодо вирішення питання про зміну умов тримання засудженого ОСОБА_4: із звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки в колонію середнього рівня безпеки, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до частини другої статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Разом з тим, існують випадки, у яких суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень діяти певним чином і це вбачається з аналізу зазначених вище норм Кодексу адміністративного судочинства.
Стосовно дискреційних повноважень, суд зазначає, що такими є повноваження обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є законною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». У такому випадку суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде законним. Отже, у такому випадку буде відсутнім факт невиконання обов'язку та, відповідно, факт порушення прав позивача.
Відтак, суд вважає за необхідне зобов'язати Центральну комісію Міністерства юстиції України повторно розглянути подання Державної установи «Городищенська виправна колонія №96» від 07 липня 2017 року з урахуванням висновків суду.
У даному випадку, зобов'язання вчинити дії є наслідком встановлення протиправності попередніх дій суб'єкта владних повноважень щодо прийняття протиправного рішення, вжитих по суті вирішення звернення особи. Більше того, воно є самостійним способом захисту, що може не вимагати його об'єднання з іншими, виходячи з диспозитивності адміністративного процесу та свободи особи у визначенні позовних вимог, з якими вона звертається до суду.
Таким чином, відповідачами не доведено правомірності оскаржуваного рішення в порядку статті 77 КАС України, а відтак, заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню.
За правилами частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Сплачена позивачем сума судового збору у розмірі 704 грн. 80 коп., відповідно до квитанції №215600426655 від 24.04.2018.
Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов Гапала Едуарда Михайловича (місце відбування покарання: АДРЕСА_1) до Центральної комісії Міністерства юстиції України та Міністерства юстиції України (місцезнаходження: 01001, місто Київ, вулиця Городецького, будинок №13; код ЄДРПОУ 00015622) про скасування рішення та зобов'язання вчинення певних дій - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Центральної комісії Міністерства юстиції України, оформлене протоколом №13 від 20 вересня 2017 року, про відмову ОСОБА_4 у зміні рівня безпеки засудженого шляхом переведення із звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки до виправної колонії середнього рівня безпеки для чоловіків.
Зобов'язати Центральну комісію Міністерства юстиції України повторно розглянути подання Державної установи «Городищенська виправна колонія №96» від 07 липня 2017 року, з урахуванням висновків суду.
Стягнути на користь Гапала Едуарда Михайловича суму судового збору у розмірі 704 (сімсот чотири) грн. 80 (вісімдесят) коп. за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 00015622).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.
Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 05 травня 2018 року.
Суддя Недашківська К.М.