83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
22.12.09 р. Справа № 12/140
Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі судового засідання Кварцяній О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Кіровоградській області, м. Кіровоград, ідентифікаційний код 13747462
до відповідача: Закритого акціонерного товариства „Енерговугілля”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 32515954
про: витребування майна та стягнення 1999860,60грн.
за участю Прокурора
із залученням Третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача:
Третя особа 1: Держана холдингова компанія „Олександріявугілля”, м. Олександрія, Кіровоградська область;
Третя особа 2: Міністерства вугільної промисловості України, м. Київ
за участю уповноважених представників:
від Позивача - Вощенко В.О. (за довіреністю б/н від 28.10.2009р.);
від Прокурора - Пономарьов А.О. (посвідчення № 2644 дійсне до 14.07.2010р.);
від Відповідача - Пуговкіна А.В. (за довіреністю №10 від 01.09.2009р.);
від Третьої особи 1 - не з'явився;
від Третьої особи 2 - не з'явився
Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.
Згідно із ст.77 ГПК України розгляд справи відкладався з 16.11.2009р. на 07.12.2009р., з 07.12.2009р. на 22.12.2009р.
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Кіровоградській області, м. Кіровоград (далі - Позивач) звернувся до Господарського суду Кіровоградської області з позовною заявою до Закритого акціонерного товариства „Енерговугілля”, м. Донецьк (далі - Відповідач) про зобов'язання Відповідача повернути (шляхом підписання акту приймання-передачі) об'єкт оренди - цілісний майновий комплекс ТЕЦ №3 ДХК „Олександріявугілля”, який розташований в сел. Димитрове м. Олександрія, до сфери управління Міністерства вугільної промисловості України, на баланс Державного підприємства „Трест „Олександріярозрізобуд” та стягнення з Відповідача 1999860,6 грн. орендної плати з урахуванням індексу інфляції, 3% річних, пені та неустойки.
В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на неналежне виконання Відповідачем грошових зобов'язань за договором оренди № 16-59 від 23.04.2004р., внаслідок чого утворилась стягувана заборгованість та виникли підстави для нарахування пені, 3% річних, штрафу, а також, на припинення договору оренди внаслідок закінчення строку його дії.
На підтвердження вказаних обставин Позивач надає договір оренди № 16-59 від 23.04.2004р. з додатками та додатковими угодами до нього, розрахунок стягуваної заборгованості, накази №292 від 20.07.2009р., №210-р від 17.08.2009.
Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує ст. ст. 18, 19, 26, 27, 29 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, ст.ст. 625, 785 Цивільного кодексу України, ст.ст. 193, 230, 231, 284, 285 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 2, 46, 61, 66, 67, 82 Господарського процесуального кодексу України.
Позивач надав додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.48-53, 78,79, 85-87), у тому числі - пояснення щодо порядку повернення майна цілісних майнових комплексів та органу управління цим майном; стосовно правових підстав права вимоги до Відповідача, а також - заяву (а.с.91), якою в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України просив повернути спірне майно до сфери управління Міністерства вугільної промисловості України.
Відповідач надав заперечення на позовну заяву №144-02/ю від 12.10.2009р. (а.с.а.с.34-36), в яких зазначив про наявність розбіжностей із Орендодавцем відносно відображення в актах оцінки майна цілісного майнового комплексу певної суми коштів, витрачених на господарську діяльність структурних підрозділів та відсутність порушення зобов'язання з повернення як підстави для стягнення неустойки, а також вказав про визнання вимог щодо сплати орендної плати з урахуванням інфляційної індексації та 3% річних у сумі 589815,87грн. та нарахованої пені у сумі 56553,85грн.
Відповідачем на виконання вимог суду та задля підтвердження власної позиції були надані додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.56-66, 92-94, 99-207, 216-220), у тому числі - пояснення щодо підписання акту приймання-передачі майна цілісного майнового комплексу від 17.12.2009р. та необхідності припинення провадження у справі в цій частині.
Треті особи 1, 2 своєї позиції по суті розглядуваного спору до відома суду не довели, процесуальними правами, передбаченими ст.ст. 22, 27 Господарського процесуального кодексу України, не скористались, хоча належним чином повідомлялись про розгляд справи шляхом своєчасного надсилання ухвал за адресою місцезнаходження, встановленою за матеріалами справи.
Їх обізнаність про розглядуваний спір підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення.
Прокурор, який в порядку ст. 29 Господарського процесуального кодексу України вступив в розглядувану справу в інтересах держави згідно заяви від 14.10.2009р. №05/1 - 2158вих (а.с.42,43) та повідомлення від 25.11.2009р. №05/1-2343вих (а.с.84), надав лист від 27.11.2009р. №05/1-2493вих (а.с.а.с.210-212), яким позовні вимоги Регіонального відділення Фонду державного майна України по Кіровоградській області підтримав у повному обсягу.
Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 29.10.2009р. справу в порядку ст. 17 Господарського процесуального кодексу України передано за підсудністю до Господарського суду Донецької області, який ухвалою від 03.11.2009р. прийняв означену справу до провадження судді Попкова Д.О.
У судових засіданнях представники учасників підтримали свою позицію, викладену письмово, а 22.12.2009р. представник Позивача повідомив про відсутність претензій щодо повноти повернення Відповідачем майна цілісного майнового комплексу згідно акту приймання-передачі від 17.12.2009р.
Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин, а неявка належним чином повідомлених представників Третіх осіб та ненадання певних документів у світлі приписів ст.ст. 4-3, 22, 33 цього Кодексу істотним чином не впливає таку кваліфікацію.
Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд
23.04.2004р. між Позивачем (Орендодавець) та Відповідачем (Орендар) укладено договір оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства № 16-59 (а.с.а.с. 5-7), згідно п.п. 1.1, 10.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає в строкове платне користування цілісний майновий комплекс Олександрійська ТЕЦ №3 ДХК „Олександріявугілля” та розміщене за адресою:28040, м. Олександрія, сел. Димитрове, строком до 22.04.2009р.Склад і вартість майна визначено відповідно до наведеного акту оцінки, протоколу про результати інвентаризації та балансу Підприємства, складеного станом на 31.03.2004р, вартість якого становить 16718,00грн.
Згідно умов розділу 3 зазначеного договору на Відповідача покладені грошові зобов'язання із перерахування орендної плати, визначеної згідно розрахунку (а.с.9) на підставі Методики розрахунку орендної плати, затвердженої Кабінетом Міністрів України (за базовий місяць оренди - березень - становить 69615,69 грн.), що підлягає корегуванню кожного місяця на індекс інфляції, та перераховується щомісяця не пізніше 12 числа місяця, наступного за звітним. Зобов'язання Орендаря по сплаті орендної плати забезпечується у вигляді авансової оплати в розмірі місячної орендної плати, з відповідним коригуванням, що є платежем за останній місяць оренди. Орендар сплачує авансову оплату протягом 10 днів з моменту підписання договору та в цей же термін надає Орендодавцю копію платіжного доручення з відміткою банку про сплату.
Умовами п. 3.5. договору за прострочення сплати орендної плати встановлена відповідальність у вигляді пені у розмірі 2-х облікових ставок Національного банку України за кожен день прострочення.
23.04.2004р. відповідно до умов п. 2.1. договору приміщення було передано в оренду Відповідачу, про що сторонами складено відповідний акт приймання-передачі (а.с.10).
Додатковими угодами (а.с.а.с.11-14) сторонами були внесені істотні зміни до договору оренди, щодо розміру орендної плати та строку її дії, пов'язані із визначенням ставки оренди за базовий місяць.
Як вбачається з листа Відповідача №85 від 14.08.2009р. (а.с.63) до Орендодавця, балансу (а.с.62), наказів Регіонального відділення Фонду державного майна України по Кіровоградській області від 25.03.2009р. №53 (а.с.52), від 31.03.2009р. №60 (а.с.51), від 15.04.2009р. №80 (а.с.50), від 28.05.2009р. №131 (а.с.53) та протоколів розгляду результатів інвентаризації основних засобів на 31.03.2009р. (а.с.а.с.56-61), затверджених (проколів) у подальшому наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Кіровоградській області від 08.05.2009р. №107 (а.с.49), сторонами розпочато процедуру повернення цілісного майнового комплексу з оренди.
Згідно складених в перебігу означеної процедури повернення інвентаризаційних описів (а.с.а.с.99-207) до складу об'єкту оренди цілісного майнового комплексу Олександрійської ТЕЦ №3 ДХК „Олександріявугілля” входить ціла низка будівель.
Наказом Міністерства вугільної промисловості України від 20.07.2009р. №292 (а.с.15) від Позивача до сфери управління Міністерства на баланс Державного підприємства „Трест „Олександріярозрізобуд” прийнято державне майно - перелік цілісних майнових комплексів, у тому числі - і об'єкт оренди за договором № 16-59 від 23.04.2004р.
У зв'язку із неналежним виконанням Відповідачем грошових зобов'язань за договором оренди, які виникли в перебігу дії його строку, Позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом, вимагаючи стягнення заборгованості по орендній платі, яка станом на 20.09.2009р. склала 588102,85грн. з урахуванням індексу інфляції, пені в сумі 55553,85грн., 3% річних в сумі 1713,02грн., штрафу - 1354490,88грн., та повернення орендованого майна. Розрахунки грошових вимог представлені на а.с.а.с.16-18.
17.12.2009р. Орендарем, Орендодавцем та Міністерством вугільної промисловості України в особі Державного підприємства „Трест „Олександріярозрізобуд” складений акт приймання-передачі державного майна (а.с.218) відповідно до матеріалів інвентаризації станом на 31.03.2009р., згідно якого Відповідач передав Позивачу, а той, в свою чергу, - до сфери управління Міністерства цілісний майновий комплекс Олександрійської ТЕЦ №3 ДХК „Олександріявугілля”.
За таких обставин Позивач наполягає на задоволені заявлених позовних вимог.
Прокурор підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсягу.
Відповідач позовні вимоги визнав в частині стягнення заборгованості з орендної плати з урахуванням 3% річних, інфляційної індексації та нарахованої пені, в частині вимог про зобов'язання повернути об'єкт оренди провадження у справі просив припинити, а у вимогах про стягнення неустойки - відмовити.
Треті особи процесуальними правами, передбаченими ст.ст. 22, 27 Господарського процесуального кодексу України, не скористались.
Суд розглядає справу в контексті всіх вимог, викладених у позовній заяві, оскільки їх одночасне висування цілком відповідає приписам ст. 58 Господарського процесуального кодексу України - вимоги пов'язані наданими доказами та підставами виникнення (порушення зобов'язань за договором оренди), їх сумісний розгляд не утруднює вирішення справи, а, навпаки, сприяє дотриманню принципу процесуальної економії, та у повній мірі узгоджується із гарантованим ст. 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 04.11.1950р., ратифікованої Законом України від 17.07.1997р., правом на ефективний судовий захист.
Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що не підлягають задоволенню у повному обсягу, враховуючи наступне:
Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у примусовому спонуканні Відповідача до виконання грошових і не грошових зобов'язань за договором та застосуванні наслідків такого невиконання у вигляді стягнення пені, 3% річних, інфляційної індексації та неустойки.
Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються насамперед його положеннями, Законом України „Про оренду державного та комунального майна”, Цивільним кодексом України та умовами укладеного договору.
Згідно ст.ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають зокрема з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.
Виходячи із наведеного Позивачем обґрунтування заявлених позовних вимог, суб'єктивні права та інтереси, на захист яких він звернувся до суду, ґрунтуються на договорі оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства № 16-59 від 23.04.2004р.
Оскільки згідно ч. 2 ст. 202 Цивільного кодексу України договір є видом правочину, він (договір) має відповідати загальним вимогам чинності правочину, встановленим ст. 203 Цивільного кодексу України, у тому числі - щодо вчинення у формі, встановленій законом, що узгоджується із ч.1 ст.639 Цивільного кодексу України.
Беручи до уваги, що ані Господарський кодекс України, ані Закон України „Про оренду державного та комунального майна” не містять спеціальних норм про форму договору оренди, а ч. 6 ст. 283 Господарського кодексу України передбачає можливість у такому випадку застосування положень саме Цивільного кодексу України, оцінка дотримання вимог щодо форми договору оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства № 16-59 від 23.04.2009р. здійснюється судом саме в контексті положень останнього законодавчого акту. Вказаний висновок суду узгоджується із правовою позицією Вищого господарського суду України, сформульованою в п. 1 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України” від 07.04.2008р. №01-8/211, згідно якої (позиції) співвідношення спеціального та загального положення з точки зору пріоритетності застосування визначається не за змістом нормативно-правового акту в цілому, а за змістом конкретних норм.
Як встановлено судом, предметом оренди за договором № 16-59 від 23.04.2004р. є цілісний майновий комплекс Олександрійської ТЕЦ №3 ДХК „Олександріявугілля”.
За змістом ст. 191 Цивільного кодексу України, яка містить легальне визначення тотожного терміну - єдиний майновий комплекс - та підлягає застосуванню в контексті п.1.1. договору оренди Олександрійської ТЕЦ №3 ДХК „Олександріявугілля”, до складу підприємства (об'єкту оренди - в розглядуваному випадку) як єдиного майнового комплексу входять усі види майна, призначені для його діяльності, серед яких будівлі та споруди. Правомірність ототожнення судом понять цілісного майнового комплексу та єдиного майнового комплексу у взаємозв'язку із підприємством підтверджується співставленням наведеного вище визнання за Цивільним кодексом України із визначенням, приведеним в п. 3 Національного стандарту № 1 „Загальні засади оцінки майна і майнових прав”, затвердженого Постановою КМУ від 10 вересня 2003 р. N 1440.
Відтак, нормативне визначення об'єкту оренди презюмує наявність у його складі будівель та споруд. Факт включення до цілісного майнового комплексу Олександрійської ТЕЦ №3 ДХК „Олександріявугілля” як об'єкту оренди за договором будівель і споруд підтвердили учасники справи у судових засіданнях та встановив суд виходячи із змісту наданих інвентаризаційних описів (а.с.а.с.99-207).
Згадана природа складових елементів об'єкту оренди у сукупності із передбаченим у п. 10.1. договору строком орендних правовідносин - 5 років - відповідно до ст. ст. 793 та 794 Цивільного кодексу України вимагає нотаріального посвідчення договору і його державну реєстрацію. Обов'язковість нотаріального посвідчення правочину та його державної реєстрації у передбачених законом випадках встановлена приписами ч. 1 ст. 209 та ч. 1 ст. 210 Цивільного кодексу України відповідно. Висновок суду щодо необхідності застосування означених норм до орендних правовідносин, на які розповсюджується Закон України „Про оренду державного та комунального майна”, узгоджується із аналогічною позицію з цього приводу Верховного Суду України, викладеною в постанові від 09.09.2008р. (а.с.а.с.222-225)
У світлі викладеного суд вважає за необхідне наголосити, що загальне положення ч. 1 ст. 12 Закону України „Про оренду державного та комунального майна”, з якого випливає письмова форма договору оренди, лише кореспондується із встановленим ч. 1 ст. 181 Господарського процесуального кодексу України загальними вимогами щодо форми договору господарюючих суб'єктів і не може вважатися спеціальним приписом відносно форми договору оренди, який (припис) виключає необхідність дотримання вказаних вище положень Цивільного кодексу України. Позиція суду щодо необхідності дотримання положень Цивільного кодексу України про обов'язкове нотаріальне посвідчення договору оренди цілісного майнового комплексу зі строк дії на три роки і більше співпадає із висновками Міністерства юстиції України, викладеному у листі від 02.06.2009р. №5415-0-33-09-19 (а.с.а.с.226-230), адресованого Фонду державного майна України, та враховує (позиція) висновки Верховного Суду України, викладені в постанові від 01.11.2005р. №20-7/311 (а.с.а.с.231-234).
Між тим, судом встановлено що, всупереч наведених приписів, договір оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства № 16-59 від 23.04.2004р укладений в простій письмовій формі, нотаріально не посвідчувався, а, відтак, з огляду на п. 6 Тимчасового порядку державної реєстрації правочинів, затвердженого Постановою КМУ від 26.05.2004р. № 671, згідно якого державна реєстрація правочину об'єктивно не може бути здійснена раніше його нотаріального посвідчення - державне реєстрація відносно нього не провадилась.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 Цивільного кодексу України недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору зумовлює його нікчемність, тобто недійсність в силу закону у розумінні ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України, що, згідно ст. 204 Цивільного кодексу України, унеможливлює його (договору) правомірність. Кваліфікації розглядуваного договору оренди як нікчемного враховує тотожну позицію з цього приводу Верховного Суду України, наведену в постанові від 02.09.2008р. № 25-16/394-06-10570 (а.с.а.с.225-239).
В контексті приписів ст. 217 Цивільного кодексу України, що запроваджують загальне правило про те, що недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсність інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини, суд вважає за необхідне зазначити, що нікчемність має розповсюджуватися на весь договір оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства № 16-59 від 23.04.2004р. Дійсно, вимога щодо форми договору стосується всього договору в цілому, і її не може бути виокремлено відносно певних пунктів договору, оскільки об'єктом оренди є саме цілісний майновий комплекс із визначеною оцінкою (умова про що є істотною у розумінні ч.2 ст.180 Господарського кодексу України), а не просто сукупність непов'язаних між собою окремих речей.
Судом також враховується, що сторонами належних у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказів нездійснення нотаріального посвідчення договору оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства № 16-59 від 23.04.2004р. у зв'язку із ухиленням певної сторони від такого посвідчення, до матеріалів справи не надано. Відтак, суд дійшов висновку, що укладений між Позивачем та Відповідачем договір оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства № 16-59 від 23.04.2004р. є нікчемним.
Приймаючи до уваги, що за змістом ст. 216 Цивільного кодексу України нікчемний договір не створює жодних передбачених його умовами наслідків, а отже - не є правоутворюючим чинником (юридичним фактом) виникнення у сторін кореспондуючих прав та обов'язків, Позивач та Відповідач не набували статусу кредитора і боржника відповідно за грошовими зобов'язаннями, передбаченими умовами договору оренди цілісного майнового комплексу державного підприємства № 16-59 від 23.04.2004р.
При цьому, згідно ч. 1 ст. 236 Цивільного кодексу України договір оренди є нікчемним з моменту його вчинення. Висновок суду щодо моменту нікчемності договору оренди кореспондується із позицією Вищого господарського суду України, сформульованою в п. 19 Інформаційного листа „Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України” від 07.04.2008р. №01-8/211.
Відсутність належних правових підстав для виникнення грошових зобов'язань у Відповідача зумовлює об'єктивну відсутність у Позивача прав вимагати їх примусового виконання і застосування наслідків такого невиконання, і неможливість порушення Відповідачем зазначених відсутніх прав, що, в свою чергу, зумовлює відмову у задоволенні позову щодо заявлених вимог.
Така позиція суду стосується не тільки заборгованості з орендної плати, 3% річних, інфляційної індексації та нарахованої пені, але й стягуваної неустойки в порядку ст. 785 Цивільного кодексу України, оскільки означена норма передбачає обов'язкову наявність дійсного (законного) договору як правової підстави існування протягом певного часу припинених у подальшому орендних правовідносин.
Виходячи із змісту ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов:
- наявності у позивача певного суб'єктивного права (інтересу);
- порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку Відповідача;
- належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством).
В розглядуваному ж випадку суд дійшов висновку про відсутність у Позивача суб'єктивного права, що має бути захищене шляхом задоволення грошових вимог цього позову, та об'єктивну неможливість здійснення з боку Відповідача порушення такого відсутнього права.
Враховуючи викладені обставини, судом відповідно до ч.6 ст.22 та ч.5 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України не приймається визнання частини позовних вимог Відповідачем як таке, що суперечить законодавству, а, відтак - не може бути підставою для задоволення таких вимог.
Водночас, оскільки фактичне користування об'єктом оренди з боку Відповідача мало місце, проте належної для цього підстави - дійсного договору оренди - не існувало з моменту початку такого користування, суд вважає за необхідне наголосити Позивачеві, що захист майнових інтересів держави може здійснюватися в контексті приписів глави 83 Цивільного кодексу України, вимоги за якими, наразі не є предметом розгляду у цій справі.
Так як нікчемність договору оренди за змістом наведених вище положень ст. 216 Цивільного кодексу України унеможливлює і правомірне перебування спірного цілісного майнового комплексу у Відповідача, суд відносно позовної вимоги про зобов'язання Відповідача повернути (шляхом підписання акту приймання-передачі) об'єкт оренди - цілісний майновий комплекс Олександрійської ТЕЦ №3 ДХК „Олександріявугілля”, який розташований в сел. Димитрове м. Олександрія, до сфери управління Міністерства вугільної промисловості України, зазначає наступне.
Судом встановлено, що 17.12.2009р. за актом приймання передачі, складеним Позивачем, Відповідачем та Міністерством вугільної промисловості України в особі Державного підприємства „Трест „Олександріярозрізобуд”, цілісний майновий комплекс було повернуто. При цьому, у судовому засіданні 22.12.2009р. представник Позивача повідомив про відсутність претензій щодо повноти повернення Відповідачем майна цілісного майнового комплексу згідно вказаного акту приймання-передачі.
Означені обставини вказують на врегулювання спірного питання сторонами, а отже - і усунення існування предмету спору в цій частині. Відповідно до п. 1-1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України у такому випадку провадження в частині вимог про розірвання договору і повернення об'єкту оренди підлягає припиненню. Аналогічної позиції дотримується і Вищий господарський суд України в п. 3.2. Роз'яснення „Про деякі питання практики застосування статей 80 та 81 Господарського процесуального кодексу України” від 23.08.1994р. N 02-5/612.
Згідно правової позиції Вищого господарського суду України, викладеної в п. 31 Інформаційного листа „Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році” від 18.03.2008 р. N 01-8/164, у розглядуваному випадку питання при припинення провадження в частині позовних вимог та про відмову у задоволенні інших вимог може бути вирішено у єдиному процесуальному документі - рішенні.
У відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати стягуються з Відповідача в доход державного бюджету пропорційно тій частині, що відповідає вимозі про зобов'язання повернути майно, провадження за якою судом припинено.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 58, 75, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Відмовити у задоволенні позивних вимог Регіонального відділення Фонду державного майна України по Кіровоградській області, м. Кіровоград (ідентифікаційний код 13747462) до Закритого акціонерного товариства „Енерговугілля” м. Донецьк (ідентифікаційний код 32515954) про стягнення 1999860,60грн. орендної плати з урахуванням індексу інфляції, 3% річних, пені та неустойки - у повному обсягу.
2. Припинити провадження у справі в частині вимог про зобов'язання Закритого акціонерного товариства „Енерговугілля” м. Донецьк (ідентифікаційний код 32515954) повернути (шляхом підписання акту приймання-передачі) об'єкт оренди - цілісний майновий комплекс Олександрійської ТЕЦ №3 ДХК „Олександріявугілля”, який розташований в сел. Димитрове м. Олександрія, до сфери управління Міністерства вугільної промисловості України, на баланс Державного підприємства „Трест „Олександріярозрізобуд”
3. Стягнути з Закритого акціонерного товариства „Енерговугілля” м. Донецьк (ідентифікаційний код 32515954) в доход державного бюджету 85грн. державного мита та 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. Рішення набирає законної сили після закінчення 10-ти денного строку з дня його підписання, а у разі подання апеляційної скарги або внесення апеляційного подання протягом зазначеного строку - після розгляду справи апеляційною інстанцією, якщо рішення не буде скасовано.
За згодою сторін у судовому засіданні 22.12.2009р. оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Повний текст судового рішення підписано 25.12.2009р.
5.Рішення може бути оскаржене через Господарський суд Донецької області в апеляційному порядку протягом десяти днів або в касаційному порядку протягом одного місяця з дня його підписання.
Суддя