справа № 216/3292/17
1-кп/216/220/18
іменем України
04 травня 2018 року
Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі головуючого судді - ОСОБА_1
за участі секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали кримінального провадження внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42017040630000037 відносно:
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Кривий Ріг Дніпропетровської області, українця, громадянину України, працює охоронцем в АТБ «Маркет», освіта вища, не одруженого, раніше не судимого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , -
учасники кримінального провадження:
прокурор - ОСОБА_4 ,
обвинувачений - ОСОБА_3 ,
захисник - ОСОБА_5
Указом Президента України №15/2015 від 14.01.2015 року «Про часткову мобілізацію», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» №113-VIII від 15.01.2015 року, відповідно до ст.106 ч.1 п.п.1, 17, 20, ст.112 Конституції України та ст.ст.4, 11 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-XII від 21.10.1993 року оголошено проведення, зокрема, на території Дніпропетровської області часткової мобілізації та постановлено здійснити призов військовозобов'язаних для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, інших військових формувань України в обсягах, визначених мобілізаційними планами з урахуванням резерву.
На виконання цього Указу Президента України та визначених завдань Центрально-Міським РВК Дніпропетровської області 23.03.2015 року, з урахуванням стану здоров'я та інших даних, а також відсутності визначених ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» №3543-XII від 21.10.1993 року підстав для відстрочки або звільнення від призову на військову службу під час мобілізації, здійснено призов ОСОБА_3 на військову службу під час мобілізації, яку він з 11.09.2015 року став проходити у військовій частині - польова пошта НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) на посаді оператора-обчислювача у військовому званні солдата.
Згідно ст. 24 ч.1 п.4 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 року з 23.03.2015 року ОСОБА_3 набув статусу військовослужбовця.
З 22.09.2015 року ОСОБА_3 знаходився на лікуванні в Національному військовому медичному клінічному центрі «Головний військовий клінічний госпіталь» Міністерства оборони України ( НОМЕР_2 , м. Київ, вул. Госпітальна, 18), а 19.10.2015 року виписаний із вказаного лікувального закладу та згідно ст.262 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України №548-XIV від 24.03.1999 року, зобов'язаний самостійно повернутися до військової частини - польова пошта НОМЕР_1 , доповісти безпосередньому командирові про своє прибуття і здати медичні та інші документи.
Тоді ж, ОСОБА_3 , діючи в умовах особливого періоду, з прямим умислом, з мотивів небажання виконувати обов'язки військової служби та з метою тимчасово незаконно ухилитися від неї, вирішив стати на злочинний шлях та у порушення зазначених статутних вимог не з'явитися вчасно на службу без поважних причин.
Реалізуючи свій злочинний умисел, ОСОБА_3 після виписки 19.10.2015 року із вказаного лікувального закладу у визначений час 20.10.2015 року о 08год. 00хв. до військової частини - польова пошта НОМЕР_1 не з'явився і командуванню про своє прибуття не доповів, хоча об'єктивно повинен був і міг це зробити, а направився до місця свого проживання за адресою: АДРЕСА_1 , де став проводити час на власний розсуд, не пов'язуючи його з виконанням обов'язків військової служби та не вживаючи жодних заходів для з'явлення у військову частину, звернення до правоохоронних або інших державних органів чи органів військового управління за наявності реальної можливості для цього.
21.02.2017 біля 10 год. 00 хв., тобто більше ніж через один місяць, усвідомлюючи протиправність і помилковість своїх дій, побоюючись кримінальної відповідальності за вчинений злочин, ОСОБА_3 добровільно та з власної ініціативи прибув до військової прокуратури Криворізького гарнізону і заявив про себе.
Своїми діями ОСОБА_3 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 407 КК України, - нез'явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану військовослужбовцем (крім строкової служби).
04.05.2018 року між обвинуваченим ОСОБА_3 та прокурором військової прокуратури Криворізького гарнізону Південного регіону України старшим лейтенантом юстиції ОСОБА_4 , за участю захисника ОСОБА_5 у відповідності до вимог ст. 472 КПК України укладена угода про визнання винуватості, відповідно до якої обвинувачений засвідчив, що у повному обсязі визнає свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України, а саме - нез'явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинене в умовах особливого періоду, крім воєнного стану, військовослужбовцем (крім строкової служби).
Сторони погоджуються на призначення покарання ОСОБА_3 за вчинене кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 407 КК України із застосуванням ст. 69 КК України, з можливістю перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті 407 ч. 4 КК України у вигляді штрафу в розмірі 250 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 4 250 (чотири тисячі двісті п'ятдесят) гривень.
Розглядаючи питання про затвердження угоди про визнання винуватості, суд виходить з наступного:
Згідно зі статтями 468 - 469 КПК України, у кримінальному провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості, тяжких злочинів між прокурором та обвинуваченим може бути укладена угода про визнання винуватості.
Встановлено, що ОСОБА_3 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України, який згідно ч. 4 ст. 12 КК України, є тяжким злочином.
При цьому судом з'ясовано, що обвинувачений цілком розуміє права, визначені п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості, передбачені ч. 2 ст. 473 КПК України, які також визначені угодою про визнання винуватості, характер обвинувачення, вид покарання, а також інші заходи, які будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди судом.
Обвинуваченому роз'яснено наслідки невиконання угоди, передбачені ст. 476 КПК України.
На виконання вимог ч. 7 ст. 474 КПК України судом перевірено угоду на відповідність вимогам Закону. Підстав для відмови в затвердженні угоди, судом не встановлено. Суд переконався, що укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дій будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.
Відповідно до ст. 475 КПК України, якщо суд переконається, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду і призначає покарання, узгоджене сторонами.
Ознайомившись із змістом угоди, перевіривши виконання вимог ст. 472 КПК України, заслухавши думку учасників кримінального провадження, які просять затвердити подану в суд угоду про визнання винуватості, переконавшись у добровільності волевиявлення сторін при укладенні угоди, суд вбачає всі підстави для затвердження угоди, так як її умови, форма та зміст не суперечать вимогам кримінального та кримінально-процесуального законодавства, не посягають на інтереси суспільства, не порушують прав інших осіб, свобод та інтересів, наявні фактичні підстави для визнання винуватості, узгоджені сторонами вид та міра покарання відповідають загальним правилам призначення покарання, встановленим законом, відповідають ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі правопорушника.
Враховуючи вище викладене, а також те, що при затвердженні угоди враховано наявність кількох обставин, які пом'якшують покарання обвинуваченому, а саме: з'явлення із зізнанням, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину. Відсутність обставини, які обтяжують покарання відповідно ст. 67 КК України. Зважаючи на тяжкість вчиненого злочину, особу обвинуваченого, який за місцем служби та проживання характеризується позитивно (а. с. 89-92), раніше не судимий (а. с. 8-9), суд дійшов висновку про наявність всіх правових підстав для затвердження цієї угоди.
Судові витрати, які підлягають до стягнення в кримінальному провадженні, відсутні.
Керуючись ст. ст. 69, ч. 4 ст. 407, ст. 53 КК України, ст. ст. 373, 374, 468-475, 532 КПК України, суд, -
Угоду про визнання винуватості у кримінальному провадженні за ч. 4 ст. 407 КК України, внесеному до ЄРДР за №42017040630000037, відносно ОСОБА_3 , укладену 04.05.2018 року між заступником прокурора військової прокуратури Криворізького гарнізону Південного регіону України старшим лейтенантом юстиції ОСОБА_4 та обвинуваченим ОСОБА_3 - затвердити.
ОСОБА_3 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України та призначити йому покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді штрафу в розмірі двісті п'ятдесят неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 4250 (чотири тисячі двісті п'ятдесят) гривень.
Запобіжний захід відносно обвинуваченого не обирався.
На вирок суду учасниками процесу можуть бути подані апеляції до апеляційного суду Дніпропетровської області через Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом 30-ти днів з дня його проголошення, а обвинуваченим в той же строк з дня вручення йому копії вироку.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку на подачу апеляційної скарги за відсутності такої скарги, а при оскарженні вироку, якщо його не скасовано, - після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Вирок може бути оскаржений :
1) обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474 КПК України, в тому числі не роз'яснення йому наслідків укладення угоди;
2) прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 КПК України угода не може бути укладена.
У разі невиконання угоди про визнання винуватості прокурор має право звернутись до суду, який затвердив таку угоду, з клопотанням про скасування вироку.
Суддя ОСОБА_1