Справа № 216/3992/16-ц 22-ц/774/386/К/18
Іменем України
03 травня 2018 року м. Кривий Ріг
Справа № 216/3992/16-ц
Апеляційний суд Дніпропетровської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Барильської А.П., Бондар Я.М.
секретар судового засідання - Гладиш К.І.
сторони:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадженняапеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 на рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 04 жовтня 2017 року, яке ухвалене суддею Бикановим І.Р. в місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 04 жовтня 2017 року (відомостей щодо часу ухвалення рішення суду матеріали справи не містять), -
У серпні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
В обґрунтування позовних вимог зазначила, що з 1990 року по серпень 2013 року проживала однією сім'єю з відповідачем, що підтверджується рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 16.12.2015 року у цивільній справі №216/6118/15-ц, яке набрало законної сили 28.12.2015 року.
Під час їх спільного проживання відповідач придбав 06.12.2006 року нежитлову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, яка складається з: кафе А-1, цегляне загальною площею 77,8 кв.м.; акваріум Б - металевий, загальною площею 10,7 кв.м.; огорожа 1-4.
Вважаючи, що це майно є спільною сумісною власністю, просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частину вищевказаного майна.
Рішенням Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 04 жовтня 2017 року задоволено позов ОСОБА_1 Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, а саме: кафе А-1, цегляне загальною площею 77,8 кв.м.; акваріум Б - металевий, загальною площею 10,7 кв.м.; огорожа 1-4.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1432 грн. 49 коп.
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. Послався на те, що суд, не встановивши факту проживання однією сім'єю на момент придбання спірного нерухомого майна, походження коштів, за яке воно було придбано, дійшов помилкового висновку про визнання спірного майна його та позивачки спільною сумісною власністю. Крім того, судом було визнано право власності на частину майна, яке реально не існує, оскільки в підтвердження реєстрації права власності за відповідачем на придбане нежитлове приміщення позивачем надано Інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 25.07.2017 року, в якій наявні відомості про реєстрацію за відповідачем права власності на інше нерухоме майно, яке не було предметом договору купівлі-продажу від 06.12.2006 року. Також зазначив про порушення норм процесуального права в частині неповідомлення про розгляд справи та вирішення спору за його відсутності.
В письмових запереченнях на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 просила апеляційну скаргу відхилити та залишити без змін рішення суду першої інстанції.
Указом Президента України «Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах» №452 від 29 грудня 2017 року ліквідовано Апеляційний суд Дніпропетровської області та утворено Дніпровський Апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та Кривому Розі.
Згідно пункту 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Відповідно до пункту 8 Розділу ХІІІ Цивільного процесуального кодексу України до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційній суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Таким чином, Апеляційний суд Дніпропетровської області продовжує здійснювати свої повноваження до початку роботи Дніпровського Апеляційного суду в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську область, з місцезнаходженням у містах Дніпрі та Кривому Розі.
Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_4, який підтримав доводи апеляційної скарги та наполягав на її задоволенні, представника позивача ОСОБА_1- ОСОБА_5, який заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив її відхилити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та письмових заперечень на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» від 03 жовтня 2017 року за № 2147-VІІІ, яким викладено в нових редакціях тексти, зокрема, Цивільного процесуального кодексу України та Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до п. 9 Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VІІІ) справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчиненні окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Враховуючи те, що оскаржуване рішення суду ухвалене судом під час дії Цивільного процесуального кодексу України в редакції від 18.03.2004 року, законність та обгрунтованість оскаржуваного рішення перевіряється відповідно до положень такого кодексу.
Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 проживали однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 1990 року по серпень 2013 року (а.с.7-9).
06 грудня 2006 року ОСОБА_2 придбав нежитлову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, а саме: кафе А-1, цегляне загальною площею 77,8 кв.м.; акваріум Б - металевий, загальною площею 10,7 кв.м.; огорожа 1-4, що підтверджується договором купівлі-продажу, зареєстрованого в реєстрі за № 6154 від 07.12.2006 року (а.с.10-12).
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з доведеності факту проживання сторін однією сім'єю в період з 1990 року по 2013 рік та наявності підстав для визнання спірного майна, придбаного у вищевказаний період, їх спільною сумісною власністю та його поділу.
Проте, з таким висновком суду першої інстанції погодитись не можна.
Так, відповідно до ст. 213 ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 214 ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року, зокрема передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.
Аналогічні норми процесуального права закріплено й у статті 263 ЦПК України, в редакції станом на час розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Суд першої інстанції ухвалюючи рішення названих вимог закону не дотримався.
Відповідно до ч.2 ст.3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
За положеннями частин 1, 2 ст.21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка. зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя.
Відповідно до частини 1 ст.36 цього Кодексу, шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.
Разом з тим, відповідно до ст.74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
Тобто, при застосуванні ст.74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Крім того, для визначення осіб, як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст.74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого придбано спірне майно.
В контексті ст.74 СК України закладається як правовий наслідок виникнення майнових прав чоловіка та/або жінки на майно, яке вони спільно набули, проживаючи однією сім'єю та не перебуваючи при цьому у шлюбі між собою або у будь-якому іншому.
Отже, проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом) підставою для виникнення у них ряду прав та обов'язків, а саме права спільної сумісної власності на майно.
Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім'єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов'язків.
Згідно із ч.4 ст. 368 ЦК України, майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.
Враховуючи викладене, особам, які проживають однією сім'єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.
Для вирішення питання щодо правового режиму такого майна, суду необхідно встановити факти створення (придбання) сторонами майна внаслідок спільної праці, ведення спільного господарства, побуту, виконання взаємних прав та обов'язків, з'ясувати час придбання, джерело набуття (кошти, за які таке майно було набуте), а також мету придбання майна, що дозволяє надати йому правовий статус спільної сумісної власності.
Тобто критеріями, за якими спірному набутому майну можна надати режим спільного майна, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий режим спільної власності подружжя.
Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 60 ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Аналогічні норми закріплено й у ст. ст. 76-83 ЦПК України, редакції станом на час розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження заявлених позовних вимог, позивач посилається на рішення Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу від 16 грудня 2015 року.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції теж постався на рішення Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу від 16 грудня 2015 року, та виходив з того, що цим рішення було встановлено факт проживання сторін однією сім'єю без реєстрації шлюбу у період з 1990 року по серпень 2013 року, а тому вказані обставини повторному доведенню не підлягають на підставі ст. 61 ЦПК України, в редакції від 18.03.2004 року.
Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції, адже, як вбачається з рішення Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу від 16 грудня 2015 року, ця цивільна справа стосувалася визнання ОСОБА_2 батьком ОСОБА_6 та посилання суду на спільне проживання сторін у період з 1990 року по серпень 2013 року відбулося без встановлення обставини щодо ведення сторонами спільного господарства, оскільки дані обставини не були предметом судового розгляду, а сам по собі факт спільного проживання без установлення факту ведення спільного господарства, побуту та бюджету та наявності взаємних прав та обов'язків, не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожним із сторін.
Жодних інших доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, позивачем не було надані, ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції.
На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що позивач не надала суду доказів того, що на момент придбання спірного нерухомого майна сторони перебували у відносинах, притаманних подружжю, чого вимагає ст. 74 СК України, а саме: мали єдиний бюджет, вели спільне господарство, планували своє спільне життя, обговорювали питання фінансового забезпечення, як не було надано нею доказів її особистої участі у придбанні цього майна.
Більш того, здоговору купівлі-продажу від 06 грудня 2006 року, вбачається, що ОСОБА_2 не отримував згоди позивача ОСОБА_1 на придбання нежитлової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, а саме: кафе А-1, цегляне загальною площею 77,8 кв.м.; акваріум Б - металевий, загальною площею 10,7 кв.м.; огорожа 1-4 (а.с.10-12), що підтверджує доводи апеляційної скарги про те, що дане майно є його особистою приватною власністю та придбано ним за власні кошти.
Оскільки, позивачем не доведено належними та допустимими доказами ведення спільного господарства з відповідачем, наявність у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання спірного майна за спільні кошти або ж в інтересах сім'ї, що підлягає доведенню у даній справі, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позову про визнання права власності на частину спірного майна.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, у зв'язку з чим скасовує рішення суду з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи та невірного застосування норм матеріального і процесуального права, згідно п.п. 3,4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, та приймає нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У разі часткового задоволення позову інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно до задоволення позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 805,74 грн. (а.с. 90), що відповідає розміру, визначеному Законом України «Про судовий збір», а тому ці витрати підлягають відшкодуванню за рахунок позивача.
Керуючись ст. ст. 367, 369, 374, п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити.
Рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 04 жовтня 2017 року - скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 805,74 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Повне рішення складено 07 травня 2018 року.
Головуючий:
Судді: