03 травня 2018 року
м. Київ
Справа № 910/19080/16
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючий), Пількова К.М. і Селіваненка В.П.,
розглянув матеріали заяви уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк "Софійський" Куреного Олександра Вікторовича (далі - Уповноважена особа),
про перегляд постанови Вищого господарського суду України у складі колегії суддів від 13.09.2017 (головуючий Губенко Н.М., судді: Барицька Т.Л. і Шевчук С.Р.)
у справі № 910/19080/16
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Фуд" (далі - Позивач),
до публічного акціонерного товариства "Банк "Софійський" (далі - Відповідач),
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: 1) публічне акціонерне товариство "Мік Мега" (далі - Третя особа-1);
2) ОСОБА_6 (далі - Третя особа-2);
3) ОСОБА_7 (далі - Третя особа-3);
4) товариство з обмеженою відповідальністю "Охоронний холдинг" (далі - Третя особа-4),
про визнання поруки припиненою та зобов'язання вчинити дії.
Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду у зв'язку з відпусткою судді Львова Б.Ю., призначено повторний автоматичний розподіл судової справи № 910/19080/16, відповідно до якого визначено склад колегії суддів: Булгакової І.В. (головуючий), Пількова К.М. і Селіваненка В.П.
За результатами розгляду заяви Касаційний господарський суд
Позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовом до Відповідача (з урахуванням заяви про зміну предмету позову) про:
- визнання поруки припиненою за договором поруки від 15.06.2015 № 12/32/046/1 (далі - Договір поруки);
- зобов'язання передати документи, які підтверджують виконане Публічним акціонерним товариством "Мік Мега" зобов'язання перед Публічним акціонерним товариством "Банк "Софійський", а саме: оригінал кредитного договору від 27.03.2014 № 010/32/011 (далі - Кредитний договір) із змінами та доповненнями до нього; оригінал генеральної кредитної угоди від 27.03.2014 № 01/32/011 (далі - Угода) із змінами та доповненнями до неї; оригінал іпотечного договору від 28.04.2014 № 12/32/025 (далі - Іпотечний договір), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кошевою В.О. та зареєстрований в реєстрі за № 1005; оригінал договору застави обладнання від 28.04.2014 № 12/32/026 (далі - Договір застави), посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кошевою В.О. та зареєстровано в реєстрі за № 1007.
Позов було обґрунтовано тим, що Відповідач безпідставно не визнає факт належного виконання Позивачем на підставі Договору поруки зобов'язань за Кредитним договором від 27.03.2014 № 010/32/011.
Рішенням господарського суду міста Києва від 26.01.2017 позовні вимоги задоволено. Визнано припиненою поруку за Договором поруки, укладеним 15.06.2015 Позивачем як поручителем та Відповідачем як кредитором. Зобов'язано Відповідача передати Позивачу документи, які підтверджують виконане зобов'язання Третьої особи-1 перед Відповідачем, а саме: оригінал Кредитного договору із змінами та доповненнями до нього; оригінал Угоди із змінами та доповненнями до неї; оригінал Іпотечного договору, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кошевою В.О. та зареєстрований в реєстрі за № 1005; оригінал Договору застави, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кошевою В.О. та зареєстровано в реєстрі за № 1007.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2017 рішення господарського суду міста Києва від 26.01.2017 скасовано та прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.
Постановою Вищого господарського суду України від 13.09.2017 постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2017 скасовано, а рішення господарського суду міста Києва від 26.01.2017 залишено в силі.
У заяві про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 13.09.2017 у справі № 910/19080/16, з підстав, передбачених пунктами 1 та 3 частини першої статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; в редакції, чинній до 15.12.2017), Відповідач, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме: статей 516, 601, 602, 1066, 1068, 1071 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статей 36, 46, 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", просить скасувати постанову Вищого господарського суду України від 13.09.2017, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2017 залишити в силі.
В обґрунтування заяви надано копії постанов Вищого господарського суду України від 18.10.2017 у справі № 911/800/16, від 23.03.2016 у справі № 910/27271/15 та від 18.04.2016 у справі № 914/2074/15, а також постанов Верховного Суду України від 06.04.2016 у справі № 910/8058/15-г (№ 3-174гс16) та від 21.12.21016 у справі № 6-2047цс16.
Перевіривши наведені Відповідачем обставини, Касаційний господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви з огляду на таке.
За приписами підпункту 1 пункту 1 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України (в редакції, чинній після 15.12.2017) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України у господарських справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного господарського суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини першої статті 11116 ГПК України заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана, зокрема, з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило до ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
На думку заявника, неоднакове застосування судом касаційної інстанції у справі № 910/19080/16 одних і тих самих норм матеріального права та невідповідність постанови Вищого господарського суду України від 13.09.2017 у вказаній справі викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права підтверджується постановами Вищого господарського суду України від 18.10.2017 у справі № 911/800/16, від 23.03.2016 у справі № 910/27271/15 та від 18.04.2016 у справі № 914/2074/15, а також постановами Верховного Суду України від 06.04.2016 у справі № 910/8058/15-г (№ 3-174гс16) та від 21.12.21016 у справі № 6-2047цс16., правовідносини в яких є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.
Проте з такими доводами заявника погодитися не можна.
У справі, яка розглядається, Вищий господарський суд України скасовуючи постанову Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2017 та залишаючи в силі рішення господарського суду міста Києва від 26.01.2017, погодився з висновком суду першої інстанції про те, що Позивач є боржником Відповідача за Кредитним договором згідно з Договором поруки, а Відповідач є боржником Позивача за договорами банківського вкладу (депозиту) №№ 020/47/168, 020/47/159, 020/47/021 та договором банківського рахунку № 3335, права вимоги за якими набуто останнім за договорами відступлення прав вимоги від 18.12.2015 та від 22.12.2015, отже, зазначені вимоги є зустрічними.
При цьому судом першої інстанції встановлено, що до запровадження у Відповідача тимчасової адміністрації власники вкладів (Треті особи 1-4), скориставшись своїм правом, звернулись до Відповідача із заявами про дострокове отримання сум вкладів. Після спливу строку виплати Відповідачем вкладів, власники вкладів уклали з Позивачем договори відступлення права вимоги та спільними з Позивачем листами повідомили Відповідача про укладення договорів відступлення права вимоги.
У подальшому Позивач звернулося до Відповідача із заявою про зарахування зустрічних однорідних вимог на суму 39 187 488,22 грн. Відповідачем не заявлялась відмова від зарахування зустрічних однорідних вимог та спростування чинності цієї заяви у судовому порядку.
Крім того, судом першої інстанції було встановлено, що матеріали справи не містять доказів того, що Уповноважена особа визнала нікчемним правочин про зарахування зустрічних однорідних вимог, оформлених заявою Позивача від 22.12.2015 № 632/17
Водночас рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб тимчасову адміністрацію у Відповідача запроваджено з 23.12.2015. Тобто всі правочини були вчинені до запровадження тимчасової адміністрації.
Таким чином зобов'язання Позивача як поручителя з повернення суми кредиту та відсотків за користування кредитом відповідно до Кредитного договору припинились повністю 22.12.2015 у зв'язку з зарахуванням зустрічних однорідних грошових вимог на підставі статті 601 ЦК України, відтак порука за Договором поруки є припиненою на підставі статті 559 ЦК України у зв'язку з припиненням основного зобов'язання.
У справах № 911/800/16, № 910/27271/15 та № 6-2047цс16 судами було встановлено, що правочини щодо відступлення права вимоги були вчинені під час тимчасової адміністрації.
У справі 910/8058/15-г (№ 3-174гс16) Верховний Суд України не погодився з висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог щодо припинення зобов'язання за кредитним договором та договором поруки на підставі зарахування зустрічних однорідних вимог та скасував рішення судів попередніх інстанцій і прийняв нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. При цьому Верховний Суд України зазначав, що 25.02.2015 ПВП "Сіріус", ПАТ "Сіріус-Буд" і Маковецький В.С. укладено договір відступлення права вимоги за договорами банківського рахунка № 9 та № 10, укладеними 11.12.2012 Маковецьким В.С. і ПАТ "Дельта Банк", за умовами якого договору Маковецький В.С. відступив ПВП "Сіріус" право вимоги частини коштів на рахунках, відкритих у ПАТ "Дельта Банк".
26.02.2015 ПВП "Сіріус" звернулось до ПАТ "Дельта Банк" з повідомленням про відступлення права вимоги та із заявою про перерахування грошових коштів з рахунків Маковецького В.С. у межах суми відступлення права вимоги в рахунок погашення заборгованості ПВП "Сіріус" за кредитними договорами. Проте ПАТ "Дельта Банк" на таке звернення не відреагувало.
Частиною першою статті 601 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.
Відповідно до статей 514, 515 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора.
Виходячи із приписів статей 1066, 1068 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.
Стаття 1071 ЦК України визначає перелік підстав списання грошових коштів з рахунка клієнта. Так, банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.
На підставі аналізу наведених норм вбачається, що за договором банківського рахунка грошове зобов'язання банку перед клієнтом (власником рахунка) в межах коштів, розміщених на рахунку, може виникнути лише після направлення розпорядження клієнта на відповідну грошову суму.
Таким чином, укладення лише договору відступлення права вимоги від 25.02.2015 між ПВП "Сіріус", ПАТ "Сіріус-Буд" і Маковецьким В.С. не призвело до виникнення грошового зобов'язання банку перед підприємством на суму коштів, розміщених на рахунку.
За усталеною судовою практикою Верховного Суду України щодо застосування положень статей 11114-11126 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) заяву про перегляд судового рішення з підстав, встановлених пунктами 1, 3 частини першої статті 11116 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017), може бути подано за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права; ухвалення різних за змістом судових рішень; спірні питання виникли у подібних правовідносинах. Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16.
У справі, яка розглядається, сторонами вчинені до запровадження тимчасової адміністрації дії щодо повернення вкладів та після спливу строку на повернення Відповідачем таких вкладів, укладено договори відступлення права вимоги та повідомлено про це Відповідача.
Водночас у справах № 911/800/16, № 910/27271/15 та № 6-2047цс16, копії постанов яких надано для порівняння, дії щодо відступлення права вимоги були вчинені під час тимчасової адміністрації.
У справі 910/8058/15-г (№ 3-174гс16) сторони не вчиняли дій щодо повернення вкладів, тобто не заявлялась вимога до банку про повернення грошових коштів, які знаходяться на рахунках у банку, а лише укладались договори відступлення права вимоги та надсилалась заява про зарахування однорідних зустрічних вимог.
Справи розглянуто судами в межах заявлених позивачем вимог, зазначених і доведених ним обставин, згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до відповідних правовідносин.
Таким чином, з урахуванням принципу змагальності, згідно з яким сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами, у справі, що розглядається, та у справах, копії постанов у яких надано для порівняння, суд встановив різні за своїм характером і правовим регулюванням правовідносини та вирішив справи згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до цих правовідносин, що не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Що ж до справи № 914/2074/15, на яку посилається заявник, то суд касаційної інстанції скасував судові рішення судів попередніх інстанцій та направив справу на новий розгляд, вказавши у своїй постанові на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи. Тобто у вказаній справі, рішення по суті спору не прийнято, рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. Прийняття касаційною інстанцією постанови про скасування судових рішень судів нижчих інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору у справі, а тому на відповідну постанову не може бути здійснено посилання як на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 11116 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017).
Враховуючи викладене та обставини, на які посилається заявник в обґрунтування заяви про перегляд з підстав, передбачених пунктами 1, 3 частини першої статті 11116 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017) для перегляду постанови Вищого господарського суду України від 13.09.2017, не отримали підтвердження.
Відповідно до частини першої статті 11126 ГПК Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, що стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.
Керуючись підпунктом 1 пункту 1 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України (у редакції, чинній після 15.12.201), статтями 11116, 11123, 11124, 11126 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017),
У задоволенні заяви уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк "Софійський" Куреного Олександра Вікторовича про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 13.09.2017 у справі № 910/19080/16 відмовити.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя К. Пільков
Суддя В. Селіваненко