Справа №584/1127/17
Провадження №2/584/33/18
Іменем України
20 квітня 2018 року Путивльський районний суд Сумської області:
у складі: головуючого - судді Крєпкого С.І.
за участю: секретаря судового засідання Ковальової К.В.
учасники справи:
позивач ОСОБА_1
відповідач ОСОБА_2
представник відповідача ОСОБА_3
представник третьої особи -
Гудімова О.С.
розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в приміщенні зали суду в м.Путивль цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - служба у справах дітей Путивльської районної державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини та способу участі у її вихованні,
встановив:
03 жовтня 2017 року позивач звернувся до суду з позовом який обґрунтовує тим, що з 19.07.2014 по 06.05.2016 перебував в шлюбі з відповідачем.
За час перебування в шлюбі у них народилася дочка ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка проживає з відповідачем.
На підставі заяви позивача розпорядженням Путивльської районної державної адміністрації за №493-ОД від 18.09.2017 відмовлено у визначенні місця проживання ОСОБА_5 разом з позивачем, та встановлено графік побачень дитини.
Відповідач не дотримується встановленого графіку побачень позивача з дитиною, створює йому перешкоди в спілкуванні, що унеможливлює нормальне спілкування батька з дитиною, більшість часу перебуває за межами України, де працює в розважальних закладах, не має постійного місця проживання, не має змоги приділяти достатньої уваги вихованню дитині, що негативно впливає на її розвиток та адаптацію в суспільстві, вивозила доньку без його дозволу за межі Путивльського району позбавивши його права на участь у вихованні дитини.
Баба відповідача є особою похилого віку, має ряд хронічних захворювань і жодного відношення до процесу виховання ОСОБА_5 немає.
Позивач має вільний графік роботи, не вживає спиртних напоїв та не має шкідливих звичок, може створити всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку дитини.
З метою недопущення страждань та негативного впливу на дитину просив визначити місце проживання ОСОБА_5 разом з ним до досягнення десятирічного віку, встановити графік відвідувань її матір'ю ОСОБА_2 в суботу та неділю з 10 год. по 17 год. у його присутності та стягнути з відповідача понесені судові витрати.
Ухвалою Путивльського районного суду від 12.01.2018 дану цивільну справу прийнято до провадження судді Крєпкого С.І. та призначено підготовче судове засідання (а.с.117).
ОСОБА_2 подано відзив на позов в якому зазначено, що розпорядженням Путивльської районної державної адміністрації від 18.09.2017 встановлено порядок побачень ОСОБА_1 з дочкою ОСОБА_5., однак вона не чинить жодних перешкод у їх спілкуванні, забезпечує належний духовний розвиток та матеріальне забезпечення.
Просила залишити визначене місце проживання дитини разом з нею та стягнути з позивача витрати на правничу допомогу (а.с.108-109).
У відповіді на відзив позивач зазначив, що позивач при подачі відзиву та орієнтовного розрахунку витрат не надала належних доказів на підтвердження сплати гонорару та інших витрат.
Крім того, він неодноразово звертався до служби у справах дітей Путивльської районної державної адміністрації з вимогою перевірки виконання ОСОБА_2 своїх батьківських обов'язків, однак провести перевірки не виявилось можливим оскільки ОСОБА_2 не було вдома.
Зі слів сторонніх осіб він дізнався, що колишня дружина виїхала з дитиною до м.Корсунь-Шевченківський Черкаської області, де перебували протягом тривалого часу у непристосованому для проживанні приміщенні без опалення (а.с.139-142).
Позивач в судовому засіданні позов підтримав з підстав, викладених у позові.
Крім того зазначив, що позивач дитину сама не виховує і йому не дає, веде аморальний спосіб життя, не забезпечує належним лікуванням. Вказує на те, що відповідач має подвійне громадянство і намір вивези дитину до Російської Федерації без його згоди.
Також пояснив, що на даний час бізнес передав своїй матері. Буде займатися сільським господарством і отримувати пасивний дохід.
Відповідач та її представник проти задоволення позову заперечували. Пояснили, що дійсно відповідач систематично їздить до Російської Федерації, де навчалась в Московському державному університеті та після його закінчення проходила практику. Їздила 1 раз в півтора місяці.
Будь-яких перешкод у спілкування позивача з дитиною не створювала. Дитина також проживала і у нього. Він її бачив коли хотів. Приходив неодноразово в день до обіду і після обіду. Вона пояснювала йому, що у неї є справи, а у малолітньої дитини теж є свій розпорядок. Після цього він викликав поліцію.
Не згодна з розпорядженням Путивльської районної державної адміністрації від 18.09.2017, але його виконує. Вивезти поза правовим полем дитину до Російської Федерації без згоди позивача наміру не має.
Забезпечує дитину всім необхідним, в тому числі і медичною допомогою. Возила дитину до лікарні м.Суми на автомобілі позивача. Оплачувала дорогу вона йому особисто.
24 серпня 2017 року позивач забрав дитину до себе. Сказав, що покатає її на батутах. Потім не віддавав. Забрали дитину з поліцією.У зв'язку з цим вони вирішили з бабусею на деякий час поїхати до родичів в Черкаську область.
Про будь-які відкриті кримінальні провадження щодо неї їй невідомо.
Представник третьої особи, заперечувала проти задоволення позову.
Пояснила, що розпорядженням Путивльської районної державної адміністрації за №493-ОД від 18.09.2017 відмовлено у визначенні місця проживання ОСОБА_5 разом з позивачем та встановлено графік побачень дитини - щонеділі з 17-00 години до середи 17-00 години з ночівлями з обов'язковим поверненням матері.
Відповідачу рекомендовано під час виїзду за межі України передавати на виховання та утримання доньку ОСОБА_5 її батькові ОСОБА_1
В послідуючому слово рекомендувати в розпорядженні було змінене на зобов'язати.
Підстав для зміни графіку побачень позивача донькою та визначення місця проживання з ним не вбачалось.
Фактів невиконання розпорядження відповідачем не встановлено.
Суд, заслухавши пояснення сторін позивача та їх представників, представника служби у справах дітей, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов задоволенню не підлягає зважаючи на таке.
Судом встановлено, що з 19.07.2014 по 06.05.2016 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі (а.с.9).
За час перебування в шлюбі у сторін ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася донька ОСОБА_5 (а.с.8).
Відповідно до розпорядження Путивльської районної державної адміністрації за №493-ОД від 18.09.2017 відмовлено у визначенні місця проживання ОСОБА_5 разом з ОСОБА_1 та встановлено графік побачень дитини: щонеділі з 17 год. до середи 17 год. (з ночівлями) з обов'язковим поверненням матері ОСОБА_2
Рекомендовано ОСОБА_2 під час виїзду за межі України передавати на виховання та утримання малолітню ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, її батьку ОСОБА_1 (а.10).
Згідно з актами обстеження житлово-побутових умов від 26.09.2017, 27.09.2017, 02.10.2017 та 16.10.2017 обстежити квартиру ОСОБА_2 по АДРЕСА_1 не має змоги, так як неможливо потрапити в дану квартиру (а.с.11-13,69).
Висновком від 20.09.2017 начальника СРПП №3 Путивльського ВП Гейко С.О. припинено перевірку за повідомленням ОСОБА_1 про те, що він хоче дізнатися про місцезнаходження його дитини ОСОБА_5 (а.с.16).
Крім того, висновком від 20.09.2017 інспектора Путивльського ВП Кирєєва І.В. припинено перевірку за повідомленням ОСОБА_1 про те, що його колишня дружина ОСОБА_2 зачинилася в квартирі та не дає бачитись з дитиною (а.с.18).
На заяву ОСОБА_1 про перевірку законності прийнятого рішення працівниками поліції щодо відмови у відкритті кримінального провадження щодо встановлення місцезнаходження дитини, Конотопська місцева прокуратура надіслала лист №82-2867-17 від 27.09.2017, згідно з яким за результатами звернення встановлено, що підстав для прокурорського реагування не вбачається і для захисту своїх прав ОСОБА_1 запропоновано звернутися до суду (а.с.20,21-22).
Згідно з актом обстеження житлово-побутових від 02.09.2016 в помешканні по АДРЕСА_2 створені умови для зустрічей ОСОБА_1 з малолітньою донькою ОСОБА_5 (а.с.50).
Відповідно до акту обстеження житлово-побутових від 31.10.2017 в помешканні АДРЕСА_1 створені умови для розвику, виховання та навчання малолітньої ОСОБА_5 (а.с.71).
Відповідно до рішення Комісії з питань захисту прав дитини Путивльської районної державної адміністрації Сумської області №50 від 27.09.2016 перенесено розгляд звернення громадянина ОСОБА_1 щодо призначення днів та годин побачень з донькою в зв'язку з відсутністю матері дитини ОСОБА_2.
Листом Служби у справах дітей Путивльської районної державної адміністрації Сумської області №419 від 11.10.2017 ОСОБА_1 роз'яснено необхідність звернення до суду для захисту своїх прав та інтересів дитини (а.с.54-56)
Відповідно до листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України неможливо надати інформацію щодо перетинання державного кордону відносно ОСОБА_2 (а.с.67).
Висновком Путивльської районної державної адміністрації №01-21/3437 від 07.12.2017 вважається за доцільне залишити без змін порядок побачень ОСОБА_1 з донькою ОСОБА_5, встановлений розпорядженням Путивльської районної державної адміністрації за №493-ОД від 18.09.2017
Змінено п.3 вказаного розпорядження на «Зобов'язати ОСОБА_2 під час виїзду за межі України передавати на виховання та утримання малолітню ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 її батьку ОСОБА_1.» (а.с.86-87).
Відповідач за місцем проживання характеризується позитивно (а.с.94), проживає разом з дочкою ОСОБА_5 в будинку матері по АДРЕСА_1 (а.с.97), на обліку у лікарів нарколога, психіатра не перебуває (а.с.98,99).
Допитана свідок ОСОБА_8 суду показала, що у 2011 році шукала житло. Сім'я відповідача поселили її у квартирі, яку вона в послідуючому придбала. Вона з ОСОБА_2 завжди спілкувалась. Відповідач навчалась в Російський Федерації, приїжджала кожний місяць. Дитина завжди доглянута та нагодована. Перешкод у спілкуванні позивача з дитиною відповідач не створює. Неодноразово бачила ОСОБА_1 з донькою. Її вікна розташовані напроти квартири відповідача.
Свідок ОСОБА_9, баба відповідача, суду показала, що сімейне життя у сторін не склалося, виникали суперечки. Позивач знав, що його дружина буде їздити до Російської Федерації вчитись на дизайнера.
Мати у ОСОБА_2 померла рано, тому вони сподіваються тільки на себе. Проживають вони за рахунок її пенсії, позивач отримує допомогу малозабезпеченим сім'ям, шукає роботу.
ОСОБА_1 часто ходив ночувати до батьків. Казав, що не висипається. Коли приїжджали батьки позивача, дитину забирали коли хотіли. Позивач також брав дитину коли бажав. Забирає до себе, через дві години назад привозить Не було тижня, щоб він не бачив дитину.
В серпні 2017 року 24 числа забрав дитину, а назад не повернув, трубки не брав. Їм казали, що дитина бігає на ринку у матері позивача, яка здійснює підприємницьку діяльність. Вона пішла до них, дитину не віддали. Після звернення в поліцію привіз, її образив. Їхав за ними до самого будинку. Після цього почав їздити і до обіду і після обіду кожен день, викликати поліцію. З квартири не могли спокійно вийти.
Коли в поліції забирали дитину, їм порадили поїхати на деякий час. Вони поїхали до її брата в м.Корсунь-Шевченківський Черкаської області у вересні. Жовтень-листопад були вдома. Перешкод у спілкуванні з дитиною не робили. Два рази, коли позивач привозив дитину назад, вона була вже хворою - кашляла, голос хрипів. Звертались за медичною допомогою до лікарів. У січня 2018 року давали антибіотики.
З 12 січня 2018 року по 19 лютого 2018 року ОСОБА_5 проживала у ОСОБА_1. ЇЇ вага впала на 2 кг.
Вважає, що таким чином позивач маніпулює дитиною, оскільки не може змиритись з тим, що відповідач пішла від нього.
Свідок ОСОБА_10, суду показала, що проживає неподалік відповідача та її бабусі ОСОБА_9 Знає їх дуже добре, проживає там 14 років. У відповідача створені належні ідеальні умови для проживання дитини. Позивач неодноразово приходив до дитини. Бабушка має змогу адекватно доглядати дитину.
Свідок ОСОБА_11 суду показав, що проживає в будинку позивача. Відповідач приїжджає до дитини кожного дня. Йому відомо, що ОСОБА_2 вчиться в Російській Федерації. Дитина доглянута. Відповідач та її бабуся гарні люди.
Згідно з ст.51 Конституції України, ч.6 ст.7 СК України кожен із подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі та сім'ї.
Статтями 141, 155 СК України передбачено рівні права та обов"язки батька та матері щодо дітей. Батьківські права не можуть здійснюватись всупереч інтересам дітей.
Це узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який неодноразово наголошував, що батьки повинні мати рівні права у спорах про опіку над дітьми, і жодні презумпції, які ґрунтуються на ознаці статі, не повинні братись до уваги.
Європейський суд з прав людиниу справі «М.С. проти України»від 11 липня 2017 року, у якому було встановлено порушення Україною статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод,вказує та допускає розлучення дитини з матір'ю, а таким винятковим випадком може бути ситуація,в якій це відповідає інтересам дитини, що залежно від обставин конкретної справи допускає і залишення дитини з батьком, але зазвичай це потребує уникнення поверхового ставлення, забезпечення поглибленого вивчення і врахування різноманітних факторів.
Вказане рішення підтвердило сталу позицію Європейського Суду, яка зводиться до визначення насамперед «якнайкращих інтересів дитини», а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.
Вирішення батьками питань щодо виховання дитини регулюється нормами ст. 157 СК України. Питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, із ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
У силу ст. 159 СК України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами.
Відповідно до ч.ч. 5,6 ст.19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Відповідно до положень ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватись судом.
При вирішенні спору щодо місця проживання дитини суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоровя та інші обставини, що мають істотне значення.
Суд не може передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, може своєю аморальною поведінкою зашкодити здоровю дитини.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому випадку, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.
Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Згідно статті 9 Конвенції держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращім інтересам дитини.
У статті 7 Конвенції передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування.
Національне сімейне законодавство, яке будується на основі Конвенції, передбачає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини суд виходить з принципу рівності прав і обов'язків обох батьків, віддаючи перевагу тому з них, хто може створити найбільш сприятливі умови для виховання дитини.
Відповідно до ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Стаття 18 ч.1 Конвенції визначає принцип загальної та однакової відповідальності батьків за виховання і розвиток дитини та декларує, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до практики ЄСПЛ, батьки повинні мати рівні права у спорах про опіку над дітьми, і жодні презумпції, які ґрунтуються на ознаці статі, не повинні братись до уваги (рішення у справі «Зоммерфельд проти Німеччини» («Зоштегїеісі V.Оегтапу») від 08 липня 2003 року, «Цаунеггер проти Німеччини» («2лип姧ег у. Оегтапу») від 03 грудня 2009 року).
Сімейне законодавство не виключає визначення місця проживання малолітньої дитини з батьком незалежно від віку дитини, якщо маються обставини, з яких дитині краще проживати з батьком ніж з матір'ю.
При вирішенні питання визначення місця проживання малолітніх дітей суд вважає правильним виходити перш за все з інтересів дитини.
При цьому враховує ставлення батьків до виконання ними батьківських обов"язків, вік дитини, житлово-побутові умови проживання сторін.
Позивачем не наведено доказів на підтвердження того, що відповідач може своєю аморальною, неправомірною поведінкою зашкодити здоров'ю дитини і такаповедінка перешкоджає виховання нею дитини при умові визначення її проживання з матірю, неналежно виконує свої батьківські обов'язки, порушує визначений порядок спілкування батька з донькою.
В справі відсутні характеризуючі ОСОБА_2 негативні дані, які відповідно давали б підстави для залишення дитини з батьком.
Крім того, матеріали справи не містять доказів на спростування того, що мати дитини, з якою вона проживає на даний час, надасть гірші, ніж батько матеріальні та моральні умови для виховання, розвитку та проживання малолітньої дитини.
За умови, що обидві сторони мають можливість забезпечити потреби малолітньої доньки та належно відносяться до виконання своїх батьківських обовязків, і малолітня дитина в силу свого віку не може виявити особисту прихильність до одного з батьків, немає підстав для визначення проживання дитини з батьком.
Батьки дитини мають позитивні характеристики, належні матеріально-побутові умови для забезпечення потреб малолітньої дитини, але з урахуванням вищенаведеного, положень ст.161 Сімейного Кодексу України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Порушених прав позивача, які б потребували захисту, не вбачається.
При цьому суд не бере до уваги електронну інформацію, яка міститься на наданому позивачем СД-диску, оскільки в силу ч.2 ст.100 ЦПК України електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Вказана копія електронного доказу не засвідчена електронним цифровим підписом.
Відповідно до ч.2 ст.142 ЦПК України підлягають стягненню з позивача на користь відповідача судові витрати.
В силу п.5 ч.6 ст.265 ЦПК України для вирішення питання про судові витрати суд вважає за необхідне призначити судове засідання та зобов'язати відповідача та представника відповідача у строк до 27 квітня 2018 року подати всі докази щодо розміру понесених судових витрат, в тому числі детальний опис робіт (надання послуг) та здійснених витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.259, 263-265, п.9 Перехідних положень ЦПК України, суд,
вирішив:
1.У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - служба у справах дітей Путивльської районної державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини та способу участі у її вихованні відмовити.
2.Призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати на 09 годину 30 хвилин 27 квітня 2018 року, зобов'язавши відповідача та представника відповідача у строк до 27 квітня 2018 року подати всі докази щодо розміру понесених судових витрат, в тому числі детальний опис робіт (надання послуг) та здійснених витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Сумської області через Путивльський районний суд Сумської області шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення складено в повному обсязі 02.05.2018.
Суддя