Провадження № 2/582/34/18
Справа № 582/1556/17
Копія
"23" квітня 2018 р.
Недригайлівський районний суд Сумської області у складі:
головуючого судді Жмурченко В.Д.,
за участю секретаря Коваль В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №1 в смт. Недригайлів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, -
з участю:
позивача - ОСОБА_1,
представника позивача - ОСОБА_3,
представника відповідача - ОСОБА_4,
ОСОБА_1 звернулася з даним позовом до суду та просить суд винести рішення, яким стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, на її користь 50000 (п'ятдесят тисяч) грн. моральної шкоди та 21 034 (двадцять одну тисячу тридцять чотири) грн. 64 коп. матеріальної шкоди, спричиненої їй неправомірними діями відповідачки.
В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3В позовні вимоги підтримали повністю та просили суд їх задовольнити з підстав викладених у позовній заяві.
Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечив проти задоволення даних вимог так як сторона позивача не надала суду достовірних доказів щодо спричинення позивачу матеріальної та моральної шкоди відповідачем.
Суд заслухавши сторони, допитавши свідків, перевіривши зібрані по справі докази, вважає, що вказана позовна заява задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1, народилася 01 червня 1963 р. в смт. Недригайлів, Сумської області.
До 31 березня 2013 р. вона проживала разом з матір'ю ОСОБА_5 в смт. Недригайлів по вулиці Миру, буд.13.
ОСОБА_5 була власником даного домогосподарства.
З 1997 року ОСОБА_5, мати позивачки, мала інвалідність ІІ групи за загальним захворюванням, часто перебувала на лікуванні в Недригайлівській ЦРЛ, мала дуже слабке здоров'я, та потребувала стороннього догляду.
Так, перебуваючи на лікування в терапевтичному відділенні Недригайлівської ЦРЛ ОСОБА_5 познайомилася з гр. ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2 (відповідачем по справі), разом лікувалися, а в подальшому поза межами лікарні продовжували спілкуватися мали доброзичливі стосунки.
ОСОБА_2 відвідувала ОСОБА_5, по місцю проживання останньої, приносила їй продукти харчування, підтримувала психологічно.
Як встановлено в судовому засіданні ОСОБА_5 скаржилася ОСОБА_2 на свою дочку ОСОБА_1М, яка начебто недоглядала за нею та часто конфліктувала, на що ОСОБА_2 реагувала та робила зауваження останній.
На почві цього між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 виникали конфлікти, що послугувало зверненням до правоохоронних органів обох сторін, але фактів неправомірних дій як однією так і другої сторони не було знайдено, про що виносились відповідні рішення.
З 31 березня 2013 р. ОСОБА_5 стала проживати у свого сина в м. Харкові де і померла 10 червня 2015 року.
Відповідно положень до ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке вона може здійснити шляхом звернення до суду у визначеному ЦПК України порядку (ст. 4 ЦПК України) і що також гарантовано ст.124 Конституції України.
Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 року у справі "Христов проти України" суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч.1 ст.6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з вимогами ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частини першої статті 81 зазначеного вище Кодексу кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 5 ст. 81 ЦПК України).
Під час розгляду цієї цивільної справи судом були створені всі умови для реалізації прав та виконання обов'язків учасниками справи, у тому числі й в частині подання ними доказів та заяви, клопотань з приводу забезпечення доказів.
З огляду на вищенаведене, суд розглядає справу на підставі отриманих доказів.
Відполвідно до ст.2 ЦПК України, звданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Позивач в позові посилається на вимоги ст.ст.1166, 1172 ЦК України, як на підставу позову. Відповідно до вимог ч.1,2 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Для відшкодування шкоди за правилами ст. 1166 ЦК України необхідно довести такі факти: а) Неправомірність поведінки особи. Неправомірною можна вважати будь-яку поведінку, внаслідок якої завдано шкоду, якщо завдавач шкоди не був уповноважений на такі дії; б) Наявність шкоди. Під шкодою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо); в) Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди; г) Вина завдавача шкоди, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини. Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.
Частина 2 даної статті встановлює презумпцію вини завдавача шкоди, що означає, що особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона сама не доведе відсутність своєї вини.
У відповідності зі статтею 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
За правилами, встановленими частиною першою статті 1167 ЦК, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка завдала цю шкоду, при наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Оскільки в ході розгляду справи не встановлено вини відповідача в завданні майнового шкоди, суд вважає, що вимоги про стягнення моральної шкоди є безпідставними, а тому позов і в цій частині також не підлягає задоволенню.
Враховуючи вищевикладене, оцінюючи за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні кожного отриманого у справі доказу зокрема та належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про недоведеність обставин позову, а тому у задоволенні останнього необхідно відмовити.
Відповідно до вимог ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до вимог п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди - відмовити.
Відповідно до п. 15.5 ч. 1 розділу ХІІІ Перехідні положення» ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Сумської області через Недригайлівський районний суд Сумської області шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 03 травня 2018 року.
Суддя:підпис З оригіналом згідно
Суддя : В. Д. Жмурченко