Дата документу Справа № 1
ЄУ № 331/539/18 Слідчий суддя ОСОБА_1
Провадж. №11-сс/778/491/18 Доповідач 2 інст. ОСОБА_2
колегія суддів судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
за участю: прокурора ОСОБА_6 ,
захисника-адвоката ОСОБА_7 ,
підозрюваного ОСОБА_8 ,
перекладача ОСОБА_9
розглянула 27 квітня 2018 року у відкритому судовому засіданні в м. Запоріжжі матеріали провадження за апеляційними скаргами підозрюваного ОСОБА_8 та його захисника-адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10 квітня 2018 року, якою залишено без задоволення скарги ОСОБА_8 та його адвоката ОСОБА_7 на постанову заступника Генерального прокурора про видачу до РФ для притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_8 за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 208, ч. 2 ст. 205.5 КК РФ.
Як вбачається з матеріалів провадження до слідчого судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя надійшли скарги ОСОБА_8 та його адвоката ОСОБА_7 на постанову заступника Генерального прокурора про видачу до РФ для притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_8 . В обґрунтування вимог, викладених в скаргах, зазначено, що постановою заступника Генерального прокурора України ОСОБА_10 від 26.03.2018 р. прийнято рішення про видачу до Російської Федерації - ОСОБА_8 для притягнення до кримінальної відповідальності. Адвокат ОСОБА_7 зазначає, що ОСОБА_8 незаконно притягується до кримінальної відповідальності наи теритоорії Росії, оскільки він покинув територію РФ у 2012 році, а кримінальна справа відносно нього порушена лише у січні 2017 року, тобто більше ніж через 4 роки після вибуття з Російської Федерації. Крім того, зазначила, що оскаржувана постанова заступника Генерального прокурора прийнята без належної перевірки обставин того, чи звертався ОСОБА_8 до органів ДМС із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Між тим, 27.03.2018 року до ГУ ДМС України в Дніпропетровській області адвокат ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 повторно звернулась з заявою про надання ОСОБА_8 статусу біженця, результатів щодо розгляду якої на сьогодні немає. Таким чином, адвокат ОСОБА_7 вважає, що існують обґрунтовані підстави, які перешкоджають видачі ОСОБА_8 до Російської Федерації, а тому просить слідчого суддю скасувати постанову заступника Генерального прокурора ОСОБА_10 від 26.03.2018 р.
Особа, щодо якої вирішується питання про екстрадицію ОСОБА_8 у своїй скарзі посилався на аналогічні обставини та просив слідчого суддю скасувати постанову заступника Генерального прокурора ОСОБА_10 від 26.03.2018 р., зазначивши, що на території Росії він може бути підданий насиллю або катуванням через релігійні переконання.
Залишаючи без задоволення скарги ОСОБА_8 та його адвоката ОСОБА_7 на постанову заступника Генерального прокурора про видачу до РФ для притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_8 за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 208, ч. 2 ст. 205.5 КК РФ, слідчий суддя врахував, що прокуратурою Запорізької області було ретельно проведено екстрадиційну перевірку щодо ОСОБА_8 . Підстав, передбачених ст. 389 КПК України, які б свідчили про необхідність відмовити у видачі ОСОБА_8 не встановлено.
В апеляційній скарзі захисник підозрюваного ОСОБА_8 - адвокат ОСОБА_7 зазначає, що її доводи про не вирішення питання про надання ОСОБА_8 статусу біженця слідчим суддею відхилено, оскільки заява ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 від 27.03.2018 р. про надання йому статусу біженця повернута заявнику як така, що не відповідає вимогам Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». В матеріалах справи відсутні відомості про те, чи дійсно міграційною службою приймалося рішення про повернення заявнику заяви про надання ОСОБА_8 статусу біженця та чи дійсно вона повернута заявнику. Вважає, що дана обставина свідчить про необ'єктивність та неповноту, допущену судом при розгляді матеріалів скарги і є підставою для скасування ухвали суду першої інстанції, оскільки до цього часу існують обставини, які перешкоджають видачі ОСОБА_8 до РФ відповідно до ч.4 ст. 590 КПК України. Згідно матеріалів перевірки підозрюваний покинув територію РФ у листопаді 2012 p., кримінальна справа відносно нього за ч.2 ст. 208 КК Російської Федерації була порушена лише у січні 2017 p., обвинувачення йому за ч.2 ст. 205.5 КК Російської Федерації було висунуте вже після затримання його на території України 28.12. 2017 р. ОСОБА_8 вимушений був покинути територію РФ, у зв'язку з тим, що переслідувався за ознаками віросповідання та не згодою з політикою РФ відносно мусульман з боку правоохоронних органів РФ. Перебуваючи в Росії його постійно затримували працівники правоохоронних органів та примушували його до співпраці з ними, у разі відмови погрожували розправою. В постанові про видачу ОСОБА_8 від 26.03.2018 р. зазначено про те, що російська сторона надала гарантії того, що кримінальне переслідування не має дискримінаційний характер, він буде притягнений до кримінальної відповідальності тільки за ті злочини, за які буде виданий і після закінчення судового розгляду і відбуття покарання зможе вільно покинути територію Російській Федерації. Звертаю увагу суду на те, що кримінальна справа щодо ОСОБА_8 ще знаходиться на стадії розслідування, слідство не завершеною російська сторона вже впевнена і «гарантує», що він буде засуджений і відбувати покарання. Поза увагою суду залишилися наведені ОСОБА_8 реальні ризики у випадку його видачі до РФ, а саме те, що він буде підданий катуванню, насильству, жорстокому поводженню. Просить ухвалу слідчого скасувати, постановити нову ухвалу, якою скасувати постанову заступника Генерального прокурора ОСОБА_10 від 26.03.2018 р. про видачу до Російської Федерації ОСОБА_8 для притягнення до кримінальної відповідальності, за вчинення злочинів, передбачених ч.2 ст. 208, ч.2 ст. 205.5 КК Російської Федерації.
В апеляційній скарзі підозрюваний ОСОБА_8 зазначає, що з рішенням суду не згоден, оскільки у листопаді 2012 року покинув територію РФ у зв'язку з тим, що переслідувався правоохоронними органами РФ, які постійно затримували та примушували його до співпраці з ними, а у разі відмови погрожували фізичною розправою. В разі видачі до РФ існує реальна загроза його життю та здоров'ю, гарантії про захист голослівні. Також вказує на його тяжкий стан здоров'я, оскільки був побитий гумовою палицею. Зазначає, що він звертався до міграційної служби України для надання йому статусу біженця. Просить рішення Жовтневого суду скасувати, та постановити нове, яким скасувати постанову заступника Генерального прокурора ОСОБА_10 від 26.03.2018 р. про видачу його до Російської Федерації.
Встановлені судом апеляційної інстанції обставини та мотиви, з яких суд виходив при постановленні ухвали.
Заслухавши доповідь судді, пояснення підозрюваного та його адвоката, які підтримали апеляційні скарги і просили їх задовольнити, пояснення прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційних скарг та наполягав на залишенні оскаржуваного рішення без змін, вивчивши матеріали провадження і перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню.
Так, згідно ч. 1 ст. 590 КПК України після вивчення матеріалів екстрадиційної перевірки центральний орган України приймає рішення про видачу особи (екстрадицію) або відмову у видачі (екстрадиції) іноземній державі. Рішення виноситься керівником центрального органу України або уповноваженою ним особою.
Відповідно до ч. 4 ст. 590 КПК України рішення про видачу особи (екстрадицію) не може бути прийнято, якщо така особа подала заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи скористалася відповідно до законодавства правом на оскарження рішення щодо зазначених статусів, до остаточного розгляду заяви, у порядку, встановленому законодавством України.
Як вбачається з наданих матеріалів, 26 березня 2018 року заступником Генерального прокурора ОСОБА_10 винесено постанову, якою постановлено видати до Російської Федерації ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 для притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_8 за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 208, ч. 2 ст. 205.5 КК РФ.
Слідчий суддя у своїй ухвалі зазначив, що екстрадиційна перевірка щодо ОСОБА_8 проведена повністю, підстав, які б унеможливлювали його видачу до Російської Федерації не встановлено. Зокрема, доводи захисника про те, що станом на сьогодні не вирішено питання про надання ОСОБА_8 статусу біженця відхилено, оскільки вони спростовуються відповіддю ГУДМС України в Дніпропетровській області від 10.04.2018 р. про те, що заява ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_8 від 27.03.2018 року про надання йому статусу біженця повернута заявнику як така, що не відповідає вимогам Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», що свідчить про відсутність нерозглянутих по суті заяв ОСОБА_8 в органах міграційної служби України.
Разом з тим, станом на час апеляційного розгляду такі обставини зазнали істотної зміни, оскільки 26 квітня 2018 року адвокат ОСОБА_7 , в інтересах ОСОБА_8 , звернулася із позовом до Дніпропетровського окружного адміністративного суду, в якому просить зобов'язати Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області розглянути заяву ОСОБА_8 від 27.03.2018 року про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту і видати довідку про звернення за захистом в України.
При цьому судова колегія звертає увагу на те, що подані захисниками ОСОБА_8 адвокатами ОСОБА_11 і ОСОБА_7 заяви про надання останньому статусу біженця, як такі що не відповідають вимогам щодо їх оформлення, передбаченим Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» повернуті заявникам, а отже не розглянуті по суті.
Крім того, при апеляційному розгляді встановлено, що ОСОБА_8 особисто звертався із заявою аналогічного змісту до компетентного органу з метою отримання статусу біженця, яка також по суті не розглянута, оскільки подана після прийняття постанови про видачу особи.
З урахуванням сукупності наведених ОСОБА_8 побоювань щодо переслідування та жорстокому поводженню на території РФ і нерозглянутих по суті заяв про надання останньому статусу біженця в Україні, колегія суддів вбачає наявність об'єктивних підстав для задоволення апеляцій.
Аналізуючи наведене, колегія суддів доходить висновку про те, що на час апеляційного розгляду виникла обставина, яка відповідно до ч. 4 ст. 590 КПК України виключає можливість прийняття рішення про екстрадицію ОСОБА_8 до остаточного вирішення по суті заяви останнього про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Крім того, оскільки згідно ч. 2 ст. 589 КПК України надання особі статусу біженця, або особи, яка потребує додаткового захисту, або надання їй тимчасового захисту в Україні, виключає можливість видання державі, біженцем з якої вона визнана, а також іноземній державі, де її здоровю, життю або свободі загрожує небезпека за ознаками раси, віросповідання (релігії), національності, громадянства (підданства), приналежності до певної соціальної групи або політичних переконань, крім випадків, передбачених міжнародним договором України, - звернення особи за наданням такого статусу, з урахуванням положень гл. 44 КПК України, належить вважати формою реалізації права такої особи на захист у кримінальному процесі.
У цьому контексті апеляційна інстанція вважає за необхідне навести практику Європейського суду з прав людини, яка відповідно до ч.2 ст. 8, ч.5 ст. 9 КПК України є частиною національного законодавства.
Відповідно до п. 33 Рішення Європейського суду з прав людини від 23.01.2009 року у справі «Солдатенко проти України», зазначено, що «16 лютого УВКБ ООН та міжнародна спільнота рішуче засудили примусову депортацію 10 узбецьких шукачів притулку. УВКБ ООН звернулося до органів влади з проханням надати гарантії того, що жодного з шукачів притулку не буде примусово вислано до Узбекистану, доки не буде визнано, що вони не є біженцями, і доки не буде завершено процедуру розгляду заяви про надання притулку, включаючи процедуру оскарження».
Таким чином, можливість реалізації права ОСОБА_8 на захист у цій частині вичерпана не була, зважаючи на те, що він, будучи іноземним громадянином, перебуває під вартою, а особиста заява і заяви його адвокатів про визнання ОСОБА_8 біженцем, жодна не була вирішена по суті з формальних міркувань.
Крім того, звернення захисника з позовом до Дніпропетровського окружного адміністративного суду щодо оскарження такого рішення, свідчить про те, що його екстрадицію до вирішення цього питання належить вважати порушенням його права на захист у контексті практики правозастосування Європейським судом з прав людини положень ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає право особи на ефективний засіб юридичного захисту у національному органі.
За наведених обставин, ухвала слідчого судді підлягає скасуванню відповідно до п.п.2,3 ч. 1 ст. 409 КПК України у зв'язку з істотним порушенням кримінального процесуального закону і невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, з прийняттям нової ухвали про задоволення апеляційних скарг та скасування постанови заступника Генерального прокурора про видачу до РФ для притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_8 за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 208, ч. 2 ст. 205.5 КК РФ.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 405, 407, 419, 422, 589-591 КПК України, колегія суддів, -
апеляційні скарги підозрюваного ОСОБА_8 та його захисника-адвоката ОСОБА_7 задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 10 квітня 2018 року, якою залишено без задоволення скарги ОСОБА_8 та його адвоката ОСОБА_7 на постанову заступника Генерального прокурора про видачу до РФ для притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_8 за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 208, ч. 2 ст. 205.5 КК РФ, скасувати.
Постановити нову ухвалу, якою скарги ОСОБА_8 та його адвоката ОСОБА_7 на постанову заступника Генерального прокурора від 26.03.2018 року про видачу до РФ для притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_8 за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 208, ч. 2 ст. 205.5 КК РФ, задовольнити.
Постанову заступника Генерального прокурора від 26.03.2018 року про видачу до РФ для притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_8 за вчинення злочинів, передбачених ч. 2 ст. 208, ч. 2 ст. 205.5 КК РФ, скасувати.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її оголошення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4